Конституція України. Науково-практичний коментар

Стаття 102.

Президент України є главою держави і виступає від її імені.

Президент України є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина.

Інститут президентства в сучасній Україні в процесі свого становлення пройшов кілька етапів, пов’язаних зі зміною статусу президента.

Згідно із Законом від 5 липня 1991 р. «Про заснування поста Президента Української РСР і внесення змін і доповнень до Конституції (Основного Закону) Української РСР» та Законом «Про Президента Української РСР» Президент України за своїм статусом був найвищою посадовою особою Української держави і главою виконавчої влади. У Конституційному Договорі між Верховною Радою України та Президентом України «Про основні засади організації та функціонування державної влади і місцевого самоврядування в Україні на період до прийняття нової Конституції України» від 8 червня 1995 р. закріплювалося, що Президент України є главою держави і главою державної виконавчої влади України. За чинною Конституцією України, виходячи зі змісту ст. 102, Президент є главою держави і виступає від її імені (ч. 1 ст. 102), а також є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина (ч. 2 ст. 102). Слід зазначити, що закріплення на конституційному рівні статусу президента як глави держави та як гаранта певних політико-правових і соціальних цінностей є характерним для багатьох країн світу, зокрема статус президента як глави держави закріплено в Конституціях Італії, Естонії, Болгарії, Угорщини тощо, як гаранта — у Конституціях Польщі, Франції, Румунії тощо, як глави держави та водночас як гаранта — у Конституціях Росії, Казахстану, Таджикистану тощо. У теорії конституціоналізму визначення президента главою держави та доктрина «президента—гаранта» є підставами для обґрунтування особливого місця, ролі президента в державному механізмі та виокремлення президентської влади.

Правовий та реальний статус президента, його роль у процесі здійснення державної влади залежить від ряду певних чинників, а саме: виду республіканської форми правління, характеру політичного режиму, що існує в державі, від низки інших обставин, у тому числі від конституційних традицій, які склалися в конкретній країні.

Враховуючи те, що Україна є різновидом змішаної республіки, яка в науці конституційного права одержала назву «полупрезидентська» (або «президентсько-парламентська») республіка, Президент у такій республіці займає особливе місце, яке суттєво відрізняється від інших видів республіканського правління. Зокрема, Президент «не вписується» у дві полярні системи парламентської та президентської республік і «виходить» за межі традиційної концепції поділу державної влади.

Влада Президента виокремлюється не тільки за функціональною ознакою, як три класичні влади — законодавча, виконавча та судова, але й за своїм ціннісним призначенням, що полягає в забезпеченні єдності державної влади, узгодженості здійснення функцій держави органами всіх «гілок» влади, використовуючи для цього повноваження, якими Президент України наділений у законодавчій, виконавчій та судовій сферах. Обсяг повноважень Президента України дає підстави для висновку, що в Україні засновано інститут «сильного» глави держави при закріпленні принципу поділу державної влади з дієвим механізмом стримувань і противаг.

Стаття 102 Конституції України визначає основи конституційно-правового статусу Президента України, основними елементами якого є ціннісно-функціональне призначення Президента України в державі, суспільстві відносно інших суб’єктів права, а також основні напрямки діяльності глави держави — функції Президента України.

Ціннісно-функціональне призначення Президента України в державі і суспільстві розкривається через визначення його місця в системі державної влади України та визначається такими характеристиками: по-перше, Президент України в системі поділу державної влади не належить ні до законодавчої, ні до виконавчої, ні до судової влади, займаючи особливе, самостійне місце в державному механізмі, але за змістом своїх повноважень Президент України найбільше наближений до виконавчої влади; по-друге, влада Президента України є похідною від влади народу України, який є носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні (ч. 2 ст. 5 Конституції України), що забезпечує формальну незалежність Президента України від інших вищих органів державної влади; по-третє, Президент України забезпечує єдність державної влади і державної політики, цілісність державного механізму; по-четверте, Президент України є рівноправним органом у системі вищих органів державної влади; по-п’яте, Президент України зобов’язаний діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, які передбачені Конституцією та законами України (ч. 2 ст. 19 Конституції).

Характеристика Президента України як глави держави означає, що Президент України є вищим одноосібним органом державної влади, який є втіленням (уособленням) держави і державної влади в цілому та має повноваження виступати від імені держави.

Право виступати від імені держави, тобто представництво держави, реалізується як право виступати від імені України у внутрішньому житті країни та в міжнародних відносинах.

Право виступати від імені держави в її внутрішньому житті означає, що Президент як глава держави виступає від імені всієї державної влади перед народом України та у взаємовідносинах з іншими владними структурами, і виражається в таких його можливих діях: Президент України звертається з посланнями до народу та зі щорічними і позачерговими посланнями до Верховної Ради України про внутрішнє і зовнішнє становище України; від імені України Президент нагороджує державними нагородами, встановлює президентські відзнаки та нагороджує ними; приймає рішення про прийняття до громадянства України та припинення громадянства України, про надання притулку в Україні; здійснює помилування тощо.

Одними з пріоритетних повноважень Президента України у здійсненні функцій з представництва держави поза її межами є його повноваження щодо представництва держави в міжнародних відносинах і здійснення керівництва зовнішньополітичною діяльністю держави, ведення переговорів і укладення міжнародних договорів України; прийняття рішень про визнання іноземних держав; призначення та звільнення глав дипломатичних представництв України в інших державах і при міжнародних організаціях; прийняття вірчих і відкличних грамот дипломатичних представників іноземних держав тощо. Тут Президент України виступає як суб’єкт міжнародних відносин.

Статус Президента України як глави держави та право виступати від її імені можна охарактеризувати як основне ціннісно-функціональне призначення Президента України, що зумовлює його функції — основні напрями діяльності, закріплені в ч. 2 ст. 102 Конституції України, які, у свою чергу, відбивають зміст конкретних повноважень Президента України, закріплених у ст. 106 Конституції України.

Таким чином, ч. 1 ст. 102 Конституції України є загальною відносно ч. 2 ст. 102, норми якої є загальними щодо норм розділу V «Президент України» та всіх інших норм Конституції України про Президента України (за винятком норм розділу І «Загальні засади»).

У частині 2 ст. 102 Конституції України закріплені положення про Президента — гаранта відносно певних сфер державного та суспільного буття.

По-перше, Президент України є гарантом державного суверенітету й територіальної цілісності України. Це означає, що глава держави повинен використовувати свої повноваження для забезпечення державного суверенітету України. У Декларації про державний суверенітет України від 16 липня 1990 р. державний суверенітет визначається як верховенство, самостійність, повно та і неподільність державної влади Республіки в межах її території та незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах.

Державний суверенітет України пов’язаний з принципом територіальної цілісності України, який означає, що територія України — єдина і неподільна, державна влада її органів поширюється на всю територію країни та здійснюється за принципом поєднання централізації і децентралізації у рамках повноважень, визначених Конституцією та законодавством України.

На виконання цієї функції Президент України забезпечує державну незалежність, національну безпеку і правонаступництво держави; є Верховним Головнокомандувачем Збройних Сил України; призначає на посади та звільняє з посад вище командування Збройних Сил України, інших військових формувань; очолює Раду національної безпеки й оборони України; вносить до Верховної Ради України подання про оголошення стану війни та приймає рішення про використання Збройних Сил України у разі збройної агресії проти України; приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України. Як представник України у міжнародно-правових відносинах Президент України має сприяти здійсненню зовнішньополітичної діяльності України, спрямованої на забезпечення її національних інтересів і безпеки шляхом підтримання мирного і взаємовигідного співробітництва з членами міжнародного співтовариства за загальними принципами і нормами міжнародного права.

По-друге, Президент України є гарантом додержання Конституції України, що означає забезпечення конституційного правопорядку та конституційної законності в державі. Конституційний правопорядок — це якісний стан суспільних відносин, урегульованих конституційно-правовими нормами, який досягається в результаті правомірної поведінки (і діяльності) всіх суб’єктів конституційного права. Основними характеристиками конституційного правопорядку є: врегульованість суспільних відносин конституційно-правовими нормами; функціонування державних і громадських інститутів у режимі конституційної законності (конституційності); легітимність публічної влади; поєднання (гармонійність) державних, колективних (суспільних) та особистих інтересів.

Принцип конституційної законності означає встановлення режиму реальності конституції, тобто її наявність, правовий характер, пряму дію її норм та ефективну її охорону; точне й неухильне здійснення положень конституції та інших конституційно-правових актів усіма суб’єктами, яким їх адресовано; єдину спрямованість (узгодженість на основі конституційних принципів), системність законодавства; реальну дію ієрархії нормативно- правових актів, у системі яких конституція має найвищу юридичну силу.

Базисом конституційної законності є конституція. Безумовно, якщо немає конституції, то й про конституційну законність не може бути мови. У цьому випадку чітко простежується зв’язок між принципом конституційної законності і принципом верховенства Конституції України, який означає верховенство Конституції в системі законодавства, тобто її найвищу юридичну силу; конституційно встановлену процедуру прийняття і внесення змін до Конституції; нормативно встановлені механізми реалізації і захисту Конституції; обов’язкову відповідність законів та всіх інших нормативно-правових актів Конституції України.

Крім того, принцип конституційної законності означає відповідність конституційної практики конституційним положенням, тобто максимально можливий збіг фактичної та юридичної конституції держави, оскільки всеосяжна їх ідентичність є проблематичною, принаймні на сучасному етапі розвитку Української державності.

На виконання цієї функції Президент України має право на подання до Конституційного Суду України з питань конституційності, тобто відповідності Конституції України законів та інших правових актів Верховної Ради України, актів Кабінету Міністрів України, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим. Якщо закон України, що надійшов йому па підпис від Верховної Ради України, на думку Президента, є неконституційним, він має скористатися правом вето і повернути його до парламенту на повторний розгляд; коли ж конституційність закону є сумнівною, він може підписати його і водночас звернутися з конституційним поданням до Конституційного Суду України. Дія нормативно-правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим може бути зупинена Президентом України з мотивів їх невідповідності Конституції України та законам України з одночасним зверненням до Конституційного Суду України. Щодо актів Кабінету Міністрів України та Ради міністрів Автономної Республіки Крим, то Президент може з мотивів невідповідності цих актів Конституції або порушення прав і свобод людини і громадянина скасувати їх.

Президент України як гарант додержання Конституції України за будь-яких умов сам зобов’язаний діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, які передбачені Конституцією та законами України, що було підкреслено в Рішенні Конституційного Суду України від 15 жовтня 2008 р. № 23—рп/2008 (справа про проголошення Президентом України всеукраїнського референдуму за народною ініціативою).Жодна «поважна» причина не може бути підставою для виходу Президента за межі його компетенції, встановленої Конституцією України і деталізованої в чинному конституційному законодавстві.

Крім того, характерними повноваженнями у сфері забезпечення конституційного правопорядку є повноваження Президента України щодо призначення на посаду та звільнення з посади за згодою Верховної Ради України Генерального прокурора України, а також призначення третини складу Конституційного Суду України, здійснення першого призначення на посаду професійного судді строком на п’ять років тощо.

По-третє, Президент України є гарантом прав і свобод людини і громадянина.

Конституція України закріплює в якості однієї з основних засад конституційного ладу України принцип, згідно з яким людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю (ч. 1 ст. 3 Конституції України), тому Президент України як глава держави є гарантом прав і свобод людини і громадянина, що визначає одну з його основних функцій — забезпечення прав і свобод людини і громадянина.

З метою здійснення цієї функції Президент України приймає у разі потреби рішення про введення в Україні або в окремих її місцевостях надзвичайного стану, а також оголошує окремі місцевості України зонами надзвичайної екологічної ситуації — з наступним затвердженням цих рішень Верховною Радою України.

Виступаючи гарантом додержання прав і свобод людини і громадянина, Президент України зобов’язаний сприяти створенню ефективної системи захисту прав і свобод людини.

Ефективний захист прав і свобод людини і громадянина державою забезпечується за допомогою відповідного юридико-правового механізму, до складу якого входять нормативні (матеріальні та процесуальні) та інституційні форми та засоби. Нормативна частина має бути представлена відповідною системою законодавства, дієвість якої є необхідною умовою забезпечення та захисту прав і свобод людини. У цьому випадку Президент України має діяти, використовуючи для цього свої повноваження у законодавчій сфері, зокрема через застосування права законодавчої ініціативи (ст. 93 Конституції України) шляхом внесення до Верховної Ради України законопроектів або пропозицій щодо прийняття законів, зокрема спрямованих на забезпечення та захист прав і свобод людини і громадянина тощо. Верховна Рада України як єдиний орган законодавчої влади в Україні приймає закони, що визначають права та свободи людини і громадянина, гарантії цих прав та свобод, основні обов’язки громадянина (п. 1 ч. 1 ст. 92 Конституції України). До того ж законопроекти, визначені Президентом України як невідкладні, мають розглядатися Верховною Радою України позачергово. Крім того, Президент має право вносити законопроекти про внесення змін і доповнень до Конституції України (ст. 154 Конституції України).

Нормативна частина механізму захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо пов’язана з інституційною, яка представлена відповідними державними інституціями. Виходячи з того, що права і свободи людини і громадянина та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, а утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави (ч. 2 ст. 3 Конституції України), всі органи державної влади повинні виконувати функцію держави щодо захисту прав та свобод людини і громадянина. Так, Кабінет Міністрів України здійснює функцію захисту прав та свобод людини і громадянина через виконання своїх повноважень, закріплених у Конституції України, а саме: вживає заходів щодо забезпечення прав та свобод людини і громадянина (п. 2 ст. 116); забезпечує проведення політики у сферах праці й зайнятості населення, соціального захисту, освіти, науки і культури (п. 3 ст. 116); забезпечує рівні умови розвитку всіх форм власності (п. 5 ст. 116). Місцеві державні адміністрації на відповідній території забезпечують додержання прав і свобод громадян (п. 2 ст. 119 Конституції України). Ця функція має бути однією з основних у діяльності органів прокуратури України та інших правоохоронних органів. Президент України має повноваження, які дозволяють йому впливати на діяльність цих органів. Так, у даному випадку Президент України користується його установчими повноваженнями, зокрема утворює суди у визначеному законом порядку, а також через використання широкого кола номінаційних повноважень у сфері виконавчої влади (ч. 9,10 ст. 106 Конституції України).

Як глава держави Президент України зобов’язаний спрямовувати діяльність відповідних органів держави на забезпечення чіткого та своєчасного реагування на факти порушення прав і свобод людини в Україні.

Як зазначив Конституційний Суд України (Ухвала від 8 травня 1997 р. № 11—3 у справі за конституційним зверненням Романчука Миколи Павловича щодо офіційного тлумачення положення статті 102 Конституції), за главою держави закріплено широкі повноваження як у вирішенні загальнодержавних проблем, котрі вимагають поєднання політичних, економічних, соціальних та інших аспектів функціонування держави, так, рівнозначно, і в розгляді локальних питань, що стосуються захисту справедливості, прав, свобод та інтересів окремої людини в разі їх порушення будь-ким, у тому числі й державою. Для реалізації цих функцій Президент приймає рішення, а в разі необхідності безпосередньо втручається в критичну ситуацію з метою усунення будь-якої загрози для держави та її громадян.

Поряд з цим діє конституційний механізм розподілу прерогатив у галузі управління, який зв’язує Президента з різними ланками державного апарату. Для забезпечення конституційного порядку, нормального функціонування держави існує структурована, багаторівнева ієрархічна система органів виконавчої і судової влади. Вони наділені відповідною юрисдикцією, мають свій предмет ведення і реалізують повноваження через визначені законодавством процедурні рамки та технології (Ухвала Конституційного Суду України від 8 травня 1997 р. № 11—з у справі за конституційним зверненням Романчука Миколи Павловича щодо офіційного тлумачення положення статті 102 Конституції [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://upiter/pls/wccu/p0062?lang=0&rej=0&pf5511=33391).

Президент України як гарант додержання Конституції, прав і свобод людини і громадянина призначає всеукраїнський референдум щодо змін Конституції України відповідно до статті 156 Конституції України, проголошує всеукраїнський референдум за народною ініціативою. Системний аналіз цієї конституційної норми і положень статей 69, 72 Конституції України вказує на те, що проголошення всеукраїнського референдуму за народною ініціативою є обов’язком Президента України (Рішення Конституційного Суду України від 15 жовтня 2008 р. № 23-рп/2008 (справа про проголошення Президентом України всеукраїнського референдуму за народною ініціативою) // Офіційний вісник України. — 2008. — № 80. - Ст. 2701).

При здійсненні визначених у статті 102 Конституції України функцій Президент України використовує інші повноваження, що закріплені в Конституції України, без права передавання цих функцій та повноважень іншим особам або органам.

Стаття 103.

Президент України обирається громадянами України на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування строком на п’ять років.

Президентом України може бути обраний громадянин України, який досяг тридцяти п’яти років, має право голосу, проживає в Україні протягом десяти останніх перед днем виборів років та володіє державною мовою.

Одна й та сама особа не може бути Президентом України більше ніж два строки підряд.

Президент України не може мати іншого представницького мандата, обіймати посаду в органах державної влади або в об’єднаннях громадян, а також займатися іншою оплачуваною або підприємниць кою діяльністю чи входити до складу керівного органу або наглядової ради підприємства, що має на меті одержання прибутку.

Чергові вибори Президента України проводяться в останню неділю березня п’ятого року повноважень Президента України. У разі дострокового припинення повноважень Президента України вибори Президента України проводяться в період дев’яноста днів з дня припинення повноважень.

(Частина п’ята статті 103 в редакції Закону № 2952- VI від 01.02.2011)

Порядок проведення виборів Президента України встановлюється законом.

Коментована стаття закріплює вихідні положення щодо порядку заміщення посади Президента України.

У частині 1 даної статті закріплено, що вибори глави Української держави здійснюються всенародно, і перелічено принципи, за якими вони проводяться. Прямий, позапарламентський спосіб обрання глави держави є загальним правилом для республік зі змішаною (напівпрезидентською) формою правління (Франція, Росія, Польща та ін.). Набуття мандата довіри безпосередньо від народу посилює легітимність президентської влади, підносячи її на один рівень з легітимністю влади парламенту, зміцнює позиції глави держави у відносинах з іншими вищими органами державної влади. Водночас всенародні вибори Президента України мають бути гарантією його незалежності, неупередженості й авторитетності у відносинах з іншими органами публічної влади.

Принципи, зазначені в ч. 1 коментованої статті, фактично є відтворенням загальних принципів виборчого права України, сформульованих у ч. 1 ст. 71 Конституції України. Зміст цих принципів деталізований у Законі України від 5 березня 1999 р. «Про вибори Президента України» в редакції Закону від 18 березня 2004 р. (з наступними змінами). Так, ст. 2 вказаного Закону, закріплюючи зміст загального виборчого права по виборах Президента, формулює, що право обирати мають громадяни України, яким на день виборів виповнилося вісімнадцять років. Не мають права голосу громадяни, визнані судом недієздатними. Будь-які прямі або непрямі привілеї або обмеження виборчих прав громадян України за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними чи іншими ознаками забороняються. Не допускаються обмеження щодо участі громадян у виборчому процесі, крім обмежень, передбачених Конституцією України та цим Законом. Таким чином, активне виборче право по виборах Президента України виникає у громадян України при досягненні вісімнадцяти років.

Принцип рівного виборчого права стосовно виборів Президента України означає, що кожен виборець має рівну однакову кількість голосів при голосуванні, а саме один голос. Виборець може використати свій голос у день голосування тільки на одній виборчій дільниці. Принцип рівного виборчого права також означає, що громадяни України беруть участь у виборах на рівних засадах, тобто їм надаються однакові умови для реалізації їх виборчого права на всіх етапах виборчого процесу.

Пряме виборче право по виборах Президента України означає, що глава держави обирається безпосередньо виборцями, без будь- яких проміжних інституцій, тобто має прямий мандат, який він отримує від виборців. Такий спосіб обрання глави держави виключає викривлення істинної волі виборчого корпусу і водночас зміцнює зв’язок обраної особи з електоратом.

Голосування на виборах Президента України є таємним: контроль за волевиявленням виборців забороняється, що досягається рядом організаційних гарантій. Це важливо з точки зору єдності волі й волевиявлення виборців, захисту їх від протиправного тиску з боку інших осіб.

Закон «Про вибори Президента України» закріплює, що виборчий процес здійснюється на засадах законності та заборони незаконного втручання будь-кого в цей процес; політичного плюралізму та багатопартійності; публічності та відкритості виборчого процесу; рівності всіх кандидатів на пост Президента України; рівності прав партій (блоків) — суб’єктів виборчого процесу; свободи передвиборної агітації, рівних можливостей доступу кандидатів на пост Президента України до засобів масової інформації; неупередженості органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, закладів, установ і організацій, їх керівників, інших посадових і службових осіб до кандидатів на пост Президента України, партій (блоків). Вибори Президента України є вільними. Ніхто не може бути примушений до участі чи неучасті у виборах. Виборцям забезпечуються умови для вільного формування своєї волі та її вільного виявлення при голосуванні. Застосування насильства, погроз, обману, підкупу чи будь-яких інших дій, що перешкоджають вільному формуванню та вільному виявленню волі виборця, забороняється.

Президент України обирається на п’ятирічний строк, відлік якого розпочинається з моменту вступу на пост (тобто з моменту складення присяги) новообраного глави держави. Такий термін повноважень є найбільш поширеним серед зарубіжних країн. Саме на такий строк обираються президенти в більш як тридцяти країнах світу, зокрема в Азербайджані, Болгарії, Бразилії, Венесуелі, Греції, Ізраїлі, Індії, Казахстані, Німеччині, Пакистані, Польщі, Португалії, Республіці Корея, Сальвадорі, Сенегалі, Чехії, Уругваї.

Частина 2 коментованої статті закріплює юридичні вимоги (виборчі цензи) до кандидатів у Президенти України. Так, пасивне виборче право по виборах Президента України надається виключно громадянам України, тобто встановлюється ценз громадянства. При цьому підстава набуття громадянства та строк перебування у громадянстві України для висунення кандидатом на посаду глави держави значення не мають.

Закріплення мінімального вікового цензу в тридцять п’ять років є досить помірним порівняно з іншими країнами. При цьому максимально допустимий вік для кандидатів у Президенти Конституція не встановлює. Зміст мінімального вікового цензу полягає в тому, щоб можливість керувати країною була надана громадянинові, який має життєві навички і достатні знання про навколишню дійсність, здатному на основі свого досвіду приймати відповідальні та адекватні рішення.

Конституційно закріпленим є і так званий ценз осідлості, тобто вимога проживання в Україні протягом десяти останніх перед днем виборів років. При цьому необхідно, щоб, по-перше, кандидат безперервно проживав в Україні протягом установленого строку, по-друге, на день виборів постійно проживав на території України. Ні Конституція, ні Закон «Про вибори Президента України» не містять легального тлумачення терміна «безперервне проживання». Однак згідно зі ст. 1 Закону України «Про громадянство України» безперервним проживанням на території України визнається проживання в Україні особи, якщо її разовий виїзд за кордон у приватних справах не перевищував дев’яноста днів, а в сумі за рік — ста вісімдесяти днів. При цьому не є порушенням вимоги про безперервне проживання виїзд особи за кордон у службове відрядження, на навчання, у відпустку, на лікування за рекомендацією відповідного медичного закладу або зміна особою місця проживання на території України.

Проживання в Україні за Законом «Про вибори Президента України» означає: 1) проживання на території в межах державного кордону України; 2) перебування на судні, що перебуває у плаванні під Державним Прапором України; 3) перебування громадян України у встановленому законодавством порядку у відрядженні за межами України, служба в дипломатичних та інших офіційних представництвах і консульських установах України, міжнародних організаціях та їх органах; 4) перебування на полярних станціях України; 5) перебування у складі формування Збройних Сил України, дислокованого за межами України; 6) перебування громадян України за її межами відповідно до чинних міжнародних договорів України.

Враховуючи те, що здійснення повноважень Президента пов’язане з офіційним використанням державної мови (у текстах правових актів глави держави, посланнях глави держави до народу й парламенту, під час офіційних переговорів тощо), конституційно закріплюється така вимога, як володіння державною мовою. У Конституції не зазначається, який саме рівень володіння державною мовою вимагається від кандидата у Президенти України. Із цього можна зробити висновок, що він має бути таким, щоб забезпечувати належне виконання президентських повноважень.

Частина третя коментованої статті містить обмеження права однієї особи обіймати посаду Президента більше двох строків підряд. Ця конституційна норма служить гарантією від авторитаризму та зловживання владою і забезпечує ротацію керівництва держави. Разом з тим Конституція не забороняє одній особі навіть після двох строків перебування на посаді Президента через деякий проміжок часу знову обійняти цю посаду. Однак згідно з ч. 5 ст. 9 Закону «Про вибори Президента України» особа, яка двічі підряд обиралася на пост Президента України, не може бути висунута кандидатом на цей пост. Оскільки Конституція України обмежує не кількість разів зайняття однією особою посади Президента, а виключно право однієї особи обіймати зазначену посаду більше двох строків підряд, виникає питання щодо відповідності законодавчої норми Конституції України. Адже відповідно до ч. 1 ст. 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина (в тому числі право бути обраним) не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією.

Конституція чітко закріплює умови несумісності поста Президента з іншими видами діяльності. Насамперед особі, яка обіймає цю посаду, заборонено мати інший представницький мандат. Тлумачення терміна «представницький мандат» викладено в мотивувальній частині рішення Конституційного Суду України від 6 липня 1999 р. (справа про сумісництво посад народного депутата України і міського голови). Єдиний орган конституційної юрисдикції зазначив, що термін «представницький мандат» обов’язково пов’язаний з обранням особи на посаду, зокрема народним депутатом України чи депутатом Верховної Ради Автономної Республіки Крим, депутатом сільської, селищної, міської, районної в місті, районної, обласної ради з наданням їй відповідних повноважень, у тому числі виступати від імені виборців. Згідно з Конституцією України представницький мандат мають народні депутати України (ч. 2 ст. 78), Президент України (ч. 4 ст. 103), депутати Верховної Ради Автономної Республіки Крим, а також депутати сільської, селищної, міської, районної, обласної ради, що прямо зумовлено представницьким характером цих органів (статті 136, 140, 141). Конституційний Суд зазначив, що сільський, селищний, міський голова є не тільки головною посадовою особою відповідної територіальної громади (ч. 1 ст. 12 Закону України від 25 травня 1997 р. «Про місцеве самоврядування в Україні»), а й має представницький мандат, що зумовлено його безпосереднім обранням територіальною громадою.

Таким чином, Президент України не може бути народним депутатом України, депутатом Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевої ради, сільським, селищним, міським головою.

Глава держави не може обіймати посаду в органах державної влади або в об’єднаннях громадян, а також займатися іншою оплачуваною або підприємницькою діяльністю чи входити до складу керівного органу або наглядової ради підприємства, яке має на меті одержання прибутку, що спрямоване на недопущення зловживання главою держави своїми повноваженнями.

Визначення терміна «посада» дано в ст. 2 Закону України від 16 грудня 1993 р. «Про державну службу». Посада — це визначена структурою і штатним розписом первинна структурна одиниця державного органу та його апарату, на яку покладено встановлене нормативними актами коло відповідних службових повноважень. Класифікація посад закріплена в ст. 25 вказаного Закону. При цьому зі змісту даного конституційного положення випливає, що вимоги несумісництва поширюються й на політичні посади, тобто Президент України не може обіймати посади Прем’єр-міністра України, Першого віце-прем’єр-міністра, віце-прем’єр-міністрів, міністрів, які за характером повноважень, порядком призначення на посади та звільнення з посад належать до політичних посад і не належать до категорій посад державних службовців, визначених Законом «Про державну службу».

Коментована стаття нічого не говорить про неможливість суміщення поста Президента України з посадою в органах місцевого самоврядування. Однак уданому випадку слід застосовувати розширене тлумачення і під органами державної влади розуміти всі органи, що наділені публічно-владними повноваженнями, у тому числі й органи місцевого самоврядування.

Частина 4 коментованої статті визначає строки проведення чергових і позачергових виборів Президента України. Проведення чергових виборів глави держави в останню неділю березня мало на меті віддалити їх за часом від парламентських виборів.

Проведення дострокових виборів Президента України в період дев’яноста днів з дня припинення повноважень попереднього глави держави має на меті забезпечити безперервність і наступництво у виконанні президентських повноважень, оскільки від цього безпосередньо залежить ступінь гарантування державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, забезпечення прав і свобод людини і громадянина. При цьому відповідно до Закону «Про вибори Президента України» позачергові вибори Президента України відбуваються в останню неділю дев’яностоденного строку з дня: 1) проголошення Президентом України особисто заяви про свою відставку на засіданні Верховної Ради України; 2) опублікування рішення Верховної Ради України про підтвердження неможливості виконання Президентом України своїх повноважень за станом здоров’я; 3) опублікування рішення Верховної Ради України про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту; 4) прийняття постанови Верховної Ради України про призначення позачергових виборів у зв’язку із смертю Президента України. Виборчий процес позачергових виборів глави держави розпочинається з дня, наступного за днем, зазначеним у цих пунктах.

Частина 6 коментованої статті містить бланкетну норму, яка відсилає читача до спеціального закону (мається на увазі Закон України «Про вибори Президента України»), яким мають детально регламентуватися всі стадії виборчого процесу по виборах глави Української держави. Чинний Закон України «Про вибори Президента України» докладно визначає порядок і строки призначення та проведення виборів, організацію виборів, систему і компетенцію виборчих комісій, фінансове та матеріально- технічне забезпечення виборів, порядок висування і реєстрації кандидатів у Президенти України, проведення передвиборної агітації, гарантії діяльності кандидатів у Президенти України та інших учасників виборів, порядок проведення голосування і визначення результатів виборів Президента України.

Згідно із Законом право висування кандидатів на пост Президента належить громадянам України, які мають право голосу. Це право реалізується ними через політичні партії та їх виборчі блоки, а також самовисуванням. Кандидата на пост Президента України може висувати партія, яка зареєстрована в установленому законом порядку не пізніше як за рік до дня виборів, або виборчий блок партій за умови, що до його складу входять партії, зареєстровані не пізніше як за рік до дня виборів.

Висування кандидатів на пост Президента України партією здійснюється на її з ’їзді (зборах, конференції), а блоком — на між- партійному з’їзді (зборах, конференції) партій, що входять до блоку. У з’їзді (зборах, конференції), на якому здійснюється висування кандидата, повинні брати участь не менше 200 делегатів. Особа може бути висунута кандидатом на пост Президента України лише однією партією (одним блоком) згідно з волею кандидата. При цьому партія (блок) може висунути лише одного кандидата на пост Президента України з числа осіб, які є членами цієї партії (членами партії, яка входить до блоку), або позапартійних громадян, які мають право бути обраними Президентом.

Громадянин України, який відповідає конституційним вимогам щодо кандидата на пост Президента, має право на само- висунення шляхом особистого подання до Центральної виборчої комісії засвідченої в установленому законом порядку відповідної заяви про самовисунення кандидатом на пост Президента.

Реєстрацію кандидатів на пост Президента України здійснює Центральна виборча комісія. Реєстрація проводиться за умови отримання таких документів: 1) анкети кандидата на пост Президента України за формою, установленою ЦВК; 2) автобіографія особи, висунутої кандидатом, обсягом до двох тисяч друкованих знаків, що обов’язково повинна містити: прізвище, ім’я, по батькові, число, місяць, рік і місце народження, відомості про громадянство, освіту, трудову діяльність, посаду (заняття), місце роботи, громадську роботу (в тому числі на виборних посадах), партійність, склад сім’ї, адресу місця проживання із зазначенням часу проживання в Україні, відомості про судимість, не погашену і не зняту в установленому законом порядку; 3) передвиборної програми кандидата, викладеної державною мовою, обсягом до дванадцяти тисяч друкованих знаків; 4) документа про внесення грошової застави, яка відповідно до Закону «Про вибори Президента України» складає два мільйони п’ятсот тисяч гривень; 5) копії декларації про майновий стан і доходи (податкової декларації); 6) фотографій кандидата за розмірами та в кількості, установленими ЦВК.

Додаткове подання документів для реєстрації передбачено для осіб, висунутих кандидатами в Президенти України партією (блоком). Зокрема, зазначені особи також подають: 1) подання про реєстрацію кандидата, підписане керівником партії (керівниками партій, що входять до блоку) та скріплене печаткою партії (печатками партій, що входять до блоку); 2) копії свідоцтва про реєстрацію партії (партій, що входять до блоку) та її статуту (статутів партій, що входять до блоку), засвідчені Міністерством юстиції України після початку виборчого процесу; 3) витяг з протоколу з’їзду (зборів, конференції) кожної партії, що увійшла до складу виборчого блоку, про утворення виборчого блоку, засвідчений підписом керівника партії та скріплений печаткою цієї партії — у разі висунення кандидата блоком; 4) угода про утворення виборчого блоку (у разі висунення кандидата блоком); 5) витяг з протоколу з’їзду (зборів, конференції) партії (міжпартійного з’їзду (зборів, конференції) партій, що входять до блоку) про висунення кандидата на пост Президента України, засвідчений керівником партії (керівниками партій, що входять до блоку) та скріплений печаткою партії (печатками партій, що входять до блоку); 6) заява особи, висунутої кандидатом, про згоду балотуватися кандидатом на пост Президента України від цієї партії (блоку) та у зв’язку з цим на оприлюднення біографічних відомостей та декларації про майновий стан і доходи (податкової декларації), зобов’язання в разі обрання передати в порядку, встановленому законом, протягом місяця після офіційного оприлюднення результатів виборів в управління іншій особі належні йому підприємства та корпоративні права і припинити діяльність чи скласти представницький мандат, які несумісні з зайняттям посту Президента України.

Вибори Президента України відбуваються по єдиному загальнодержавному одномандатному виборчому округу, що включає всю територію України. Підготовку і проведення виборів здійснюють виборчі комісії, які є незалежними від органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Ці комісії створюються на рівні України (Центрвиборчком), територіальних округів (225 окружних виборчих комісій) та виборчих дільниць. Виборчі дільниці утворюються, як правило, з кількістю від п’ятдесяти до трьох тисяч виборців, а у виняткових випадках — з меншою або більшою кількістю виборців.

Голосування проводиться тільки в день виборів або в день повторного голосування з 8-ї години ранку до 20-ї години вечора. Про час і місце голосування дільнична виборча комісія сповіщає виборців не пізніше як за сім днів до дня виборів, надсилаючи іменні запрошення за місцем проживання виборців. Кожен виборець голосує особисто. Голосування за інших осіб не допускається.

Підрахунок голосів виборців проводиться безпосередньо членами дільничної виборчої комісії, про що складається протокол. На підставі протоколів окружні виборчі комісії, підсумовуючи дані, що містяться в цих протоколах, встановлюють підсумки голосування і складають протокол, який передається Центральній виборчій комісії, а та, у свою чергу, підсумовує всі отримані дані. Обраним у день виборів вважається кандидат, який отримав більше половини голосів виборців, що взяли участь у голосуванні.

Якщо до виборчого бюлетеня для голосування у день виборів було включено не більше двох кандидатів на пост Президента України і за результатами голосування жоден з них не був обраний, Центральна виборча комісія приймає рішення про звернення до Верховної Ради України з поданням про призначення повторних виборів Президента. Якщо до виборчого бюлетеня для голосування в день виборів було включено більше двох кандидатів на пост Президента України і за результатами голосування у день виборів жоден кандидат не був обраний, Центральна виборча комісія приймає рішення про проведення повторного голосування.

У випадку коли до бюлетеня було включено більше двох кандидатів і жоден з них не був обраний, призначається повторне голосування по двох кандидатах, які отримали найбільшу кількість голосів виборців (так званий другий тур, характерний для країн з багатопартійною системою). За підсумками повторного голосування обраним вважається кандидат, що отримав більшу, ніж інший кандидат, кількість голосів виборців, які взяли участь у голосуванні. У разі коли повторне голосування проводилося лише по одній кандидатурі, кандидат вважається обраним Президентом України, якщо він отримав більше половини голосів виборців, які взяли участь у голосуванні.

Стаття 104.

Новообраний Президент України вступає на пост не пізніше ніж через тридцять днів після офіційного оголошення результатів виборів, з моменту складення присяги народові на урочистому засіданні Верховної Ради України.

Приведення Президента України до присяги здійснює Голова Конституційного Суду України.

Президент України складає таку присягу:

«Я, (ім’я та прізвище), волею народу обраний Президентом України, заступаючи на цей високий пост, урочисто присягаю на вірність Україні. Зобов’язуюсь усіма своїми справами боронити суверенітет і незалежність України, дбати про благо Вітчизни і добробут Українського народу, обстоювати права і свободи громадян, додержуватися Конституції України і законів України, виконувати свої обов’язки в інтересах усіх співвітчизників, підносити авторитет України у світі».

Президент України, обраний на позачергових виборах, складає присягу у п’ятиденний строк після офіційного оголошення результатів виборів.

Коментована стаття визначає строки і порядок вступу на пост новообраного Президента України.

Повноваження Президента України починаються після принесення присяги народу України, який відповідно до ст. 5 Конституції є носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в державі. Водночас після принесення присяги новообраним Президентом припиняться повноваження поперед нього Президента. Стаття 104 не передбачає юридичних наслідків відмови новообраного Президента скласти присягу. Але враховуючи, що повноваження голови держави починаються зі складання присяги, відмова принести присягу вимагає проведення нових виборів Президента.

Конституційні норми закріплюють строк, протягом якого новообраний Президент України має прийняти присягу — не пізніше ніж через тридцять днів після офіційного оголошення результатів виборів. Якщо Президента було обрано на позачергових виборах, то новообраний Президент складає присягу в п’ятиденний строк після офіційного оголошення результатів виборів. Скорочення строку обґрунтовано тим, що у випадку проведення позачергових виборів протягом певного терміну посада голови держави є вакантною і потребує якнайшвидшого зайняття.

Конституція передбачає, що присяга складається Президентом на урочистому засіданні Верховної Ради України. Закон України від 10 лютого 2010 р. «Про Регламент Верховної Ради України» деталізує процедуру складання Президентом присяги. Зокрема, цей Закон передбачає, що урочисте засідання Верховної Ради України з приводу складення присяги новообраним Президентом України проводиться на підставі офіційно оголошених Центральною виборчою комісією результатів виборів Президента України в залі засідань Верховної Ради України, якщо Верховною Радою не прийнято іншого рішення. Дата і час проведення урочистого засідання Верховної Ради України за погодженням з новообраним Президентом України визначаються відповідно до коментованої статті Конституції рішенням Верховної Ради України. У разі неприйняття такого рішення дата і час проведення урочистого засідання визначаються Головою Верховної Ради України.

Урочисте засідання Верховної Ради України з приводу складення новообраним Президентом України присяги Українському народові відкриває Голова Верховної Ради України, а в разі його відсутності — Перший заступник чи заступник Голови Верховної Ради України. Для участі в цьому засіданні запрошуються Голова Центральної виборчої комісії, Голова Конституційного Суду України та інші особи, список яких Голова Верховної Ради України узгоджує з новообраним Президентом України та Головою Конституційного Суду України.

Відкривши засідання, Головуючий надає слово Голові Центральної виборчої комісії (у разі його відсутності — заступнику Голови Центральної виборчої комісії) для оголошення результатів виборів Президента України. Головуючий на урочистому засіданні Верховної Ради України для приведення новообраного Президента України до присяги запрошує до трибуни Голову Конституційного Суду України і надає йому слово.

Голова Конституційного Суду України повідомляє про виконання новообраним Президентом України всіх конституційних вимог щодо несумісності з посадою Президента України та відсутності інших обставин, які унеможливлюють складення ним присяги, запрошує до трибуни новообраного Президента України і вручає йому текст присяги Українському народові, визначений Конституцією України.

Регламентом Верховної Ради України передбачено, що новообраний Президент України проголошує присягу Українському народові, поклавши руку на Конституцію України. Але за традицією, якої дотримувалися всі Президенти України, присяга приноситься не тільки на Конституції України, але й на духовній святині українського народу — Персопницькому Євангелії. Ця виготовлена в містечку Пересопниці Рівенської області книга має 450-річну історію, зокрема, за свідченнями істориків, вона знаходилася у власності Івана Мазепи.

Проголошуючи присягу, Президент підкреслює, що він обраний на свою посаду волею народу України і зобов’язується всіма своїми справами боронити суверенітет і незалежність України, дбати про благо Вітчизни й добробут Українського народу, обстоювати права і свободи громадян, додержуватися Конституції України і законів України, виконувати свої обов’язки в інтересах усіх співвітчизників, підносити авторитет України у світі. Повний текст присяги закріплено в третій частині коментованої статті.

Після цього Президент підписує присягу і передає підписаний текст Голові Конституційного Суду України. У свою чергу Голова Конституційного Суду України оголошує, що новообраний Президент України склав присягу народові України відповідно до статті 104 Конституції України і вступив на пост Президента України на п’ятирічний строк. Після цього Голова Конституційного Суду України вручає Президентові України Свідоцтво про вступ на пост Президента України та офіційні символи влади Президента України. Відповідно до Указу Президента України від 29 листопада 1999 р. № 1507/99 офіційними символами глави держави є Прапор (штандарт) Президента України, Знак Президента України, Гербова печатка Президента України, Булава Президента України.

Прапор (штандарт) Президента України являє собою синє квадратне полотнище з зображенням у центрі золотого Знака Княжої Держави Володимира Великого (малого Державного Герба України). Полотнище обрамлене золотою лиштвою і прикрашене золотою бахромою. Древко Прапора (штандарта) Президента України дерев’яне. Верхівка древка має форму кулі з онікса, що оздоблена рельєфним накладним орнаментом із жовтого металу. Лицьова і зворотна сторони Прапора (штандарта) Президента України ідентичні. До основи верхівки древка оригіналу Прапора (штандарта) Президента України прикріплюється срібна пластинка з вигравіруваними прізвищем, ім’ям, по батькові Президента України та датою складення ним присяги народові. Після закінчення повноважень Президента України пластинка передається на постійне зберігання до Відділу державних нагород Адміністрації Президента України.

Знак Президента України має форму орденського ланцюга, що складається з медальйона-підвіски, 6 фініфтевих медальйонів та 12 декоративних ланок, розміщених у відповідній послідовності. Медальйон-підвіска Знака Президента України являє собою геральдичний картуш з рельєфним зображенням малого Державного Герба України на синій емалі. Фініфтеві медальйони мають овальну форму, обрамлені геральдичним картушем і містять зображення знака Київського князя Володимира Великого, герба Галицько-Волинського князівства, герба Великого Князівства Литовського, герба Війська Запорізького, родового герба гетьмана Богдана Хмельницького, герба Української Народної Республіки. На декоративних ланках^ стилізоване зображення листя та кетягів калини. Знак Президента України виготовлений з жовтого й білого металу, всі його елементи з’єднані між собою фігурними кільцями. Знак Президента України носиться на шиї.

Гербова печатка Президента України має форму кола. У центрі — зображення малого Державного Герба України, над яким по колу напис «Президент України». Під зображенням малого Державного Герба України — стилізоване зображення знака відзнаки Президента України «Орден князя Ярослава Мудрого». Гербова печатка Президента України має бортик і по колу облямована декоративною пружкою. Руків’я Гербової печатки Президента України виготовлене з лабрадориту, прикрашене накладним рельєфним зображенням малого Державного Герба України з жовтого металу й увінчане позолоченою орнаментованою верхівкою.

Булава Президента України виготовлена з позолоченого срібла. Руків’я і верхівка булави прикрашені декоративним орнаментом та оздоблені дорогоцінним камінням. Футляр до Булави Президента України виготовлений з червоного дерева, прикрашений рельєфним зображенням малого Державного Герба України з жовтого металу. Булава Президента України засвідчує спадкоємність багатовікових історичних традицій українського державотворення.

Під час приведення до присяги новообраного Президента України оригінал Прапора (штандарта) Президента України розміщується поруч із Президентом України. Знак Президента України покладається на новообраного Президента України, Гербова печатка Президента України і Булава Президента України вручаються новообраному Президентові України після складення ним присяги.

Після вручення Президенту офіційних символів глави держави Головуючий надає слово Голові Центральної виборчої комісії для вручення Президентові України посвідчення Президента України.

Потім Головуючий на засіданні вітає Президента України зі вступом на пост. Слово надається Прем’єр-міністрові України, який проголошує заяву Кабінету Міністрів України про складення Кабінетом Міністрів України повноважень перед новообраним Президентом України відповідно до ч. 1 ст. 115 Конституції України.

Далі Головуючий надає слово Президентові України для проголошення звернення до народу України. Президент України з трибуни Верховної Ради проголошує звернення до Українського народу (інавгураційну промову). Після проголошення Президентом України звернення до народу України Головуючий оголошує про закриття урочистого засідання з нагоди вступу на пост новообраного Президента України. Виконується Державний Гімн України.

Офіційна процедура вступу на посаду голови держави в республіках отримала назву «інавгурація» (від лат. inauguro — посвячую). Інавгурація виникла як своєрідний аналог коронації в монархіях, у зв’язку з чим цьому офіційному заходу притаманні урочистість і святковість, він проводиться з урахуванням загальноприйнятих міжнародних норм, правил і традицій, а також національних традицій України. В інавгурації беруть участь Голова Верховної Ради України, Прем’єр-міністр України, Міністр закордонних справ України, інші вищі посадові особи України. Інавгурація Президента України проводиться в Національному палаці «Україна».

На інавгурацію Президента України запрошуються глави іноземних держав, парламентів, урядів іноземних держав, інші іноземні посадові особи та особисті гості Президента України, посадові особи органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, представники церков і релігійних конфесій, дипломатичний корпус.

Проект плану заходів щодо проведення інавгурації Президента України розробляється Службою Державного Протоколу і Церемоніалу Адміністрації Президента України. План зазначених заходів із визначенням відповідальних за їх виконання затверджується Главою Адміністрації Президента за погодженням з Президентом України.

До плану заходів у зв’язку з інавгурацією Президента України включаються: церемонія інавгурації Президента України; покладання Президентом України квітів до пам’ятника хрестителю Русі — князеві Володимиру, до пам’ятника Т. Шевченку, до пам’ятника М. Грушевському; церемонія благословення Президента України настоятелями церков і керівниками релігійних конфесій України в Софіївському соборі Національного заповідника «Софія Київська»; покладання вінка Президентом України до могили Невідомого солдата в місті Києві; офіційний обід від імені Президента України з нагоди його інавгурації на честь іноземних гостей; протокольні зустрічі Президента України з главами іноземних держав, парламентів, урядів іноземних держав, іншими іноземними посадовими особами та особистими гостями Президента України.

Стаття 105.

Президент України користується правом недоторканності на час виконання повноважень.

За посягання на честь і гідність Президента України винні особи притягаються до відповідальності на підставі закону.

Звання Президента України охороняється законом і зберігається за ним довічно, якщо тільки Президент України не був усунений з поста в порядку імпічменту.

Коментована стаття визначає юридичні гарантії діяльності Президента України. Аналізуючи ч. 1 ст. 105 Конституції України, треба насамперед мати на увазі, що з приводу ч. 1 вищезазначеної статті є офіційне тлумачення, виказане Конституційним Судом України в Рішенні від 10 грудня 2003 р. Зокрема, у справі за конституційним поданням 47 народних депутатів України про офіційне тлумачення положень ч. 1 ст. 105, ч. 1 ст. 111 Конституції України (справа щодо недоторканності та імпічменту Президента України) від 10 грудня 2003 р., № 19-рп / 2003, Конституційний Суд України установив:

1. У Конституції України положення щодо недоторканності викладено по-різному. Народним депутатам України вона гарантується (ч. 1 ст. 80 Основного Закону), тоді як Президент України, «тільки користується правом недоторканності на весь час виконання повноважень» згідно з ч. 1 ст. 105 Конституції України).

2. Обмеження права недоторканності глави держави передбачене в Основному Законі України лише в разі розгляду Верховною Радою України питання про імпічмент, на відміну від обсягу й гарантій депутатської недоторканності, які за згодою Верховної Ради України допускають можливість притягнення народних депутатів України до кримінальної відповідальності, затримання чи арешту.

3. Під поняттями «право недоторканності людини» та «право недоторканності Президента України» розуміються різні конституційні інститути. Суттєві властивості цього права Президента України надають йому ознак посадово-функціонального імунітету, що зумовлено публічно-правовим статусом Президента України, встановленим виключно Конституцією України. Інститут Президента України грунтується на сукупності норм, що містяться в розділі V Конституції України, згідно з якими Президент України визначений, зокрема, главою держави, виступає від її імені, є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина. З огляду на це Президент України потребує і належного рівня правового захисту. Такому захисту слугує насамперед припис ч. 1 ст. 105 Основного Закону України про те, що Президент України користується правом недоторканності на час виконання повноважень.

Виходячи з наведеного та керуючись чинним законодавством, Конституційний Суд України вирішив: положення ч. 1 ст. 105 Конституції України треба розуміти так, що Президент України на час виконання повноважень не несе кримінальної відповідальності, проти нього не може бути порушена кримінальна справа.

Коментуючи частину 1 ст. 105 Конституції України, необхідно також звернути увагу на сформульовану Конституційним Судом України позицію щодо проблеми депутатської недоторканності як важливої конституційної гарантії безперешкодного та ефективного здійснення своїх функцій народним депутатом України, який без згоди Верховної Ради України не може бути притягнений до кримінальної відповідальності, затриманий чи заарештований (Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Міністерства внутрішніх справ України щодо офіційного тлумачення положень ч. 3 ст. 80 Конституції України (справа про депутатську недоторканність) від 27 жовтня 1999 р. № 9-рп / 99). Виходячи з цього рішення можна стверджувати, що депутатська недоторканність має певні обмеження, а право недоторканності Президента України не може бути скасоване, призупинене або обмежене шляхом порушення проти нього кримінальної справи і переслідування в порядку кримінального судочинства. Таким чином, право недоторканності Президента України треба розуміти як органічну складову його конституційно-правового статусу, що має наметі забезпечення умов для реалізації покладених на нього повноважень. Корегування змісту цього права неможливе без внесення відповідних змін до Конституції України.

Разом з тим, Конституційний Суд України зазначив, що право недоторканності Президента України має обмеження в часі і діє, відповідно до Конституції України, лише під час виконання ним повноважень.

У частині 2 ст. 105 Конституції України передбачено, що за посягання на честь і гідність Президента України винні особи притягаються до відповідальності на підставі закону. При цьому можна стверджувати, що під посяганням необхідно розуміти будь-які діяння, які спричиняють чи можуть спричинити шкоду честі та гідності Президента України (Словник термінів і понять, що вживаються у чинних нормативно-правових актах України / упоряд.: О. В. Рогачова, К. С. Винокуров, Ю. І. Крусь, О. А. Меню, С. А. Меню; відп. ред.: В. Ф. Сіренко, С. Р. Станік. — К.: Оріони, 1999.-С. 306).

Під честю і гідністю Президента України необхідно розуміти охоронювані законом особисті немайнові права й невідчужувані блага, що забезпечують соціальне буття та професійну діяльність Президента України. Загалом «честь є поняттям моральної свідомості й категорією етики, що включає у себе моменти усвідомлення індивідом або організацією свого суспільного значення і визнання цього значення з боку суспільства. Поняття «честь» за змістом близьке до категорії «гідність», що є чинником моральної свідомості, в якому виражається уявлення про самоцінність особистості, її моральну рівність з усіма іншими, та водночас є категорією етики, що відображає моральне ставлення індивіда до самого себе і суспільства до нього. Відмінність між ними полягає у тому, що уявлення про гідність особи виходить з принципу рівності всіх людей та інших суб’єктів права у моральному відношенні, тоді як уявлення про честь диференційовано оцінює людей залежно від їхньої належності до певної соціальної, професійної та іншої спільності» (Юридична енциклопедія : в 6 т. / редкол.: Ю. С. Шемшученко (голова редкол.) та ін. — К. : Укр. енцикл., 1998. - Т. 6 : Т-Я. - 2004. - С. 401).

Під винними особами, які притягуються до відповідальності за посягання на честь і гідність Президента України, необхідно розуміти будь-яких фізичних та юридичних осіб, вина яких у відповідності до ч. 1 ст. 62 Конституції України доведена в законному порядку.

У частині 3 ст. 105 Основного Закону регламентується, що звання Президента України охороняється законом і зберігається за ним довічно, якщо тільки Президент України не був усунений з поста в порядку імпічменту. Із цієї частини ст. 105 стає зрозумілим, що, по-перше, звання Президента України охороняється законом, який необхідно розробити та прийняти для забезпечення повноцінної реалізації цієї частини статті. І, по-друге, звання Президента України зберігається за ним довічно, тобто не має темпоральних меж, але за умови, що Президент України не був усунений з поста в порядку імпічменту. При цьому під імпічментом розуміється «... за конституціями ряду держав процедура притягнення парламентом до відповідальності вищих посадових осіб у випадках вчинення ними певних злочинів» (Юридична енциклопедія : в 6 т. / редкол.: Ю. С. Шемшученко (голова редкол.) та ін. — К. : Укр. енцикл., 1998. — Т. 2 : Д—Й. — 1999. — С. 666). Процедура імпічменту щодо Президента України передбачена ст. 111 Конституції України.

Хотілося б також зазначити, що не тільки звання Президента України зберігається за ним довічно, але й деякі інші його права та привілеї. Так, наприклад, навіть після виходу у відставку за ним зберігається: а) розмір посадового окладу; б) державна дача з необхідним обслуговуванням, охороною і транспортним забезпеченням; в) медичне та санаторно-курортне обслуговування тощо.

Такі ж або приблизно аналогічні формулювання, що стосуються конституційно-правового статусу президентів, є і в конституціях інших країн світу. Так, наприклад, у Конституції Італійської Республіки від 22 грудня 1947 р. у ст. 90 зазначено: «Президент Республіки не несе відповідальності за дії, вчинені при виконанні своїх функцій, за винятком державної зради або посягання на Конституцію. У таких випадках за рішенням Парламенту, ухваленим на спільному засіданні палат на основі абсолютної більшості голосів його членів, Президент Республіки притягується до відповідальності перед судом». Ще конкретніше врегульовує це питання Конституція Російської Федерації від 12 грудня 1993 р., яка у ст. 91 проголошує, що «Президент Російської Федерації наділений недоторканністю».

Разом з тим необхідно визнати, що загальною тенденцією теорії конституціоналізму, яку сповідують демократичні країни світу, є не проголошення недоторканності президента, а, навпаки, регламентування його відповідальності. Показовою в цьому розумінні є Конституція Федеративної Республіки Бразилії від 5 жовтня 1988 р., яка передбачила окремий Розділ III «Відповідальність Президента Республіки», у якому досить детально регламентовано процедуру відповідальності Президента цієї Республіки. До речі, Президент Федеративної Республіки Бразилії несе відповідальність і за загальнокримінальні злочини та за зловживання владою, а ст. 86 Конституції цієї країни лише передбачає, що «До винесення вироку про осуд за загальнокримінальні злочини Президент Республіки не може піддаватися тюремному ув’язненню».

Стаття 106.

Президент України:

1) забезпечує державну незалежність, національну безпеку і правонаступництво держави;

2) звертається з посланнями до народу та із щорічними і позачерговими посланнями до Верховної Ради України про внутрішнє і зовнішнє становище України;

3) представляє державу в міжнародних відносинах, здійснює керівництво зовнішньополітичною діяльністю держави, веде переговори та укладає міжнародні договори України;

4) приймає рішення про визнання іноземних держав;

5) призначає та звільняє глав дипломатичних представництв України в інших державах і при міжнародних організаціях; приймає вірчі і відкличні грамоти дипломатичних представників іноземних держав;

6) призначає всеукраїнський референдум щодо змін Конституції України відповідно до статті 156 цієї Конституції, проголошує всеукраїнський референдум за народною ініціативою;

7) призначає позачергові вибори до Верховної Ради України у строки, встановлені цією Конституцією;

8) припиняє повноваження Верховної Ради України, якщо протягом тридцяти днів однієї чергової сесії пленарні засідання не можуть розпочатися;

9) призначає за згодою Верховної Ради України Прем’єр-міністра України; припиняє повноваження Прем’єр-міністра України та приймає рішення про його відставку;

10) призначає за поданням Прем’єр-міністра України членів Кабінету Міністрів України, керівників інших центральних органів виконавчої влади, а також голів місцевих державних адміністрацій та припиняє їхні повноваження на цих посадах;

11) призначає за згодою Верховної Ради України на посаду Генерального прокурора України та звільняє його з посади;

12) призначає половину складу Ради Національного банку України;

13) призначає половину складу Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення;

14) призначає на посади та звільняє з посад за згодою Верховної Ради України Голову Антимонопольного комітету України, Голову Фонду державного майна України, Голову Державного комітету телебачення і радіомовлення України;

15) утворює, реорганізовує та ліквідовує за поданням Прем’єр- міністра України міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, діючи в межах коштів, передбачених на утримання органів виконавчої влади;

16) скасовує акти Кабінету Міністрів України та акти Ради міністрів Автономної Республіки Крим;

17) є Верховним Головнокомандувачем Збройних Сил України; призначає на посади та звільняє з посад вище командування Збройних

Сил України, інших військових формувань; здійснює керівництво у сферах національної безпеки та оборони держави;

18) очолює Раду національної безпеки і оборони України;

19) вносить до Верховної Ради України подання про оголошення стану війни та приймає рішення про використання Збройних Сил України у разі збройної агресії проти України;

20) приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України;

21) приймає у разі необхідності рішення про введення в Україні або в окремих її місцевостях надзвичайного стану, а також оголошує у разі необхідності окремі місцевості України зонами надзвичайної екологічної ситуації — з наступним затвердженням цих рішень Верховною Радою України;

22) призначає третину складу Конституційного Суду України;

23) утворює суди у визначеному законом порядку;

24) присвоює вищі військові звання, вищі дипломатичні ранги та інші вищі спеціальні звання і класні чини;

25) нагороджує державними нагородами; встановлює президентські відзнаки та нагороджує ними;

26) приймає рішення про прийняття до громадянства України та припинення громадянства України, про надання притулку в Україні;

27) здійснює помилування;

28) створює у межах коштів, передбачених у Державному бюджеті України, для здійснення своїх повноважень консультативні, дорадчі та інші допоміжні органи і служби;

29) підписує закони, прийняті Верховною Радою України;

30) має право вето щодо прийнятих Верховною Радою України законів із наступним поверненням їх на повторний розгляд Верховної Ради України;

31) здійснює інші повноваження, визначені Конституцією України.

Президент України не може передавати свої повноваження іншим особам або органам.

Президент України на основі та на виконання Конституції і законів України видає укази і розпорядження, які є обов’язковими до виконання на території України.

Акти Президента України, видані в межах повноважень, передбачених пунктами 3, 4, 5, 8, 10, 14, 15, 17, 18, 21, 22, 23, 24 цієї статті, скріплюються підписами Прем’єр-міністра України і міністра, відповідального за акт та його виконання.

Коментована стаття деталізує загальний статус Президента України, встановлений у ст. 102 Конституції, шляхом визначення його основних функцій, повноважень та порядку їх реалізації. Вона складається з чотирьох частин, логічно поєднаних між собою: у частині першій перелічуються основні повноваження глави Української держави, у частині другій підкреслюється їх персоніфікований характер, частина третя визначає види правових актів, якими оформлюються рішення, прийняті Президентом України в межах його компетенції, а в четвертій частині визначаються особливості реалізації деяких президентських повноважень.

Пункти 1,17—21 ч. 1 ст. 106 Конституції України окреслюють функції та повноваження Президента України у сферах національної безпеки і оборони України. За змістом п. 17 Президент України є Верховним Головнокомандувачем Збройних Сил України, а тому функція забезпечення державної незалежності та національної безпеки держави є одним з пріоритетних напрямків його діяльності. Це підтверджується широкими повноваженнями глави держави в цій сфері, які в загальних рисах окреслені в ст. 106 Конституції і деталізовані в чинному законодавстві.

Згідно із Законом «Про основи національної безпеки України» від 19 червня 2003 р. Президент України здійснює загальне керівництво у сферах національної безпеки та оборони держави. Це означає, що саме йому підпорядковані військові формування, органи, які забезпечують недоторканність державного кордону України і безпеку органів державної влади та посадових осіб, підрозділи, що здійснюють розвідувальну і контррозвідувальну діяльність, тощо.

У мотивувальній частині свого рішення у справі про деякі питання здійснення керівництва у сферах національної безпеки і оборони від 25 лютого 2009 р. № 5-рп/2009 Конституційний Суд України зазначив, що Президент України, реалізовуючи конституційні повноваження щодо керівництва у названих сферах, повинен вживати заходів для підвищення бойової та мобілізаційної готовності, боєздатності Збройних Сил України, інших військових формувань і підготовки їх до оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності, у тому числі через безпосередню участь і здійснення контролю за проведенням навчань і тренувань. Зважаючи на це, Конституційний Суд України дійшов висновку, що погодження з Президентом України як Верховним Головнокомандувачем Збройних Сил України планів і строків проведення навчань і тренувань перебуває у межах його повноважень, а отже, відповідає Конституції України.

Контроль за діяльністю Збройних Сил України, інших військових формувань і органів виконавчої влади у сфері національної безпеки і оборони та правоохоронної діяльності Президент України здійснює як безпосередньо, так і через очолювану ним Раду національної безпеки і оборони України та створювані ним у разі необхідності допоміжні служби.

Порядок здійснення контролю Президента України як Верховного Головнокомандувача Збройних Сил України за діяльністю Збройних Сил України та інших військових формувань здійснюється відповідно до Положення, затвердженого Указом глави держави від 27 вересня 2010 р. № 917/2010. Відповідно до вказаного акту такий контроль здійснюється згідно з затвердженими Президентом планами контролю за діяльністю Збройних Сил України та інших військових формувань. Об’єктами контролю є: Міністерство оборони України, його структурні підрозділи та підпорядковані установи; Генеральний штаб Збройних Сил України, його структурні підрозділи та підпорядковані йому органи військового управління, війська (сили) та установи; командування і штаби видів Збройних Сил України та підпорядковані їм війська (сили) та установи; командування і штаби військових оперативних командувань (територіальних управлінь) та підпорядковані їм війська, військові комісаріати та установи; Головне управління розвідки Міністерства оборони України; Головне управління внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України і підпорядковані йому з’єднання, частини та установи; Адміністрація Державної прикордонної служби України і підпорядковані територіальні органи, Морська охорона та органи охорони державного кордону, розвідувальний орган і органи забезпечення Адміністрації Державної прикордонної служби України; Адміністрація Державної спеціальної служби транспорту Міністерства транспорту та зв’язку України і підпорядковані їй об’єднані загони, окремі загони, загони, підрозділи охорони, органи забезпечення, навчальний центр, заклади, підприємства та установи.

Здійснення контролю організовується Інспекцією з питань контролю за діяльністю військових формувань Головного управління з питань оборонної політики та діяльності правоохоронних органів Адміністрації Президента України, результати якого доповідаються главі держави.

Згідно з ч. 2 ст. 1 Закону від 25 березня 1992 р. «Про Службу безпеки України» та ч. 1 ст. 11 Закону від 4 березня 1998 р. «Про державну охорону органів державної влади України та посадових осіб» Служба безпеки України та Управління державної охорони України підпорядковані Президенту.

Глава держави визначає організаційну структуру СБУ, затверджує Положення про колегію Служби безпеки України. Крім того, Президент України як особисто, так і через уповноважені ним органи здійснює контроль за діяльністю СБУ. Постійний контроль за дотриманням конституційних прав громадян і законодавства в оперативно-розшуковій діяльності та діяльності у сфері охорони державної таємниці органів і підрозділів СБУ, а також контроль за відповідністю виданих СБУ положень, наказів, розпоряджень, інструкцій і вказівок Конституції і законам України здійснюється спеціально призначеними Президентом України посадовими особами, повноваження та правові гарантії діяльності яких визначаються Положенням, що затверджується Президентом України. Згідно з Указом Президента «Про повноваження та гарантії здійснення постійного контролю за діяльністю Служби безпеки України» від 18 травня 2007 р. № 427/2007 (зі змінами) зазначений контроль здійснюється Уповноваженим Президента України з питань контролю за діяльністю Служби безпеки України.

СБУ регулярно в порядку, визначеному Президентом України, інформує главу держави, членів Ради національної безпеки України і посадових осіб, спеціально призначених Президентом, з основних питань своєї діяльності, про випадки порушення законодавства, а також на їх вимогу подає інші необхідні відомості. Голова СБУ щорічно подає Президенту письмовий звіт про діяльність Служби безпеки України і несе персональну відповідальність за своєчасність, об’єктивність і повноту поданої інформації. Глава держави також визначає порядок контролю за адміністративно-господарською і фінансовою діяльністю СБУ.

Відповідно до Конституції та Закону від 22 березня 2001 р. «Про розвідувальні органи України» Президент здійснює загальне керівництво розвідувальними органами України, затверджує положення про відповідні розвідувальні органи, а також контролює і координує їх діяльність через очолювану ним Раду національної безпеки і оборони України, визначає порядок координації їх діяльності в особливий період. Розвідувальні органи України доповідають Президентові і звітують перед ним з питань та в порядку, що визначаються главою держави.

Президентом відповідно до повноважень, визначених Конституцією України, здійснюється контроль за діяльністю Державної прикордонної служби України. При цьому законодавчо закріплено, що Голова Державної прикордонної служби України систематично інформує Президента України, Раду національної безпеки і оборони України з основних питань діяльності Державної прикордонної служби України, а також щороку подає Президенту письмовий звіт про діяльність Державної прикордонної служби України.

Призов громадян на строкову військову службу, за Законом України від 25 березня 1992 р. в редакції Закону від 18 червня 1999 р. «Про військовий обов’язок і військову службу», проводиться у встановлені строки на підставі Указу Президента України. Його Указом затверджуються положення про проходження військової служби громадянами України, а також визначаються порядок та строки звільнення у зв’язку з демобілізацією.

Згідно з Законом України від 6 грудня 1991 р. «Про Збройні Сили України» Президент як Верховний Головнокомандувач Збройних Сил України здійснює керівництво Збройними Силами в межах, передбачених Конституцією України. В особливий період керівництво військовими формуваннями Президент може здійснювати через Ставку Верховного Головнокомандувача, робочим органом якої є Генеральний штаб Збройних Сил України. Пропозиції про утворення Ставки Верховного Головнокомандувача, її персонального складу та граничної чисельності подаються Радою національної безпеки і оборони України на розгляд Президенту і вводяться в дію його Указом.

Чисельність Збройних Сил України затверджується Верховною Радою України за поданням Президента. План їх дислокації розробляється Генеральним штабом, узгоджується Міністерством оборони з Кабінетом Міністрів України і затверджується Президентом.

За поданням Кабінету Міністрів глава держави затверджує військово-адміністративний поділ території України. Президент затверджує Положення про Міністерство оборони України і Положення про Генеральний штаб Збройних Сил України. Основні завдання, заходи щодо підготовки та ведення територіальної оборони, повноваження відповідних органів та військових формувань визначаються Положенням про територіальну оборону України, яке затверджується Президентом.

Пункт 17 коментованої статті передбачає повноваження Президента України призначати на посади та звільняти з посад вище командування Збройних Сил України, інших військових формувань. Відповідно до Закону України від 6 грудня 1991 р. «Про оборону України» військове формування — це створена відповідно до законодавства сукупність військових з’єднань і частин та органів управління ними, які комплектуються військовослужбовцями і призначені для оборони України, захисту її суверенітету, державної незалежності і національних інтересів, територіальної цілісності і недоторканності в разі збройної агресії, збройного конфлікту чи загрози нападу шляхом безпосереднього ведення воєнних (бойових) дій.

До військового командування належать Генеральний штаб Збройних Сил України, командування видів Збройних Сил, об’єднане оперативне командування, управління оперативних командувань, територіальні управління, командування військових з’єднань, частин Збройних Сил та інших утворених відповідно до законів України військових формувань. Конкретний перелік посад керівного складу військових формувань, призначення на які здійснює Президент, передбачений чинним законодавством. Так, Президент здійснює призначення Міністра оборони України (за поданням Прем’єр-міністра України) та припиняє його повноваження на цій посаді. Президент також призначає на посади та звільняє з посад заступників Міністра оборони України, командувачів видами Збройних Сил України (Головнокомандувача

Сухопутних військ, Головнокомандувача Військово-Повітряних сил, Головнокомандувача Військ Протиповітряної оборони і Головнокомандувача Військово-Морських Сил), командувачів військ оперативних командувань, окремих армій, а також вище командування інших військових формувань. Згідно з положенням частини 4, 5 ст. 11 Закону України від 4 березня 1998 р. «Про державну охорону органів державної влади України та посадових осіб» Президент призначає на посаду і звільняє з посади Начальника Управління державної охорони і його заступник!)!.

Крім того, слід враховувати рішення Конституційного Суду України від 25 лютого 2009 р. № 5-рп/2009, у мотивувальній частині якого зазначено, що Президент України, маючи конституційні повноваження щодо здійснення керівництва у сферах національної безпеки і оборони держави, може затверджувати Перелік посад, кандидатури для призначення на які погоджуються з ним. Такий перелік посад керівників військових формувань і правоохоронних органів був затверджений Указом Президента «Про деякі питання здійснення керівництва у сферах національної безпеки і оборони» від 4 червня 2008 р. № 516/2008 (зі змінами).

Закон «Про Державну прикордонну службу України» від 3 квітня 2003 р. встановлює, що Президент України за поданням Прем’єр-міністра України призначає на посаду Голову Державної прикордонної служби України та припиняє його повноваження на цій посаді. Заступники Голови Державної прикордонної служби України також призначаються Президентом за поданням Голови Державної прикордонної служби України.

За Законом «Про оборону України» в разі збройної агресії або загрози нападу на Україну Президент приймає рішення про загальну або часткову мобілізацію, введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях, застосування Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, подає його Верховній Раді України на схвалення чи затвердження, а також вносить до Верховної Ради України подання про оголошення стану війни. Ці рішення набувають чинності після затвердження їх Верховною Радою України. Згідно з п. 31 ч. 1 ст. 85 Конституції України укази Президента України про введення воєнного чи надзвичайного стану, про загальну або часткову мобілізацію мають бути затверджені парламентом протягом двох днів з моменту звернення глави держави.

Воєнний стан — це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, іі територіальній цілісності і передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення національної безпеки, а також тимчасове, зумовлене загрозою обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень. Згідно зі ст. 5 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» від 6 квітня 2000 р. (зі змінами) воєнний стан в Україні або в окремих її місцевостях вводиться Указом Президента, який підлягає затвердженню Верховною Радою України. Президентським указом здійснюється скасування воєнного стану.

Пункт 21 коментованої статті Конституції передбачає, що в разі необхідності Президент приймає рішення про введення в Україні або в окремих її місцевостях надзвичайного стану, а також оголошує в разі необхідності окремі місцевості зонами надзвичайної екологічної ситуації. Зміст правового режиму надзвичайного стану, порядок його введення та припинення дії, особливості діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій в умовах надзвичайного стану, додержання прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб та відповідальність за порушення вимог або невиконання заходів правового режиму надзвичайного стану визначаються Законом України від 16 березня 2000 р. «Про правовий режим надзвичайного стану». Пропозиції щодо введення надзвичайного стану в Україні або в окремих її місцевостях Президентові подає Рада національної безпеки і оборони України, а у випад ках, передбачених Законом — і Кабінет Міністрів України.

Пункт другий ч. 1 ст. 106 закріплює, що Президент України як одноосібний орган, що уособлює державу в цілому, звертається з посланнями до народу та з щорічними і позачерговими посланнями до Верховної Ради України про внутрішнє і зовнішнє становище України. З метою визначення ролі та місця послань Президента України в реалізації його конституційних повноважень, порядку їх підготовки і реалізації передбачених у них заходів, 9 квітня 1997 року було видано Указ «Про щорічні послання Президента України до Верховної Ради України». Цим Указом встановлено, що передбачені п. 2 ст. 106 Конституції України щорічні послання Президента України до Верховної Ради України є офіційними документами глави держави, у яких на основі аналізу внутрішнього і зовнішнього становища України визначаються найважливіші напрями економічного, політичного і соціального розвитку, передбачаються заходи щодо неухильного забезпечення прав і свобод людини і громадянина, вдосконалення нормативних механізмів регулювання суспільних відносин. Одночасно з посланням Президента України до Верховної Ради України вноситься Кабінетом Міністрів України щорічна доповідь про економічний і соціальний розвиток України.

Текст послання, направлений до Верховної Ради України або виголошений Президентом України, набуває сили офіційного документа і має враховуватися в роботі Кабінету Міністрів України, міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, місцевих державних адміністрацій.

Пункти 3—5 ч. 1 ст. 106 Конституції України окреслюють повноваження глави держави у сфері міжнародних відносин. Президент України представляє державу у цих відносинах, виступаючи від імені не якоїсь окремої гілки влади, а від Української держави в цілому. Він відвідує з офіційними й неофіційними візитами зарубіжні країни, бере участь у роботі міжнародних форумів, у нарадах і зустрічах глав держав (самітах) тощо, здійснює керівництво зовнішньополітичною діяльністю держави, веде переговори та укладає міжнародні договори України.

У мотивувальній частині свого рішення від 15 січня 2009 р. № 2-рп/2009 Конституційний Суд України зазначив, що глава держави не тільки здійснює загальне спрямування зовнішньополітичного курсу держави згідно з визначеними Верховною Радою України засадами зовнішньої політики України, але й застосовує відповідні засоби впливу на діяльність суб’єктів зовнішньополітичної діяльності з метою забезпечення національних інтересів і безпеки України. Реалізація визначених Верховною Радою України основних засад зовнішньої політики держави, яка провадиться під керівництвом Президента України і забезпечується Кабінетом Міністрів України та Міністерством закордонних справ України, вимагає координації діяльності цих органів виконавчої влади главою держави, у тому числі і в питаннях кадрового забезпечення в цій сфері. Здійснюючи керівництво зовнішньополітичною діяльністю держави, Президент України впливає на діяльність Кабінету Міністрів України та Міністерства закордонних справ України через відповідні укази, розпорядження.

Згідно із Законом від 29 червня 2004 р. «Про міжнародні договори України» рішення про проведення переговорів і про підписання міжнародних договорів України приймаються: а) щодо міжнародних договорів, які укладаються від імені України, — Президентом України; б) щодо міжнародних договорів, які укладаються від імені Уряду України, — Кабінетом Міністрів України; в) щодо міжвідомчих договорів — у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Президент України, Прем’єр-міністр України і Міністр закордонних справ України мають право вести переговори і підписувати міжнародні договори України без спеціальних повноважень. Інші посадові особи мають право на такі дії тільки за наявності спеціального повноваження. При цьому повноваження на ведення переговорів і підписання міжнародних договорів, які укладаються від імені України, надаються тільки Президентом України.

Делегація чи представник України, наділені відповідними повноваженнями згідно із Законом «Про міжнародні договори України», зобов’язані вести переговори та здійснювати інші дії відповідно до наданих їм повноважень та директив. Делегація чи представник України, які отримали повноваження від Президента, подають главі держави звіт про виконання даних їм директив. Звіт повинен містити погоджені з Міністерством закордонних справ України висновки та пропозиції щодо наступних дій з укладення міжнародного договору.

Президент розглядає пропозиції Міністерства закордонних справ стосовно ратифікації міжнародних договорів, що укладаються від імені України, і приймає рішення про внесення на розгляд Верховної Ради України в порядку законодавчої ініціативи проекту закону про ратифікацію міжнародного договору України. Затвердження міжнародних договорів України, які укладаються від імені України і не потребують ратифікації, однак передбачають вимогу щодо їх затвердження або встановлюють інші правила, ніж ті, що містяться в актах Президента України або Кабінету Міністрів України, здійснюється Президентом України. Рішення Президента про затвердження міжнародного договору України або приєднання до нього приймається у формі указу.

Президент України і Уряд України вживають заходів щодо забезпечення виконання міжнародних договорів України. У разі невиконання або неналежного виконання зобов’язань України за міжнародними договорами Міністерство закордонних справ України інформує про це Президента України або уряд України і вносить пропозиції для вжиття необхідних заходів.

Згідно з п. 4 ст. 106 Конституції України Президент України приймає рішення про визнання іноземних держав. Пропозиції щодо визнання іноземних держав, встановлення дипломатичних зносин з іноземними державами розробляє і вносить Президентові Міністерство закордонних справ України.

Пункт 5 коментованої статті закріплює повноваження Президента призначати та звільняти глав дипломатичних представництв України в інших державах і при міжнародних організаціях. За Законом України від 20 вересня 2001 р. «Про дипломатичну службу» дипломатичні представництва та консульські установи України за кордоном є постійно діючими установами України, основними завданнями яких є представництво України в державі перебування і підтримання офіційних міждержавних відносин, захист інтересів України, прав та інтересів її громадян і юридичних осіб за кордоном.

Статус, завдання та функції дипломатичного представництва України за кордоном, постійного представництва України при міжнародній організації визначаються Законом «Про дипломатичну службу», а також Положенням про дипломатичне Представництво України в іншій державі, Положенням про постійне представництво України при міжнародній організації, які затверджуються Президентом України. Надзвичайний і Повноважний Посол України, Постійний представник України при міжнародній організації призначаються на посади і звільняються з посад Президентом України за поданням Міністра закордонних справ України. Укази Президента України з цих питань скріплюються підписами Прем’єр-міністра України та Міністра закордонних справ України. Міністр закордонних справ України вносить Президенту України подання щодо кандидатур для призначення на посади Надзвичайного і Повноважного Посла України, Постійного представника України при міжнародній організації після консультацій у Комітеті Верховної Ради України в закордонних справах щодо кандидатур на ці посади. Призначення на інші дипломатичні посади та звільнення з цих посад здійснюються відповідно до чинного законодавства.

Президент України приймає вірчі й відкличні грамоти дипломатичних представників іноземних держав. Вірча грамота надсилається главою іноземної держави Президентові України і засвідчує офіційний статус глави дипломатичного представництва. Цей документ видається главам представництв у ранзі надзвичайних і повноважних послів чи посланників. Дипломатичний представник вважається таким, що приступив до виконання своєї місії, з моменту вручення вірчої грамоти. Надходження відкличної грамоти означає припинення повноважень зазначеного в ній дипломатичного представника.

Порядок вручення вірчих та відкличних грамот Президентові України закріплений в Указі Президента «Про Державний Протокол та Церемоніал України» від 22 серпня 2002 р. № 746/2002 (зі змінами). Зокрема, церемонія вручення Президенту України вірчих грамот проводиться, як правило, у Марийському палаці в урочистій обстановці. Церемонія передбачає вітання послом Президента України і його звернення з вступним словом, після чого главі держави вручаються вірчі грамоти. Президент України приймає вірчі грамоти і у відповідь вітає посла короткою промовою, після чого запрошує його на бесіду у вузькому колі. Як правило, Президенту України разом із вірчими грамотами послом іноземної держави вручаються відкличні грамоти попередника.

Чинна Конституція наділила Президента повноваженнями у сфері здійснення безпосереднього народовладдя. Так, глава держави володіє прерогативою призначати всеукраїнський референдум. У випадку коли протягом тридцяти днів однієї чергової сесії пленарні засідання Верховної Ради України не можуть розпочатися, Президент уповноважений припинити повноваження парламенту і призначити позачергові парламентські вибори.

Розпуск парламенту України в цьому випадку є вимушеним кроком, спрямованим на відновлення дієздатного парламенту, на забезпечення безперервності законодавчої діяльності. Згідно з положенням ч. 1 ст. 77 Конституції України позачергові вибори народних депутатів України мають бути проведені в період шістдесяти днів з дня опублікування рішення глави держави про дострокове припинення повноважень Верховної Ради України. Порядок проведення дострокових (позачергових) виборів до парламенту регламентується Законом України від 25 березня 2004 р. «Про вибори народних депутатів України» в редакції Закону від 7 липня 2005 р. (зі змінами).

Пункти 9—14 коментованої статті закріплюють номінаційні повноваження Президента України. До цієї групи належать повноваження щодо формування персонального складу органів державної влади, які полягають у підборі кандидатур, призначенні на посади та звільненні з посад в органах виконавчої та судової влади. Загалом Президент України, використовуючи вказані повноваження, безпосередньо призначає кількасот посадових осіб, що займають ключові посади в державному апараті, і таким чином здатен відігравати провідну роль у формуванні й реалізації кадрової політики. Формуючи весь склад уряду, призначаючи керівників центральних і місцевих органів виконавчої влади, Президент фактично формує всю «виконавчу вертикаль» і має змогу контролювати стан виконавської дисципліни в державі. До номінаційних слід віднести і повноваження Президента України призначати третину суддів Конституційного Суду України, а також призначати на перший п’ятирічний термін професійних суддів (п. 22 ст. 106, ч. 1 ст. 128 Конституції України).

Пункти 15 і 23 ст. 106 Конституції України визначають установчі повноваження Президента України, які полягають у можливості внесення змін до державного механізму шляхом прийняття рішень щодо створення, реорганізації чи ліквідації певних органів державної виконавчої та судової влади. Згідно з положенням п. 15 коментованої статті міністерства та інші центральні органи виконавчої влади утворюються, реорганізовуються та ліквідовуються Президентом України за поданням Прем’єр-міністра України. Однак зазначені зміни можуть здійснюватись виключно в межах коштів, передбачених у державному бюджеті на утримання органів виконавчої влади. При цьому слід мати на увазі, що існування деяких центральних органів виконавчої влади передбачено безпосередньо в Конституції (наприклад, Міністерство внутрішніх справ України, Антимонопольний комітет України, Фонд державного майна України, Державний комітет телебачення і радіомовлення України) і є обов’язковим, а прийняття рішення про створення чи ліквідацію інших є прерогативою глави держави. Тому Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 28 січня 2003 р. зазначив, що положення п. 15 ч. 1 ст. 106 Конституції України необхідно розуміти так, що Президент України може реорганізовувати передбачені Конституцією України міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, не змінюючи назви цих органів і їх основного цільового призначення, що випливає з назви.

За відсутності відповідної законодавчої бази нині загальний перелік центральних органів виконавчої влади України визначається Указом Президента України від 9 грудня 2010 р. № 1085/2010 (зі змінами). У додатку до цього Указу міститься Схема організації та взаємодії цих органів.

Центральні органи виконавчої влади діють на підставі положень, які затверджує Президент України. Типове положення про міністерство, центральний орган виконавчої влади України, діяльність якого спрямовується й координується Кабінетом Міністрів України через відповідного члена Кабінету Міністрів України затверджене Указом Президента України від 24 грудня 2010 р. № 1199/2010.

Пункт 23 коментованої статті Конституції закріплює повноваження Президента України утворювати суди у визначеному законом порядку. Згідно зі ст. 19 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 7 липня 2010 р. (зі змінами) суди загальної юрисдикції утворюються і ліквідуються Президентом України за поданням Міністра юстиції України на підставі пропозиції голови відповідного вищого спеціалізованого суду. Місцезнаходження, територіальна юрисдикція і статус суду визначаються з урахуванням принципів територіальності, спеціалізації та інстанційності. Підставами для утворення чи ліквідації суду є зміна визначеної цим Законом системи судів, потреба поліпшити доступність правосуддя або зміна адміністративно-територіального устрою.

Пункт 16 коментованої статті наділяє Президента України повноваженням скасовувати акти Кабінету Міністрів України та Ради міністрів Автономної Республіки Крим. У Конституції не деталізовано, з яких підстав можуть бути скасовані зазначені акти. Однак у ч. 2 ст. 137 Конституції України зазначено, що акти Верховної Ради Автономної Республіки Крим можуть бути зупинені Президентом України з мотивів їх невідповідності Конституції України, а в ч. 8 ст. 118 Конституції України вказано, що рішення місцевих державних адміністрацій можуть бути скасовані главою держави, якщо вони суперечать Конституції та законам України або іншим актам законодавства України. За даних умов системне тлумачення п. 16 ст. 106 дає можливість зробити цілком певний висновок, що Президент України може скасовувати акти Кабінету Міністрів України та акти Ради міністрів Автономної Республіки Крим тільки у випадку їх невідповідності Конституції та законам України.

Пункт 24 ст. 106 Конституції України закріплює повноваження Президента присвоювати вищі військові звання, вищі дипломатичні ранги та інші вищі спеціальні звання і класні чини. Зокрема, згідно з Указом Президента України «Про порядок присвоєння вищих військових звань, вищих спеціальних звань і класних чинів» від 17 серпня 2009 р. № 616/2009 вищі військові звання та вищі спеціальні звання особам офіцерського та начальницького складу присвоюються відповідно до затверджених переліків посад, що підлягають заміщенню особами вищого офіцерського (начальницького) складу, та граничних військових і спеціальних звань за цими посадами, з урахуванням професійно-ділових якостей, військової та спеціальної підготовки, досвіду служби, належного виконання ними покладених обов’язків. Такі переліки посад були затверджені Указом Президента України від 21 березня 2002 р. № 277/2002 (зі змінами).

Вищі класні чини працівникам прокуратури присвоюються відповідно до Положення про класні чини працівників органів прокуратури України. Згідно з ч. 3 ст. 47 Закону України «Про прокуратуру» від 5 листопада 1991 р. (зі змінами) Президентом присвоюються класні чини державного радника юстиції України, Державного радника юстиції 1, 2 і 3 класів. Інші класні чини присвоюються Генеральним прокурором України. Подання про присвоєння вищих військових звань, вищих спеціальних звань і класних чинів вносяться на розгляд Президента України за підписом керівника міністерства, іншого центрального органу виконавчої влади, що здійснює керівництво військовим формуванням, іншого державного органу.

Порядок присвоєння дипломатичних рангів деталізований у Законі України від 28 листопада 2002 р. «Про дипломатичні ранги». В Україні встановлюються такі дипломатичні ранги: Надзвичайний і Повноважний Посол; Надзвичайний і Повноважний Посланник першого класу; Надзвичайний і Повноважний Посланник другого класу; радник першого класу; радник другого класу; перший секретар першого класу; перший секретар другого класу; другий секретар першого класу; другий секретар другого класу; третій секретар; аташе. Згідно зі ст. 2 названого Закону дипломатичні ранги присвоюються особам, які перебувають на державній службі, принципи, завдання та функції якої відповідають дипломатичній службі в Україні і визначені Законом України «Про дипломатичну службу», і є державними службовцями згідно з Законом України «Про державну службу». Державним службовцям, які працюють у системі органів дипломатичної служби, дипломатичний ранг присвоюється Міністром закордонних справ України. Присвоєння дипломатичного рангу здійснюється згідно з посадою, яку займає державний службовець. Відповідність посад державних службовців дипломатичним рангам визначається Переліком посад, приписаних до дипломатичних рангів України, який затверджений Указом Президента України від 26 березня 2002 р. № 301/2002 (зі змінами). Дипломатичні ранги Надзвичайного і Повноважного Посла, Надзвичайного і Повноважного Посланника першого класу, Надзвичайного і Повноважного Посланника другого класу присвоюються Президентом України за поданням Міністра закордонних справ України.

Пунктом 25 коментованої статті до повноважень Президента України віднесено нагородження державними нагородами та президентськими відзнаками. Перелік державних нагород і порядок нагородження ними встановлено Законом України «Про державні нагороди України» від 16 березня 2000 р. (зі змінами). За Законом державні нагороди України є вищою формою відзначення громадян за видатні заслуги в розвитку економіки, науки, культури, соціальної сфери, захисті Вітчизни, охороні конституційних прав і свобод людини, державному будівництві та громадській діяльності, за інші заслуги перед Україною. Державні нагороди встановлюються виключно законами України. Державними нагородами є: звання Герой України; орден; медаль; відзнака «іменна вогнепальна зброя»; почесне звання України; Державна премія України; президентська відзнака.

Президент України затверджує: статут — для звання Герой України та кожного ордену; положення — для інших державних нагород. Статути і положення про державні нагороди визначають підстави для нагородження, містять опис державної нагороди, а також встановлюють порядок нагородження, вручення, носіння державних нагород та інші правила. Нагородження державними нагородами провадиться указом Президента України. Нагородженому вручається державна нагорода та документ, що посвідчує нагородження нею. Для попереднього розгляду питань, пов’язаних з нагородженням державними нагородами, при Президентові України утворюється Комісія державних нагород та геральдики, яка є дорадчим органом і працює на громадських засадах. Персональний склад зазначеної Комісії та порядок її роботи визначаються Президентом України.

Порядок вручення державних нагород та президентських відзнак встановлено Указом Президента «Про Державний Протокол та Церемоніал України» від 22 серпня 2002 р. № 746/2002 (зі змінами) . Церемонії вручення державних нагород та президентських відзнак відбуваються, як правило, у Білій або Червоній залі Марийського палацу. Президент України входить до зали Палацу у визначений час і звертається до осіб, яких нагороджують, із промовою, після чого Глава Адміністрації Президента України зачитує відповідний Указ Президента про нагородження. Особи, яких нагороджують, у порядку оголошення їх прізвищ підходять до Президента України, який вручає їм державні нагороди, президентські відзнаки і вітає з нагородженням.

Пункт 26 коментованої статті передбачає повноваження Президента приймати рішення про прийняття до громадянства України та припинення громадянства України. Це повноваження глави держави відтворене й у ст. 22 Закону «Про громадянство України» від 18 січня 2001 р.(зі змінами). Крім того, за Законом

Президент визначає порядок провадження за заявами і поданнями з питань громадянства та виконання прийнятих рішень, а також затверджує Положення про Комісію при Президентові України з питань громадянства.

Спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань громадянства та підпорядковані йому органи (стосовно осіб, що проживають в Україні) або Міністерство закордонних справ України, дипломатичні представництва і консульські установи України (стосовно осіб, які проживають за кордоном) готують також подання про втрату особами громадянства України і разом з необхідними документами надсилають на розгляд Комісії при Президентові України з питань громадянства. Зазначена Комісія розглядає заяви про прийняття до громадянства України, вихід з громадянства України та подання про втрату громадянства України і вносить пропозиції Президенту України щодо задоволення цих заяв та подань. Президент приймає остаточне рішення, видає указ, який надсилається для виконання відповідно спеціально уповноваженому центральному органу виконавчої влади з питань громадянства чи Міністерству закордонних справ України. Контроль за виконанням президентських указів з питань громадянства здійснює Комісія при Президентові з питань громадянства.

Пунктом 26 коментованої статті, крім суттєвих повноважень Президента України щодо вирішення питань громадянства, передбачено також його право приймати рішення про надання притулку в Україні. У міжнародному праві прийнято розрізняти територіальний і дипломатичний притулок. Перший означає надання державою певній особі можливості сховатися від переслідувань політичного характеру на своїй території; другий — надання державою такої ж можливості, але в межах дипломатичного представництва, консульської установи або на військовому судні, яке знаходиться на території іншої держави. Згідно із загальним міжнародним правом недоторканність приміщення дипломатичного представництва чи консульської установи та екстериторіальність іноземного військового судна не дають права надавати їх як притулок особам, які переслідуються органами влади держави перебування за правопорушення політичного характеру, тому в п. 26 ст. 106 Конституції України йдеться про надання саме територіального притулку. При цьому надання притулку слід відрізняти від надання статусу біженця. Надання притулку не обмежене часом і обумовлене виключно політичними переслідуваннями особи, а статус біженця є тимчасовим і обумовлюється не тільки політичними переслідуваннями, але й переслідуваннями за ознакою раси, кольору шкіри, ставлення до релігії тощо. Рішення про надання статусу біженця приймають органи міграційної служби.

Важливим елементом компетенції Президента України є його право, передбачене п. 27 ст. 106 Конституції України, здійснювати помилування осіб, засуджених судами за вчинення злочину. Помилування являє собою акт індивідуального милосердя до особи, засудженої судом за вчинення якогось (звичайно тяжкого) злочину. З точки зору конституційного права помилування є актом вищого органу державної влади, який повністю або частково звільняє засудженого від покарання або замінює призначене судом покарання на більш м’яке. Нині право глави держави на помилування регламентоване Положенням про порядок здійснення помилування, яке затверджене Указом Президента України від 16 вересня 2010 р. № 902/2010. Згідно з цим актом Президент здійснює помилування шляхом заміни довічного позбавлення волі на позбавлення волі на строк не менше двадцяти п’яти років; повного або часткового звільнення від відбування як основного, так і додаткового покарання; заміни покарання або його невідбутої частини більш м’яким покаранням. Клопотання про помилування і підготовлені Управлінням з питань помилування Адміністрації Президента України матеріали попередньо розглядаються Комісією при Президентові України в питаннях помилування, яка вносить главі держави пропозиції про застосування помилування. Про клопотання, підстав для задоволення яких не знайдено, Комісія доповідає Президентові України. Про помилування засудженого Президент України видає указ.

Пункт 28 коментованої статті надає право Президентові України створювати в межах коштів, передбачених у Державному бюджеті України, консультативні, дорадчі та інші допоміжні органи і служби для здійснення своїх повноважень. Нині апарат глави Української держави становить Адміністрація Президента та інші допоміжні органи, з яких тільки два (Представництво Президента в Автономній Республіці Крим і Рада національної безпеки та оборони України) безпосередньо передбачені Конституцією, інші ж створені й функціонують згідно з указами самого Президента України.

Провідне місце серед органів, що становлять апарат глави держави, посідає Адміністрація Президента України, яка за своїм статусом є постійно діючим органом, що утворюється главою держави відповідно до Конституції України для забезпечення здійснення ним своїх повноважень. Адміністрація не є органом державної влади, оскільки не має власних владних повноважень, це адміністративний апарат Президента, який вступає у правовідносини з іншими органами тільки за дорученням глави держави. Основними завданнями Адміністрації є організаційне, правове, консультативне, інформаційне, експертно-аналітичне та інше забезпечення здійснення Президентом України визначених Конституцією України повноважень. Статус Адміністрації Президента України визначений Положенням, затвердженим Указом Президента від 2 квітня 2010 р. № 504/2010 (з наступними змінами), а її структура — Указом «Питання Адміністрації Президента України» від 18 березня 2010 р. № 364/2010.

Суттєва роль Президента України в законодавчому процесі відображена у пп. 29—30 коментованої статті. Глава держави підписує закони, прийняті Верховною Радою України, а також володіє правом відкладального вето. Підписаний закон Голова Верховної Ради України невідкладно направляє Президентові України. Глава держави, отримавши закон, протягом п’ятнадцяти днів має підписати його, взявши до виконання, або ж у разі незгоди повернути Верховній Раді України разом зі своїми вмотивованими і сформульованими пропозиціями для повторного розгляду. Відповідно до ст. 132 Закону «Про Регламент Верховної Ради України» у разі якщо Президент застосував право вето щодо прийнятого закону і у визначений Конституцією України 15-денний строк повернув його до Верховної Ради зі своїми вмотивованими і сформульованими пропозиціями, наслідком цього є скасування результатів голосування за закон у цілому і відкриття процедури його повторного розгляду.

Якщо Президент України протягом п’ятнадцяти днів після отримання закону не повернув його для повторного розгляду, закон вважається схваленим і має бути підписаний та офіційно оприлюднений. Експертизу прийнятих Верховною Радою України законів, що надійшли на підпис Президентові України, а також підготовку пропозиції щодо підписання законів або застосування стосовно них права вето здійснює Адміністрація Президента України.

Пункт 31 коментованої статті проголошує, що Президент України виконує не тільки повноваження, передбачені ст. 106, але й інші повноваження, визначені Конституцією України. Мається на увазі, зокрема, передбачене ст. 93 Конституції право Президента на законодавчу ініціативу та право визначати певні законопроекти як невідкладні, передбачене ст. 128 Конституції право здійснювати перше призначення на посаду професійного судді тощо. Однак положення п. 31 ст. 106 Конституції зовсім не означає, що в Основному Законі перелічені всі повноваження Президента України. Обмежений обсяг Конституції робить неможливим закріплення в ній повного й вичерпного переліку повноважень глави держави, тому в Конституції зазначаються найбільш суттєві повноваження Президента України, інші ж формулюються в ній загальним чином, а потім деталізуються в законах. Це яскраво видно на прикладі повноважень Президента як Верховного Головнокомандувача Збройних Сил України, про які йшлося вище. Головне, що конкретні повноваження Президента України, закріплені в законах, мають чітко узгоджуватися з тими його функціями і повноваженнями, які отримали конституційне оформлення, адже положення ч. 2 ст. 19 Конституції, за яким органи державної влади та їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України, повністю поширюється і на главу держави.

Частина 2 коментованої статті проголошує невідчужуваність президентських повноважень. Це означає, що особа, яка перебуває на посаді Президента України, не може передавати свої повноваження іншим особам або органам. Йдеться як про окремі повноваження глави держави, так і про всі його повноваження в цілому. Повноваження Президента України не можуть бути делеговані, перерозподілені, їх виконання не може бути доручене іншим особам чи органам. Це є юридичною гарантією належної реалізації повноважень Президента України і водночас гарантією конституційного ладу України від протиправних посягань, зокрема від спроб нелегітимного приходу до влади. Президент України виконує свої повноваження в повному обсязі до моменту складення присяги новообраним главою держави або до моменту дострокового припинення своїх повноважень з підстав і в порядку, передбачених статтями 108—111 Конституції України. І лише у випадку дострокового припинення повноважень Президента України виконання обов’язків Президента (і то з обмеженнями, передбаченими ст. 112 Конституції) на період до обрання і вступу на пост нового Президента України покладається на Прем’єр- міністра України.

Частина 3 коментованої статті визначає види правових актів Президента України, тобто юридичні форми, в які вкладаються рішення глави держави, прийняті в межах його компетенції. Такими актами є укази і розпорядження, які мають підзаконний характер і обов’язкові для виконання на всій території України. Більш детальна характеристика актів глави Української держави дана в Положенні про порядок підготовки і внесення проектів указів і розпоряджень Президента України, затвердженому Указом від 15 листопада 2006 р. № 970/2006 (з наступними змінами і доповненнями). Згідно з п. 3 цього Положення указами Президента України оформлюються рішення, видані на основі та на виконання Конституції і законів України, якщо хоча б одне з положень рішення розраховане на постійну або багаторазову дію (має нормативний характер) або належить до таких, що оформляються указами Президента України, а також рішення, прийняття яких у формі указу передбачене законами України та указами Президента України. Зокрема, указами оформлюються рішення Президента про призначення всеукраїнського референдуму щодо змін у Конституції України, проголошення всеукраїнського референдуму за народною ініціативою; призначення та звільнення з посад керівників відповідних державних органів, установ та організацій; призначення позачергових виборів до Верховної Ради України; загальну або часткову мобілізацію, введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях; введення в Україні або в окремих її місцевостях надзвичайного стану, оголошення окремих місцевостей України зонами надзвичайної екологічної ситуації; введення в дію рішень Ради національної безпеки та оборони України; скасування актів Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, розпоряджень голів місцевих державних адміністрацій; нагородження державними нагородами, присвоєння почесних звань, вищих військових звань, вищих дипломатичних рангів, інших вищих спеціальних звань і класних чинів; встановлення президентських відзнак і нагородження ними; прийняття до громадянства України і припинення громадянства України, надання притулку; помилування; тлумачення прийнятих Президентом актів тощо.

Розпорядженнями Президента оформлюються надання доручень, рекомендацій щодо здійснення заходів, розгляду, вирішення питань про підтримку Президентом України культурно- мистецьких та інших заходів (крім рішень, які оформляються указами); проведення переговорів, підписання міжнародних договорів України, надання повноважень на ведення переговорів, на підписання міжнародних договорів України, відповідних директив делегації чи представникові України; оперативні, організаційні й кадрові питання (крім рішень, які оформляються указами); призначення на посади та звільнення з посад помічників, референтів Президента України; внесення змін до розпоряджень Президента України, визнання їх такими, що втратили чинність; винесення на обговорення громадськості проектів законів, які передбачаються для внесення Президентом України на розгляд Верховної Ради України, проектів актів Президента України. Розпорядженнями Президента України оформляються також інші рішення, прийняття яких у формі розпорядження передбачено законами України, актами Президента України.

При цьому слід мати на увазі, що ч. 3 ст. 106 Конституції містить вичерпний перелік лише тих правових актів Президента України, які він видає як глава держави. Ті ж види актів, які Президент уповноважений видавати як Верховний Головнокомандувач Збройних Сил України, зазначаються в законах, які регулюють відносини у сфері забезпечення національної безпеки та оборони України. Так, згідно з положенням ч. 3 ст. 6 Закону «Про оборону України» для здійснення повноважень у сфері оборони, визначених Конституцією та законами України, Президент України видає укази і розпорядження. Як Верховний Головнокомандувач Збройних Сил України Президент України видає накази й директиви з питань оборони. Про директиви Верховного Головнокомандувача Збройних Сил України йдеться і в ч. 3 п. 1 ст. 4 Закону від 5 березня 1998 р. «Про Раду національної безпеки і оборони України». Правові акти Верховного Головнокомандувача Збройних Сил України досить часто мають секретний характер і офіційно не публікуються.

Частина 4 коментованої статті передбачає необхідність скріплення деяких актів Президента України підписами Прем’єр- міністра України і міністра, відповідального за акт та його виконання. Така процедура в конституційному праві називається контрасигнацією і є характерною для парламентарних і напівпрезидентських республік, а також парламентарних монархій.

Обов’язковій контрасигнації піддягають акти Президента, видані ним з таких питань: щодо керівництва зовнішньополітичною діяльністю держави; про визнання іноземних держав; про призначення та звільнення глав дипломатичних представництв України в інших державах і при міжнародних організаціях; про дострокове припинення повноважень Верховної Ради України; про призначення та звільнення членів Кабінету Міністрів України, керівників центральних і місцевих органів виконавчої влади; про призначення на посади та звільнення з посад за згодою парламенту Голови Антимонопольного комітету України, Голови Фонду державного майна України, Голови Державного комітету телебачення і радіомовлення України; щодо утворення, реорганізації та ліквідації центральних органів виконавчої влади; про призначення на посади та звільнення з посад вищого командування Збройних Сил України, інших військових формувань; щодо керівництва у сферах національної безпеки і оборони; з питань діяльності Ради національної безпеки і оборони України; про введення в Україні або в окремих її місцевостях надзвичайного стану; про оголошення окремих місцевостей України зонами надзвичайної екологічної ситуації; про призначення суддів Конституційного Суду України; про утворення судів; про присвоєння вищих військових звань, вищих дипломатичних рангів та інших вищих спеціальних звань і класних чинів.

Таким чином, разом з правом контрасигнувати акти Президента Кабінет Міністрів України та особисто Прем’єр-міністр України отримали можливість реально впливати на їх зміст і спрямованість, адже без підпису зазначених посадових осіб акт глави держави не може набрати чинності. Виходячи зі змісту актів Президента, які підлягають контрасигнації, відповідальними міністрами є Міністр закордонних справ, Міністр юстиції або Міністр оборони України. Скріплюючи своїм підписом президентський акт, Прем’єр-міністр та відповідний міністр перебирають на себе всю повноту відповідальності за його конституційність, обґрунтованість і результативність.

Стаття 107.

Рада національної безпеки і оборони України є координаційним органом з питань національної безпеки і оборони при Президентові України.

Рада національної безпеки і оборони України координує і контролює діяльність органів виконавчої влади у сфері національної безпеки і оборони.

Головою Ради національної безпеки і оборони України є Президент України.

Персональний склад Ради національної безпеки і оборони України формує Президент України.

До складу Ради національної безпеки і оборони України за посадою входять Прем’єр-міністр України, Міністр оборони України, Голова Служби безпеки України, Міністр внутрішніх справ України, Міністр закордонних справ України.

У засіданнях Ради національної безпеки і оборони України може брати участь Голова Верховної Ради України.

Рішення Ради національної безпеки і оборони України вводяться в дію указами Президента України.

Компетенція та функції Ради національної безпеки і оборони України визначаються законом.

Коментована стаття закріплює основи правового статусу, організації та діяльності Ради національної безпеки і оборони України (далі — РНБО).

Частина 1 статті визначає РНБО як координаційний орган з питань національної безпеки і оборони при Президентові України. Вказівка на те, що він є органом при Президентові України, дає підстави для висновку про належність РНБО до допоміжних органів при главі державі, а також про те, що він не є самостійним органом державної влади. Підтвердженням зазначеної позиції виступає ч. 7 даної статті, відповідно до якої рішення РНБО вводяться в дію указами Президента України. При цьому рішення РНБО приймаються не менш як двома третинами голосів її членів, що свідчить про колегіальний характер цього органу.

Особливий статус РНБО підкреслюється конституційним визначенням його функціонального призначення, яке полягає в координації і контролі діяльності органів виконавчої влади в єдиній сфері — сфері забезпечення національної безпеки і оборони. Координація та контроль діяльності органів виконавчої влади у сфері забезпечення національної безпеки і оборони здійснюється РНБО як у мирний час, так і в умовах воєнного або надзвичайного стану та при виникненні кризових ситуацій, що загрожують національній безпеці України. Так, згідно зі ст. 4 Закону України «Про Раду національної безпеки і оборони України» РНБО здійснює поточний контроль за діяльністю органів виконавчої влади у сфері національної безпеки і оборони, подає Президентові України відповідні висновки та пропозиції; координує і контролює переведення центральних і місцевих органів виконавчої влади, а також економіки країни на роботу в умовах воєнного чи надзвичайного стану; координує і контролює діяльність органів місцевого самоврядування в межах наданих повноважень під час введення воєнного чи надзвичайного стану; координує та контролює діяльність органів виконавчої влади з відбиття збройної агресії, організації захисту населення та забезпечення його життєдіяльності, охорони життя, здоров’я, конституційних прав, свобод і законних інтересів громадян, підтримання громадського порядку в умовах воєнного та надзвичайного стану і при виникненні кризових ситуацій, що загрожують національній безпеці України.

Згідно з ч. 3 коментованої статті Головою РНБО є Президент України. Очолювання спеціального координаційного органу з питань національної безпеки і оборони України саме Президентом обумовлене конституційно-правовим статусом глави держави, адже за Конституцією він як гарант державного суверенітету, територіальної цілісності України, Верховний Головнокомандувач Збройних Сил України має забезпечувати державну незалежність і національну безпеку держави. При цьому згідно з п. 2.1 мотивувального рішення Конституційного Суду України від 25 лютого 2009 р. 5-рп/2009 (у справі за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Указу Президента України «Про деякі питання здійснення керівництва у сферах національної безпеки і оборони» системний аналіз положень Конституції України дає підстави вважати, що Верховна Рада України, Президент України, Кабінет Міністрів України мають окремі конституційні повноваження у сферах національної безпеки і оборони держави, але лише Президент України наділений конституційними повноваженнями здійснювати керівництво в цих сферах.

Відповідно до ст. 11 Закону України «Про Раду національної безпеки і оборони України» голова РНБО спрямовує діяльність і здійснює загальне керівництво роботою цього органу, затверджує перспективні та поточні плани роботи РНБО, час і порядок проведення її засідань і особисто головує на них, дає доручення членам РНБО, пов’язані з виконанням покладених на неї функцій, заслуховує поточну інформацію Секретаря РНБО про хід виконання її рішень, у разі необхідності виносить питання про стан виконання рішень РНБО на її засідання, затверджує Положення про апарат РНБО, його структуру і штат.

Частини 4 і 5 коментованої статті визначають порядок формування і склад РНБО. Формування Президентом України персонального складу РНБО здійснюється шляхом видання указу, при цьому частина членів РНБО включається до її складу за посадою (їх перелік міститься у ч. 5 коментованої статті), інші ж визначаються особисто Президентом.

До складу РНБО за посадою входять посадові особи, компетенція яких безпосередньо стосується забезпечення національної безпеки і оборони, а саме: Прем’єр-міністр України, Міністр оборони України, Голова Служби безпеки України, Міністр внутрішніх справ України, Міністр закордонних справ України. Крім зазначених осіб, згідно з Указом Президента України від 6 квітня 2010 р. № 506/2010 (з наступними змінами) до складу РНБО також були включені Секретар Ради національної безпеки і оборони, Глава Адміністрації Президента України, Міністр юстиції України, Голова Служби безпеки України, Голова Служби зовнішньої розвідки України, Генеральний прокурор України (за згодою), Голова Верховної Ради України (за згодою), Голова Національного банку України (за згодою).

У частині 6 коментованої статті визначається основна організаційна форма діяльності РНБО — засідання. Відповідно до ст. 9 Закону України «Про Раду національної безпеки і оборони України» на засіданнях РНБО її члени голосують особисто. Делегування ними обов’язку бути присутніми на засіданні РНБО іншим особам не допускається. На запрошення Голови РНБО у її засіданнях можуть брати участь голови комітетів Верховної Ради України, інші народні депутати України, керівники центральних органів виконавчої влади та інші особи, які не є членами РНБО.

Конституцією передбачено право Голови Верховної Ради України брати участь у засіданнях РНБО. При цьому згідно зі ст. 10 Закону України від «Про Раду національної безпеки і оборони України» Голова Верховної Ради України може висловлювати думку щодо прийнятих РНБО рішень, яка протоколюється.

Конституція встановлює, що компетенція та функції РНБО визначаються законом. На сьогодні прийнято ряд Законів України, де закріплено основні напрямки діяльності і повноваження РНБО. Це, зокрема, закони України «Про Раду національної безпеки і оборони України», «Про засади внутрішньої і зовнішньої політики», «Про основи національної безпеки України», «Про організацію оборонного планування», «Про демократичний цивільний контроль над Воєнною організацією і правоохоронними органами держави», «Про правовий режим надзвичайного стану», «Про правовий режим воєнного стану», «Про зону надзвичайної екологічної ситуації», «Про державну таємницю», «Про Національну програму інформатизації», «Про Державний контроль за міжнародними передачами товарів військового призначення та подвійного використання», «Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру», «Про порядок допуску та умови перебування підрозділів збройних сил інших держав на території України», «Про порядок направлення підрозділів Збройних Сил України до інших держав», «Про участь України в міжнародних миротворчих операціях» та інші.

Найбільш чітко функції РНБО окреслені в ст. 3 Закону України «Про Раду національної безпеки і оборони України»: 1) внесення пропозицій Президентові України щодо реалізації засад внутрішньої і зовнішньої політики у сфері національної безпеки і оборони; 2) координація та здійснення контролю за діяльністю органів виконавчої влади у сфері національної безпеки і оборони у мирний час; 3) координація та здійснення контролю за діяльністю органів виконавчої влади у сфері національної безпеки і оборони в умовах воєнного або надзвичайного стану та при виникненні кризових ситуацій, що загрожують національній безпеці України.

Відповідно до визначених функцій Рада національної безпеки і оборони України розробляє та розглядає на своїх засіданнях питання, які відповідно до Конституції та законів України, Концепції (основ державної політики) національної безпеки України, Воєнної доктрини належать до сфери національної безпеки і оборони, та подає пропозиції Президентові України щодо таких питань: визначення стратегічних національних інтересів України, концептуальних підходів та напрямів забезпечення національної безпеки і оборони у політичній, економічній, соціальній, воєнній, науково-технологічній, екологічній, інформаційній та інших сферах; проектів державних програм, доктрин, законів України, указів Президента України, директив Верховного Головнокомандувача Збройних Сил України, міжнародних договорів, інших нормативних актів та документів з питань національної безпеки і оборони; удосконалення системи забезпечення національної безпеки та організації оборони, утворення, реорганізації та ліквідації органів виконавчої влади у цій сфері; проекту Закону України про Державний бюджет України по статтях, пов’язаних із забезпеченням національної безпеки і оборони України; матеріального, фінансового, кадрового, організаційного та іншого забезпечення виконання заходів з питань національної безпеки і оборони; заходів політичного, економічного, соціального, воєнного, науково-технологічного, екологічного, інформаційного та іншого характеру відповідно до масштабу потенційних та реальних загроз національним інтересам України; доручень, пов’язаних з вивченням конкретних питань та здійсненням відповідних досліджень у сфері національної безпеки і оборони, органам виконавчої влади та науковим закладам України; залучення контрольних, інспекційних та наглядових органів, що функціонують у системі виконавчої влади, до здійснення контролю за своєчасністю та якістю виконання прийнятих РНБО рішень, введених у дію указами Президента України; забезпечення і контролю надходження та опрацювання необхідної інформації, її збереження, конфіденційності та використання в інтересах національної безпеки України, аналізу на її основі стану і тенденції розвитку подій, що відбуваються в Україні і в світі, визначення потенційних та реальних загроз національним інтересам України; питань оголошення стану війни, загальної або часткової мобілізації, введення воєнного чи надзвичайного стану в Україні або окремих її місцевостях, оголошення в разі потреби окремих місцевостей України зонами надзвичайної екологічної ситуації. Крім того, РНБО ініціює розроблення нормативних актів та документів з питань національної безпеки і оборони, узагальнює практику їх застосування та результати перевірок їх виконання.

Частина 3 ст. 12 Закону України «Про засади внутрішньої і зовнішньої політики» від 1 липня 2010 р. серед повноважень щодо визначення та реалізації засад внутрішньої і зовнішньої політики передбачає повноваження РНБО як контролюючого та координуючого органу у сфері національної безпеки і оборони при Президентові України, що здійснюються шляхом розгляду на засіданнях РНБО стратегічних питань забезпечення національної безпеки і оборони, здійснення координації та контролю за діяльністю центральних та місцевих органів виконавчої влади у сферах національної безпеки і оборони.

Оскільки згідно зі ст. 4 Закону України «Про основи національної безпеки України» від 19 червня 2003 р. РНБО визначена одним із суб’єктів забезпечення національної безпеки, до її повноважень належить внесення Президентові України пропозиції щодо уточнення Стратегії національної безпеки України та Воєнної доктрини України з урахуванням змін у геополітичній обстановці.

РНБО виступає також суб’єктом оборонного планування, а тому, як зазначено у ст. 5 Закону України «Про організацію оборонного планування» від 18 листопада 2004 р., на основі Стратегії національної безпеки України вона вносить у разі потреби Президенту України пропозиції щодо уточнення Стратегії воєнної безпеки, положень Воєнної доктрини України, завдань Збройних Сил України та інших військових формувань, проекти концепцій і програм їх розвитку та інших документів з питань національної безпеки і оборони.

Відповідно до Закону України «Про розвідувальні органи України» від 22 березня 2001 р. координація діяльності розвідувальних органів України та контроль за їх діяльністю здійснюється Президентом України через Раду національної безпеки і оборони України. Крім того, через Раду національної безпеки і оборони України Президент України забезпечує координацію діяльності органів виконавчої влади, інших державних органів, Збройних Сил України, інших військових формувань у сфері мобілізаційної підготовки та мобілізації (ст. 11 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»), РНБО є одним із суб’єктів цивільного контролю над Воєнною організацією і правоохоронними органами держави. Відповідно до ст. 14 Закону України «Про демократичний цивільний контроль над Воєнною організацією і правоохоронними органами держави» РНБО здійснює контроль над Воєнною організацією держави в порядку і в межах компетенції, визначених Законом України «Про Раду національної безпеки і оборони України».

Повноваження РНБО щодо подання Президентові України пропозиції про введення надзвичайного стану Україні або в окремих її місцевостях, а також про оголошення окремої місцевості України зоною надзвичайної екологічної ситуації передбачені відповідно ч.4 ст 5 Закону України «Про правовий режим надзвичайного стану», ч. 1 ст. 6 Закону України «Про зону надзвичайної екологічної ситуації». Крім того, згідно з ч. 3 ст. 5 та ч. 1 ст. 7 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» РНБО подає Президентові України пропозиції щодо введення та скасування воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях.

РНБО має повноваження й у сфері охорони державної таємниці. Враховуючи те, що державна таємниця охоплює відомості у сфері оборони, економіки, науки і техніки, зовнішніх відносин, державної безпеки та охорони правопорядку, розголошення яких може завдати шкоди національній безпеці України, ч. 2 ст. 5 Закону України «Про державну таємницю» від 21 січня 1994 р. (в редакції Закону від 21 вересня 1999 р.) встановлює, що РНБО координує та контролює діяльність органів виконавчої влади у сфері охорони державної таємниці.

Згідно з ч. 3 ст. 6 Закону України від 20 лютого 2003 р. «Про державний контроль за міжнародними передачами товарів військового призначення та подвійного використання» РНБО координує діяльність та здійснює контроль за діями органів виконавчої влади у сфері державного експортного контролю, який здійснюється з метою забезпечення захисту національних інтересів України, дотримання нею міжнародних зобов’язань щодо нерозповсюдження зброї масового знищення, засобів її доставки, обмеження передач звичайних видів озброєння, а також здійснення заходів щодо недопущення використання зазначених товарів у терористичних та інших протиправних цілях.

РНБО здійснює координацію діяльності органів виконавчої влади у сфері захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру (ст. 28 Закону України «Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру» від 8 червня 2000 р.), координацію діяльності центральних та місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування у сфері цивільного захисту (ст. 36 Закону України «Про правові засади цивільного захисту» від 24 червня 2004 р.), а також координацію і контроль за виконанням Національної програми інформатизації щодо забезпечення національної безпеки та оборони держави (ч. 3 ст. 26 Закону України від 4 лютого 1998 р. «Про Національну програму інформатизації»).

З метою сприяння Президентові України при здійсненні ним повноважень як гаранта державного суверенітету, територіальної цілісності України, Верховного Головнокомандувача Збройних Сил України згідно зі ст. 7 Закону України від 22 лютого 2000 р. «Про порядок допуску та умови перебування підрозділів збройних сил інших держав на території України» РНБО вносить на розгляд Президента України пропозицію про допуск підрозділів збройних сил інших держав на територію України. При цьому спочатку ця пропозиція, що має включати наявні на момент її внесення дані про райони розташування, завдання, загальну чисельність зазначених підрозділів, типи і кількість озброєння, військової техніки, підпорядкованість, строки перебування та порядок їх продовження, порядок заміни та умови виведення, а також інформацію про відшкодування Україні можливих витрат, пов’язаних з перебуванням на її території цих підрозділів, вноситься до Ради національної безпеки і оборони України Міністерством закордонних справ України разом з Міністерством оборони України за погодженням у необхідних випадках з іншими заінтересованими центральними органами виконавчої влади. Після розгляду вказаної пропозиції РНБО, визнаючи відповідність допуску підрозділів збройних сил інших держав на територію України національним інтересам і законам України, в тому числі її міжнародним зобов’язанням, та згідно зі Статутом ООН з урахуванням того, що відповідними міжнародними договорами України передбачається відшкодування витрат, пов’язаних з перебуванням таких підрозділів в Україні, забезпечення на належному рівні безпеки громадян України в умовах такого перебування, вносить пропозицію про допуск підрозділів збройних сил інших держав на територію України на розгляд Президента України.

Повноваження РНБО передбачені й Законами України від 2 березня 2000 р. «Про порядок направлення підрозділів Збройних Сил України до інших держав» та «Про участь України в міжнародних миротворчих операціях» від 23 квітня 1999 р. Зокрема, РНБО попередньо розглядає відповідні пропозиції, що вносяться Міністерством закордонних справ України разом з Міністерством оборони України за погодженням з іншими заінтересованими центральними органами виконавчої влади. У разі визнання відповідності надання військової допомоги іншим державам чи участі України в міжнародній миротворчій операції національним інтересам і законам України, у тому числі міжнародним зобов’язанням України, згідно зі Статутом ООН, враховуючи можливості фінансування та матеріально-технічного забезпечення, рівень безпеки громадян України, які братимуть участь у наданні воєнної допомоги в миротворчій операції, РНБО вносить пропозицію щодо направлення відповідних підрозділів Збройних Сил України до іншої держави або щодо участі України в міжнародній миротворчій операції на розгляд Президента України.

У цілому функції та компетенція РНБО свідчать про те, що цей орган відіграє вагому роль у забезпеченні національної безпеки, формуванні воєнної політики держави, вирішенні нагальних питань будівництва та розвитку Збройних Сил, розв’язанні гострих проблем забезпечення інформаційної, екологічної, науково-технологічної безпеки.

Стаття 108.

Президент України виконує свої повноваження до вступу на пост новообраного Президента України.

Повноваження Президента України припиняються достроково у разі:

1) відставки;

2) неможливості виконувати свої повноваження за станом здоров’я;

3) усунення з поста в порядку імпічменту;

4) смерті.

Коментована стаття визначає загальну тривалість повноважень Президента України, а також закріплює перелік юридичних підстав для їх дострокового припинення.

За загальним правилом повноваження глави держави не припиняються ані в день чергових президентських виборів, ані в день, коли спливає п’ятирічний термін його перебування на посту. За змістом ч. 1 коментованої статті Президент України продовжує виконувати свої повноваження в повному обсязі, доки новообраний глава держави не вступить на пост згідно зі ст. 104 Конституції України, тобто поки він не складе присягу Українському народові на урочистому засіданні Верховної Ради України. Це обумовлено необхідністю забезпечення безперервності виконання повноважень глави держави, наступництва президентської влади, що є важливим з точки зору забезпечення стабільності конституційного ладу, захисту національних інтересів, безпеки держави.

Частина 2 коментованої статті передбачає виняток із загального правила, тобто встановлює перелік випадків дострокового припинення повноважень Президента України. Цей перелік є закритим і розширеному тлумаченню не піддягає. Із цього випливає, що повноваження Президента України не можуть бути достроково припинені ані шляхом всеукраїнського референдуму, ані рішенням суду, ані іншим способом, крім випадків, передбачених статтями 108—111 Конституції України.

Загалом передбачено чотири випадки, коли повноваження Президента України припиняються достроково: 1) відставка; 2) неможливість виконання повноважень за станом здоров’я; 3) усунення з поста в порядку імпічменту; 4) смерть. Кожна з підстав має безповоротний характер.

Відставка Президента України — його добровільна відмова від займаного поста з підписанням письмової заяви, яка оголошується ним на засіданні Верховної Ради України. Відставка може бути ініційована тільки Президентом. Це особисте волевиявлення глави держави, яке є юридичним фактом для можливого припинення ним своїх повноважень і розгляду питання про відставку.

Неможливість виконання повноважень Президента України за станом здоров’я означає стійкий розлад фізичного або психічного стану глави держави, внаслідок чого він не здатен у повному обсязі, належним чином виконувати ті повноваження, які покладені на нього Конституцією та законами України.

Усунення Президента України з посади в порядку імпічменту — спеціальна парламентська процедура притягнення глави держави до конституційної відповідальності за наявності в його діяннях ознак складу злочину. Президент, на відміну від монарха, несе конституційну відповідальність за виконання службових обов’язків. Така відповідальність має особливі форми, процедури та умови реалізації. Конституції зарубіжних країн закріплюють переважно таку форму імпічменту, коли відсторонення від президентського посту здійснює парламент (обвинувачення формулює й приймає нижня палата парламенту, а рішення про зміщення з посади приймає верхня палата). Іноді в цій процедурі беруть участь верховний (Португалія, Фінляндія) або конституційний суд (Італія, Болгарія), які здійснюють перевірку правильності обвинувачення і додержання процедури. Може застосовуватися й інша процедура — відкликання президента зі свого посту виборцями за ініціативою парламенту (Австрія, Ісландія); прийняття обвинувального висновку парламентом і розгляд справи особливим судовим органом (Франція, Польща).

Смерть Президента України — природна смерть або загибель фізичної особи, яка обіймала пост глави держави. При цьому смерть глави держави повинна бути засвідчена відповідним чином оформленими медичними документами.

Передбачений ч. 2 коментованої статті перелік підстав дострокового припинення повноважень глави держави є типовим для сучасного конституціоналізму і зустрічається в конституціях багатьох зарубіжних країн: Болгарії (ст. 97), Єгипту (статті 82—85), Ірландії (статті 12—14), Литви (ст. 88), Польщі (ст. 131), Словенії (статті 106,109), США (ст. 2). Конституція Угорщини (ст. 31), крім зазначених підстав, передбачає ще одну — оголошення несумісності посад, а Конституція Росії (ст. 92) не передбачає такої підстави як смерть.

Застосування положень ч. 2 коментованої статі є вкрай ускладненим в силу загального характеру конституційних приписів. Це потребує їх деталізації у статутному Законі «Про Президента України» або в спеціальному законі про дострокове припинення повноважень Президента України.

Стаття 109.

Відставка Президента України набуває чинності з моменту проголошення ним особисто заяви про відставку на засіданні Верховної Ради України.

Коментована стаття визначає порядок здійснення відставки Президента України як однієї з форм дострокового припинення його повноважень.

Відставка передбачає дострокове припинення повноважень Президента України за його власного ініціативою. Конституція регламентує порядок здійснення відставки глави держави лише загально, акцентуючи увагу на двох принципових моментах: а) Президент України повинен оголосити про свою відставку тільки особисто; б) така заява має бути оголошена на засіданні Верховної Ради України.

Оскільки глава держави отримав свій мандат довіри безпосередньо від народу, то і складати свої повноваження має перед ним. Тому вимога оголошення Президентом своєї заяви про відставку на засіданні Верховної Ради є цілком логічною і обґрунтованою, оскільки саме парламент уповноважений представляти народ і виступати від його імені.

Таким чином, процедура не може бути визнана дотриманою в разі проголошення заяви про відставку від імені Президента будь-якою іншою особою, а також якщо вона буде проголошена не на засіданні Верховної Ради України, а перед іншими органами державної влади чи будь-яким іншим способом, не передбаченим Конституцією України, наприклад шляхом публічного виступу, заяви по радіо або телебаченню.

Означені умови також мають служити гарантією єдності волі й вільного волевиявлення Президента України, виключити будь-який протиправний тиск на нього з боку інших осіб. Крім того, оголошення заяви глави держави про свою відставку на засіданні парламенту є гарантією того, що ця процедура буде легітимною і відкритою для широких кіл громадськості.

Конституція не містить певних вимог щодо змісту заяви Президента України про свою відставку. Зокрема, від Президента не вимагається обґрунтувати своє рішення чи назвати причини і підстави такого рішення. Головне, що обов’язково має прозвучати у такій заяві, — це те, що Президент дійсно прийняв рішення про відставку і це рішення є цілком свідомим та добровільним.

Відставка Президента України набуває чинності з моменту оголошення ним особисто відповідної заяви. Від цього ж моменту припиняються його повноваження. Відставку неможливо відстрочити на певний час або ж за якихось умов, що дає можливість виключити ситуацію, коли глава держави на засіданні парламенту заявляє, що йде у відставку після закінчення невідкладних справ, тобто через деякий час — через тиждень, місяць, при настанні відповідних подій тощо. Таке відстрочення відставки за Конституцією України є неможливим.

Спочатку Президент України має особисто підписати письмову заяву про відставку, оскільки усного оголошення в цьому разі навряд чи буде достатньо. При цьому в заяві про відставку доречно вказувати не тільки рік, місяць і день, а також і годину, з якої починається відставка. Це має досить важливе значення, оскільки юридично з моменту оголошення Президентом про свою відставку його повноваження автоматично переходять до Прем’єр- міністра України, чим забезпечується безперервність виконання повноважень глави держави.

Оголошення Президентом України про свою відставку повинне мати безповоротний характер: він не може після прийняття відповідного рішення оголосити, що передумав, і відкликати або скасувати свою заяву про відставку.

Водночас відставка є невідворотною, тобто ні парламент, ні Український народ не можуть не прийняти відставку глави держави, не можуть зобов’язати його продовжувати виконувати президентські повноваження проти його волі. Конституційно передбачається необхідність надання згоди Верховної Ради України на відставку Президента України, оскільки його рішення не залежить від позиції парламенту. Не потрібне також прийняття Верховною Радою рішення про те, що вона приймає відставку Президента, або прийняття нею якогось іншого акта для констатації закінчення повноважень глави держави, який іде у відставку. Верховна Рада України повинна лише вирішити питання про призначення виборів нового Президента України відповідно до п. 7 ст. 85 Конституції України.

Стаття 110.

Неможливість виконання Президентом України своїх повноважень за станом здоров’я має бути встановлена на засіданні Верховної Ради України і підтверджена рішенням, прийнятим більшістю від її конституційного складу на підставі письмового подання Верховного Суду України — за зверненням Верховної Ради України, і медичного висновку.

Коментована стаття закріплює загальну процедуру дострокового припинення президентських повноважень у зв’язку з настанням такої обставини, як неможливість виконувати ним свої повноваження за станом здоров’я.

Конституційно визначено, що при виникненні сумніву у Верховної Ради України про можливість виконувати Президентом свої повноваження за станом здоров’я вона готує і направляє на розгляд до Верховного Суду України відповідне звернення. Оскільки медичні критерії для порушення такої процедури законодавчо не закріплені, то причини виникнення такого сумніву можуть бути різні — тривалий розлад здоров’я, симптоми, що свідчать про недієздатність, каліцтво чи тяжку невиліковну хворобу, яка робить неможливим виконання главою держави своїх обов’язків.

Певна деталізація конституційних приписів щодо процедури імпічменту Президента України здійснена в ст. 170 Регламенту Верховної Ради України, затвердженого Законом України від 10 лютого 2010 р.

Згідно з Регламентом Верховної Ради України у разі якщо Верховній Раді стануть відомі факти про неможливість виконання Президентом України своїх повноважень за станом здоров’я, за пропозицією Голови Верховної Ради України або не менш як 45 народних депутатів Верховна Рада може створити тимчасову слідчу комісію для перевірки відповідних фактів.

Тимчасова слідча комісія з цього питання створюється на закритому пленарному засіданні Верховної Ради в порядку, передбаченому законом про тимчасові слідчі комісії, спеціальну тимчасову слідчу комісію і тимчасові спеціальні комісії Верховної Ради України та Регламентом Верховної Ради. Після створення тимчасової слідчої комісії Голова Верховної Ради України невідкладно повідомляє про це Президента України.

Верховна Рада на підставі висновку тимчасової слідчої комісії, підготовленого з урахуванням медичного висновку про стан здоров’я Президента України, може прийняти постанову про звернення до Верховного Суду України щодо надання ним письмового подання про дострокове припинення повноважень Президента України за станом здоров’я.

Неможливість виконання Президентом України своїх повноважень за станом здоров’я встановлюється Верховною Радою на її закритому пленарному засіданні на підставі письмового подання Верховного Суду України і медичного висновку та підтверджується рішенням, прийнятим більшістю голосів народних депутатів від конституційного складу Верховної Ради.

Про прийняте рішення Голова Верховної Ради України терміново письмово повідомляє Президента України, Прем’єр- міністра України, Голову Конституційного Суду України, Голову Верховного Суду України та офіційно оприлюднює відповідний акт Верховної Ради через засоби масової інформації.

Оскільки чіткої процедури огляду стану здоров’я Президента на конституційному або законодавчому рівні не закріплено, можна зробити припущення про необхідність створення авторитетної медичної комісії, проведення спеціального медичного консиліуму, оскільки неможливість виконання Президентом України своїх повноважень за станом здоров’я повинна бути підтверджена відповідним медичним висновком. Ініціатива щодо проведення такого консиліуму належить Верховній Раді України.

Медична комісія повинна провести всебічне обстеження стану здоров’я Президента України, на його основі чітко встановити діагноз і констатувати наявні розлади здоров’я. При цьому у висновку медичної комісії має бути подана розгорнута характеристика того, як наявні розлади здоров’я позначаються на поведінці хворого, яким чином впливають на його здатність до фізичної та розумової діяльності. Медичний висновок має бути належним чином оформлений і підписаний, хоча сам по собі він ще не є вирішальним фактором у розв’язанні питання про неможливість виконання главою держави своїх повноважень за станом здоров’я.

На підставі отриманих документів Верховний Суд України повинен підготувати спеціальне письмове подання, у якому має зробити відповідний юридичний висновок щодо стану здоров’я Президента, і направити його разом із медичним висновком до парламенту.

За наявності висновку Верховного Суду України і медичного висновку питання про можливість Президента України виконувати свої повноваження за станом здоров’я вноситься до порядку денного поточної сесії парламенту і розглядається на пленарному засіданні. Згідно з Регламентом Верховної Ради України рішення про неможливість виконання главою держави своїх повноважень за станом здоров’я на такому засіданні Верховної Ради України приймається більшістю від її конституційного складу. Повноваження Президента України достроково припиняються в цьому разі з моменту прийняття парламентського рішення, тобто з моменту офіційного оголошення підсумків голосування.

Конституції багатьох зарубіжних держав передбачають можливість тимчасового припинення повноважень глави держави (тимчасової вакансії). Наприклад, конституції Аргентини (ст. 87), Бразилії (ст. 79), Єгипту (ст. 82), США (розділ 1 ст. II) у випадку тимчасової вакансії передбачають заміщення поста глави держави віце-президентом. Більше того, ст. 80 Конституції Бразилії навіть передбачає, що в разі неможливості виконання своїх обов’язків президентом і віце-президентом або виникнення вакансії відповідних посад голови палат парламенту і голова федерального верховного суду здійснюють обов’язки Президента в порядку переліку. Таким чином, передбачено цілий ряд вищих посадових осіб, які можуть тимчасово здійснювати повноваження глави держави, аби тільки вона не була вакантною, що досить важливо в аспекті забезпечення стабільності конституційного ладу, національної безпеки.

Основний Закон України (до речі, як і конституції Ірландії, Словенії та Узбекистану) не передбачає ані поста віце-президента, ані можливості тимчасового припинення повноважень глави держави. Більше того, ч. 2 ст. 106 взагалі забороняє Президентові України передавати свої повноваження іншим особам або органам протягом усього строку повноважень. Із цього випливає, що навіть у випадку хвороби, яка не має стійкого характеру, але пов’язана з тривалим лікуванням або госпіталізацією, Президент зберігає свої повноваження в повному обсязі і повинен виконувати обов’язки в міру своїх можливостей.

Оскільки неможливість виконання повноважень за станом здоров’я як конституційна підстава дострокового припинення повноважень Президента України не передбачає як обов’язкову ознаку стійкість розладу здоров’я, то неврегульованим залишається питання, чи повинні достроково припинятися повноваження глави держави внаслідок хвороби, яка не має стійкого характеру, але пов’язана із тривалою неможливістю виконання президентських повноважень внаслідок стаціонарного лікування, госпіталізації, проведення хірургічних операцій, перебування в реанімації тощо.

Наявність суттєвих прогалин у конституційній регламентації порядку припинення повноважень Президента України у зв’язку з неможливістю їх виконання за станом здоров’я потребує додаткової регламентації на законодавчому рівні. Це ще раз свідчить про необхідність прийняття закону про Президента України, у якому має бути чітко визначено, яка медична установа надаватиме висновок про стан здоров’я Президента України, протягом якого терміну такий висновок повинен бути представлений, яким має бути зміст висновку Верховного Суду України і в який термін він повинен бути представлений на розгляд парламенту, як бути в разі тимчасової неспроможності глави держави виконувати свої повноваження тощо.

Стаття 111.

Президент України може бути усунений з поста Верховною Радою України в порядку імпічменту у разі вчинення ним державної зради або іншого злочину.

Питання про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту ініціюється більшістю від конституційного складу Верховної Ради України.

Для проведення розслідування Верховна Рада України створює спеціальну тимчасову слідчу комісію, до складу якої включаються спеціальний прокурор і спеціальні слідчі.

Висновки і пропозиції тимчасової слідчої комісії розглядаються на засіданні Верховної Ради України.

За наявності підстав Верховна Рада України не менш як двома третинами від її конституційного складу приймає рішення про звинувачення Президента України.

Рішення про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту приймається Верховною Радою України не менш як трьома четвертими від її конституційного складу після перевірки справи Конституційним Судом України і отримання його висновку щодо додержання конституційної процедури розслідування і розгляду справи про імпічмент та отримання висновку Верховного Суду України про те, що діяння, в яких звинувачується Президент України, містять ознаки державної зради або іншого злочину.

Коментована стаття визначає юридичні підстави і зміст основних стадій процедури дострокового припинення повноважень Президента України в порядку імпічменту. На відміну від відставки, яка має добровільний характер, усунення Президента України з поста передбачає примусове позбавлення глави держави його повноважень і недоторканності.

Усунення Президента з посади є заходом конституційно- правової відповідальності глави держави. Метою імпічменту є звільнення Президента з посади і позбавлення його президентського імунітету для подальшого притягнення до кримінальної відповідальності на загальних підставах.

Закріплена Конституцією України процедура імпічменту є досить складною і багатоетапною. її складність визначається особливою роллю Президента в державному механізмі України, необхідністю створення системи гарантій від необґрунтованого застосування цієї міри юридичної відповідальності до глави держави.

Частина І коментованої статті визначає, що юридичною підставою для усунення Президента України з поста в порядку імпічменту є вчинення ним державної зради або іншого злочину. Злочином є передбачене Кримінальним кодексом України суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб’єктом злочину. Приводом для порушення питання про усунення Президента України з посади є відомості про вчинення ним діянь, що містять ознаки злочину. При цьому слід мати на увазі такі обставини.

По-перше, державна зрада також є злочином, ознаки якої містяться в ст. 111 Кримінального кодексу України. Вона визначає державну зраду як діяння, умисно вчинене громадянином України на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній, економічній чи інформаційній безпеці України: перехід на бік ворога в умовах воєнного стану або в період збройного конфлікту, шпигунство, надання іноземній державі, іноземній організації або їх представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України. Тому в цілому можна сказати, що юридичною підставою для імпічменту є вчинення главою держави злочину.

По-друге, Конституція України на відміну від багатьох зарубіжних конституцій не містить вказівки на ступінь суспільної небезпеки злочину, вчиненого главою держави. Це дає змогу зробити висновок, що юридичною підставою для імпічменту є вчинення Президентом України будь-якого злочину, визначеного Кримінальним кодексом України.

По-третє, особа вважається винною у вчиненні злочину лише з моменту набуття чинності обвинувального вироку суду щодо неї. До моменту прийняття рішення Верховною Радою України про імпічмент Президент України має імунітет і кримінальній відповідальності не піддягає, тому юридичною підставою для імпічменту слід вважати не вчинення ним злочину як такого, а лише наявність у його діяннях ознак складу злочину. Остаточне рішення щодо наявності події злочину або складу злочину має винести суд загальної юрисдикції після завершення процедури імпічменту.

По-четверте, Президент може бути усунений з посади в порядку імпічменту тільки Верховною Радою України як єдиним колегіальним органом загальнонародного представництва.

Частини 2 6 коментованої статті характеризують послідовність основних стадій процедури імпічменту та їхній зміст.

Ініціювання питання про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту здійснюється більшістю від конституційного складу Верховної Ради України. Це означає, що пропозиція про висунення звинувачення проти Президента у вчиненні ним злочину має виходити не менш як від 226 народних депутатів України. Ця пропозиція має бути вмотивованою і містити конкретні вказівки на ознаки злочину, який ставиться йому за провину, і обґрунтування його причетності до цього злочину.

Деталізація конституційних приписів щодо процедури імпічменту Президента України здійснена в ст. 171—188 Регламенту Верховної Ради України, затвердженого Законом України від 10 лютого 2010 р.

Зокрема, згідно з ч. 3 ст. 171 Регламенту Верховної Ради України підставою для ініціювання питання про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту та утворення спеціальної тимчасової слідчої комісії є письмове подання про це, підписане більшістю народних депутатів від конституційного складу Верховної Ради, підписи яких не відкликаються.

Внесене на розгляд Верховної Ради письмове подання про ініціювання питання про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту має містити правове обґрунтування необхідності утворення спеціальної тимчасової слідчої комісії. До подання можуть додаватися документи і матеріали, що стосуються цього питання, або належним чином посвідчені їх копії. Це подання без прийняття рішення про включення до порядку денного пленарного засідання Верховної Ради обговорюється за процедурою повного обговорення на черговому після дня його внесення пленарному засіданні Верховної Ради.

Верховна Рада більшістю голосів народних депутатів від її конституційного складу приймає рішення щодо ініціювання питання про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту та включення його до порядку денного сесії Верховної Ради як невідкладного. Про прийняття такого рішення Голова Верховної Ради України терміново повідомляє Президента України.

У разі включення до порядку денного сесії Верховної Ради питання про ініціювання питання про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту Верховна Рада для проведення розслідування обставин вчинення Президентом України державної зради або іншого злочину утворює спеціальну тимчасову слідчу комісію відповідно до ст. 111 Конституції України, положень закону про тимчасові слідчі комісії, спеціальну тимчасову слідчу комісію і тимчасові спеціальні комісії Верховної Ради України та Регламенту Верховної Ради України.

До складу спеціальної тимчасової слідчої комісії входять народні депутати з урахуванням принципу пропорційного представництва депутатських фракцій, спеціальний прокурор і троє спеціальних слідчих. У разі обрання спеціальним прокурором та спеціальним слідчим народного депутата враховується принцип пропорційного представництва депутатської фракції у спеціальній тимчасовій слідчій комісії.

На посади спеціального прокурора, спеціальних слідчих може бути обрана лише особа, яка відповідає таким вимогам: 1) є громадянином України, який проживає на її території не менше десяти років; 2) вільно володіє державною мовою; 3) має вищу юридичну освіту; 4) має не менш як десятирічний стаж роботи на посаді атестованого прокурора чи слідчого правоохоронних органів України; 5) не має судимості.

Кандидат на посад у спеціального прокурора чи спеціального слідчого подає до Верховної Ради особову картку, декларацію про доходи, зобов’язання фінансового характеру та майновий стан щодо себе та членів своєї сім’ї за попередній рік за формою, встановленою для державних службовців, які займають посади, віднесені до першої і другої категорій посад державних службовців. Народні депутати можуть бути обрані спеціальним прокурором та спеціальними слідчими, якщо вони відповідають вищеназваним вимогам. Кандидатури спеціального прокурора, спеціальних слідчих попередньо розглядаються на засіданні комітету, до предмета відання якого належить таке питання, який надає Верховній Раді висновки щодо кожної кандидатури.

Особи, які не є народними депутатами і обрані спеціальним прокурором, спеціальними слідчими, прикомандировуються до Верховної Ради на час роботи спеціальної тимчасової слідчої комісії та здійснюють свої службові повноваження у її складі лише відповідно до наданих їм на законних підставах доручень спеціальної тимчасової слідчої комісії.

Не пізніше як за три дні до дня розгляду питання про утворення спеціальної тимчасової слідчої комісії матеріали і висновки відповідного комітету щодо запропонованих кандидатур для обрання спеціальним прокурором та спеціальними слідчими надаються народним депутатам.

Кандидат для обрання спеціальним прокурором, спеціальним слідчим може в будь-який час до початку голосування зняти свою кандидатуру.

Про утворення спеціальної тимчасової слідчої комісії Верховна Рада більшістю від її конституційного складу приймає постанову.

Спеціальна тимчасова слідча комісія проводить свою роботу відповідно до Конституції України, закону про тимчасові слідчі комісії, спеціальну тимчасову слідчу комісію і тимчасові спеціальні комісії Верховної Ради України та Регламенту Верховної Ради України.

Спеціальна тимчасова слідча комісія:

1) перевіряє наявність, повноту та обґрунтованість доказів про вчинення Президентом України державної зради або іншого злочину;

2) проводить розслідування в разі виявлення під час строку повноважень спеціальної тимчасової слідчої комісії обставин щодо вчинення Президентом України державної зради або іншого злочину без додаткового прийняття рішення Верховною Радою з цього питання і за наявності підстав готує відповідні пропозиції щодо проекту постанови Верховної Ради про звинувачення Президента України.

З метою забезпечення всебічного, повного та об’єктивного розслідування спеціальна тимчасова слідча комісія має право:

1) заслуховувати Президента України та захисника (захисників) його прав;

2) витребовувати необхідні документи, матеріали та інші відомості, що стосуються розслідування, від державних органів, органів місцевого самоврядування, юридичних і фізичних осіб;

3) у разі потреби призначати експертизи та залучати фахівців для дослідження й оцінки доказів, визначати двох або більше представників від спеціальної тимчасової слідчої комісії і доручати їм бути присутніми під час проведення зазначених експертиз і досліджень та встановлення їх результатів;

4) запрошувати і заслуховувати в порядку, встановленому законом, будь-яких осіб із числа громадян України (крім суддів Конституційного Суду України та суддів судів загальної юрисдикції), які можуть повідомити про обставини, що стали підставою для ініціювання питання про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту.

Посадові особи (крім Президента України та захисника (захисників) його прав), службові особи, експерти та інші особи, запрошені спеціальною тимчасовою слідчою комісією, попереджаються в письмовій формі про визначену Кримінальним кодексом України відповідальність за відмову особи від давання свідчень чи пояснень або відмову експерта чи перекладача без поважних причин від виконання покладених на них обов’язків під час розслідування, що проводиться спеціальною тимчасовою слідчою комісією, а також надання завідомо неправдивих свідчень чи пояснень, завідомо неправдивого висновку експерта, завідомо неправильного перекладу, здійсненого перекладачем.

З метою створення передумов для прийняття Конституційним Судом України висновку, зазначеного в частині другій ст. 151 Конституції України, на засідання спеціальної тимчасової слідчої комісії, пов’язане з проведенням нею розслідування, запрошуються як спостерігачі судді Конституційного Суду України (не більше трьох осіб). За зверненням спостерігачів від Конституційного Суду України їм надається слово на засіданні спеціальної тимчасової слідчої комісії для зауважень щодо порушень конституційної процедури розслідування.

Спеціальна тимчасова слідча комісія готує висновки і пропозиції за дослідженими обставинами щодо вчинення Президентом України державної зради або іншого злочину і розглядає їх на своєму засіданні та приймає рішення щодо них. Висновки і пропозиції мають містити:

1) факти та обставини, які стали підставою для проведення розслідування;

2) відомості та обставини, встановлені спеціальною тимчасовою слідчою комісією, і докази, якими вони підтверджуються;

3) відомості та обставини, що не підтвердилися;

4) факти та обставини, які не були перевірені, та причини цього;

5) факти та обставини, що підтверджують або спростовують наявність у діяннях Президента України ознак державної зради або іншого злочину.

Спеціальна тимчасова слідча комісія за наявності відповідних підстав готує висновок про звинувачення Президента України з урахуванням вимог до обвинувального висновку, передбачених Кримінально-процесуальним кодексом України. Висновок підписують спеціальний прокурор, спеціальні слідчі, голова і секретар спеціальної тимчасової слідчої комісії. Разом з висновками і пропозиціями члени спеціальної тимчасової слідчої комісії — народні депутати вносять на розгляд Верховної Ради проект відповідної постанови Верховної Ради.

Висновки і пропозиції спеціальної тимчасової слідчої комісії надаються Голові Верховної Ради України, а в разі його відсутності — Першому заступнику чи заступнику Голови Верховної Ради України, який з урахуванням пропозицій спеціальної тимчасової слідчої комісії щодо ступеня секретності представлених нею документів приймає рішення стосовно встановлення спеціального режиму користування ними та ознайомлення з ними народних депутатів відповідно до правил поводження з документами та інформацією, що становлять державну або іншу охоронювану законом таємницю.

Питання про висновки і пропозиції спеціальної тимчасової слідчої комісії включаються до порядку денного пленарних засідань Верховної Ради без голосування і розглядаються невідкладно після їх надання Президентові України та народним депутатам.

Не пізніш як за три дні до початку розгляду питання на пленарному засіданні Верховної Ради висновки, пропозиції та інші матеріали вручаються Президенту України або захиснику (захисникам) його прав з одночасним запрошенням його на пленарне засідання Верховної Ради та надаються у зазначений строк народним депутатам.

Пленарне засідання Верховної Ради, на якому відбувається розгляд висновків і пропозицій спеціальної тимчасової слідчої комісії, є відкритим. Закрите пленарне засідання проводиться в разі, якщо висновки і пропозиції спеціальної тимчасової слідчої комісії або додані до них документи та матеріали містять інформацію, що становить державну або іншу охоронювану законом таємницю.

Голова Верховної Ради України запрошує на пленарне засідання Верховної Ради Президента України, суддів Конституційного Суду України, Голову Верховного Суду України та запропонованих ним суддів Верховного Суду України, Уповноваженого

Верховної Ради України з прав людини та Генерального прокурора України.

Пленарне засідання Верховної Ради розпочинається з інформації головуючого на пленарному засіданні про зміст висновків і пропозицій щодо звинувачення Президента України.

У разі внесення народними депутатами — членами спеціальної тимчасової слідчої комісії проекту постанови про звинувачення Президента України головуючий на пленарному засіданні Верховної Ради запитує у Президента України, чи погоджується він із пунктами звинувачення, що містяться в проекті постанови Верховної Ради.

Якщо Президент України погоджується з усіма пунктами звинувачення, а народні депутати, які вносили подання про ініціювання питання про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту, не заперечують проти цих пунктів звинувачення і не мають до них доповнень, обговорення з цього питання не проводиться, головуючий на пленарному засіданні оголошує про перехід до таємного голосування по пунктах звинувачення (ст. 185 Регламенту Верховної Ради України) та здійснення подальших процедур.

Якщо Президент України погоджується лише з окремими пунктами звинувачення або не погоджується з жодним із пунктів звинувачення, викладених у проекті постанови Верховної Ради про звинувачення Президента України, внесеному народними депутатами — членами спеціальної тимчасової слідчої комісії, подальше обговорення проводиться щодо тих пунктів звинувачення, з якими Президент України не погодився, а також тих, які не знайшли відображення в запропонованому проекті постанови Верховної Ради.

У разі якщо Президент України не з’явився на пленарне засідання або відмовляється особисто давати пояснення, відповідати на запитання, Верховна Рада проводить без участі Президента України розгляд висновків і пропозицій спеціальної тимчасової слідчої комісії про його звинувачення в зазначеному вище порядку.

Перед початком обговорення висновків і пропозицій спеціальної тимчасової слідчої комісії головуючий на пленарному засіданні з’ясовує у промовців про час, необхідний їм для виступів, і Верховна Рада приймає відповідне процедурне рішення. Час, який відводиться на заслуховування, має бути однаковим і становити не менше ніж 90 хвилин.

Під час обговорення Верховна Рада заслуховує:

1) доповідь голови спеціальної тимчасової слідчої комісії або іншого доповідача — члена комісії, визначеного рішенням спеціальної тимчасової слідчої комісії, про проведене розслідування та його результати; відповіді доповідача на запитання осіб, що внесли подання про ініціювання питання стосовно усунення Президента України з поста в порядку імпічменту; відповіді доповідача на запитання Президента України та захисника (захисників) його прав; відповіді доповідача на запитання народних депутатів;

2) пояснення народних депутатів, які внесли подання про ініціювання питання про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту, щодо заперечуваних ними (у разі наявності) положень висновків спеціальної тимчасової слідчої комісії та проекту постанови Верховної Ради про звинувачення Президента України, їх зауваження щодо законності, всебічності та об’єктивності дослідження зазначеною комісією тих чи інших обставин розслідування; їх клопотання про заслуховування Верховною Радою свідків, експертів або про необхідність проведення додаткового розслідування тих чи інших обставин спеціальною тимчасовою слідчою комісією; їх відповіді на запитання Президента України та захисника (захисників) його прав, доповідача спеціальної тимчасової слідчої комісії, спеціального прокурора та спеціальних слідчих, народних депутатів;

3) пояснення Президента України про заперечення або визнання ним висунутого проти нього звинувачення, зауваження Президента України та захисника (захисників) його прав щодо законності, повноти, всебічності та об’єктивності дослідження відповідних обставин спеціальною тимчасовою слідчою комісією; клопотання Президента України та захисника (захисників) його прав про заслуховування Верховною Радою свідків та експертів або про необхідність проведення додаткового розслідування тих чи інших обставин спеціальною тимчасовою слідчою комісією; відповіді Президента України на запитання захисника (захисників) його прав; народних депутатів, які внесли подання про ініціювання питання про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту; відповіді на запитання доповідача спеціальної тимчасової слідчої комісії, спеціального прокурора та спеціальних слідчих, народних депутатів;

4) уточнення промовцями, із збереженням відповідної черговості, їх клопотань щодо надання народним депутатам тих чи інших матеріалів, проведення експертиз, заслуховування Верховною Радою свідків, експертів із вказівкою нате, що саме має бути досліджено й доведено на підставі їхніх свідчень, повідомлень, а також стосовно необхідності проведення додаткового розслідування спеціальною тимчасовою слідчою комісією та предмета такого розслідування.

За наявності скарг, заяв про неправомірні дії спеціальної тимчасової слідчої комісії, про оскарження її рішень, прийнятих за результатами розгляду скарг і заяв, промовці повідомляють Верховну Раду про них і порушують відповідні клопотання про усунення порушень, пов’язаних з неправомірними діями та рішеннями спеціальної тимчасової слідчої комісії. Верховна Рада може прийняти процедурне рішення про заслуховування спеціального прокурора, спеціальних слідчих, а також інших осіб, оголошення повідомлень та зачитування документів.

За результатами обговорення висновків і пропозицій спеціальної тимчасової слідчої комісії Верховна Рада може прийняти рішення про:

1) заслуховування свідків та експертів, щодо яких було заявлено клопотання промовців, та їх відповідей на запитання;

2) припинення обговорення висновків та перехід до обговорення проектів постанов Верховної Ради про звинувачення Президента України.

Свідків та експертів, про запрошення яких заявляли клопотання промовці, Верховна Рада заслуховує у відповідній послідовності, якщо їх свідчень немає в матеріалах розслідування та висновках спеціальної тимчасової слідчої комісії або якщо ці свідчення є недостатніми чи суперечливими. Час, який відводиться на заслуховування свідків та експертів, має бути однаковим і становити не менш як 30 хвилин.

Свідки та експерти відповідно до послідовності їх заслуховування відповідають на запитання:

1) осіб, які заявляли клопотання про їх запрошення; Президента України та захисника (захисників) його прав; доповідача від спеціальної тимчасової слідчої комісії; спеціального прокурора, спеціальних слідчих; народних депутатів — до свідків, експертів, яких запрошено на клопотання промовців, зазначених у п. 2 ч. 2 ст. 179 Регламенту Верховної Ради України;

2) Президента України та захисника (захисників) його прав; промовців, зазначених у пп. 1, 2 ч. 2 ст. 179 Регламенту Верховної Ради України; спеціального прокурора та спеціальних слідчих — до свідків, експертів, яких запрошено за клопотанням Президента України та захисника (захисників) його прав;

3) доповідача від спеціальної тимчасової слідчої комісії; промовців, зазначених у пп. 2, 3 ч. 2 ст. 179 Регламенту Верховної Ради України; спеціального прокурора та спеціальних слідчих — до свідків, експертів, яких запрошено за клопотанням доповідача від тимчасової слідчої комісії.

Свідки заслуховуються окремо і за відсутності ще не опитаних свідків. Вживаються заходи, щоб під час пленарного засідання Верховної Ради ще не опитані свідки не чули того, що відбувається на засіданні, і не спілкувалися між собою. Перед заслуховуванням свідка, експерта головуючий на пленарному засіданні попереджає кожного з них про адміністративну, кримінальну відповідальність згідно із законом за відмову від давання свідчень чи пояснень, а також за надання завідомо неправдивих свідчень чи пояснень, завідомо неправдивого висновку експерта.

Верховна Рада може прийняти процедурне рішення про заслуховування й інших осіб, оголошення документів.

Після завершення обговорення висновків спеціальної тимчасової слідчої комісії Верховна Рада заслуховує заключне слово:

1) представника від народних депутатів, які вносили подання про ініціювання питання щодо усунення Президента України з поста в порядку імпічменту;

2) доповідача від спеціальної тимчасової слідчої комісії;

3) Президента України та захисника (захисників) його прав.

Час, який відводиться для заслуховування заключного слова кожного промовця, не може бути меншим 10 хвилин.

Після закінчення обговорення висновку спеціальної тимчасової слідчої комісії Верховна Рада переходить до розгляду внесеного народними депутатами — членами спеціальної тимчасової слідчої комісії проекту постанови Верховної Ради про звинувачення Президента України чи проекту постанови Верховної Ради про припинення розгляду питання щодо усунення Президента України з поста в порядку імпічменту.

На закритому пленарному засіданні Верховної Ради мають право бути присутніми Президент України та захисник (захисники) його прав, спеціальний прокурор та спеціальні слідчі, включені до складу спеціальної тимчасової слідчої комісії. Запрошуються особи, зазначені в ч. 3 ст. 178 Регламенту Верховної Ради України.

Обговорення проектів постанов Верховної Ради здійснюється за процедурою повного обговорення. Доповідачем і співдоповідачами виступають відповідно представник від спеціальної тимчасової слідчої комісії та ініціатори внесення пропозицій (у разі їх внесення) про внесення змін до проекту постанови Верховної Ради про звинувачення Президента України. В обговоренні беруть участь лише народні депутати. Іншим особам слово надається головуючим на пленарному засіданні за їх зверненням для повідомлення фактичних довідок, зауважень тощо з питань їх компетенції. Слово надається також Президенту України та захиснику (захисникам) його прав для повідомлення фактичних довідок.

У разі виявлення фактів перешкоджання Президентом України роботі спеціальної тимчасової слідчої комісії під час розслідування обставин щодо вчинення Президентом України державної зради або іншого злочину чи невжиття ним заходів до відповідальних перед ним державних органів, їх посадових осіб, які чинили подібне перешкоджання, після звернення до нього з повідомленням про такі факти у будь-який час обговорення Верховною Радою проекту постанови про звинувачення Президента України може бути внесена народними депутатами, які ініціювали питання про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту, вмотивована пропозиція про проведення додаткового розслідування та включення до проекту постанови Верховної Ради відповідного пункту звинувачення.

Після закінчення обговорення головуючий на пленарному засіданні оголошує про перехід до голосування щодо тексту проекту постанови Верховної Ради про звинувачення Президента України у вчиненні ним державної зради або іншого злочину, який буде включатися до бюлетеня для таємного голосування.

Проект постанови Верховної Ради про звинувачення Президента України, внесений народними депутатами — членами спеціальної тимчасової слідчої комісії, має ґрунтуватися лише на відомостях, які містяться у висновках і пропозиціях спеціальної тимчасової слідчої комісії. Звинувачення Президента України викладається у проекті постанови Верховної Ради по пунктах, окремо щодо кожного діяння, що містить ознаки злочину, з дотриманням вимог ч. 1 ст. 62 Конституції України.

За результатами обговорення Верховною Радою висновків і пропозицій спеціальної тимчасової слідчої комісії, пропозицій народних депутатів, які вносили подання про ініціювання питання щодо усунення Президента України з поста в порядку імпічменту, народні депутати — члени спеціальної тимчасової слідчої комісії мають право внести свій уточнений проект постанови Верховної Ради про звинувачення Президента України з урахуванням таких пропозицій.

У разі якщо до внесеного народними депутатами — членами спеціальної тимчасової слідчої комісії проекту постанови Верховної Ради про звинувачення Президента України включено пропозиції народних депутатів, які вносили подання про ініціювання питання щодо усунення Президента України з поста в порядку імпічменту, Верховна Рада проводить голосування стосовно кожної пропозиції, додатково включеної до проекту постанови Верховної Ради. Пропозиція вважається включеною до уточненого проекту постанови про звинувачення Президента України, якщо вона отримає на підтримку більшість голосів народних депутатів від конституційного складу Верховної Ради.

У разі якщо пропозиція, яка включена до проекту постанови Верховної Ради, не отримає необхідної для її прийняття кількості голосів народних депутатів, текст проекту постанови Верховної Ради про звинувачення Президента України залишається без змін і включається до бюлетеня для таємного голосування.

Рішення Верховної Ради про звинувачення Президента України приймається таємним голосуванням шляхом подачі бюлетенів з урахуванням особливостей, визначених у цій статті. До бюлетеня для таємного голосування щодо проекту постанови Верховної

Ради про звинувачення Президента України включається один із проектів відповідної постанови.

Таємне голосування щодо проекту постанови Верховної Ради про звинувачення Президента України, включеного до бюлетеня для таємного голосування, проводиться окремо щодо кожного пункту звинувачення. Постанова Верховної Ради про звинувачення Президента України вважається прийнятою в цілому з тими пунктами звинувачення, за які відповідно до ч. 5 ст. 111 Конституції України проголосувало не менш як дві третини народних депутатів від конституційного складу Верховної Ради.

У разі прийняття постанови Верховної Ради про звинувачення Президента України у вчиненні державної зради або іншого злочину Верховна Рада приймає постанову більшістю голосів народних депутатів від її конституційного складу про звернення до:

1) Конституційного Суду України для перевірки справи та отримання його висновку щодо додержання конституційної процедури розслідування та розгляду справи про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту;

2) Верховного Суду України для одержання його висновку про те, що діяння, в яких звинувачується Президент України, містять ознаки державної зради або іншого злочину.

У разі неприйняття рішення Верховної Ради про звинувачення Президента України головуючий на пленарному засіданні оголошує про припинення процедури усунення Президента України з поста в порядку імпічменту і вчиняє інші дії, передбачені ст. 188 Регламенту Верховної Ради України.

Після отримання відповідних висновків Конституційного Суду України та Верховного Суду України ці висновки невідкладно оголошуються головуючим на найближчому пленарному засіданні Верховної Ради і надаються народним депутатам.

Якщо висновок Верховного Суду України свідчить про те, що діяння, в яких звинувачується Президент України, містять ознаки державної зради або іншого злочину, а висновок Конституційного Суду України свідчить про додержання конституційної процедури розслідування і розгляду справи про імпічмент, народні депутати — члени спеціальної тимчасової слідчої комісії невідкладно готують і вносять на розгляд Верховної Ради проект постанови Верховної Ради про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту.

Проект постанови Верховної Ради про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту має містити посилання на пункти звинувачення прийнятої Верховною Радою постанови про звинувачення Президента України.

Проект постанови про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту надається народним депутатам, вручається Президенту України або захиснику (захисникам) його прав і розглядається на пленарному засіданні Верховної Ради не пізніше як через два дні після оголошення головуючим на пленарному засіданні висновків Конституційного Суду України та Верховного Суду України.

Якщо висновок Верховного Суду України свідчить про те, що діяння, в яких звинувачується Президент України, не містять ознак державної зради або іншого злочину, Верховна Рада приймає постанову про припинення процедури імпічменту.

Якщо у висновку Конституційного Суду України містяться положення про ті чи інші порушення конституційної процедури розслідування і розгляду справи про імпічмент, Верховна Рада приймає відповідні рішення, спрямовані на усунення виявлених порушень про:

1) невключения до проекту постанови Верховної Ради про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту тих положень чи посилань на пункти звинувачення, яких стосуються виявлені порушення конституційної процедури;

2) виконання тих чи інших слідчих дій або процедур розслідування спеціальною тимчасовою слідчою комісією з можливим переглядом прийнятих раніше рішень;

3) повторне, додаткове розслідування фактів чи обставин, з яких почалися порушення, зазначені у висновку Конституційного Суду України.

Для проведення повторного додаткового розслідування фактів чи обставин, викладених у висновку Конституційного Суду України, Верховна Рада може змінити персональний склад спеціальної тимчасової слідчої комісії.

Після проведення дій, спрямованих на усунення порушень конституційної процедури розслідування і розгляду справи про імпічмент, Верховна Рада приймає постанову про звернення до Конституційного Суду України для одержання нового висновку.

За наслідками проведення повторного додаткового розслідування Верховна Рада може внести зміни до постанови Верховної Ради про звинувачення Президента України.

Постанова про внесення змін до постанови Верховної Ради про звинувачення Президента України приймається двома третинами голосів народних депутатів від конституційного складу Верховної Ради таємним голосуванням шляхом подачі бюлетенів.

У разі внесення змін до постанови Верховної Ради про звинувачення Президента України, якими змінено пункти звинувачення Президента України, Верховна Рада приймає постанову про звернення до Верховного Суду України для одержання нового висновку.

У разі одержання висновків Конституційного Суду України та Верховного Суду України відповідно про додержання конституційної процедури розслідування і розгляду справи про імпічмент і про те, що діяння, у яких звинувачується Президент України, містять ознаки державної зради або іншого злочину, Верховна Рада таємним голосуванням шляхом подачі бюлетенів приймає постанову про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту.

Обговорення проекту постанови Верховної Ради про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту здійснюється за процедурою повного обговорення.

Текст проекту постанови Верховної Ради про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту включається до бюлетеня для таємного голосування. Таємне голосування в цілому щодо проекту постанови Верховної Ради про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту проводиться в порядку, передбаченому статтями 37, 38, 41 Регламенту Верховної Ради України. Постанова Верховної Ради про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту вважається прийнятою, якщо за неї проголосувало не менш як три чверті народних депутатів від конституційного складу Верховної Ради.

Доповідь Лічильної комісії про результати таємного голосування заслуховується на відкритому пленарному засіданні Верховної Ради з прямою трансляцією по радіо й телебаченню.

Постанова Верховної Ради про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту набирає чинності з моменту оголошення головуючим на пленарному засіданні про її прийняття. Усунення з посади Президента України відбувається невідкладно. Глава держави вважається усуненим з посади з моменту оголошення про це головуючим на засіданні парламенту за результатами голосування. Одночасно приймається рішення про припинення повноважень тимчасової слідчої комісії.

З моменту оголошення головуючим на пленарному засіданні про дострокове припинення повноважень Президента України у зв’язку з усуненням його з поста в порядку імпічменту на період до обрання і вступу на пост нового Президента України обов’язки Президента України виконує Прем’єр-міністр України відповідно до положень ст. 112 Конституції України.

Про усунення Президента України Верховною Радою з поста в порядку імпічменту Голова Верховної Ради України офіційно повідомляє Президента України, Прем’єр-міністра України, Голову Конституційного Суду України, Голову Верховного Суду України та негайно оприлюднює відповідний акт Верховної Ради через засоби масової інформації.

У разі неприйняття Верховною Радою постанови про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту головуючий на пленарному засіданні:

1) оголошує про припинення процедури імпічменту і дає доручення щодо публікації про це в газеті «Голос України»;

2) оголошує про припинення повноважень спеціальної тимчасової слідчої комісії;

3) від імені Верховної Ради вибачається перед Президентом України.

На відміну від багатьох зарубіжних конституцій, Основний Закон України не передбачає загального терміну з моменту висунення звинувачення, протягом якого має бути прийняте рішення про усунення Президента України з посади. Ця прогалина Конституції має бути заповнена в спеціальному законі про імпічмент Президента України або в Законі України «Про Президента України». Зарубіжна і вітчизняна практика свідчать, що імпічмент через складну процедуру його проведення і підстави ініціювання, як правило, застосовується дуже рідко і не досягає свого результату.

Стаття 112.

У разі дострокового припинення повноважень Президента України відповідно до статей 108, 109, 110, 111 цієї Конституції виконання обов’язків Президента України на період до обрання і вступу на пост нового Президента України покладається на Прем’єр-міністра України. Прем’єр-міністр України в період виконання ним обов’язків Президента України не може здійснювати повноваження, передбачені пунктами 2, 6, 8, 10, 11, 12,14,15, 16, 22, 25, 27 статті 106 Конституції України.

Коментована стаття визначає порядок виконання президентських повноважень у разі вакантності посади глави держави.

У цій статті закріплюється, що в разі дострокового припинення повноважень Президента України у зв’язку з відставкою, неможливістю виконувати свої повноваження за станом здоров’я, усунення з поста в порядку імпічменту або смертю виконання президентських обов’язків покладається на Прем’єр-міністра України. При цьому визначаються такі умови виконання Прем’єр- міністром України повноважень Президента України.

По-перше, обмежується час виконання повноважень, оскільки закріплюється, що Прем’єр-міністр може виконувати обов’язки глави держави тільки в період до обрання і вступу на пост нового Президента України. Прем’єр-міністр приступає до виконання повноважень Президента України з моменту, який залежить від підстав дострокового припинення повноважень глави держави: 1) з моменту набуття чинності відставки Президента України, тобто з моменту проголошення заяви про відставку на засіданні Верховної Ради України; 2) з моменту прийняття Верховною Радою України рішення про неможливість виконання Президентом своїх повноважень за станом здоров’я; 3) з моменту прийняття Верховною Радою України рішення про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту; 4) з моменту встановлення факту смерті особи, що обіймала пост Президента України.

Прем’єр-міністр припиняє виконувати повноваження глави держави з моменту вступу на пост нового Президента України, тобто з моменту складення ним присяги народові на засіданні Верховної Ради України. Глава держави, обраний на позачергових виборах, складає присягу в п’ятиденний строк після офіційного оголошення результатів виборів.

По-друге, наголошується, що дострокове припинення повноважень Президента повинно бути здійснене відповідно до статей 108,109, 110, 111 Конституції України, тобто обов’язково повинна бути чітко дотримана конституційна процедура дострокового припинення повноважень глави держави щодо кожного випадку.

По-третє, перелік підстав, коли виконання обов’язків Президента України покладається на Прем’єр-міністра України, є вичерпним. Тобто в усіх інших випадках (перебування Президента у відпустці, на лікуванні, з візитами за кордоном) тимчасове виконання президентських повноважень на Прем’єр-міністра не покладається. Не передбачається така можливість і в інших екстраординарних випадках, наприклад при незаконній ізоляції глави держави, зникненні його безвісти.

Відсутність у коментованій статті вказівки на процедуру юридичного оформлення початку й закінчення періоду тимчасового виконання обов’язків є свідченням того, що Прем’єр-міністр здійснює їх безпосередньо за Конституцією та їх виконання не потребує санкціонування з боку Верховної Ради України.

За змістом коментованої статті у разі дострокового припинення повноважень Президента України Прем’єр-міністр стає не новим главою держави, а лише тимчасово виконуючим його повноваження, і то в обмеженому обсязі, тобто можна говорити про те, що у випадку вакантності посади глави держави на підставах, передбачених статтями 108—111 Конституції України, Прем’єр-міністр України поєднує статус глави уряду зі статусом квазі- Президента України. Перехід обов’язків глави держави до Прем’єр-міністра України не є підставою для складення повноважень Кабінетом Міністрів України та головами місцевих державних адміністрацій.

Оскільки Прем’єр-міністр України, який виконує обов’язки Президента України, не отримує мандат довіри від народу, а приступає до виконання президентських обов’язків автоматично безпосередньо на основі Конституції, то обсяг його компетенції як глави держави є суттєво обмеженим. Коментована стаття містить чіткий перелік повноважень, які Прем’єр-міністр, що виконує обов’язки Президента України, не може здійснювати. Зокрема він не може: звертатися з посланнями до народу та зі щорічними й позачерговими посланнями до Верховної Ради України про внутрішнє і зовнішнє становище України; призначати всеукраїнський референдум щодо змін Конституції України відповідно до ст. 156 Конституції, проголошувати всеукраїнський референдум за народною ініціативою; припиняти повноваження Верховної Ради України, якщо протягом 30 днів однієї чергової сесії пленарні засідання не можуть розпочатися; призначати членів Кабінету Міністрів України, керівників інших центральних органів виконавчої влади, а також голів місцевих державних адміністрацій та припиняти їхні повноваження на цих посадах; призначати за згодою Верховної Ради України на посаду Генерального прокурора України та звільняти його з посади; призначати половину складу Ради Національного банку України; призначати на посади та звільняти з посад за згодою Верховної Ради України Голову Антимонопольного комітету України, Голову Фонду державного майна України, Голову Державного комітету телебачення і радіомовлення України; створювати, реорганізовувати та ліквідовувати міністерства та інші центральні органи виконавчої влади; скасовувати акти Кабінету Міністрів України та акти Ради міністрів Автономної Республіки Крим; призначати третину складу Конституційного Суду України; нагороджувати державними нагородами; встановлювати президентські відзнаки та нагороджувати ними; здійснювати помилування. Зазначений перелік обмежень є вичерпним.