Крута компанія

Ти

Ти притискаєшся до нього у напівтемряві кімнати і думаєш, що треба підніматися і йти додому, а завтра так само підніматися і йти до школи.

— Знаєш, про що я зараз думаю? — кажеш ти.

— Про що?

— Що я завтра скажу Мірці.

— Зайчику, невже тебе хвилюють такі дурниці?

— Так, прикинь! А головне, знаєш що?

Дімка гмикає. Ти відчуваєш його теплу долоню на голові, і як волосся пітніє, і як б’ється пульс у нього під шкірою.

— Головне, що мені взагалі начхати на її реакцію.

— А-а, — протягує Дімка.

Зрозуміло, він тобі не вірить. А тобі й на це начхати.

— Я знаю, що вона тебе дратує.

— Ой, та що ти… — він, мабуть, хоче заперечити.

— І мої батьки тебе дратують, бо ти їх соромишся.

Він напружується.

— А я, сто відсотків, тепер соромлюся твоїх. Але знаєш, що класно?

— Що?

— Що я все це можу тобі сказати.

Ти сідаєш на ліжку, Дімка гладить тебе по руці. Ви дивитеся один на одного мовчки. Десь за дверима чутно шерхіт, певно, з іншої кімнати.

— Може, кіно подивимося? — раптом кажеш ти.

Він запускає руку під ліжко. На ковдрі з’являється чорна книжка ноутбука. Відкривається його синє око в кольорових плямах іконок.

— Від баті ховаю, — коментує Дімка, поки ти вмощуєшся перед екраном.

І ти розумієш, що він теж багато чого збирається тобі розказати.