Майдан. Таємні файли

Кого і як почув Янукович. Файл № 12

Янукович ішов у президенти з гаслом «Почую кожного», отож ми вирішили дослідити, як він виконував цю свою передвиборчу обіцянку у вирішальні для країни моменти під час Революції.

Переговори Майдану з Банковою завжди були дражливим моментом — хтось вважав їх зрадою, хтось сподівався, що влада нарешті прислухається до людей. Але, як виявляється, розмови не обмежувались офіційними контактами з Адміністрацією Президента.

Олег Тягнибок: «Обмін думками з представниками влади був постійним навіть під час Революції. Ми зустрічалися в парламенті, в коридорах, відбувалося багато неформальних розмов з їхніми представниками незалежно від того, були вони уповноважені чи ні. Кожен депутат є членом комітету, наші депутати зустрічалися на засіданнях комітетів і говорили не лише про законопроекти, а й про загальну політику. Усі члени „Свободи“ мали подібний діалог, крім того, у такий спосіб ми збирали інформацію, що хоче робити влада, а вони, відповідно, отримували інформацію про нашу позицію. І з багатьох питань Єфремов і Рибак давали зрозуміти, що мають отримати „добро“ нагорі. У них жодне рішення без цього не ухвалювалося».

Але ж «Свобода» на той час мала у Верховній Раді власного віце-спікера. Хіба він не міг знайти партнерів, у яких було достатньо повноважень, щоб розмовляти по суті?

Руслам Кошулинський: «Найбільше з владою контактував Турчинов. У мене були контакти на рівні офіційних засідань. За протоколом Голова сідає за стіл завжди із заступником. А неофіційно до мене ніхто не звертався. Це було демонстративно і принципово, а мені й не дуже треба. Один раз до кабінету заходив Калєтнік, і це все. Він прийшов щодо питань портретів Шухевича та Бандери. Спитав: якби я повісив собі Леніна? Я сказав — ви ж не ідейний комуніст, ви ж насправді прихильник НЕПу. Мене максимально обмежили в можливостях, навіть із повноважень у мене забрали комітет банківської справи, який за регламентом мав бути у моєму керуванні».

Можливо, саме тому перші перемовини під час Майдану відбулися з ініціативи третьої сторони — колишнього Президента Леоніда Кравчука. І це були навіть не переговори, а круглий стіл із залученням громадськості.

«Майдан ухвалив рішення направити лідерів трьох опозиційних партій до палацу „Україна“ для участі у круглому столі за участю Віктора Януковича. Про це повідомляє прес-служба „Батьківщини“. Відповідне рішення було ухвалено прямим голосуванням на Майдані з подачі лідерів громадських організацій. Лідери опозиції мають „переказати Януковичу вимоги“. Насамперед ідеться про звільнення та закриття кримінальних справ щодо всіх учасників акції протесту. Крім того, серед вимог Майдану — покарання міністра внутрішніх справ Захарченка та інших працівників МВС за застосування сили проти мирних демонстрантів. Третя вимога — відставка уряду Азарова, який несе політичну відповідальність за застосування сили».

(УП, 13.12.2013)

Олег Тягнибок: «Перед тим, як мав відбутися круглий стіл, проходили технічні обговорення. На узгоджувальній раді ми погодилися дати своїх представників, які домовлялись, як воно повинно відбуватися. Там була представлена тільки контрольована ними громадськість — увесь захід готувався фактично для преси. Коли прийшла пропозиція щодо участі, ми були категоричними противниками. Але на мене почали тиснути — Рада Майдану, ініціатива „1 грудня“, громадські представники».

Руслам Кошулинський: «Із головами церков те саме. Були звернення до Тягнибока від голів церков: ви не маєте права брати на себе відповідальність, ви повинні їхати до Януковича і розмовляти. Якби Олег не поїхав — значить, він хоче на крові отримати владу. Тобто ми мали робити все, щоб було мирно. Те саме й від послів: що треба пройти до кінця весь процес передачі влади мирно».

Більшість з нас навіть уявити собі не може, які чинники впливають на ухвалення тих чи інших рішень, а тому вважає, що політики діють виключно за власною волею. Проте коли на тебе тиснуть і зсередини, і ззовні, хочеш — не хочеш, а маєш рахуватися.

Олег Тягнибок: «Я до останнього не погоджувався брати участь у круглому столі ІЗ грудня, але пішов, бо було рішення Майдану. Зібралися, кожен висловив свою позицію, наскільки можна було різко виступити, настільки й виступив. Для влади це був необхідний формальний крок, можливо, тиснув Захід, і вони мали їм показати, що прислухаються до опозиції».

«У ході загальнонаціонального круглого столу влада не пішла назустріч опозиції за жодною із вимог. Про це заявив лідер партії УДАР Віталій Кличко, повідомляє „Інтерфакс-Україна“. „Сьогодні влада не вражувала жодної вимоги опозиції. На сьогодні цей круглий стіл був лише демонстрацією — жодного кроку назустріч опозиції“, — заявив він».

(УП, 13.12.2013)

І ще таке повідомлення.

«Круглий стіл, який відбувся у п'ятницю і в якому брали участь, зокрема, Президент України Віктор Янукович та лідери опозиції, не транслювався в ефірі жодного загальнонаціонального телеканалу. Спочатку трансляцію в Інтернеті вдалося вести „Громадському“ телебаченню, однак пізніше почали глушити мобільний зв'язок і Інтернет».

(УП, 13.12.2013)

Ну а далі статус цих круглих столів почав знижуватися і врешті зійшов нанівець.

«Замість Президента України Віктора Януковича на круглий стіл, ініційований Леонідом Кравчуком для подолання політичної кризи в Україні, прийшли міністри... Лідери опозиції також проігнорували переговори».

(Liga.net, 20.12.2013)

Тобто переговори припинилися, навіть не розпочавшись. Так тривало до середини січня, коли країна нарешті вийшла із святкових «канікул». І першою на загострення пішла влада.

«У четвер більшість у Верховній Раді ухвалила низку законів без обговорення і без участі депутатів від опозиції, голосами членів фракцій Партії регіонів, КПУ, а також деяких позафракційних. За частину цих законів голосували відразу за основу і в цілому, і без електронної системи — підняттям рук. Опозиція вже назвала голосування в Раді „державним переворотом“».

(УП, 16.01.2014)

Андрій Мохник: «Вони не бачили, як законним чином приборкати протест, тому вимушені були ухвалити диктаторські закони — адже поїздка до Януковича, Автомайдан — усе це було цілком законним».

Сьогодні складно зрозуміти логіку влади, яка ухвалила 16 січня так звані диктаторські закони, бо вона мала повністю слухняну судову систему, міліцію та СБУ. Навіть статті 279 Кримінального кодексу («Блокування транспортних комунікацій») цілком вистачило б для обґрунтування розгону Майдану. Можливо, ці закони мали на меті не допустити переходу Майдану в інші форми спротиву. А може, це був акт самонавіювання можновладців щодо власної всесильності. Бо міліція, окрім хіба частини спец-підрозділів, була абсолютно деморалізована — нам самим тоді довелося брати участь у порятунку вантажівки з речами для Майдану, яку зупинили міліціонери на в'їзді до Києва. Ми готувалися до бійки, і уявіть собі наше здивування, коли з появою двох людей із мобільними телефонами десяток міліціонерів утекли та зачинились у приміщенні посту ДАІ.

Але закони від 16 січня мали ще один несподіваний для влади наслідок. Вони призвели до першого помітного розколу у лавах парламентської більшості.

«Як повідомило ZN.UA високопоставлене джерело в Партії регіонів, „95% депутатів із фракції самі не знали, за що вони голосують“. Тій же невеликій кількості членів фракції, які запитували у Голови Ради Володимира Рибака про доцільність їхнього голосування, спікер відповів, що на прийнятті цих законів наполягав Президент під час особистої зустрічі».

(УП, 16.01.2014)

Андрій Мохник: «Закони 16 січня стали сюрпризом навіть для багатьох регіоналів. Бо того дня Верховна Рада зібралася, щоб ухвалити держбюджет. У залі було збурення, ми блокували трибуну, і Рибак віддав вести Калєтніку. Його посадили в кінці сектора регіоналів, усі підходи обступили і почали ухвалювати закони. Частина регіоналів навіть не розуміла, за що голосує — ніхто не замислювався, які будуть наслідки. 16 січня ми не влаштували бійку, хоч і могли. Бо і наші західні партнери попереджали, що не треба зривати роботу парламенту, і „Батьківщина“ з УДАРом сказали, що не будуть битися, бо немає сенсу. Калєтнік усе одно був не у президії. Вони голосували руками. Не розумію, яким чином можна було зашкодити Олійнику сказати, що за диктаторські закони було 235 голосів».

Що ж Україна отримала в результаті?

«Президент Віктор Янукович підписав закони, які ВР проголосувала у четвер. Про це повідомляє прес-служба Президента...

Він також підписав Закон № 731-VII щодо усунення негативних наслідків та недопущення переслідування і покарання осіб з приводу подій, які мали місце під час проведення мирних зібрань. Цим Законом від відповідальності звільняється, зокрема, Беркут, який побив людей на майдані Незалежності та на Банковій. Також підписано Закон щодо відповідальності за адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані в автоматичному режимі, який, зокрема, забороняє машинам їздити в кількості, більшій ніж 5 машин.

Він підписав також Закон про внесення змін до Регламенту Верховної Ради, який спрощує позбавлення депутатів недоторканності...

Як відомо, у четвер парламентська більшість ухвалила з порушенням процедур кілька законів, які утискають низку прав громадян і посилюють для влади можливість карати учасників акцій протесту й інших незгодних із діями влади. Серед запроваджених змін — повернення кримінального переслідування за „наклеп“ і внесення до Кримінального кодексу статті про „екстремістську діяльність“, яка визначається дуже широко».

(УП, 17.01.2014)

Заборонено було затуляти обличчя, носити каски і навіть «елементи уніформи». Тож Майдан відповів флеш-мобами з каструлями на головах, півмільйонним віче і «Січневим повстанням» на Грушевського. А влада — пострілами із бойовими набоями і, як результат, першими вбивствами.

«У МВС підтверджують 2 факти смертей, про які надійшли повідомлення до правоохоронних органів від учасників масових заворушень на Грушевського у Києві. „У першому випадку загиблим є 20-річний мешканець Дніпропетровщини Сергій Нігоян, у другому — 25-річний громадянин Республіки Білорусь Михайло Жизневський. Експерти встановили, що обидва молодики загинули внаслідок вогнепальних поранень“, — інформує МВС».

(УП, 23.01.2014)

Перші загиблі змусили сторони повернутися до діалогу.

Андрій Мохник: «Перші пориви говорити з Януковичем були з боку Яценюка та Кличка. Коли почалося протистояння на Грушевського, коли загинули люди, Яценюк сказав: я їду до нього, з цим треба щось робити. У парламенті була зустріч у Рибака за участю Портнова та Лукаш — треба було щось вирішувати. Багато людей сиділо у СІЗО, йшли бойові дії на Грушевського. Ми казали: як ми можемо зупинити людей, коли ви вже багатьох закрили, завели купу справ, кожен розуміє, що він — наступний? Вони у відповідь педалювали тему звільнення адмінбудівель. І Портнов, і Лукаш діяли впевнено: якщо не погодитеся на наші умови, буде ще гірше».

Олег Тягнибок: «Реальні переговори почалися тільки після 22 січня. Я не був серед тих, хто про них домовлявся, всю інформацію отримував від Яценюка. Особисто я із задоволенням був би в натовпі, я навіть не любив на сцені стояти, серед людей почувався природніше, але хто, як не лідер опозиційної партії, мав бути на цих переговорах? Перемовини були серйозні. В Адміністрації Президента, у кімнаті, суміжній із кабінетом Президента. Зазвичай ми приходили, нас перевіряли ретельно, з металошукачами, телефони мали залишити на охороні, я вже потім і не брав телефон, лишав у машині. Запрошували у приміщення, де ми чекали. Часом 10 хвилин, коли й годину. Чи Янукович не міг, чи то була гра, щоб нас „вимаринувати“. Пропонували чай. Часом приходив хтось із впливових людей, із близького оточення і „забавляв“ розмовами. Між собою ми говорили мало, переважно натяками, бо знали, що нас записують. Потім заходили до переговорної зали. Там уже були телекамери придворних каналів, офіціоз. Янукович заходив в інші двері, за ним Клюєв, Портнов, Лукаш і ще хтось, якщо потрібно. Ми сідали спиною до дверей, вони спиною до вікон і починали говорити».

«Відбулася зустріч Президента Віктора Януковича та учасників робочої групи з врегулювання політичної кризи з лідерами опозиційних парламентських фракцій. Як повідомляє прес-служба глави держави, у зустрічі брали участь перший заступник глави Адміністрації Президента Андрій Портнов, міністр юстиції Олена Лукаш, керівник фракції політичної партії УДАР Віталій Кличко, керівник фракції „ВО „Батьківщина““ Арсеній Яценюк, керівник фракції „ВО „Свобода““ Олег Тягнибок. Зустріч тривала понад чотири години».

(УП, 27.01.2014)

Олег Тягнибок: «У нас позиція була конкретна — вимоги Майдану, ми їх озвучували. Кличко досить часто мав інформацію від радників про те, якою мас бути його позиція. Я кожен раз, оскільки виступав зазвичай третім, мусив підлаштовуватися до тез, які озвучували партнери. Якщо вони чогось не сказали — говорив, але якщо вони сказали щось не так, то все одно тримав лінію, щоб позиція виглядала спільною. Нас намагалися розділити, тому я трохи коригував, але погоджувався, адже ми мусили виглядати єдиним цілим, а вони працювали на те, щоб нас розбити, за принципом — діли та пануй. Я бачив, що публічні переговори ні до чого не призводять, бо ми переважно товкли воду в ступі. Хоч насправді публічними ці переговори не можна назвати — преса була лише 5 хвилин і виходила. Портнов грав роль поганого слідчого, Лукаш — іще гіршого, вона таке молола, що навіть Янукович її зупиняв. Портнов прямо так і говорив Януковичу: вони вас дурять, не вірте їм. Для мене важливим питанням було, щоб майданівців випустили з в'язниці, важливою була амністія, бо я розумів, що у підсумку все одно постраждають свободівці. Перші арештовані на Майдані були свободівцями. Перший в'язень Грушевського — наш Андрій Лоза, керівник артемівської організації „Свободи“ в Донецькій області. Ми не могли допустити, щоб хтось із наших сидів. Поки хоч один сидить, партія не може бути спокійною. Я як партійний лідер мусив робити якісь кроки, зокрема й дипломатичні. Це й були переговори».

Окрім приміщення Адміністрації Президента, спілкування відбувалося також і у Верховній Раді.

Андрій Мохник: «Переговори велися постійно — в Рибака, у ВР, мало не кожне засідання ВР починалося з того, що він збирав у себе в кабінеті голів фракцій, уповноважених осіб, товкли воду в ступі, бо реально зробити нічого не могли».

«Керівники фракцій вирішили продовжити нараду у кабінеті голови парламенту Володимира Рибака. Як передає кореспондент „Української правди“ станом на 11:50 погоджувальна рада перейшла у нараду у кабінеті спікера. Перед цим лідери опозиції і більшості пересварилися на погоджувальній раді, звинувативши один одного у незаконному захопленні влади та ескалації протистояння. „Ви захопили владу, а тепер втратили контроль і не знаєте, що з цим робити“, — кричав на опозиціонерів голова фракції ПР Олександр Єфремов. „Це ви захопили владу“, — відповів Тягнибок. Депутати не узгодили жодного питання порядку денного і почали наполягати на продовженні консультацій у кабінеті Рибака без преси».

(УП, 03.02.2014)

Але паралельно з перемовинами влада продовжувала брати заручників, таким чином зміцнюючи свою переговорну позицію.

«Штаб національного спротиву дає владі декілька годин для того, щоб вона звільнила затриманих активістів Майдану Про це заявив заступник керівника Штабу національного спротиву Сергій Пашинський 26 січня. Він повідомив, що станом на сьогоднішній день, згідно з офіційними заявами МВС, тільки в Києві заарештовано 118 осіб, у Черкасах — 58 осіб».

(УП, 26.01.2014)

«До затриманого на Грушевського у Києві Івана Холода, у якого підозра на третій інсульт, не пускають родичів до лікарні. Про це повідомив „Українській правді“ депутат міськради Вишневого Юрій Лісничий. За його словами, вишневчанин Іван Васильович Холод, 1960 року народження, був затриманий на Грушевського 22 січня, вночі. „Зараз у ЛШД на лівому березі. Інвалід II групи. 2 інсульти. Зараз втратив зір. Тиск 260 на 200. Підозра на 3 інсульт. Рідних до нього не пускають“, — заявив він».

(УП, 26.01.2014)

Андрій Мохник: «Відповідальність за чуже життя — це найважче. Ти привів на Майдан друзів, однопартійців, людей, яких ти знаєш, ти відповідаєш за них. Це може зрозуміти лише той, хто має відповідальність за чуже життя. Це — найбільша відповідальність».

Отже, кінець січня та початок лютого пройшов у постійних перемовинах.

Андрій Мохник: «Спочатку зустрічалися раз на кілька днів, а потім, 18-20 лютого, вже щільніше, бо до перемовин приєдналися міжнародні гаранти».

Олег Тягнибок: «Вони використовували грамотні психологічні кроки — наприклад, коли під час розмови ми починали домінувати, коли Янукович потроху здавав позиції заходив помічник і клав теку на стіл. І одразу: „А що ви мене тут переконуєте, дивіться, що ваші зараз роблять!“. Одного разу питає: „У тебе є такий Сич? От ти розказуєш, що ви тримаєте слово, а тут по всіх каналах пішла інформація, що Сич на мітингу у Франківську закликав до збройного повстання“. За моєю інформацією, Олександр Сич не у Франківську, а у Києві, але хтозна, може, він поїхав до Франківська? Однак я добре знаю Сича, це не та людина, інша риторика, не його стиль — бачу, щось не те. Переговори зупиняються. Я кажу, що з'ясую. Іду за своїм телефоном, не можу додзвонитися, бо блокують зв'язок. Починаю дзвонити зі стаціонарного, телефонні номери напам'ять не знаю. Минає купа часу. З'ясовую, що це не Сич, а Попович, не у Франківську, а деінде, і казав зовсім не те. А насправді проти Сича написав сайт, за яким стоїть, хто б ви думали?.. Ганна Герман. Минає година, я щасливий приходжу і кажу: все брехня. А мені: „Це вже нецікаво, давай говорити далі“. Як в анекдоті — ложечки знайшлись, осад залишився. Атмосфера нашого домінування луснула, як мильна бульбашка».

Люди на Майдані мали багато претензій до лідерів опозиції, які спілкувалися з Януковичем. Їм закидали ігнорування вимоги дострокових виборів Президента. Докоряли тим, що вони не говорять про звільнення Тимошенко. Ну а особливо багато говорили про те, що лідер націоналістів тисне руку Президенту-вбивці. Як так можна?

Олег Тягнибок: «Ми почали з дострокових президентських виборів. Янукович сказав: якщо піднімаєте це питання — до побачення. А коли починали говорити про звільнення Тимошенко, він взагалі підводився і йшов. А як тоді людей звільняти? Те саме про потискання руки. Якщо ти приходиш на переговори і не тиснеш руку, хто з тобою буде говорити? Якщо ти хочеш звільнити майданівців, мусиш іти, говорити, домовлятися і, зрозуміло, тиснути руку. Ми йшли на поступки не заради особистої вигоди. Ми сідали і прораховували стратегічні моменти. Тому я мусив дотримуватися дипломатичного переговорного етикету — зокрема, тиснути руку. Але коли 21 лютого останні переговори закінчилися підписанням меморандуму, я був єдиним з усіх, хто Януковичу руки не подав».

Звісно, всі ми хотіли, щоб політичні лідери говорили з Януковичем із позиції сили — адже саме для цього і стояли на Майдані. Ми й були тією силою.

Олег Тягнибок: «Але врахуйте, що Майдан був різним, не завжди там стояли мільйони, готові до штурму, ми бачили на власні очі, що траплялися періоди розчарування, коли людей реально не було. І доводилося штучно заповнювати Майдан свободівцями. Ми знімали людей із чергувань просто для картинки — бо йде трансляція, треба робити вигляд. Вони знімалися з барикад і стояли з прапорами під сценою».

Порожній Майдан — це найгірше, що могло трапитись, але так було, і це вам підтвердить кожен учасник Революції. Утім, на віче люди все-таки збиралися регулярно, і саме там могли приєднатися до переговорного процесу.

Андрій Мохник: «Усе виголошувалося зі сцени. Запитували в Майдану — їхати чи не їхати на перемовини. І тільки після позитивного рішення їхали, потім, коли повертались, оголошували результати, радилися, що робити далі. Без „благословення“ Майдану до Януковича їздив тільки Турчинов. Про це часто не знали керівники опозиції, принаймні Тягнибок».

На переговорах траплялися й несподіванки.

«Президент Віктор Янукович запропонував Арсенію Яценюку посаду прем'єр-міністра, а Віталію Кличку посаду віце-прем'єра з гуманітарних питань. У разі їхньої згоди він відправить у відставку уряд Миколи Азарова».

(УП, 25.01.2014)

Ну й відповідна реакція штабу Майдану.

«Опозиція готова взяти на себе відповідальність за подальшу долю країни та може прийняти пропозицію Президента Януковича щодо посад у Кабінеті Міністрів. Але переговори триватимуть доти, поки влада не виконає вимог Євромайдану. Звертаючись до людей, що зібралися на Майдані, Яценюк заявив: „Янукович розмовляв з нами лише тому, що ви є на Майдані. А ми лише посередники. Для нас найважливіше — доля і життя кожної людини“».

(УП, 25.01.2014)

Хороша заява. Правильна. І прозвучала вона тоді теж вчасно, бо тема переговорів і таємних домовленостей дуже турбувала Майдан. Але чи насправді все було так прозоро?

Олег Тягнибок: «Яценюку запропонували прем'єра вже на одній із перших зустрічей. Було помітно, що він цього дуже хотів. До того це питання проговорювалось, але без нас. Потім з'ясувалося, що перед цією зустріччю Турчинов проговорював з Януковичем ці кадрові питання».

Тобто навіть ці переговори перших осіб мали суттєву залаштункову частину. Але всі спроби домовитися розбились об людей, які тепер згодні були тільки на повну перемогу — повалення Януковича.

Олег Тягнибок: «Коли говорив із дипломатами, вони наполягали на домовленості з Януковичем із кадрових питань. Мовляв, це вирішить проблему. Я ж казав: ви нас можете переконати, можете переконати мене особисто, але якщо ви думаєте, що ви таким чином переконаєте Майдан, що зміниться настрій народу, ви помиляєтеся».

Водночас, аналізуючи пресу того часу, ми зі здивуванням побачили, що Янукович під час переговорів раптом занедужав.

«Віктор Янукович перебуває на лікарняному. Про це повідомив заступник керівника Державного управління справами з медичних питань Олександр Орда, інформує прес-служба Президента. „Президенту України відкрито лікарняний лист у зв'язку з гострим респіраторним захворюванням, що супроводжується високою температурою“, — сказав він».

(УП, 30.01.2014)

Просто як дитина. Хворий, щоб іти до школи, але на вулицю із друзями — будь ласка. Однак суворі вчителі швидко викрили симулянта.

«Хвороба Президента Віктора Януковича минулого тижня була пов'язана з небажанням зустрічатися з групою євродепутатів, які відвідували Київ. Так вважає голова Комітету у закордонних справах Європарламенту Ельмар Брок».

(УП, 03.02.2014)

18 лютого розпочалися найтрагічніші події Революції. І тут питання переговорів вийшло на перший план.

Олег Тягнибок: «А коли з'явилися перші полеглі у Небесній сотні, хіба я як голова партії міг сидіти і спостерігати? Я зобов'язаний був зупинити кровопролиття. Ми мали йти на певні поступки заради перемоги. Всі моменти, до яких доходили, з'являлись у діалозі. З одного боку, треба бути безкомпромісним, а з іншого — якщо немає компромісів, які переговори? 18-20-го почалися масові вбивства. Всі були змучені, я кілька ночей не спав, мене теліпало. Наші свободівці, які загинули, — не тільки рядові члени партії, а й депутат райради, помічники депутатів, ще вчора ми з ними пліч о пліч боролись, а сьогодні їхні тіла лежать у холі готелю „Україна“, де Іра Сех організувала тимчасовий шпиталь. І після цього ти вимушений зустрічатися з людьми, які організували це місиво, і все одно маєш поводити себе як дипломат. Представники Франції, Німеччини та Польщі підключилися 18-19-го. Я відчув, що Янукович уже став розсіяним, і в мене вперше виникла думка, чи це вже не його кінець. Але тоді здавалося, що він вибиває щось із Заходу, саме тому він із ними постійно говорив в іншій кімнаті. Очевидно, що вони не просто так приїхали, а привезли якісь гарантії для нього та родини».

Результатом стала відома угода між владою і опозицією.

«УГОДА ПРО ВРЕГУЛЮВАННЯ КРИЗИ В УКРАЇНІ

Стурбовані трагічними випадками втрати життів в Україні,

Прагнучи негайно припинити кровопролиття,

Рішуче налаштовані прокласти шлях до політичного врегулювання кризи,

Ми, сторони, що нижче підписалися, домовилися про таке:

1. Протягом 48 годин після підписання цієї угоди буде прийнято, підписано і оприлюднено спеціальний закон, який відновить дію Конституції України 2004 року зі змінами, внесеними до цього часу. Підписанти заявляють про намір створити коаліцію та сформувати уряд національної єдності протягом 10 днів після цього.

2. Конституційна реформа, що врівноважуватиме повноваження президента, уряду та парламенту, буде розпочата негайно і завершена у вересні 2014 року.

3. Президентські вибори будуть проведені одразу після прийняття нової Конституції України, але не пізніше грудня 2014 року. Буде прийнято нове виборче законодавство, а також сформовано новий склад Центральної виборчої комісії на пропорційній основі відповідно до правил ОБСЄ і Венеціанської комісії.

4. Розслідування нещодавніх актів насильства буде проведено під спільним моніторингом влади, опозиції та Ради Європи.

5. Влада не запроваджуватиме надзвичайний стан. Влада й опозиція утримаються від застосування силових заходів. Верховна Рада України прийме третій закон про звільнення від відповідальності, який поширюватиметься на ті ж правопорушення, що й Закон від 17 лютого 2014 року. Обидві сторони докладатимуть серйозні зусилля для нормалізації життя в містах і селах шляхом звільнення адміністративних та громадських будівель й розблокування вулиць, скверів і площ. Незаконна зброя має бути здана в органи Міністерства внутрішніх справ України протягом 24 годин з моменту набрання чинності вищезгаданим спеціальним Законом (п. 1 цієї Угоди). Після зазначеного періоду всі випадки незаконного носіння та зберігання зброї підпадатимуть під чинне законодавство України. Сили опозиції та влади відійдуть від позицій протистояння. Влада використовуватиме сили правопорядку винятково для фізичного захисту будинків органів влади.

6. Міністри закордонних справ Франції, Німеччини, Польщі та Спеціальний представник Президента Російської Федерації закликають до негайного припинення всіх видів насильства та протистояння, м. Київ, 21 лютого 2014 року Від влади:

Президент України Віктор Янукович Від опозиції:

лідер партії УДАР Віталій Кличко, лідер ВО „Батьківщина“ Арсеній Яценюк, лідер ВО „Свобода“ Олег Тягнибок Засвідчили:

Від Європейського Союзу: Федеральний міністр закордонних справ Федеративної Республіки Німеччина Франк-Вальтер Штайнмаєр, Міністр закордонних справ Республіки Польща Радослав Сікорський та керівник департаменту континентальної Європи Міністерства закордонних справ Французької Республіки Ерік Фурн'є».

(УП, 21.02.2014)

Олег Тягнибок: «20-го переговори йшли цілу ніч, ми сиділи, о 7-й розійшлися, на 10-ту домовилися про підписання. Коли я поставив підпис, то відчув полегшення від того, що вже не доведеться брати участь у цих зустрічах і розмовах».

А проте існувала і третя сторона процесу, яка мала окрему думку.

«Лідери „Правого сектору“ Майдану висунули владі свої вимоги, серед яких — конституційна реформа та звільнення всіх затриманих активістів. Так, лідер „Правого сектору“ і провідник організації „Тризуб“ ім. Степана Бандери Дмитро Ярош заявив, що острах опозиційних лідерів „провадити Революцію“ зобов'язує його „взяти на себе відповідальність за революційний процес“. Серед основних цілей він назвав повне „перезавантаження“ влади, „розпуск і заборону антидержавних партій та угруповань“, реформування юстиції, правоохоронних органів, спецслужб.

Для початку врегулювання ситуації „Правий сектор“ ставить такі умови:

1) провести конституційну реформу;

2) припинити силові дії з боку влади;

3) оголосити повну амністію, а саме, звільнити всіх без винятку учасників протестних акцій та закрити всі кримінальні справи і провадження;

4) притягнути до відповідальності уряд Азарова;

5) переформатувати ЦВК;

6) скасувати всі закони, прийняті 16 січня, що обмежують права і свободи громадян;

7) переформатувати спецпідрозділ „Беркут“ і створити якісно інший спецпідрозділ МВС;

8) покарати винних у вбивствах, знущаннях та побитті протестувальників;

9) знайти зниклих активістів Майдану;

10) узаконити існування спортивно-патріотичних організацій;

11) не допустити до влади політиків, які дискредитували себе під час минулого правління (наприклад — Литвин).

Якщо влада піде на поступки народу, „Правий сектор“ „готовий згортати активну діяльність“ за принципом „поступка в обмін на поступку“. А якщо влада не піде на поступки 28 січня, „Правий сектор“ має певні плани».

(УП, 28.01.2014)

Цікаво, що, крім окремої думки, ця сторона мала ще й окремі переговори.

Дмитро Ярош: «Ідея зустрічі з Януковичем не моя, я насправді не хотів. Я Яника сприймав як ворога і не мав бажання — якби не переконала незрозумілість ситуації: хто стріляв, хто командував? Карп'юк, інші люди підійшли: Дмитре, Яник хоче зустрітись. Я взяв паузу кажу: я, мабуть, звідти не вийду? Але СБУшники сказали, що гарантують і будуть заручниками, поки не повернуся. Заїхали в Адміністрацію Президента з тильного боку, автоматники, кулеметники скрізь, я просто з пістолетом піднявся туди, мабуть, перший хто туди пройшов зі зброєю. Рамок не було. Вони були шоковані, але не чинили жодних дій. Я віддав охоронцю ствол і він чекав мене годину з чимось. Зустрічались у тому самому приміщенні, де пізніше я зустрічався з Порошенком. Посиділи, поговорили. Це була не розмова, а плач на ріках Вавилонських, він розповідав про родину, сльозу намагався видушити, а я мовчав і слухав, розумів — одне зайве слово, і хана. Ми поговорили, поговорили, а наступного дня він утік. Головна мета була — підписати з нами договір, який уже підписали лідери опозиції. Я відмовився й одразу виступив на Майдані та про це сказав».

«„Правий сектор“ заявив, що не складатиме зброї до відставки Президента Віктора Януковича і готовий взяти відповідальність за подальше розгортання революції в Україні. Про це лідер організації Дмитро Ярош заявив зі сцени на майдані Незалежності».

(УП, 21.02.2014)

Дмитро Ярош: «Кілька разів розмову переривали якісь помічники. Коли я вийшов — перехрестився, прочитав „Отче наш“ і „Богородицю“. Янукович розумів, що якщо ПС не підпише ту угоду, вона не буде діяти. Вони це бачили, розуміли, що лідери Майдану можуть прийняти що завгодно, а ПС буде робити по-своєму».

«Присутні на майдані Незалежності люди освистали лідерів опозиції, які вийшли до них, щоб розповісти про підписання угоди з владою України про врегулювання кризи. Виступ лідера фракції УДАР Віталія Кличка перервав один із сотників Майдану. Він вийшов на сцену і заявив, що якщо Президент Віктор Янукович не піде у відставку до 10 ранку 22 лютого, люди підуть у збройний наступ».

(УП, 21.02.2014)

От вам і відповідь на питання, чому Янукович після підписання мирної угоди з опозицією і продовження своєї влади на півроку раптом став похапцем вивозити речі з Межигір'я.

Те, що майданівець Парасюк озвучив зі сцени, влада почула у своєму лігві напередодні.