Майдан. Таємні файли

Хто ж переміг на Майдані. Файл № 19

Ну й нарешті ми з вами, шановні читачі, дійшли до питання — хто і як скористався перемогою на Майдані? Звісно, передусім нас цікавлять найвищі ешелони влади.

Пам'ятаєте, як Майдан вимагав від сцени визначитись і запропонувати одного лідера замість нерозлучної тоді трійці Кличко-Яценюк-Тягнибок? Як Яценюк у відповідь говорив, що один лідер уже є і це — український народ?

Проте ми з вами дорослі люди і вміємо читати поміж рядків. А поміж рядків можна прочитати, що вже тоді, задовго до перемоги, йшов політичний торг.

Руслан Кошулинський: «Яценюк та Кличко конкурували за президентство, Олег ставився до цього без амбіцій, і часом йому доводилося їх стримувати, щоб вони там, як кугути, не почубилися. Бо Кличко одразу стартонув у Президенти, а Яценюк побачив, що той стартує, то давай і собі. Так на Майдані почалася піар-кампанія до виборів. Але ж треба робити роботу, щоденну прагматичну організаційну роботу, і якщо ще й Олег включиться у передвиборчу боротьбу, хто буде робити цю роботу на Майдані? Ми розуміли, що нас із політичних сил найбільше на Майдані, і якщо ми включаємося у піар, тоді вже все. Тому вирішили: гаразд, ви — прем'єр і кандидат у Президенти, Тягнибок — голова ВР».

Андрій Мохник: «Усе просто. Три політсили — три посади. Президент, голова ВР, прем'єр. Тему президентства качав Кличко, йому опонував Яценюк. На публіку казали про єдиного кандидата, але кожен мав на увазі себе. Тягнибоку обидва казали: давай, давай, підтримай! А він питав: де гарантія, що коли я підтримаю, ви виконаєте те, що обіцяєте? Нема гарантії. Ми ще у 2012-му казали, що претендуємо на голову ВР. Ця посада не була цікава тоді ані „Батьківщині“, ані УДАРу».

Таку конфігурацію влади обговорювали і політичні аналітики — у разі перемоги, звісно. Але вголос її проголошено не було — штаб тягнув час, чим викликав усе більше роздратування Майдану. Та після перемоги рішення вже не можна було відкладати.

Ігор Кривецький: «„Свобода“ була клеєм між УДАРом та „Батьківщиною“. Вони постійно конфліктували через посаду Президента. Тягнибок сказав: домовтеся між собою, я підтримаю будь-кого. Ми сідали пару разів: давайте домовлятись. І Яценюк із Кличком торгувалися між собою. Кличко мріяв про Президента, Яценюк врешті задовольнився прем'єрством, але потім вони зметикували, що голова ВР — це виконувач обов'язків Президента до виборів».

Ситуація у владі тоді й справді склалася цікава. У трійці найвищих посад країни спікер виглядає найменш впливовим і тому політичні партнери досить легко віддали це місце «Свободі», зосередившись на розподілі перших двох. Але відставка Януковича ставила все з ніг на голову. Бо у разі, коли обраний Президент не може виконувати своїх обов'язків, вони покладаються на голову Верховної Ради.

І тоді на політичній авансцені з'явився несподіваний гравець.

Андрій Мохник: «Потім нам сказали, що Захід і Росія не сприймуть, коли націоналіст буде головою ВР. Який вихід? Турчинов запропонував: я порулю, ситуацію візьмемо під контроль, а десь за місяць після того будемо готові віддати посаду».

Руслан Кошулинський: «Турчинов сказав: за вас не проголосують, тут уже Крим починався, тому давайте місяць-два, поки все устаканиться, тоді ми проб'ємо більшість, бо вас має підтримати більшість, ви ж радикали, фашисти, ксенофоби, антисеміти — образ же такий ліпився — і тоді вже проголосуємо за Тягнибока. Ми сказали: гаразд. Ми — люди щирі, разом стоїмо, разом воюємо. Це потім уже зрозуміли, що паралельно хлопці працювали в іншому напрямі, тому ми отримали дифамаційну кампанію. Мотивації іншого порядку — ти хочеш змінити Україну, а тут хочуть повернутися до влади. Якщо воювати можна, маючи різні погляди, руйнувати можна разом, маючи різні погляди, то будувати — ні. Досвід кулуарних ігор у них величезний, ми просто не встигали отямитися».

Результат ми з вами знаємо.

«Верховна Рада обрала новим спікером Олександра Турчинова. За його кандидатуру проголосувало 288 депутатів, проти — нуль».

(УП, 22.02.2014)

Наступного дня Верховна Рада обрала його в.о. Президента.

«Спікер ВР Олександр Турчинов обраний в.о. Президента України на час до встановлення результатів перевиборів Президента у травні 2014 року. Відповідну постанову № 4204 у Верховній Раді підтримали 285 нардепів».

(УП, 23.02.2014)

Але якщо подивимося повідомлення ЗМІ того часу, то з подивом побачимо, що найбільше уваги у цей день отримало зовсім не це рішення, а відміна мовного закону Ківалова-Колесніченка.

«Верховна Рада скасувала Закон про основи державної мовної політики від 3 липня 2012 року авторства регіонала Вадима Колесніченка. За відповідний законопроект проголосували 232 народні депутати».

(УП, 23.02.2014)

Олег Тягнибок: «У Верховній Раді я зустрів одну поважну людину, морального авторитета. Думав, він подякує мені за нашу конструктивну позицію на Майдані, що ми намагалися, щоб не було жертв, але першим питання було: ну що ви з цим Законом про мову? А як могло бути інакше? Це ж була вимога Майдану. До того ж враховуйте, що нас тільки 35, а за скасування Закону проголосувало 232, але нас усе одно зробили винними. Вперше я почув це від нього, а потім уже пішло у ЗМІ. Нас просто призначили винними у цій війні. Як відомо, анексія Криму почалася 20 лютого, наша Верховна Рада теж визнала цю дату, навіть Путін роздавав медалі за Крим із датою 20.02.2014. А голосування за скасування Закону Колесніченка-Ківалова було 23-го. Як воно могло розв'язати війну?».

Андрій Мохник: «Нас постійно шантажували, що через нас розпалюється війна — насправді це не Росія запустила тему, що війну розв'язала „Свобода“ через мовний закон, а наші партнери. Вони постійно нам дорікали: це ви розпалюєте, це через вас».

Ігор Кривенький: «На нас лили бруд, казали, що це „Свобода“ зі своїм Законом Колесніченка-Ківалова винна, і забулися, що законопроект подавав Кириленко, а не ми. Нас зробили винними, хоч ми й казали, що це не горить, можна почекати тиждень-два».

За день після цього ми побачили черговий крок із реалізації домовленостей партій-переможців щодо розподілу посад.

«На президентському сайті president.gov.ua почали з'являтися укази, підписані виконуючим обов'язки Президента України Олександром Турчиновим... Також присутній указ про призначення генпрокурором Олега Махніцького».

(УП, 25.02.2014)

Це прізвище дуже скоро почали згадувати у пресі у зв'язку з дивними звинуваченнями.

Олег Тягнибок: «На Майдані було троє провідних юристів, які захищали арештованих майданівців — по одному від кожної фракції опозиції. І Махніцький серед них виявився єдиним, хто мав досвід роботи у прокуратурі, тобто відповідав кваліфікаційним вимогам. Тому посаду прокурора логічно отримав він. Перший місяць роботи Махніцький мав велику популярність, бо виходив до преси, відкривав справи, ініціював арешти. А потім його почали компрометувати як представника „Свободи“. Лещенко нібито побачив Махніцького на Липках, і одразу зробив висновок, що Махніцький купує квартиру. Махніцький і „Свобода“ стали жертвами інформаційної війни, розв'язаної такими, як Лещенко».

Але це вже було трохи згодом. А поки тривав розподіл посад в уряді.

Ігор Кривецький: «Ми запропонували зробити так: посади між собою не ділимо, а беремо професійних людей і думаємо, як їх контролювати. На це не погодилися, і кожна партія почала виставляти свої кандидатури. Нам було тяжко, у нас люди в уряді не працювали і ми не до кінця розуміли їхні професійні можливості. Партнери кажуть: нічого, хлопці тямущі, потягнуть. Потім зібралися на Раді Майдану, сіли за стіл і затверджували кожну кандидатуру. Нам запропонували посаду віце-прем'єра та два міністерства — АПК та екології. На міністра оборони вони хотіли свого кандидата, але той напився і не прийшов, тоді нам дали й Міноборони. Ми вирішили, що міністром оборони буде Тенюх, який був найпрофесійнішим серед майданівців. Міністром АПК мав бути Мирний, але виявилося, що у нього немає вищої освіти — це тепер під Луценка змінили закон, а ми тоді наївні були і не розуміли, що можна міняти закони».

Справді, за якісь два роки подібні питання почали вирішувати дуже просто, як із кандидатом на посаду генпрокурора Юрієм Луценком.

«Верховна Рада ухвалила зміни, які дозволяють призначити генеральним прокурором людину без юридичної освіти».

(УП, 12.05.2016)

Ну а тоді доводилося все-таки маневрувати кадрами.

Ігор Кривецький: «У нас ще не було призначень, були лише домовленості — а вже почалися гнівні листи проти наших кандидатів: не може бути такий-то головою, бо він не об'єднає Львівщину. Мохник, Швайка, Махніцький у всьому винні. Ми не розуміли, що відбувається, — треба було працювати, а нас паралельно на всіх каналах мочили. Ми — найгірше зло.

Іще у 2013 році ми створили Уряд національної альтернативи, Сич був прем'єром, чому ж і пішов на віце-прем'єра. Тенюх і там був міністром оборони. А Мохник і Швайка міністрами не були. Коли з'ясувалося, що Мирний не має освіти, запропонували Швайку як досвідченого юриста. Не треба було Мохника і Швайку ставити на міністерства — із хороших депутатів вони потрапили у болото, в якому погано орієнтувалися. Не розуміли, що допомоги не буде, партнери-професіонали, які у владі були не один раз, вміли обливати брудом будь-кого. Але за одного битого двох небитих дають».

А «битих» свободівців ставало дедалі більше.

Ігор Кривецький: «Після цього почалася інформаційна війна з нами, на місцях, де ми мали голів обладміністрацій, і де тепер, з новими керівниками, проблем не менше, а навіть більше, ніж було тоді».

Звісно, можна все це пояснити політичною конкуренцією у зв'язку з виборами Президента, на яких лідер «Свободи» Олег Тягнибок висунув свою кандидатуру. Проте це почалося значно раніше, і ми можемо знайти докази тому у повідомленнях іще 2013 року.

«Головний редактор видання „Цензор.нет“ Юрій Бутусов заявляє, що невідомі силовики захопили комп'ютери в офісі ЗМІ на вулиці Турівській».

(УП, 09.12.2013)

«Цензор.net» був тоді завзятим критиком «Свободи». А от офіс, з якого силовики вивезли комп'ютери, належав «Батьківщині».

Ігор Кривецький: «Ми все думали — чому „Цензор.нет“ під час Майдану мочить „Свободу“? Вважали, він регіональний. І тут нападають на офіс „Батьківщини“, а там — сервери „Цензора“. Ми до Турчинова: як це так? Він у відповідь щось про вільну пресу та незалежних журналістів».

Та й після виборів Президента компанія проти «Свободи» не припинилася. Головним об'єктом звинувачень став Олег Махніцький, попри те, що він уже залишив посаду генерального прокурора.

«Екс-голова Генеральної прокуратури Олег Махніцький купив п'ятизірковий готель „Hyatt“ у центрі Києва. Про це в ефірі телеканалу „Інтер“ заявила українська письменниця Ірена Карпа, натякнувши на корумпованість екс-в.о. генпрокурора, який представляє ВО „Свобода“».

(ForUm, 27.09.2014)

Не знаємо вже, навіщо наша колега зробила це, але подібні заяви сипалися з усіх боків. І найкраще їх характеризує у своїх інтерв'ю сам об'єкт звинувачень.

Олег Махніцький: «Після відставки з Генпрокуратури відносно мене почалася чорна піар-кампанія — в суспільство почали вкидати велику кількість брехні, начебто я став власником дорогого готелю „Хаятт“ у Києві, що в мене є нерухомість в Лондоні, що я мав намір викупити цілий поверх в житловому комплексі бізнес-класу „Новопечерські Липки“, що в мене донька навчається в Англії при тому, що в неї навіть візи британської нема... Словом, маячня!».

(Главком, 19.01.2015)

Ігор Кривецький: «Кримінальної справи проти Махніцького не порушувалося ніколи. Порошенко йому подякував, квіти вручив у Верховній Раді, призначив радником. А тут почалося: Махніцький купив квартиру в Лондоні, Махніцький разом зі мною купив „Hyatt“».

Олег Тягнибок: «Для наступних прокурорів — Яреми і Шокіна — Махніцький був корисним, бо повідкривав справи, які вони потім закрили і списали все на Махніцького. Але коли „Свободі“ закидають Махніцького, треба враховувати, що одразу після призначення він написав заяву про вихід з партії. Упродовж своєї тримісячної діяльності він кроку не зробив без узгодження з в. о. Президента Турчиновим та рішень РНБО. Якщо „Свобода“ і має питання до Махніцького, то вони стосуються того факту, що він одразу переметнувся під крило Порошенка. А якщо питання є в інших — ми тільки за, хай відкривають кримінальні провадження. Але думаю, вони це не зроблять, бо Махніцький багато знає і може розповісти, як саджали і за чиїм наказом випускали голову харківської обладміністрації Добкіна, керівника „Нафтогазу“ Бауліна, командира спецроти „Беркута“ Садовника та інших».

Враховуючи те, що українська прокуратура сформована як злочинне угруповання, яке спеціалізується на шантажі та здирництві, історія з Махніцьким виглядає як традиційна схема: відкрити справу — отримати хабара — закрити справу. А той факт, що відкривав справу представник радикальної «Свободи», просто збільшує суму хабара. Судячи з того, що говорять свідки, Олега Махніцького розіграли «в темну», спочатку давши свободу дій, щоб налякати «клієнтів», потім заплутали, скомпрометували і зняли, а наляканих «клієнтів» відпустили за збільшену винагороду. Охочі можуть пошукати іншого пояснення.

Однак після президентських виборів постало питання «перезавантаження» Верховної Ради.

Олег Тягнибок: «Як ми вийшли з коаліції, щоб розпустити старий парламент? Це також була вимога Майдану. Я зустрівся з Порошенком. Він гарантував нам чесні вибори та проведення люстрації. І ми зробили заяву про вихід з коаліції. Яценюк не повірив, коли ми сказали, що виходимо з коаліції, він питав, чи треба нам якісь міністерства, щоб ми залишились. А ми сказали: люди потребують перезавантаження парламенту. Як Порошенко дотримав слова, ви бачите. Люстрація перетворилася на формальність, бо очистилися хіба від секретарок, які переносили папери з кабінету до кабінету. А регіонали, які мали сидіти у тюрмі, тепер сидять у парламенті».

«Фракція УДАР і фракція „Свобода“ оголосили про вихід із коаліції. Про це оголосили представники фракцій на засіданні ВР у четвер. Ударівець Віталій Ковальчук зазначив: „Сьогодні ми запускаємо конституційний механізм, який дозволить Президенту розпустити Верховну Раду і призначити дострокові парламентські вибори“».

(УП, 24.07.2014)

За результатами тих виборів «Свобода» не пройшла до Верховної Ради. Тепер у неї немає власної фракції та жодного представника в уряді. І це у партії, яка була одним із головних організаторів Майдану.

Зате представники «Свободи» тепер не мають, що приховувати, і стали нашою опорою у розслідуванні питання політичних домовленостей та їхнього виконання у верхніх ешелонах влади після Майдану.

Окремого дослідження вимагає постать Порошенка, адже він не входив до жодної з політичних сил, які очолювали Майдан, і завжди тримався дещо осторонь. Уявляємо, наскільки б здивувалися ті, хто в січні вимагав від сцени єдиного лідера, якби їм сказали, що цим лідером стане Петро Порошенко.

Андрій Мохник: «Під час мітингу на Європейській Порошенко підійшов до сцени. Пашинський бігав навколо, щоб того не пустили, кричав: тільки не пускайте Порошенко! Але якимось дивом Порошенко проскочив — і „5 канал“ почав показувати його. Така історія була постійно: „Як він туди потрапив?“ — а той уже виступає».

Особисто ми з Петром Олексійовичем познайомилися ще у далекому 1999 році, коли крутились у бізнес-колах. І ще тоді зрозуміли, що Порошенко вміє чудово домовлятися, завдяки чому має хорошу репутацію. На початку 2000-х, коли всі кидали всіх, коли можна було на переговорах запросто почути: «ми прийшли оголосити вам кидок», Петра Олексійовича ніхто не звинувачував у непорядності.

Сергій Поярков: «Я запам'ятав пророцтво Порошенка за місяць до Майдану. У нього тоді пішла заруба з Арбузовим та Клименком. „Nestle“ хотіла купити „Рошен“, Антимонопольний комітет не дав дозволу. Влада тоді мала свій план захоплення країни. Вони вважали, що відгодували Порошенко і настав час його різати. Порошенко сказав: подивимося, хто кого. Я спитав: скільки їм залишилося? За Порошенком, на відміну від Саші Януковича, стоїть біографія. І Порошенко сказав: у них залишилося максимум півроку, а точніше десь 3-4 місяці. Я пам'ятаю дуже малу кількість пророцтв, озвучених нашими політиками, які настільки яскраво збулися».

У складній політичній боротьбі часів Майдану у Порошенка був дуже важливий козир — герой Помаранчевої революції «5 канал», телеканал новин.

Андрій Мохник: «На Майдані Порошенко поводився дуже грамотно з погляду медійності. 1 січня — Новий рік, вітання. Турчинов каже: Порошенка не пускаємо на сцену, нєфіг йому піаритися. Виступили лідери, потім концерт. На виступ Тягнибока „5 канал“ знайшов щось термінове для показу. А потім уже відзначали Новий рік, пили шампанське — дивимось, а о пів на першу Порошенко з дружиною, дітьми всіх вітає, „5 канал“ його показує. З'являвся мало, але дуже ефективно розкручував свої появи».

Але діяльність майбутнього Президента на Майдані не обмежувалася лише сценою. 1 грудня він дуже активно діяв, намагаючись зупинити штурм Банкової і запам'ятався емоційним виступом зі знаменитого бульдозера. Діяв він і в кулуарах Майдану.

Дмитро Ярош: «Луценко привів Порошенка до нас на 5-й поверх Профспілок після нашої грудневої заяви проти Порошенка, який був міністром в уряді Януковича, що він є агентом. Ми поговорили, доволі швидко, 15 хвилин, не більше, уклали пакт про ненапад, і Петро доволі прямо пообіцяв, що „5 канал“ не буде про нас погано говорити. Тоді ініціатива була в наших руках, а не в його. Вдруге він зайшов із делегацією послів — навкруги пацани сплять, речі розкидані, шкарпетки, сморід, а він із цією делегацією. На „ти“ ми перейшли одразу і до президентських виборів були на „ти“».

Особисто ми побачилися з Порошенком на Майдані 19 січня вночі після Вогнехреща. Він ішов без почту, без охорони, в оточенні кількох майданівців-симпатиків. Настрій у всіх був відповідний, як після бою, але Петро Олексійович був спокійним, побачив нас, підійшов, привітався, спитав, як справи, і пообіцяв: «Усе буде добре». Важко сказати, чи справдилося це передбачення.

А 23 лютого країною моментально розлетілось емоційне і щире відео з Верховної Ради, де Порошенко називає регіонала Новінського «сукою православною» за його цинізм стосовно вбитих на Майдані.

Андрій Мохник: «Тоді Порошенко хотів бути єдиним кандидатом на мера. Підходив до всіх, сватався. Кличко сидів на двох стільцях — не знав, ким бути краще — президентом чи міським головою Києва. Після вигнання Януковича Порошенко пропонував свою кандидатуру на посаду голови Верховної Ради. А потім домовився з Кличком, узяв його активи, грамотно побудував аргументацію — один тур, припинення війни тощо.

За півроку після того я зустрів Олександра Абдулліна з „Батьківщини“, він сказав: слухай, які ми дурні, Порошенко ж за нами бігав, щоб ми зробили його єдиним кандидатом на мера. Чому ми не погодилися?».

Тож усю правду про те, як Порошенко став Президентом, знає лише одна людина — Віталій Кличко. І сподіваємося, він колись її розповість.