Сенека вітає свого Луцілія!
Ті мандрівки, що мовби вибивають із мене мою млявість, водночас помічні і для мого здоров'я, і для моїх занять. У який спосіб допомагають здоров'ю, сам бачиш: хоч моє захоплення науками робить мене ледачим і недбалим щодо свого тіла, я все-таки мимоволі мушу рухатися. А як сприяють заняттям, зараз поясню. Я анітрохи не відступив від читання. Вважаю, що читати необхідно. По-перше, щоб не задовольнятися лише собою. По-друге, пізнаючи питання, над якими попрацювали інші, матиму змогу судити про вже досліджені речі й міркувати про ті, які ще потрібно роз'яснити. Читання живить наш розум і, коли він утомлений заняттям, дає йому відпочинок, що теж є заняттям. Ми не повинні або тільки писати, або тільки читати: перше (маю на увазі стилос) пригнобить нас і виснажить; друге - зробить розсіяними, поверховими. Треба по черзі переходити від одного заняття до другого, треба одне врівноважувати другим,- аби з того, що ми назбирали за читанням, стилос витворив якусь цілість. Ми повинні, як-то мовиться, наслідувати бджіл, які облітають поля в пошуках медоносних трав, потім увесь свій принос розділяють і розкладають по щільниках, або, як каже наш Вергілій,
... меду пливкого зібравши.
Повнять по вінця рясні щільники найсолодшим нектаром .
Щоправда, не знаємо достоту, чи бджоли висмоктують із квітів сік, що відразу є медом, чи перетворюють зібране у ту солодкість за допомогою якоїсь домішки й притаманного їм подиху. Дехто вважає, що знання бджіл полягає лише у збиранні меду, а не в його виготовленні. Кажуть, в Індії мед можна знайти на листках тростини, де він витворюється чи то від властивої тамтешньому небу роси, чи від солодкого соку самої тростини; мовляв, і в наші трави заронено таку ж силу, хоч вона не така виразна і значна, та все ж її може відчути й зібрати народжене для того створіння. Є ще й така думка, що зібраний з найніжніших квітів і трав сік набуває нової якості завдяки якійсь приправі й відповідному змішуванню, не без певної, так би мовити, закваски, яка й поєднує ті різні складники в одну речовину.
Але, щоб не відійти від того, про що тут мова, скажу: ми теж повинні наслідувати бджіл - зібране з різних книг розділяти, бо так воно краще зберігається; потім, доклавши старанності й хисту, надати всім тим витягам єдиного смаку. Тоді, навіть якщо видно буде, звідки взято, все ж воно виглядатиме цілком по-іншому, ніж там, звідки взято.
Таж бачимо, що без жодного нашого втручання те ж саме робить у нашому тілі природа: поки спожита нами їжа, залишаючись у своїй якості, плаває в шлунку неперетравлена, поти вона є для нас тягарем; і щойно тоді вливається нам у сили й у кров, коли з попереднього свого стану перейде в інший. Так само й щодо поживи, яка покріпляє наш розум: дбаймо, щоб усе почерпнуте нами не залишилось неторкнутим, отже, й чужим. Перетравімо його, інакше ввійде лиш у пам'ять, а не в розум. Приймімо ж усе, що нам полюбилося, будьмо йому вірними, зробімо своїм, щоб із різного виникло щось одне, як із поодиноких чисел виникає одне, коли менші розрізнені кількості поєднуються в загальному підрахункові. Нехай так само чинить і наш розум: усе, що брав у підмогу, хай приховує, а показує лише те, на що остаточно спромігся він сам. Навіть коли в тебе помітною буде схожість до когось із тих, ким ти захопився, а тому й глибше перейнявся його думками, то я хотів би, щоб ти скидався на нього, наче б був його сином, а не зображенням, адже зображення - річ мертва.- «Як це так? Виходить, ніхто й не здогадається, кого наслідуєш - чию промову, чиї докази, хід думок?» - Я вважаю, що деколи й справді не так легко це помітити, надто коли перед нами людина небуденного хисту, коли, взявши щось мовби за зразок, вона звела все в єдину цілість, відбивши на ній свою мітку. Чи не бачиш, з якої великої кількості голосів твориться хор? Але, хоч би скільки їх було, всі вони зливаються в один. Є в тому хорі високі голоси, є низькі, є середні; до чоловічих долучаються жіночі, вплітаються флейти, а попри те годі вловити якийсь окремий голос: чуємо, як звучать вони разом. Кажу про хор, який був відомий давнім філософам. На наших ігрищах більше співаків, ніж у колишньому театрі було глядачів. Хоч усі проходи заповнені рядами тих, хто співає, хоч амфітеатр оточений сурмачами, а зі сцени лунають звуки всілякого роду флейт і сопілок, усе те різноголосся стає злагодженою цілістю. Хочу, щоб саме такою була наша душа: хай вона вміщає різні науки, численні настанови, хай нагромаджує приклади, почерпнуті з багатьох віків, але хай все це сплететься воєдино.
«Але в який спосіб,- запитаєш,- можна цього домогтися?» - Постійною пильністю: коли не робитимемо нічого, не порадившись перед тим із своїм розумом. Якщо зволиш його послухати, він тобі скаже: «Покинь, нарешті, все те, за чим так женеться люд! Покинь багатства, що є або небезпекою, або тягарем для того, хто їх посідає! Покинь і тілесні, й духовні насолоди, бо вони лише розніжують, ослаблюють нас! Покинь усі домагання почестей: примхливе це, пусте, марнотне, позбавлене будь-якої межі, та ще й неспокійне заняття, бо хто в погоні за почестями, той завжди у тривозі,- чи нема когось попереду, хто там у спину дихає; той відчуває дошкульну, до того ж подвійну заздрість. Уяви собі, яке то нещастя, коли заздріснику ще й заздрять! Бачиш оті доми вельмож, ті пороги, де гризуться між собою юрми тих, хто поспішив з ранковим вітанням? Чимало проковтнеш зневаг, поки туди ввійдеш, та ще більше - коли ввійдеш! Обминай же ті пишні східці, ті високі, багатоколонні передпокої: там ступиш не тільки на урвисте, стрімке, а й на слизьке місце! Краще спрямуй свій крок сюди, до мудрості, до її най-спокійніших і водночас найповноводніших джерел! Бо все те, що начебто вирізняється з-поміж людських речей, хоч насправді видається таким лише у зіставленні з чимось найнікчемнішим, навіть усе те, кажу, дається нам до рук тільки тоді, коли подолаємо тернисті й круті стежки. Дорога до високих почестей далеко не гладка. А якщо захочеш піднятися на ту вершину, де не досягне тебе й фортуна, ти побачиш ген у її підніжжі все те, що видавалося тобі таким високим, хоча йтимеш до тієї вершини рівниною.
Бувай здоров!