Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921)

І

(?—?) — старшина Дієвої армії УНР.

Народився у Гродненській губернії, білорус за походженням. Останнє звання у російській армії — підполковник.

З 10.03.1919 р. до жовтня 1919 р. — старший ад'ютант для доручень розвідчого відділу Головного управління Генерального штабу Дієвої армії УНР. Подальша доля невідома.

(17.12.1866-14.04.1938) — генеральний хорунжий Армії Української Держави.

Походив з родини залізничного урядовця. Народився на станції Кочерове Київської губернії. Закінчив 4-ту Київську гімназію, Санкт-Петербурзький археологічний інститут. 04.08.1894 р. вступив на військову службу однорічником 3-го розряду. Закінчив Варшавське піхотне юнкерське училище (1887), вийшов прапорщиком до 71-го піхотного Бельовського полку (Ново- Олександрія, Польща). З 11.03.1892 р. служив у 70-му піхотному Рязькому полку (Красник, Польща). З 13.11.1900 р. був приділений до Головного штабу на посаду у Військово-науковому архіві. Брав участь у Російсько-японській війні. З 11.11.1904 р. — скарбничий штабу 3-ї Манджурської армії, одержав звання підполковника за бойові заслуги. З 17.06.1906 р. — старший ад'ютант штабу Іркутської військової округи. З 07.06.1909 р. — в. о. чергового генерала штабу Іркутської військової округи. З 24.02.1910 р. — полковник. З 22.06.1912 р. — помічник командира 25-го Сибірського стрілецького полку. З 19.03.1914 р. — помічник командира 28-го Сибірського стрілецького полку. З 16.08.1914 р. — командир 48-го Сибірського стрілецького полку.

З 20.07.1916 р. — генерал-майор. 23.12.1916 р. через поранення був відрахований з діючої ар мії у резерв штабу Київської військової округи.

Після Лютневої революції бере участь в українському військовому русі. На І Всеук раїнському військовому з'їзді 18–20.05.1917 р. був обраний членом Українського Генерального Військового комітету. З кінця липня 1917 р. завідувач інспекторського відділу УГВК. Станом на 21.02.1919 р. — начальник адміністративної управи Головного штабу Дієвої армії УНР. Ста ном на 04.1919 р. — начальник Головного штабу Дієвої армії УНР.

Іванів Михайло, фото 1918 року (За Державність. — Варшава. — 1930. — Ч. 2)

У травні 1919 р. залишився у Кам'янці- Подільському, який був зайнятий червоними військами. Був заарештований ЧК та відправлений до Харкова, де був звільнений та згодом мобілізований до РСЧА. Після демобілізації з РСЧА у 1923 р. приїхав до с. Буча (під Києвом), де жила його сестра. З 1932 р. жив у Києві, працював бухгалтером комбінату «Піщевкус». Підтримував контакти з колишніми офіцерами російської армії (в тому числі з колишнім полковником Дієвої армії УНР Ростиславом Супруненком). Був арештований 07.03.1938 р. за начебто створення та керівництво контрреволюційною організацією. 14.04.1938 р. був засуджений трійкою НКВС до розстрілу з конфіскацією майна. Тою ж дня страчений, похований у загальній могилі у Биківні під Києвом.

(26.04.1880-?) — підполковник Армії УНР.

Народився у Бердянському повіті Таврійської губернії. Закінчив учительську семінарію, Чугуївське піхотне юнкерське училище (1904). Брав участь у Російсько-японській війні. Витримав іспит при штабі Свеаборзької фортеці гіл право служити в артилерії, служив командиром батареї Свеаборзької фортечної артилерії. Брав участь у Першій світовій війні, був — оранений. Останнє звання у російській армії — підполковник.

З квітня 1917 р. — ініціатор та організатор українського військового руху у Фінляндії- З 09.04.1917 р. — помічник голови, л з 30.04.1917 р. — голова Української військово! ради російських військ та Балтійського флоту у Фінляндії. 30.05.—20.12.1917 р. — голова Української краєвої ради російських військ у Фінляндії. Організатор та керівник трьох українських з^Чськових з'їздів у Фінляндії, почесний голова /їзду моряків-українців Балтійського флоту. Помічник голови конференції українських організацій Північного флоту у Пскові (08.09.1917 р.). Делегат III Всеукраїнського військового з'їзду, командир 1-го куреня полку Захисту Революції, створеного учасниками з'їзду під час жовтневих подій НІ" р у Києві. З 09.01.1918 р. — голова відділу Нормування артилерійських частин Головного — селектора артилерії. 17.01.1918 р. був поранений піл час вуличних боїв проти більшовиків у Києві — повернувся до Бердянська, де 24–29.04.1918 р. грав участь у боях проти більшовиків. 14.11.— 1-12.1918 р. — отаман Черкаського запасного козацького полку, що входив до складу військ

Директорії. 01–10.12.1918 р. — отаман Чигиринського артилерійського полку. З 09.01.1919 р. — начальник штабу губернського коменданта на Волині. З 24.07.1919 р. — на посаді коректора наказної частини Військового міністерства УНР. Подальша доля невідома.

(01.10.1895-29.12.1976) — сотник Армії УНР (підполковник в еміграції).

Івасишин Захар, фото 70-х років (Тризуб. — 2977. — Ч. 81)

Народився у м. Чорне Подільської губернії. Закінчив учительську семінарію у Жванчику (1912), педагогічні курси у Майдані-Трепівсько- му (1914), працював учителем у м. Балинці на Поділлі. 1.10.1915 р. був покликаний на військову службу до 40-го піхотного запасного полку в Одесі. У складі 200-го Кроншлотського полку брав участь у Першій світовій війні, був нагороджений відзнакою Святого Георгія IV ступеня. Закінчив Віленське військове училище (Полтава, 01.02.1917 р.), потому служив у 417-му піхотному Луганському полку. Останнє звання у російській армії — прапорщик.

З 01.12.1917 р. — в українській армії. Навесні 1918 р. вступив до Радзивілівської кордонної бригади Окремого кордонного корпусу, у складі кордонних частин служив до 1923 року. У 1920 р. — старшина 6-ї Січовій дивізії, сотник. Закінчив Українську реальну гімназію ім. Т. Г. Шевченка у Калішу (1925), гідротехнічний відділ Української господарської академії у Подєбрадах (1930). Працював інженером

З 1944 р. — на еміграції у Західній Німеччині. Викладав математику в Українській гімназії у м. Етлінген. З 1950 р. — на еміграції у США. У 1963–1975 рр. — видавець та головний редактор журналу «Тризуб» у Нью- Йорку, який продовжував традиції паризького видання «Тризубу» та був головним періодичним органом військової еміграції УНР в Америці. Після смерті 3. Івасишина видання «Тризуба» через кілька номерів припинилося. Похований у Баунд-Бруці, США.

(1883 — після 1923) — підполковник Армії УНР.

Народився у Таганрозі. Закінчив Миколаївське кавалерійське училище (1905 р), вийшов корнетом до 19-го драгунського Архангелогородського полку (Мітава). Закінчив Миколаївську академію Генерального штабу за 2-м розрядом (1911 р.) та Офіцерську кавалерійську школу (1914 р.). З початком війни — переведений до Генерального штабу. З 16.08.1914 р. — старший ад'ютант штабу 75-ї піхотної дивізії. З жовтня 1914 р. — офіцер для доручень штабу 29-го армійського корпусу. З травня 1915 р. — старший ад'ютант штабу 7-ї кавалерійської дивізії. З лютого 1916 р. — старший ад'ютант та в. о. начальника штабу 2-ї кавалерійської звідної дивізії. З квітня 1917 р. — в. о. офіцера для доручень та в. о. начальника штабу Звідного кавалерійського корпусу. З 03.09.1917 р. — помічник начальника відділення Головного управління Генерального штабу. Останнє звання у російській армії — підполковник.

Станом на 07.01.1918 р. рахувався на службі у більшовиків на посаді начальника відділення організаційного відділу Управління Всероглавштабу. Незабаром виїхав в Україну. З 09.11.1918 р. — начальник мобілізаційного відділу штабу 3-ї кінної дивізії Армії Української Держави. З 17.01.1919 р — начальник штабу Південно- Західного району УНР. З 17.02.1919 р. — помічник начальника штабу Південно-Західного району (згодом — Північної групи) Дієвої армії УНР. 30.04.1919 р. був заарештований у справі виступу отамана Оскілка. В червні 1919 р. був приділений до Головного управління Генерального штабу Дієвої армії УНР. Станом на 31.08.1919 р. — штаб- старшина для доручень Головного управління Генерального штабу Дієвої армії УНР. Станом на 16.04.1920 р. — начальник штабу 4-ї запасної бригади Армії УНР у Кам'янці-Подільському (найпізніше до 07.06.1920 р.).

Іващенко Михайло, фото 1911 року (надано для публікації російським військовим істориком 0. Г. Кавтарадзе)

З 1920 р. — у РСЧА: начальник штабу 14-ї Майкопської кавалерійської дивізії 1-ї Кінної армії С. Будьоного. Подальша доля невідома.

(? — кін. 1919) — командир полку Дієвої армії УНР. Останнє звання у російській армії — капітан. З середини січня 1919 р. командував 4-м гарматним полком Січових стрільців Дієвої армії УНР (з середини липня 1919 р. — 7-й гарматний полк 3-ї Залізної дивізії). З кінця вересня 1919 р., після початку війни проти білогвардійців, усунувся від керівництва полком. Перебував у Проскурові, де наприкінці 1919 р. помер від тифу.

(25.08.1868-?) — старшина Дієвої армії УНР.

Закінчив кадетський корпус, Київське піхотне юнкерське училище, вийшов до 48-го піхотного Одеського полку (Меджибіж). Брав участь у Першій світовій війні. У 1917 р. — полковник, командир 45-го піхотного Азовського полку.

В Армії Української Держави — командир 12-го пішого Могилівського полісу. З 01.10.1918 р. — командир 5-го пішого Кременецького полку. З 30.01.1919 р. — старшина для доручень інтендантського управління 10-го дієвого корпусу Дієвої армії УНР. Станом на 26.09.1919 р. — начальник 2-ї частини інспекторського відділу штабу Армії УНР. Подальша доля невідома.

(18.06.1880-?) — старшина Дієвої армії УНР.

Закінчив Орловський (Бахтіна) кадетський корпус, Миколаївське інженерне училище (1900), Миколаївську інженерну академію. Служив в інженерному управлінні Владивостоцької фортеці. Брав участь у Китайському поході 1900–1901 рр., Російсько-японській та Першій світовій війнах. Останнє звання у російській армії — полковник

Станом на 19.02.1919 р. — корпусний інженер 1-го Волинського кадрового корпусу Дієвої армії УНР.

(15.08.1882-?) — підполковник Армії УНР.

Народився у м. Хорол Полтавської губернії. Станом на 01.01.1910 р. — штабс-капітан Кушкінської фортечної артилерії. Останнє звання V російській армії — підполковник.

У 1920 р. — приділений до штабу 6-ї Січової стрілецької дивізії Армії УНР.