Оголошено вбивство

РОЗДІЛ ШІСТНАДЦЯТИЙ ІНСПЕКТОР КРЕДОК ПОВЕРТАЄТЬСЯ

Інспекторові Кредоку погано спалося тієї ночі, коли він повертався додому. Його сновидіння були радше схожі на кошмари. Знову й знову біг він темними коридорами стародавнього замку в розпачливій спробі устигнути вчасно кудись добігти чи чомусь запобігти. Нарешті йому приснилося, що він прокинувся. Відчуття величезної полегкості накотилося на нього. Потім двері його купе повільно відчинилися, і Летиція Блеклок із закривавленим обличчям подивилася на нього й докірливо сказала: «Чому ви не врятували мене? Ви могли б, якби спробували». І цього разу він справді прокинувся.

Інспектор був радий, що нарешті доїхав до Мілчестера. Він відразу пішов віддати рапорт Райдсдейлові, який уважно його вислухав.

— З цим ми недалеко просунулися далі, — сказав він. — Але, принаймні, ти здобув підтвердження, що Піп та Емма, про яких тобі розповідала міс Блеклок, справді існують… Хотів би я знати…

— Патрик та Джулія Симонс того самого віку, сер. Якби ми довели, що міс Блеклок не бачила їх від дитячого віку…

Тихо засміявшись, Райдсдейл сказав:

— Наш союзник, міс Марпл, підтвердила це для нас. Насправді міс Блеклок побачила їх уперше тільки два місяці тому.

— Тоді немає сумніву, сер…

— Це зовсім не так легко, Кредоку. Ми дещо перевірили. За тими відомостями, які нам пощастило роздобути, Патрик і Джулія явно випадають із цієї схеми. Документи служби Патрика у Військово-Морському Флоті справжні — цілком добрі документи, якщо вибачити йому «схильність до порушення субординації». Ми зробили запит до Кана, й обурена місіс Симонс, звичайно ж, відповіла нам, що її син та дочка перебувають у Чипінґ-Клеґорні із її родичкою Летицією Блеклок. Ось такі справи!

— А місіс Симонс — це місіс Симонс?

— Вона була місіс Симонс протягом тривалого часу, це все, що мені відомо, — сухо відповів Райдсдейл.

— Але не випадає сумніватися, що на роль Піпа та Емми годяться лише ці двоє. Вони мають той самий вік. Міс Блеклок не знайома з ними особисто. Якщо нам потрібні Піп і Емма — ось вони перед нами.

Головний констебль замислено кивнув головою, потім посунув до Кредока аркуш паперу.

— Ось що ми розкопали в місіс Істербрук.

Інспектор прочитав цей папірець із піднятими бровами.

— Дуже цікаво, — зауважив він. — Вона добре залигала того старого віслюка, чи не так? А проте ця історія ніяк не пов'язана з нашою справою, наскільки я можу бачити.

— Судячи з усього, ні.

— А ось де документ, який стосується місіс Геймс.

Знову брови Кредока підстрибнули вгору.

— Думаю, мені треба ще раз поговорити з тією дамою, — сказав він.

— Ти думаєш, ця інформація може мати значення для нашого розслідування?

— Думаю, що може. Хоч і не безпосереднє…

Двоє чоловіків помовчали протягом хвилини або двох.

— А чого зміг досягти Флетчер?

— Флетчер виявив велику активність. Він здійснив обшук дому — за домовленістю з міс Блеклок — але не знайшов нічого важливого. Потім він спробував з'ясувати, хто мав можливість змастити ті двері. З'ясував, хто був удома в ті дні, коли дівчина-чужоземка кудись ішла. Це виявилося значно складнішим, аніж ми думали, бо, схоже, вона ходить на прогулянку мало не щодня пополудні. Здебільшого вона ходить до села, де випиває філіжанку кави в кав'ярні «Синій птах». Це збігається з тим часом, коли міс Блеклок та міс Баннер теж виходять із дому, — а це буває майже щодня, вони ходять збирати ягоди чорниці.

— І двері завжди залишаються незамкненими?

— Колись їх замикали, але тепер, боюся, ні.

— І які результати пощастило добути Флетчеру? Хто відвідував будинок, коли в ньому нікого не було?

— Практично вони всі.

Райдсдейл подивився на аркуш паперу, який лежав перед ним.

— Приходила міс Мерґатройд із куркою, щоб посадити її на якісь яйця. (Пояснення досить мудроване, але так вона каже.) Дуже збуджено все пояснює й суперечить сама собі, але Флетчер вважає, що це пояснюється її темпераментом, а не відчуттям вини.

— Може бути, — погодився Кредок. — Це на неї схоже.

— Потім прийшла місіс Светенгем, щоб забрати конину, яку міс Блеклок залишила для неї на кухонному столі, бо міс Блеклок їздила в той день автомобілем до Мілчестера, а вона завжди забирає там конину для місіс Светенгем. Ти бачиш у цьому якийсь глузд?

Кредок замислився.

— Чому міс Блеклок не залишила конину місіс Светенгем, коли проминала її дім, повертаючись додому з Мілчестера?

— Я не знаю чому, але не залишила. Місіс Светенгем каже, що вона (міс Бл.) завжди залишає конину для неї на своєму кухонному столі, і вона (місіс Св.) полюбляє забирати її, коли Міці немає вдома, бо Міці буває занадто брутальною.

— Досить логічне пояснення. А хто там був іще?

— Міс Гшчкліф. Каже, останнім часом вона вже давно там не була. Але Міці бачила, як одного дня вона виходила звідти крізь бічні двері, і крізь ті ж таки двері виходила місіс Бат (одна з місцевих жінок). Тоді міс Г. визнала, що вона могла заходити в дім, але забула про це. Не пам'ятає, чому вона туди заходила. Каже, певно, просто хотіла зазирнути всередину.

— Це здається досить дивним.

— Її поведінка також була дивною. Була там і місіс Істербрук. Вона виходила прогулювати своїх любих собак й зазирнула до господи міс Блеклок, щоб запитати, чи та залишила їй модель для плетіння, проте міс Блеклок не було вдома. Каже, вона трохи її зачекала.

— Дуже переконливо. За цей час вона могла все там обнишпорити, могла змастити двері. А що полковник?

— Одного дня він увійшов туди з книжкою про Індію, яку міс Блеклок висловила бажання прочитати.

— Вона справді висловила таке бажання?

— Вона розповіла, що доклала всіх зусиль, аби відмовити його від наміру накинути їй цю книжку, але зазнала повної невдачі.

— Так воно й буває, — зітхнув Кредок. — Якщо хтось справді заповзявся накинути тобі книжку, ти ніколи не зможеш урятуватися від неї!

— Ми не знаємо, чи там був Едмунд Светенгем. Він був дуже ухильний. Каже, йому доводиться іноді зазирати туди з дорученнями від матері, але думає, це було досить давно.

— Одне слово, цих відомостей не досить, щоб зробити якісь конкретні висновки.

— Так.

Райдсдейл додав із легкою усмішкою:

— Міс Марпл також часу не гаяла. Флетчер доповідає, що вона пила вранішню каву в кав'ярні «Синій птах», ходила на херес у «Боулдере» і на чай у «Літл-Педокс». Вона милувалася садом місіс Светенгем і навідувала полковника Істербрука, щоб помилуватися його раритетами.

— Можливо, бодай міс Марпл розвіє наші сумніви щодо того, чи він справжній полковник, чи ні.

— Якби він був несправжній, вона б уже нам сказала. Думаю, з ним усе гаразд. А проте нам доведеться звернутися до Східного Відомства, щоб остаточно в цьому переконатися.

— А тим часом треба розв'язати ще одну проблему, — сказав Кредок. — Як ви гадаєте, міс Блеклок погодиться поїхати звідси геть?

— Покинути Чипінґ-Клеґорн?

— Атож. Можливо, забрати із собою вірну Баннер і виїхати в невідомому напрямку. Чому б їй не поїхати до Шотландії й не пожити з Белі Ґедлер. Це чудове неприступне місце.

— Залишатися там і чекати, поки Белі помре? Не думаю, щоб вона погодилася на це. Не думаю, що будь-яка порядна жінка погодилася б на таку пропозицію.

— Ідеться про порятунок її життя…

— Облиш, Кредоку, порішити людину не так легко, як ти гадаєш.

— Ви так гадаєте, сер?

— З одного боку, це зовсім неважко, я згоден. Безліч методів. Гербіцид. Ударити по голові, коли вона зачинятиме пташник, постріл упритул із-за живоплоту. Усе дуже просто. Але порішити людину й не бути запідозреним у її вбивстві — зовсім не так легко.

І всі вони тепер знають, що перебувають під спостереженням. Оригінальна й ретельно спланована схема зазнала невдачі. Наш невідомий убивця мусить спланувати щось інше.

— Я знаю, сер. Але необхідно брати до уваги елемент часу. Дружина Ґедлера помирає і може відійти щохвилини. А це означає, що наш убивця не може дозволити собі чекати.

— Твоя правда.

— І ще одне, сер. Він — або вона — мусить знати, що ми тепер перевіряємо кожну особу.

— А це забирає час, — сказав Райдсдейл, зітхаючи. — Треба сконтактуватися зі Сходом, з Індією. Атож, це довга й марудна справа.

— Отже, це причина для поспіху. Я переконаний, сер, що небезпека є дуже реальною. На кону дуже велика сума грошей. Якщо Белі Ґедлер помре…

Він замовк, бо в цю мить увійшов констебль.

— Констебль Леґ на лінії Чипінґ-Клеґорна, сер.

— Перемкни його сюди.

Інспектор Кредок, дивлячись на головного констебля, побачив, як застигли й посуворішали риси його обличчя.

— Усе зрозуміло! — прогавкав Райдсдейл. — Детектив-інспектор Кредок негайно виїздить.

Він поклав слухавку.

— Це вона? — голос Кредока урвався.

Райдсдейл похитав головою.

— Ні, — сказав він. — Це Дора Баннер. Вона хотіла випити аспірин. Схоже, вона взяла його з пляшечки, яка стояла біля ліжка Летиції Блеклок. У пляшечці залишилося кілька пігулок. Бона взяла дві, а одну залишила. Лікар забрав ту одну й посилає її на аналіз. Він каже, що то з усією очевидністю не аспірин.

— Вона мертва?

— Атож, її знайшли мертвою сьогодні вранці. Померла уві сні, каже лікар. Він не вважає це природною смертю, хоч її здоров'я було в кепському стані. Наркотичне отруєння — такий його приблизний діагноз. Розтин тіла робитимуть уночі.

— Пігулки з аспірином були біля ліжка Летиції Блеклок. Розумний диявол. Патрик розповів мені, що міс Блеклок викинула півпляшки хересу й відкоркувала нову Я ке думаю, що вона зробила б те саме з відкритою пляшечкою аспірину Хто був у домі в цей час — протягом останнього дня або двох? Пігулки не могли бути там довго.

Райдсдейл подивився на нього.

— Усі вони були вчора там, — сказав він. — Святкували день народження міс Баннер. Кожен міг шмигнути нагору й зробити невеличку заміну. Ну, а щодо мешканців дому, то кожен міг це зробити коли завгодно.