Оголошено вбивство

РОЗДІЛ ЧЕТВЕРТИЙ ГОТЕЛЬ «РОЯЛ СПА»

Джордж Райдсдейл, головний констебль Мідлширу, був спокійним чоловіком. Середнього зросту, з проникливими очима під досить густими бровами, він більше любив слухати, ніж говорити. Коли виникала така потреба, він лише віддавав короткий наказ, і наказ виконувався.

Тепер він слухав рапорт детектива-інспектора Дермота Кредока. Кредоку офіційно було доручено розслідувати справу з подіями в Чипінґ-Клеґорні. Учора ввечері Райдсдейл відкликав його з Ліверпуля, куди його послали зібрати певні відомості, що мали стосунок до іншої справи. Райдсдейл був дуже доброї думки про Кредока. Він був наділений не лише розумом та уявою, він мав також ті якості, що їх Райдсдейл цінував найвище: самодисципліну, І яка спонукала його працювати повільно, розглядати та досліджувати кожен факт і не ухвалювати жодного певного рішення, доки не закінчиться розслідування.

— Констебль Леґ прийняв виклик, сер, — повідомив Кредок. — Схоже, він діяв дуже добре, не гаючи часу й зберігши присутність духу. А це було нелегко. Понад десяток людей намагалися говорити всі водночас, причому там була також жінка зі Східної Європи, з тих, які впадають у паніку, лиш побачивши полісмена. Вона була переконана, що її негайно посадять до в'язниці, і репетувала, аж вуха закладало.

— Убитого впізнали?

— Так, сер. Руді Шерц. Швейцарської національності. Працював у готелі «Роял Спа», в Меденгем-Велсі адміністратором. Якщо ви не проти, сер, то я спочатку поїду в готель «Роял Спа», а вже потім до Чипінґ-Клеґорна. Там тепер перебуває сержант Флетчер. Він поговорить із водіями та службовцями автобусної станції, а тоді піде до будинку.

Райдсдейл схвально кивнув головою.

Двері відчинилися, і головний констебль підвів голову.

— Заходьте, Генрі, — сказав він. — Ми тут маємо дещо таке, що виходить за межі звичайного.

Сер Генрі Клітерінґ, колишній комісар Скотленд-Ярду, увійшов зі злегка піднятими бровами. Це був високий літній чоловік вельми прикметної зовнішності.

— Ця подія може здатися незвичайною навіть для такого пересиченого детектива, як ви, — провадив Райдсдейл.

— Я ніколи не був пересиченим, — обурено заперечив сер Генрі.

— Останній винахід наших злочинців, — сказав Райдсдейл, — це опублікувати в газеті оголошення про вбивство, яке вони наготувалися вчинити.

— «Норт-Бенгем Ньюс енд Чипінґ-Клеґорн Газет», — промовив сер Генрі. — Вельми солідне джерело інформації. — Він прочитав кілька рядків, на які показав йому палець Кредока. — Атож, справді щось незвичайне.

— Є якісь відомості про те, хто опублікував це оголошення? — запитав Райдсдейл.

— Судячи з опису, сер, його приніс до газети сам Руді Шерц — у середу.

— І ніхто його не перечитав? Людині, що прийняла оголошення, воно не здалося дивним?

— Хвороблива білявка, що приймає оголошення, як мені здалося, неспроможна мислити, сер. Вона просто порахувала слова й узяла гроші.

— А навіщо він усе це вигадав? — запитав сер Генрі.

— Певно, хотів зібрати докупи якнайбільше цікавих, — припустив Райдсдейл. — Щоб усі вони зібралися в певний час і в певному місці, де він примусить їх підняти руки вгору й швиденько очистить їхні сумочки та кишені від зайвих грошей і коштовностей. Цій ідеї не можна відмовити в оригінальності.

— А що то за місце таке — Чипінґ-Клеґорн? — поцікавився сер Генрі.

— Велике мальовниче село. Воно розкинулося на кілька миль. Крамниця різника, крамниця пекаря, бакалійна крамниця і добрий антикварний магазинчик, дві чайні. Прегарне місце. Там налагоджено обслуговування автотуристів. Багато гарних котеджів, де раніше жили фермери, а тепер здебільшого мешкають старі панни та родини відставних військових. Чимало будівель споруджено ще у вікторіанські часи.

— Я знаю такі місця, — сказав сер Генрі. — Приємні старі кицьки та відставні полковники. Звичайно ж, якщо вони прочитали те оголошення, то всі прийшли о пів на сьому, винюхуючи, що там може статися. Як би мені хотілося, щоб і моя стара кицька була там присутня. З якою охотою вона б увігнала свої ще досить гострі зуби в ту незвичайну подію. Така історія могла б відбутися і на її вулиці.

— А хто вона, ваша стара кицька, Генрі? Ваша тітка?

— Ні, — зітхнув сер Генрі. — Вона мені не родичка. — І додав із глибокою шанобливістю в голосі: — Вона лише найкращий детектив із будь-коли створених Богом. Природний геній, вирощений на придатному ґрунті.

Він обернувся до Кредока.

— Не стався зневажливо до старих кицьок, які живуть у тому селі, мій хлопче, — сказав він. — Якщо справа справді виявиться дуже заплутаною, — а я не думаю, що так буде, — пам'ятай про те, що стара незаміжня жінка, яка щось плете або працює в саду, дасть фору на сто очків будь-якому сержанту поліції. Вона тобі розповість, що могло статися і що мало статися, і навіть скаже, що ж сталося насправді. І вона тобі ще й розтлумачить, чому так сталося!

— Я це обов'язково візьму до уваги, сер, — сказав детектив-інспектор Кредок у своїй звичній формальній манері, і ніхто б ніколи не здогадався, що Дермот Ерік Кредок — хрещеник сера Генрі й перебуває у вельми дружніх взаєминах зі своїм хрещеним батьком.

Райдсдейл коротко виклав своєму другові суть справи.

— Я не став би сумніватися, що вони зберуться о пів на сьому, — сказав він. — Але звідки міг знати той швейцарець, що вони справді прийдуть туди? А крім того, звідки було йому знати, що вони матимуть на собі багато здобичі, якою він зможе поживитися?

— Двійко старомодних брошок, намисто з дрібних перлин, одна або дві дрібні банкноти — не більше, — замислено проказав сер Генрі. — Чи ця міс Блеклок не тримала вдома багато грошей?

— Та начебто ні, сер. Фунтів п'ять із невеличким лишком, так вона сказала.

— Атож, не густо, — прокоментував Райдсдейл.

— Тобто ви вважаєте, — сказав сер Генрі, — що того хлопця цікавив не грабунок, що він просто хотів улаштувати щось на зразок театральної вистави й потішитися нею. Що ж, це цілком можливо. Але як він примудрився сам застрелити себе?

Райдсдейл підсунув до себе аркуш паперу.

— Попередній медичний висновок. Постріл із револьвера був здійснений майже впритул, обпалив одяг… гм-м… нічого не вказує на те, що це було: нещасливий випадок чи самогубство. Він міг вистрелити в себе умисне або міг спіткнутися, впасти, і револьвер, який він притискав до себе, вистрелив… Імовірніше, сталося друге. — Він подивився на Кредока. — Ти повинен опитати свідків дуже ретельно й домогтися, щоб вони точно розповіли, що саме вони бачили.

Детектив-інспектор Кредок сумно промовив:

— Усі вони бачили не одне й те саме.

— Мене завжди цікавило, — сказав сер Генрі, — що саме бачать люди у хвилину крайнього збудження або нервової напруги. Що саме вони тоді бачать або — і це навіть цікавіше — чого вони не бачать.

— Які відомості про револьвер?

— Револьвер іноземного виробництва (ця модель досить поширена на материку), Шерц не мав дозволу мати зброю, і він її не задекларував, коли приїхав до Англії.

— Поганий хлопець, — сказав сер Генрі.

— Поганий з усіх поглядів. Отже, Кредоку, рушай до готелю «Роял Спа» і з'ясуй, що там можна довідатися про нього.

У готелі «Роял Спа» інспектора Кредока відразу провели до управителя.

Управитель, містер Роулендсон, високий і рум'яний чоловік із приємними манерами, прийняв інспектора Кредока зі щирою добродушністю.

— Я радий допомогти вам у всьому, у чому ми можемо, інспекторе, — сказав він. — Ця подія не перестає дивувати мене. Я ніколи б у це не повірив — ніколи. Шерц здавався мені звичайнісіньким і приємним хлопцем, надто далеким від мого уявлення про грабіжника або когось подібного.

— Як довго він працював у вас, містере Роулендсон?

— Я з'ясував це якраз перед вашим приходом. Трохи довше, як три місяці. Він мав дуже добрі рекомендації, мав усі потрібні дозволи і таке інше.

— І ви були цілком задоволені ним?

Не показуючи виду, Кредок відзначив, що Роулендсон витримав дуже тривалу паузу, перш ніж йому відповів:

— Цілком задоволений.

Кредок застосував прийом, який раніше завжди приносив йому успіх.

— Ні, ні, містере Роулендсон, — сказав він. — Ви сказали мені неправду, адже так?

— Ну, знаєте… — промурмотів дещо захоплений зненацька управитель.

— Ви мали з ним якісь проблеми. Що це було?

— У тім-то й лихо, що я не знаю.

— Але ви відчували, що проблеми були?

— Так… так… я відчував. Але нічого конкретного вам сказати не можу. Я не хочу, щоб ви записали мої припущення, а потім використали їх проти мене.

Кредок відповів йому приємною усмішкою.

— Я розумію ваші побоювання. Але ви даремно турбуєтеся. А мені конче треба скласти якесь уявлення про цього чоловіка, Шерца. Який він був? Ви його підозрювали — в чому?

Роулендсон знехотя відповів:

— Ну, знаєте, у нас раз або двічі виникала проблема з рахунками. Там було записано дещо таке, чого там не мало бути.

— Ви хочете сказати, що він завищував ціну на деякі послуги, не зазначені у прейскурантах готелю, і привласнював різницю, коли постояльці розплачувалися?

— Щось подібне… Точніше кажучи, він кілька разів виявив велику недбалість, і раз чи двічі йшлося про дуже велику суму. Відверто кажучи, я просив нашого бухгалтера перевірити його книги, запідозривши, що він удавався до зловживань, але хоч там і було виявлено кілька помилок і недбалостей, але в цілому каса виявилася в повному порядку. Тож я дійшов висновку, що, либонь, помилився у своїх підозрах.

— А що, як ви не помилилися? А що, як Шерц примудрявся красти потроху то там, то там і зрештою зібрати пристойну суму?

— Я не думаю, що він міг би зібрати пристойну суму. Люди, що примудряються красти, як ви висловилися, потроху, щоб не бути спійманими, як правило, гостро потребують цих невеличких грошей і витрачають їх відразу по тому, як вони їм дістаються.

— Отже, могла виникнути така ситуація, коли йому знадобилися гроші, аби покрити ту чи іншу дрібну нестачу, і тоді він надумав роздобути їх, пограбувавши когось абощо?

— Власне, могла. Цікаво, чи це була його перша спроба…

— Можливо, і перша. Причому він зробив це вельми невправно. А він міг би роздобути грошей у когось іще? Чи була в його житті якась жінка?

— Офіціантка з гриль-бару. Її звуть Мірна Герис.

— Я хотів би з нею поговорити.

Мірна Герис виявилася симпатичною дівчиною з пишною кучмою рудого волосся й кирпатим носиком.

Вона була стривожена й обережна — необхідність відповідати на запитання поліції вочевидь лякала й пригнічувала її.

— Я нічого про це не знаю, сер. Анічогісінько, — заявила вона. — Якби я знала, що він за людина, я ніколи не зустрічалася б із ним. Я бачила, що Руді працює тут адміністратором, і, природно, думала, він чоловік порядний. Звісно, я так думала. Як на мене, то готель мав би ретельніше добирати собі людей — а надто чужоземців. Бо коли ти маєш справу з чужоземцем, ніколи не знаєш, чого можна від нього чекати. Гадаю, він міг належати до однієї з тих банд, про які ми читаємо в газетах.

— Ми вважаємо, — сказав Кредок, — що він працював сам-один.

— А який він був спокійний, який респектабельний! Хіба ж я могла запідозрити його в чомусь? Хоч у мене пропадали деякі речі — тепер мені згадалося дещо. Діамантова брошка — і невеличкий золотий медальйон. Але я ніколи не думала, що їх міг поцупити в мене Руді.

— Звісно, ви не думали, — сказав Кредок. — Їх міг поцупити хто завгодно. Ви знали його добре?

— Я б не сказала, що так уже добре.

— Але ваші взаємини були дружніми?

— Атож, вони були дружніми, і то все, що між нами було. Нічого серйозного. Зрештою, я завжди дуже обережна, коли йдеться про чужоземців. Від них можна чекати чого завгодно, але ж ти ніколи не знаєш, чи не так? Якими були поляки під час війни! І навіть деякі з американців. Ніколи не зізнавалися в тому, що вони одружені, доки не було вже пізно. Руді багато чого мені говорив — але я завжди ставилася до його балачок з осторогою.

Кредок ухопився за її фразу.

— Він багато чого говорив? Це дуже цікаво, міс Герис. Я бачу, ви зможете дуже допомогти нам. Що ви маєте на увазі, коли кажете, що він багато говорив?

— Ну, він полюбляв розповідати, яких багатих родичів має у Швейцарії — і які вони там великі цабе. Але це не в'язалося з тим, що він завжди мав скруту з грішми. Він завжди казав, що не міг перевезти свої гроші сюди зі Швейцарії через строгі правила на кордоні. Мабуть, так воно й було, бо вдягався він не вельми. У його вбранні не було справжнього шику, я хочу сказати. Я також думаю, що багато з того, що він мені розповідав, було пустою балаканиною. Про те, як він ходив в Альпах і рятував життя людям, яких засипало снігом. Та йому паморочилася голова, коли ми з ним піднялися на місцеву гору. Які там Альпи!

— А ви часто з ним зустрічалися?

. — Атож, досить часто. Він мав добрі манери і знав, як сподобатися дівчині. У кіно ми завжди сиділи на найкращих місцях. Іноді він навіть купував мені квіти. А танцював просто чудово — бігме, чудово.

— А він ніколи не згадував про міс Блеклок у розмові з вами?

— Вона іноді приходить сюди обідати, чи не так? А якось і жила тут протягом певного часу. Але я не пригадую, щоб Руді коли-небудь про неї згадував. Я не знала, що він знайомий із нею.

— А чи згадував він про Чипінґ-Клеґорн?

Йому привидівся певний вираз страху в очах Мірни Герис, але тільки привидівся.

— Не думаю… Одного разу він щось запитав про автобуси, коли вони ходять, — але я не пригадую, чи він згадав тоді про Чипінґ-Клеґорн, чи про якесь інше село. Це було досить давно.

Він не зміг більше нічого випитати в неї. Руді Шерц здавався звичайнісіньким чоловіком. Вона не бачилася з ним учора ввечері. Вона навіть подумати не могла — навіть подумати не могла! — що Руді Шерц — негідник.

Можливо, так воно і є, подумав Кредок.