Поезії

Де побачиш дзеркало — розбий!

То воно зіткало наші шати.

Блиск отой — холодний і німий —

Нас до нього змусив повертати.

Ми зирнули у світи площин,

Ми себе побачили окремо,

І від Батька одірвався Син,

Вдаль пішов стривоженим Големом.

Бідний робот! Вже пройшли віки,

Він все бродить, загляда в дзеркала:

Там повзуть якісь чоловіки,

Птахи, риби, леви і шакали.

Звідти зорі блимають, сонця,

Там ліси видзвонюють заклично,

Ходить бідний робот без кінця,

Зазирає у свічада звично…

І забув, забув уже давно,

Що усі ті образи несталі

Лише снів імлисте волокно,

Що його витворюють дзеркала!..

Де побачиш дзеркало — громи!

Те, що є — ніколи не вмирає!

Бий в холодне марево грудьми,

І воно тебе не зупиняє!..