Поезії

— Зорі, зорі — далекії зорі,

Що ви знаєте, зорі, про землю мою?

Що ви знаєте, ясні,

Про Єву казкову,

Що Адама любила

У правічнім раю?

Чи на ваших планетах

Теж Едеми розквітли?

Чи ростуть у них яблуні

Зла і Добра?

Чи для вас, мої зорі,

Променисті і світлі,

теж настала

жорстокої кари пора?

Може, люди — то більше,

Ніж сонця променисті,

Може, серце — то ширше,

Ніж галактик рої?

Бо як серце вмирає —

Умирає безмірність.

Як згасають зіниці —

То немає її…

Люди, чуєте, люди!

Зупиніться на хвилю,

Спалахніте серцями,

Ваших променів ждуть.

Не проходьте, мов тіні,

Метеорами в безвість,

Хай на темному небі

Нові зорі зійдуть!

Бо як сонце згасає,

То інше засяє,

Бо як гине планета — інша в путь вируша!

Бо всі атоми схожі один на одного,

І лише у людини

Неповторна душа…