Поезії

Правічна радість, священний трепет

На тій межі, що зветься смертю…

Щезають маревні вертепи,

Замком таємним зправік заперті…

Підняти парус — і в чисте море,

У таємничість Праокеану!

Пусті страхи душа поборе

І попливе в краї незнані…

Хай виринають дивосвіти

В стихійнім танці світил та духів,

Сади промінні розвинуть віти

І Слово Боже торкнеться слуху.

Лиш не жахайся межі тієї,

Яка з правіку зветься смертю,

А прагни мужньо понад нею

До Бога крила розпростерши…