Полон

12

Сухий та Хімік стали зі своїми бранцями один проти одного біля початку поля. Ця точка початку забігу була вибрана невипадково. Попри те що заміновано майже все навкруги, саме з цієї точки добре виднівся початок дороги та рідколісся на обрії. Це давало бігунам надію на порятунок, тож вони жвавіше мчали вперед.

— То що? По черзі запустимо?

— Давай разом. Вона його так ненавидить, що поруч не піде.

Обидва зареготали. Від їхніх слів у Дівчини підкосилися ноги, і вона впала на коліна. Хімік почав піднімати її, але ноги в Дівчини немов спаралізувало. Раптом вона побачила сліди на снігу. Напруживши зір, Дівчина почала вдивлятися в поле, яке вже було добряче стоптане. Там, де слід — там немає міни. Хлопець помітив її погляд і також почав дивитися на можливий шлях до порятунку. Це був нехай мізерний, але шанс.

Сухий помітив, що бранці щось задумали та кивком вказав Хіміку на пакети, що валялися на снігу. Хімік швидко зрозумів ідею. Підчепив кілька пакетів і один з них натягнув на голову Дівчини. Вона почала волати та пручатися.

— Давай швидше, — протягнув руку Сухий, і вправно натягнув другий пакет на голову Хлопця.

— Йди сюди, — штовхнув Хімік Дівчину, — Зводься, холеро, помалу, помалу.

— Давай вставай. Гайда-гайда вперед. Ну, пішов, — підбадьорював свого бранця Сухий.

Вони пішли майже паралельно. З мішками на головах, побиті та збезчещені. Хлопець помітно шкутильгав, Дівчина волокла ноги й безпорадно розставила руки в боки, аби не впасти. Обидва розуміли, що кожен крок може виявитись останнім. Хлопець простягнув руку, шукаючи Дівчину поруч, але пальці хапали саме повітря.

Вона йшла за кілька метрів праворуч. У її голові на шаленій швидкості вирували думки. А він все не знаходив її руки. Їм треба бути поруч. Треба підтримати її. Він шалено хотів зараз захистити її, закрити собою. Де ж її рука?!! Невже я їй настільки остогидів, що вона не пробачить мене в цей момент?

Хлопець опустив руки та продовжив переставляти ноги, вимагаючи в долі скорішої смерті, яка холодним вітром дихала їм в обличчя, задуваючи крізь пакети на головах жах і сум за втраченим часом.

Запах кави. Перед очима ранкова кава, і він треться своїм носом об її, а вона просинається та соромиться, що з рота неприємний запах, а він лізе цілуватися...

Вона сидить з планшетом у руці на якомусь сайті й вибирає ім’я для дитини. Пропонує хлопчика назвати Денисом. Гарне ім’я, він погодився...

Він сидить на дивані та розтирає її змерзлі ноги. Їй трішки боляче, але дуже приємно. Він старається й постійно повторює, що не вміє робити масаж і розтирати ноги. А їй вже не холодно і хочеться його цілувати...

Вона купається в басейні єгипетського готелю, а місцевий хлопчик робить фото та пропонує його купити. Вона каже, що фото жахливі, а він не може намилуватися нею і купує фотографії за чималі гроші. Адже вона на них казкова красуня...

Він лежить з серпневою ангіною дома, а вона купила пудовий кавун, сама притягла його, а потім годує його з ножа...

Він миє посуд, тому що в неї порізаний палець...

Вона поспішає і не може застебнути куртку...

Він полює на кошеня та біжить за ним уздовж дев’ятиповерхівки...

Вона стоїть в переході та намагається продати котика...

Він бачить її очі та стрункі ноги, вона взута в кумедні капці...

Вона роздивляється його руки, кремезну постать і ямочки на щоках...

Він кидає на неї погляд та усміхається...

Вона сором’язливо усміхається навзаєм...

На ніч взяв мороз. Вони йшли полем майже поруч. Під ногами рипів сніг. Вона потягнулася рукою в бік коханого, найдорожчого у світі, найбажанішого чоловіка. Поводивши лівою рукою, вона відчула обмороженими пальцями його куртку. Він вхопив її за руку й притягнув до себе.

Так в останні хвилини вони знайшли одне одного й обнялися.

Біля сараю за їхніми обіймами уважно спостерігали Хімік та Сухий.

— Агов, так вони до лісосмуги дійдуть! — стурбовано зауважив Сухий.

— А ти налякай їх, — посміхаючись, запропонував Хімік.

Сухий без вагань зробив коротку чергу в бік бранців.

Дівчина сіпнулась від болю та повалилася на коліна. Кулі пройшлися уздовж тіла навиліт. Хлопець упав на коліна поруч та притиснув Дівчину до себе.

Вони обнялися так сильно, як ще ніколи до того.

Образи, непорозуміння, недовіра — все стало дріб’язковим та несуттєвим. Лише ця мить, остання мить життя мала вагу. Хлопець обома руками схопив голову Дівчини і притиснув її губи до своїх. Вона відчула його через пакет, який затуляв обличчя, відчула його погляд, його пристрасть та ніжність.

Хлопець підняв дівчину на руки й пішов далі. Його хитало вітром. Руки заливало кров’ю коханої, але він уперто йшов уперед.

— Знову мій переміг, але красиво пішли, — задоволено бовкнув Сухий та розвернувся до сараю.

— Нафіга ти мою підстрелив? — гаркнув навздогін йому Хімік.

— Куля лягла так, доля. Що поробиш? — гигикнув Сухий. — Виставу скінчено, то я піду, бо змерз.

Сухий підійшов до пташиної годівниці, сипнув туди хлібних крихт і зник за дверима їхнього «офісу».

Хімік іще кілька секунд спозирав за парою, а потім пішов за сарай, бо давно хотілося до вітру.