Полон

6

Сухий недбало кинув бушлат на лежанку та присів до столу. Налив собі горілки, смачно хильнув та закусив рештками капусти з пакета. У пляшці лишалося небагато, тому Сухий допив оковиту просто з горла. На його обличчі читалося умиротворення та спокій.

Хімік бігав по кімнаті, як електровіник, намагаючись хоч трохи прибирати. Він гидливо змахнув зі столу крихти та кинув разом з газетою в бак з вогнем. Сухий деякий час з посмішкою спостерігав, потів дістав з-під столу нову пляшку горілки та зірвав кришечку.

— Так, давай сідай, вип’ємо. На, ось. Ти чом не п’єш? Якісь проблеми?

— Нагидили.

Хімік презирливо глянув на Сухого, та почав кидати в багаття картонні коробки з-під тушонки, порожні пластикові пляшки та целофанові пакети з недоїдками.

— Відігратися не хочеш? Я візьму американця, а ти тітку? Зіграємо на них. Можемо подвоїти. Чи ти не хочеш? Раніше хотів, а тепер не хочеш. Не розумію я тебе. Щось ти мені не подобаєшся!

— Я тобі не дівка, щоб подобатися, — з погрозливими нотками в голосі відповів Хімік.

— Чого ти мутиш? Адже я тебе розумію!

— Як ти можеш мене зрозуміти?

— Ти щось не те кажеш...

Хімік підійшов до столу та погрозливо глянув у вічі Сухому, нахилившись до його обличчя майже впритул:

— Ти ось мені скажи, ти в житті читав що-небудь більш масштабне, аніж етикетки освіжувачів повітря в туалеті?

— Нічого я не читав. Які взагалі освіжувачі повітря в селі? І взагалі, якого біса ти випендрюєшся? Ну, нехай ти академік, я не академік, і що? То що — ти тепер кращий, аніж я, так? І взагалі, мені насрати, що ти там читав. Все одно ми зараз з тобою в одній дупі стирчимо!

Хімік узяв зі столу чайник та пішов ставити його на вогонь:

— Нудно. Смерть, як нудно.

— Нудно? Так подрочи, якщо тобі нудно!

Після цих слів Хімік вихопив з багаття палаюче поліно та прицільно жбурнув його в Сухого. Той ледве встиг відхилитися. Поліно впало на солому, тому Сухий підхопився та залляв вогонь недопитим чаєм.

— Агов, ти чого?

— Не люблю, коли лізуть попереду мене!

— Це ти про що?

Хімік впритул наблизився до Сухого. Той зважив шанси миттєво вхопити автомат, бо відчував запах смаленого в буквальному сенсі. Проте автомат висів занадто далеко на гачку.

— Ти ту дівку п’ялив?

— Ну, так, — з посмішкою примирення відповів Сухий.

— А нащо ти на неї поліз?

— А що — ти хотів?

— Яке твоє собаче діло, хотів чи не хотів?

Хімік відштовхнув Сухого і, не обертаючись, пішов прибирати на лежаках.

— Та ти чого, земляче? Я ж тобі пропонував.

— Щоб я дивився, як ти її пораєш? Я естет щодо цього.

— Гидуєш після мене?

Хімік нічого не відповів. Проте його звірячий погляд примусив Сухого прикусити язика.