Поріг безсмертя

VI

Катерина була справді дуже стомлена і проспала майже дві години. Вона прокинулася тільки тоді, коли я зупинив машину поблизу Пунто-де-Віста, щоб спитати дорогу до «Каса гранде».

— Де ми? — запитала вона, позіхаючи. — Ну й розіспалась…

— За десять хвилин повинні бути на місці.

Катерина потяглася, зітхаючи, і взяла сумочку.

— Я справжня почвара! — промовила вона, роздивляючись у люстерко.

— Навпаки, — заперечив я. — Ти зовсім не втомлена. Тільки трохи заспана та й годі.

— Вигадуєш… — Катерина витягла помаду й заходилася підмальовувати губи. — А навіщо ми, власне, туди їдемо? — спитала перегодом.

— Я тобі вже казав — не знаю. Треба зустрітися з сеньйорою де Ліма. Знаю тільки, що Маріо Браго знову втік.

— Це пов'язане з заповітом?

— Схоже на те. А що ти про все це думаєш?

— Не знаю, — стенула вона плечима. — Загадка може мати багато розгадок…

— Навіть коли відкинути припущення, що Хосе Браго живий?

— Навіть тоді.

— Ти гадаєш, що хтось дописав оці… новинки задля жарту або з інших, невідомих нам міркувань?

— Ні. Це відпадає, якщо зважати на вплив Шалаї. Мені здаються найвірогіднішими три можливості: апокриф, конспірація або машинна композиція. Щоправда, жодне з цих припущень не пояснює всього. І навіть створює нові проблеми.

— Що за припущення?

— Розглянемо все по порядку. Можливо, хтось наслідує Браго. Після його смерті творить «під нього», так само, як свого часу ван Меегерен писав «нові» картини під Вермеєера. Ясна річ, це мусить бути дуже талановита людина. Не менш талановита, ніж Браго. Зрештою, можливо, що Браго залишив якісь записки — начерки або навіть уривки, які той кладе в основу своїх творів. У такому разі це спільний твір, один із співавторів якого — анонімний. У творчості Браго є певна еволюція, навіть якісний стрибок. Він дивно пов'язаний з останніми чотирма книжками… А здається, власник рукописів не зобов'язаний видавати їх у хронологічній послідовності?

— Справді. Я переглядав заповіт. Такої умови в ньому немає.

— Отже, Боннард міг спершу передати видавництву «Поріг безсмертя» й «Сутінки» і тільки пізніше «У криниці» та «Золотий міст». Тим часом «Золотий міст» і «У криниці», видані раніше, написані також, безперечно, перед «Сутінками» й «Порогом безсмертя». У цьому неважко переконатися навіть без обчислювальної машини. Зрештою, еволюція — має яскраву тенденцію до зростання. У «Золотому мості» Браго — сокіл, а в «Сутінках» — уже справжній орел!..

— Он як! Невже все це й справді писала одна людина?

— Із статистичного аналізу стилю виходить, що одна. Але уявімо, що видані останнім часом два романи, збірку оповідань і дві п'єси написав не Браго, а інший письменник. Тоді постає питання: чому? Чому такий видатний майстер пише під чужим прізвищем? Якщо він навіть використав начерки або уривки Браго, то чому він це приховує? І яку роль тут відіграє інститут нейрокібернетики імені Бурта — основний спадкоємець, майже єдиний власник виданих творів? Гонорари одержує наукова установа, а не приватна особа. Тому я й думаю, що йдеться про зовсім інше.

Це — експеримент! Науковий експеримент! Звичайно, і тут виникають запитання, на які немає відповіді, але їх уже куди менше.

— Що ти називаєш експериментом?

— Оці нові твори, можливо, не написав ні Браго, ні жоден інший письменник. Щонайбільше — який-небудь письменник міг їх редагувати.

— То хто ж? — я став нервувати, бо ми вже минули роздоріжжя, і я побачив попереду широку, обсаджену евкаліптами алею, в кінці якої за ажурною брамою вигравали на сонці кольорові стіни великої сучасної вілли.

— Машинна композиція! Спроба творити літературу за допомогою машин.

Це припущення видалося мені неймовірним, але часу на дискусію вже не було. Я доїгав до замкненої брами і подав сигнал. Майже тої ж миті з'явився високий, вбраний по-міському метис і мовчки розчинив важку браму.

Обігнувши квітник перед віллою, я зупинив машину біля головних дверей. На сходах чекали Долорес де Ліма і господар вілли. Да Сільва був ставний, вже немолодий чоловік із буйною темною чуприною й обличчям «римського сенатора», — так його згодом назвала Катерина. На ньому був гарний світлий костюм, а кожен рух чи слово виказували світську людину.

Сеньйора де Ліма явно здивувалася, побачивши Катерину, і аж ніяк цього не приховувала. Да Сільва, навпаки, — як і годилося. господареві й справжньому джентльменові, — не виказав анінайменшого подиву й навіть кілька разів підкреслив свою радість з приводу таких милих відвідин. Далебі, це не була проста ґречність…

Привітавшися, господар провів нас до бару, де лакей у бездоганному смокінгові[8] вже готував прохолодні напої й коктейлі. Вілла була обладнана кондиціонерами, і спеки, яка стояла надворі, тут зовсім не відчувалося.

Ми посідали в крісла, і да Сільва ледь помітним знаком одіслав лакея.

— Я чув од вашого чоловіка, що сталися деякі ускладнення… — мовив я до сеньйори де Ліма, аби почати розмову. Одначе моя клієнтка не підтримала її.

— Сеньйора за фахом юристка чи лікарка? — запитала вона Катерину досить безцеремонно.

— Ні те, ні друге. Я філолог, — відповіла Катерина, ввічливо усміхаючись.

Треба було якнайшвидше розрядити обстановку.

— Я просив доктора Далі допомогти нам. Вона чудовий знавець творчості Хосе Браго, і її дослідження підтверджують відкриття вашого чоловіка, — спробував я розвіяти побоювання сеньйори де Ліма.

— О, це прекрасно! — да Сільва схилив голову в бік Катерини. — Голос ученого може мати в даному разі принципове значення.

— Отже, ви теж припускаєте, що Хосе живий, — сказала сеньйора де Ліма, скоріше стверджуючи, ніж запитуючи.

— Я не дуже в це вірю, — ґречно, але рішуче відповіла Катерина. — Я не бачу сенсу в містифікації.

Сеньйора де Ліма зміряла її підозрілим поглядом.

— Не розумію.

— Я цілком згодний з доктором Далі, — не дав їй докінчити да Сільва. — Це було б надто просте розв'язання загадки.

— Інститут Бурта — солідна наукова установа, — почала Катерина. — Я сумніваюсь, щоб професор Боннард вплутувався в якусь аферу, що пахне криміналом.

— А я думаю інакше, — гостро заперечила Долорес де Ліма. — Чим же тоді ви поясните історію з деревами? Хіба це не доказ?..

— У даному разі не можна виключити випадковості…

— Але ти ж сама казала, що знайшла ще багато фактів, які свідчать: «Поріг безсмертя» і «Сутінки» з'явилися після смерті Браго! — вигукнув я, геть спантеличений зміною точки зору Катерини.

— Будь ласка, не перебивай мене, — спокійно відповіла вона, усміхнувшись да Сільва, немовби перепрошуючи його за інцидент. — Я сказала, що не можна виключити випадковості, коли б ішлося лише про опис лондонської вулиці. Інший характер мають філологічні передумови, які, здається, свідчать про порівняно недавню появу цих творів. Однак вони вимагають перевірки фактами. Особисто я переконана, що «Поріг безсмертя» і «Сутінки» написані після смерті Браго. Та цього ще замало…

— Але ж ти казала, що це може бути якийсь кібернетичний експеримент, — знову втрутився я.

Сеньйора де Ліма дивилася на Катерину дедалі з більшою тривогою і недовірою.

— Це всього-на-всього гіпотеза… — промовила Катерина, ніби не розуміючи, чого я хочу. — Не знаю, чи є сенс говорити про те, що грунтується лише на дуже туманних припущеннях.

— Будь ласка, розповідайте, — підтримав її да Сільва. — Я розумію ваші сумніви, але навіть гіпотеза, що не зовсім відповідає вимогам наукової достовірності, допоможе вникнути в проблему нам, профанам. А може, зрештою, й ми розвіємо якісь ваші сумніви.

Катерина уважно поглянула на да Сільва, потім кивнула головою.

— Я гадаю, не можна відкинути, — почала вона трохи нерішуче, — що творчість Браго продовжено з допомогою машин. Теоретично такі експерименти цілком можливі. Звісно, я розумію, що, використовуючи звичайні обчислювальні машини, реалізувати такий замір сьогодні неможливо. Однак не слід забувати, що інститут Бурта працює над нейродином. Правда, властивості його ще не до кінця вивчені, але, судячи з оголошень у пресі, речовина ця має надзвичайну інформаційну місткість, а деякі її властивості близькі до функціональних властивостей мозку. Між іншим, ця гіпотеза до певної міри пояснює причини, які змусили інститут Бурта не виявляти фактичного стану речей. Це теж може входити в експеримент як його складова частина. Хто знає, можливо, Боннарда цікавить реакція читачів і він хоче з'ясувати, чи відрізнить хто-небудь із них ці твори від творів живого письменника. Подібні експерименти вже ставилися щодо машинних композицій музичних і поетичних творів.

— Що-о-о?.. Машина, яка пише роман?! — сеньйора де Ліма глянула на Катерину майже з обуренням.

Це подіяло на мого «експерта», як остроги — на коня.

— Я сказала, теоретично можливо. Чи можливо вже сьогодні на практиці — не знаю! — відповіла вона тоном лектора. — Спробуємо зіставити факти. Інститут Бурта має не лише найновішу апаратуру, але й є першою науковою установою в світі, яка почала вивчення нейродину. Професор Боннард не тільки знаменитий нейрофізіолог і психіатр, а й видатний кібернетик. Напередодні смерті Хосе Браго професор Боннард підтримував тісний контакт із професором Сіккарді — відомим філологом і фахівцем машинного аналізу текстів. А треба сказати, що Сіккарді — ентузіаст експериментування в машинній поезії. Можливо, ви пам'ятаєте гучну історію з нібито нововідкритим любовним віршем Гонзагі? — додала вона, блиснувши очима.

Да Сільва не зводив з Катерини очей.

— Цікаво… — промовив він схвильовано. — Ви, сеньйорино, гадаєте, що досягнуто вже таких надзвичайних успіхів?

— Час біжить. Те, що здавалося неможливим учора, — сьогодні всього-на-всього складне, а завтра буде по-дитячому простим. Уже на початку експериментів з аналізом музичних творів як критерій того, чи машина виявила справжні закономірності твору, використовувалися спроби композиції нових творів у стилі аналізованих речей. Це робили ті самі машини, синтезуючи музику з допомогою фактору випадковості, що виконував роль уяви. Наслідки вражали експериментаторів. А це ж було двадцять-тридцять років тому! Важко оцінити, які можливості для поступу створює в даному разі нейродин.

— То ви вважаєте, сеньйорино, що Боннард просто дав машині наказа проаналізувати твори Браго і створити нові? — з недовірою запитав да Сільва.

— Ні, це не так просто. Це надто складний процес, який вимагає складних процедур і багатьох експериментів. Але сенс його саме такий.

— Я розумію, що в такий спосіб можна писати музичні твори або навіть ліричні вірші. У кожній метафорі є щось від сюрреалізму. Але написати бодай поему, не кажучи вже про оповідання чи роман… Адже це вимагає задуму, логічної побудови фабули, знання людини та її життя. Роман — це ж не механічна копія того, що кому спаде на думку. Тут необхідна селекція, «добір. Машина, хай навіть найдосконаліша, не зуміє цього зробити, бо вона — не людина.

— Ви кажете правду — це надто складна справа. Але аж ніяк не неможлива.

— Для цього машина мала б володіти такими знаннями, як знання людини!

— Не обов'язково. Адже не йдеться про те, щоб вона сама у всьому замінювала письменника. Спрощено це можна уявити собі так: треба запрограмувати загальні принципи побудови фабули, а також чималий обсяг відповідних змінних елементів, із яких фабула має бути сконструйована. Машина створювала б різні варіанти. Дуже багато з них були б, напевно, неприйнятні — цілком або частково. Тут відбір робила б людина: вибирала один із варіантів і далі опрацьовувала його на машині. Поступово від загальних контурів вона переходила б до більш і більш конкретних; так виникло б щось схоже на конспект роману. За цим конспектом, використовуючи закладені в її пам'ять зразки творчості даного письменника, машина розробляла б дію і стилістику. Але — під контролем людини!

— Отже, не машина писала б роман, а Боннард та його співробітники з допомогою машини.

— Можна сказати й так.

— Ну, а звідкіля оці сучасні вставки?

— Можливо, щоб збагатити «уяву» машини, в неї ввели певний обсяг знань із літератури з конкретними прикладами.

— Не переконаний. Кому були потрібні оті лондонські дерева?

— А навіщо вони живому письменникові?

— Припустімо, все так, як ти кажеш, — втрутився я в розмову. — Одначе твори, створювані машинами, напевно були б не такі досконалі, як написані письменником. А ти ж сама стверджуєш, що останні твори Браго свідчать про зростання таланту. Чи могла машина перевершити письменника, якого вона наслідує?

— Теоретично це можливо. Якщо вдалося розв'язати всі проблеми компонування й добору, то вищий ступінь майстерності —це вже справа подальших технічних удосконалень. Немає об'єктивної межі, яку ми назвали б «рівнем» живого письменника.

— Я все-таки не дуже розумію, чому об'єктом експерименту обрано саме творчість Браго. Чому не «продовжують» якогось давно померлого письменника?

— Браго міг брати активну участь у підготовці пам'яті машини. Можливо, було записано чимало ходів вільних асоціацій. Наприклад, він диктував усе, що спадало йому на думку, пробував різні способи зв'язків, навіть записував хід думки в процесі творення фабули. Інститут Бурта займається нейрокібернетикою і психофізіологією, а не чистою математичною лінгвістикою. Та вам уже, певно, набридло слухати мої теоретизування, — 1 раптом похопилася Катерина й замовкла.

Тільки тепер і я помітив, що розмова перетворилася на мій з Катериною діалог, а сеньйора Долорес де Ліма міниться на обличчі, дедалі дужче нервуючи.

— Що ви, ми слухаємо з надзвичайною цікавістю, — ґречно відказав да Сільва, але роздратована сеньйора де Ліма враз обірвала дискусію:

— Все це вельми цікаво, та час летить, а я хотіла б порозмовляти з вами, сеньйоре адвокате, про пильні справи, — промовила вона, підводячись.

Але да Сільва тут же знайшов вихід із незручного становища.

— Ви любите магнолії? — спитав він Катерину. — Мій садівник вивів дуже цікавий сорт.

— І можна побачити? — підхопила Катерина.

— Авжеж. Прошу вас, — вклонився да Сільва. — Даруйте, — мовив він до мене і Долорес, — що ми лишаємо вас самих.

— О, будь ласка, будь ласка…

Коли вони вийшли, сеньйора де Ліма знову сіла в крісло і, пропікаючи мене поглядом, сказала:

— Ну й балакуча ж ваша приятелька!

— Це її професійне захоплення, — мовив я, виправдуючись. — А втім, ви спровокували її самі.

— Я гадала — вона скаже щось суттєвіше.

— Ви не вірите в можливості машинної творчості? Я, правду кажучи, теж.

— Ну, скажіть мені, навіщо все це? Який у цьому сенс? Якщо все саме так, як вона каже — у Маріо немає ніяких прав на книжки.

— Здається, так. Звичайно, можна б домогтися відшкодування за привласнення прізвища. Але про користання доробком померлого годі й сподіватися, бо існує заповіт, а цілком імовірно — ще якісь документи, котрі передають це право інститутові.

— Отож… Навіщо ви її сюди привезли? — запитала сеньйора Долорес. — У нас зараз чимало поважних справ, які треба залагодити, а ви ускладнюєте становище.

Я вирішив трохи осадити сеньйору де Ліма.

— Коли вам не подобається, що я привіз доктора Далі, ми можемо зараз же поїхати звідси…

Сеньйора де Ліма глянула на мене з тривогою.

— Не кажіть дурниць, сеньйоре адвокате. Я не для цього вас сюди викликала!

— Докторові Далі можна довіряти, — сказав я примирливо. — До того — вона може нам знадобитися. Вона особисто знайома з Боннардом, була першим рецензентом творів Браго, що їх Боннард передав професорові Сіккарді, і коли треба буде з'ясувати, як ідуть справи в інституті, вона легко знайде причину туди потрапити.

Сеньйора де Ліма трохи вгамувалася, але особливого захоплення не виявила.

— Зараз, справді, знадобилася б людина, яка могла б проникнути в інститут, але я не певна, чи не буде він вашої знайомої більше шкоди, аніж користі. А раптом вона — агент Боннарда?

— Я вже сказав, що цілком їй довіряю, — непривітно відповів я.

— Ну, гаразд, гаразд, — зітхнула сеньйора де Ліма. — Перейдемо до справи: чоловік казав вам, що Маріо втік од мене?

— Так, я це знаю.

— Я майже впевнена, що він знову з'явиться в Пунто-де-Віста. Точніше, у мого брата або, гірше… в інституті. Да Сільва мені дуже допомагає. Робить усе, що тільки може. Він розіслав усюди людей. Завдяки йому вдалося вчора спіймати Маріо. На жаль, ці люди трохи… брутальні. Ви ж знаєте… як на плантаціях. Сеньйор да Сільва — чудова людина, у нього найкращі наміри, але Маріо — тяжкий, нервовий хлопець. Я не хочу, щоб знову дійшло до скандалу… Тому й не зверталася до поліції.

— У чому полягає моя роль?

— Зараз скажу. Маріо вас не знає. Так складалося, що він досі вас не бачив… — трохи збентежилася вона. — Ви хотіли з ним познайомитися… Тому я й подумала, що вам буде легше налагодити з ним контакт, пояснити йому…

— Я вважаю — ви з чоловіком надаремне так довго не довіряли мені. Як ваш адвокат я мушу знати все. А ви приховували від мене, що Маріо в цій справі підтримує Боннарда.

— Це не так, — заперечила сеньйора де Ліма. — Маріо не цікавиться заповітом'. Але він ненавидить мого чоловіка, та й мене не любить… — вона витерла хусточкою сльози, що набігли на очі.

— Зрозуміло. Чим же я все-таки можу допомогти?

— Ви почекаєте тут до вечора. В крайньому разі навіть переночуєте… Тільки-но стане відомо, що Маріо прийшов до Альберді, ви поїдете до мого брата і спробуєте випитати в Маріо, що він збирається робити.

— Чи не краще було б найняти детектива?

— Ні. Ви повинні завоювати його довіру. Ви це зумієте… коли схочете.

— А коли Маріо піде прямо до інституту?

— Йому не вдасться туди дістатися. Про це подбає да Сільва.

— Все-таки знову… — мовив я трохи глузливо.

— Ні, ні. Йдеться не про те, щоб його схопити. Але він про це «е знає.

— Ясно. То ви вважаєте, що він неодмінно приб'ється до Альберді?

— Авжеж.

— Ну, а як він туди не прийде… Адже він може десь ховатися кілька день.

Де Ліма збентежилась.

— Бачте… Ще сьогодні ввечері, найпізніше вночі, він мусить там бути. Вія ладний зробити все..

— Скажіть відверто, чому ви. крутите? — спитав я різко.

— Ні, ні! Я нічого не приховую. Річ у тім, що сьогодні річниця смерті Браго.