Регіони великої єресі та околиці. Бруно Шульц і його міфологія [З ілюстраціями]

1

С. 7 «…відколи Дрогобич опинився за кордоном» — у вересні 1939 згідно з пактом Молотова-Ріббентропа Червона армія окупувала більшу частину довоєнної Польської держави; у 1941–1944 місто перебувало під німецькою окупацією, від 1944 — у складі СРСР, тепер в Україні. (Примітка перекладача).

2

С. 7 «…напередодні жовтневої „відлиги“ 1956 року…» — після смерті Й. Сталіна (5.ІІІ.1953) та польського сталіністського диктатора Б. Берута (12.111.1956), під впливом змін в СРСР у ПНР відбулися масові антикомуністичні виступи робітників, чим польське партійне і державне керівництво скористалося для поглиблення суверенності країни, певної лібералізації режиму та опрацювання власного шляху комуністичної модернізації, зокрема зменшення ідеологічного тиску в галузі культури. Усе це в польській історіографії називають «жовтневою відлигою», яка протривала недовго, адже основи режиму, механізми залежності від СРСР та ідеологічні підстави політики ПОРП іще майже 30 років залишалися загалом незмінними. (Примітка перекладача).

3

Переклад здійснено за виданням Фонду «Pogranicze», яке побачило світ у 2002 році, ще за життя Автора. Цей текст, як зазначив у вступі Автор, дещо відрізняється від попередніх публікацій окремих його творів.

Оповідання та повісті Бруно Шульца зі збірок Цинамонові крамниці та Санаторій Під Клепсидрою українською мовою перекладали Іван Гнатюк, Микола Яковина, Тарас Возняк, Андрій Шкраб'юк і Андрій Павлишин. Ці переклади увійшли до книги: Бруно Шульц. Цинамонові крамниці. Санаторій Під Клепсидрою, Львів 2004, виданої Форумом видавців України. Саме на це видання ми посилаємося після цитат, скажімо: [Геніальна епоха; 132] — це означає, що йдеться про оповідання Геніальна епоха, процитовано стор. 132 видання. Іноді доводилося дещо модифікувати цитату, аби дослівний переклад виконував передбачену йому роль, тоді до номера сторінки у посиланні додано зірочку: [Геніальна епоха; 132*]. Пропуск у цитованих художніх текстах, листах і документах помічено знаком: […]. Задля кращого розуміння реалій та контексту наприкінці тому подаємо короткі примітки. (Примітка перекладача).

4

С. 12 «З огляду на мою занадто пізню дату народження, доля подарувала мені ті, ні з чим не порівнянні емоції, які відчуваєш, коли вперше читаєш твори Шульца, щойно в 1942 році», — Є. Фіцовський народився у 1924 році у Варшаві, отож у 1942 році йому було 18 років. (Примітка перекладача).

5

С. 14 «…надходив період „помилок і перегинів“ у культурній політиці» — так евфемістично називала комуністична критика й історіографія часи сталінського терору в культурному житті ПНР (1948–1956), коли обов'язковим і єдиним творчим методом вважався соціалістичний реалізм, а твори «буржуазних формалістів» на взірець Бруно Шульца були вилучені з культурного обігу, чимало оригінальних пластичних робіт знищені. Ще один несприятливий для поширення творчості Шульца чинник полягав у копіюванні в ПНР совєцьких антисемітських кампаній: нагінки в 1948/1949 роках на «безрідних космополітів» та переслідування «лікарів-шкідників» у 1952/1953 роках. (Примітка перекладача).

6

С. 14 Станіслав Іґнаци Віткевич (псевдонім — Віткаци, 1885–1939) — одна з чільних постатей польської культури першої половини XX століття, класик світового малярства і театру, філософ, теоретик мистецтва, творець теорії Чистої Форми, драматург, автор романів-антиутопій; син відомого художника Станіслава Віткевича, виріс у середовищі «Молодої Польщі» (Краків, Закопане), навчався малярства в Польщі, Італії, Франції та Німеччині; учасник етнографічної експедиції Б. Маліновського до Австралії (1914 року), під час І Світової війни закінчив офіцерську школу в Петербурзі та служив у царській гвардії; у 1918–1922 був теоретиком угруповання «Formiści» («Формісти»), пізніше багато займався театром, у 1928 році заснував у Варшаві «Портретну фірму С.І. Віткевич», яка надавала портретні послуги, часто експериментував із різними наркотичними речовинами; наклав на себе руки в Озерах на Поліссі, дізнавшись, що Червона армія увійшла 17 вересня 1939 року до Польщі; драматургія Віткевича має риси фантастичного гротеску, близька до театру абсурду, романи-антиутопії 622 падіння Бунґа, Прощання з осінню, Ненаситність, Єдиний вихід пророчо показують катастрофу європейської цивілізації; творчість художника й літератора була заснована на розбудованій ним системі естетичних поглядів (гасло Чистої Форми, яке протиставляло метафізичні та естетичні цілі мистецтва його зображальним і дидактичним функціям) та на історіософській концепції катастрофізму. Шульц і Віткевич активно контактували у 20-30-x роках, листувалися, про що Є. Фіцовський пише у різних розділах цієї книги. (Примітка перекладача).

7

С. 14 «Kamena» — літературний часопис, який із різною періодичністю (у 30-х роках як щомісячник) виходив у Хелмі (Холмі) та Любліні; заснований у 1933 році К.А. Яворським і З. Вашневським, відновлений у 1945 році, проіснував із перервами до 1988 року; естетична програма була орієнтована на авангард і ліву інтелігенцію. (Примітка перекладача).

8

С. 14 «Sygnały» — щомісячне (від 1938 року двічі на місяць) літературно-публіцистичне видання, яке виходило у Львові у 1933–1934 і 1936–1939 роках; редактори: Т. Голендер, від 1934 року К. Курилюк; із 1936 року виконувало функцію загальнопольського органу молодої лівої інтелігенції. (Примітка перекладача).

9

С. 17 «…на розі вулиці Симбірської (пізніше Міцкевича)» — тепер вулиця Шевченка. (Примітка перекладача).

10

С. 17–18 «Внизу містилася крамниця мануфактури» — оригінальний текст Єжи Фіцовського звучить: «Na dole mieści się sklep bławatny czyli magazyn towarów łokciowych». Тут і надалі в українському перекладі для відтворення цих синонімічних словосполучень вжито формулювання «крамниця мануфактури». Sklep bławatny дослівно означає «крамниця, де торгують тканинами [волошкового кольору]», magazyn towarów łokciowych — «склад товарів, міркою для яких служить лікоть». (Примітка перекладача).

11

С. 18 «Шульців батько народився у неспокійному для Галичини 1846 році» — йдеться про повстання 1846 року на теренах т. зв. Вільного міста Кракова, формально незалежного утворення, яке Габсбурги приєднали після поразки повстання до Галичини, назвавши цю територію «Західною Галичиною». Особливістю повстання було те, що підняла його польська шляхта, натомість польські селяни нещадно розправлялися зі своїми господарями. Селянський бунт спалахнув 18.11.1846, селяни під проводом Якуба Шелі зруйнували 470 шляхетських дворів, убили близько 1100 осіб. Австрійські військові скористалися селянським бунтом для придушення виступу шляхти, а відтак до літа 1846 року придушили селянський бунт. Євреї підтримали шляхтичів-повстанців, близько 500 із них воювали як добровольці у повстанському війську, водночас керівники повстання видали 23.11.1846 перший у польській історії документ, який ліквідував станову різницю між поляками та євреями. (Примітка перекладача).

12

С. 19 «Давно вже не було крамниці…» — батьки Шульца змушені були продати будинок на Ринку і крамницю в 1910 році, в жовтні 1914 року козачі підрозділи російської армії спалили цей будинок, тепер на цьому місці стоїть будівля, споруджена після Другої світової війни. (Примітка перекладача).

13

С. 19 «Вони навіть не передали Бруно мови своїх предків, якої він так ніколи й не навчився, розуміючи її слова лише тією мірою, якою вони близькі до німецьких», — ідеться про їдиш, мову ашкеназійських євреїв, яка постала, починаючи від IX століття, у діаспорі Центральної Європи і містила приблизно на 75 % германську лексику, на 15 % лексику івриту, на 10 % слов'янську лексику. (Примітка перекладача).

14

С. 20 Йом-Кіпур — дослівно «День прощення», «Судний день», найважливіший святий день в юдаїзмі, день посту, каяття і відпущення гріхів, коли вирок Всевишнього про долю на наступний рік скріплюється печаттю; є завершенням десяти днів покаяння (ямім нораїм), які настають із початком Нового року (Рош га-Шана, зазвичай наприкінці вересня або на початку жовтня, на межі місяців елул і тішрей). (Примітка перекладача).

15

С. 20 «…пішов у 1902 році до школи» — у 1902–1910 роках Бруно Шульц навчався у реальній гімназії ім. цісаря (імператора) Франца Йосифа по вул. Сенкевича (тепер Івана Франка). Зараз у цьому приміщенні розташований головний корпус Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка, в одній з аудиторій якого є музей Бруно Шульца. (Примітка перекладача).

16

С. 26 «Вони перебралися до будинку по вулиці Беднарській» — пізніше ця вулиця звалася Флоріянською, тепер це вулиця Юрія Дрогобича. Будинок позначався під номером 10, тепер має номер 12. (Примітка перекладача).

17

С. 27 «…почалася І Світова війна. Коли вона спалахнула, частина родини, боячись наближення фронту, виїхала до Відня. Погіршення стану здоров’я батька змусило їх невдовзі повернутися…» — на думку Є. Яжембського, родина Шульців евакуювалася до Відня в 1917 році. (Примітка перекладача).

18

С. 30 «Каспар і Валтасар — то блукаючі дворами шарманщики» — Шульц надав мандрівним музикантам легендарні імена «мудреців зо сходу» (Мт., 2), які принесли дари Ісусові-немовляті. В Євангелії від Матвія ці імена не згадані, від III ст. у християнській традиції фігурують «три царі», а імена Каспар, Валтасар і Мельхіор фігурують у переказах від IX століття (Каспара вважали негром). (Примітка перекладача).

19

С. 33 anticipando — від лат. anticipatio — «наперед складене, переддосвідне уявлення, вроджена ідея». (Примітка перекладача).

20

С. 34 «…мотив із Erlkönig. Коли Бруно мав вісім років, мати читала йому: Wer reitet so spät durch Nacht und Wind?…» — ідеться про баладу Йоганна Вольфґанґа фон Ґете Erlkönig, переробку балади Йоганна Ґотфріда Гердера Erlkönigstochter, сюжет якої, своєю чергою, запозичений із данської балади Улоф і ельфи. Данське eilerkonge («король ельфів») Гердер помилково переклав німецькою Erlkönig («лісовий цар»). В українських перекладах відомі версії Бориса Грінченка — «лісовий цар» та Максима Рильського — «вільшаний король» (друга ближча до первісного варіанту). Процитований перший рядок балади Ґете дослівно означає: «Хто то скаче поночі крізь морок і вихор?», у перекладі Б. Грінченка звучить: «Хто їде в негоду тим лісом густим?», у перекладі М. Рильського: «Хто пізно так мчить у час нічний?». (Примітка перекладача).

21

С. 34 фірмамент — небесне склепіння, небеса. (Примітка перекладача).

22

С. 37 «Минуле Якова» — перший том тетралогії Томаса Манна Йосиф і його брати, який вийшов друком у Відні у 1933 році (наступні частини відповідно — Юний Йосиф, Відень, 1934, Йосиф у Єгипті, Відень, 1936, Йосиф-годувальник, Стокгольм, 1943). (Примітка перекладача).

23

С. 47 «Після чотирнадцятилітньої перерви він знову ступив на поріг державної гімназії ім. короля Владислава Яґелла» — так у міжвоєнний період називалася колишня реальна гімназія ім. цісаря (імператора) Франца Йосифа по вул. Сенкевича (тепер Івана Франка) (див. примітку до с. 20; в електронній версії — примітка № 15). (Примітка перекладача).

24

С. 50 conditio sine qua non (лат.) — неодмінна умова. (Примітка перекладача).

25

С. 50 «…старим лошакам із четвертого класу» — у 4-му класі гімназії навчалися 14-річні підлітки. (Примітка перекладача).

26

С. 59 Дебора Фоґель (1902–1942) — поетеса та прозаїк, писала їдишем і польською; народилася у містечку Бурштин на Львівщині, в учительській родині, пов'язаній із традицією Таскали (єврейського просвітництва) та сіоністським рухом, в юності брала участь у молодіжній сіоністській організації Гашомер Гацаїр; після І Світової війни разом із родиною переселилася до Львова, де закінчила університет Яна Казимира (філософія, історія, польська література), була учасницею семінару знаменитого філософа Казимира Твардовського; в 1924 році перевелася до Яґеллонського університету в Кракові, де 1926 року захистила докторську дисертацію «Пізнавальне значення мистецтва у Геґеля та його модифікації в Юзефа Кремера»; після мандрів Європою працювала викладачкою літератури й психології в Єврейській семінарії Якова Ротмана, яку під совєцькою окупацією перетворили на учительську семінарію викладачів мови їдиш; після німецької окупації Львова Д. Фоґель відмовилася переховуватися з фальшивими документами поза ґето, впала у глибоку депресію і загинула разом із матір'ю, сином і чоловіком, архітектором Шулімом Баренблютом, у серпні 1942 року під час нацистської акції «ліквідації». Свідомо послуговувалася у творчості мовою їдиш, хоча володіла нею гірше, ніж польською чи німецькою, тому її тексти редагувала подруга Рахеля Ауербах (див. нижче); 1930 року опублікувала том віршів Фігури дня [Tog-figum], 1934 року — Манекени [Manekinen], 1935 року — том прози Цвітуть акації [Akacjes blien], який наступного року в авторському перекладі польською мовою з'явився у варшавському видавництві «Rój» (перевиданий через сімдесят років, 2006-го у краківському видавництві «Austeria»). Приблизно у 1930 році познайомилася в Закопаному з Віткаци, якому дала перечитати свою докторську працю, та Шульцом; листування з останнім спонукало його до укладення збірки оповідань Цинамонові крамниці, їхній роман закінчився відмовою Д. Фоґель вийти заміж за письменника, проте вони до кінця життя зберегли приязні й довірливі стосунки; листування між ними радше за все загинуло, за винятком кількох випадкових листів (див. розділи Горище на Флоріянській та Втрати і знахідки). (Примітка перекладача).

27

С. 59 Рахеля Ауербах (1901–1976) — єврейський історик, журналіст, письменниця, за освітою психолог; у 1920-х роках працювала у львівському журналі «Najer Morgen» («Нове завтра»); писала їдишем, івритом та польською мовами; у роки Другої світової війни мешкала у Варшавському ґето, де була близьким співробітником легендарного історика ґето доктора Рінґельблюма, зокрема записала спогади втікача з табору смерті Треблінка Якуба Абрама Кшепіцького, опікувалася упродовж 3-х років громадською кухнею, була пов'язана з польською підпільною організацією допомоги євреям «Жеґота»; у 1943 році втекла і переховувалась у Варшавському зоопарку аж до Варшавського повстання; з 1950 року в Ізраїлі, керувала відділенням Яд Вашем у Тель-Авіві; товаришувала з Деборою Фоґель (зокрема правила її тексти їдишем), авторка спогадів Порвані нитки. Дещиця спогадів про Дебору Фоґель і Бруно Шульца (їдишем). (Примітка перекладача).

28

С. 59 Маґдалена Ґрос-Зелінська [Magdalena Gross-Zielińska] (1891–1948), польська скульпторка єврейського походження, освіту здобула у Варшаві та Флоренції; авторка портретів відомих діячів політики та культури; у 1930-х роках створила власний стиль анімалістики, у 1937 році отримала золоту медаль на Міжнародній виставці мистецтва й техніки в Парижі за скульптури (малої форми) зубра і птахи бугая; працюючи з натурою у Варшавському зоопарку, заприязнилася з його директором Яном Жабінським та дружиною останнього Антоніною, це подружжя у роки війни врятувало її та чимало інших євреїв, переховуючи їх на території зоопарку; більшість робіт скульпторки загинула в роки війни. (Примітка перекладача).

29

С. 59 Софія Налковська (1884–1954), відома польська письменниця, есеїстка, діаристка, організатор літературного життя (зокрема віце-президент польського ПЕН-клубу), член Польської Академії Літератури, в післявоєнні часи депутат сейму та член Головної комісії з вивчення гітлерівських злочинів у Польщі; у міжвоєнний період виробила власний стиль соціально-психологічної прози, який відзначався глибиною аналізу людських характерів та інтелектуальною моральною рефлексією; значну увагу приділяла описові долі жінок із різних соціальних спільнот і проблематиці кохання. Вона допомогла кільком дебютантам увійти в літературу, серед них був і Бруно Шульц, певний час її коханець (у приступі ревнощів видавець Боґуслав Кубинський, який жив із Налковською у цивільному шлюбі, подер на шматки спеціально оформлений та оправлений для неї Шульцом примірник Цинамонових крамниць), якому вона присвятила чимало добрих слів у своїх «Щоденниках», підтримувала його подальшу літературну кар'єру і опікувалася до останніх днів його життя, намагаючись урятувати зацькованого нацистами письменника. (Примітка перекладача).

30

С. 60 «Передмістя» [«Przedmieście»] — літературна група прозаїків, яка діяла у 1933–1937 роках у Варшаві та Львові, заснована з ініціативи Г. Боґушевської, Є. Корнацького, В. Ковальського, Ґ. Морцінека, К. Мушалівни, С. Налковської, Б. Шульца, пізніше до неї приєдналися Я. Бжоза, А. Деґал, Г. Рурська, А. і Є. Ковальські, Ю. Лободовський, Б. П'ях; програма групи була популістською, передбачала систематичне й колективне опрацювання сучасної проблематики з життя матеріально й морально упосліджених груп із залученням техніки репортажу та соціологічних досліджень, була пізнім проявом натуралізму в польській літературі; головні колективні публікації: Передмістя [Przedmieście] і Першотравень [Pierwszy maja] (обидві 1934). (Примітка перекладача).

31

Продовження листа відсутнє.

32

С. 66 Стрийська — тепер Івана Мазепи. (Примітка перекладача).

33

С. 68 Лішнянська — тепер Івана Франка. (Примітка перекладача).

34

C. 71 тератофілія — «уподобання потворного»; термін складається з грецьких слів teras («дивне створіння, потвора») і philia («любов, уподобання»). (Примітка перекладача).

35

С. 77 Юліан Тувім (1894–1953), видатний польський поет, співзасновник поетичної групи «Skamander», твори його відзначаються увагою до сучасної мови, гуманізмом і пацифізмом, критичною настановою щодо політичного життя міжвоєнної Польщі; відомий своїми віршами для дітей, патріотичною лірикою часів Другої світової війни; через єврейське походження змушений був у 1939–1946 роках перебувати в еміграції (Франція, Португалія, Бразилія, США), відтак повернувся до Польщі, де зосередився на перекладах із різних мов. (Примітка перекладача).

36

С. 82 Массімо Бонтемпеллі (1878–1960), італійський письменник і літературний критик, від 1930 року член Італійської Академії, після війни — сенатор; теоретик близького до футуризму літературного напрямку «новоцентризму», у 20-х роках запровадив власний літературно-філософський стиль, заснований на парадоксі й вигадливих асоціаціях між дійсністю й фантазією, який він назвав «магічним реалізмом». (Примітка перекладача).

37

С. 85 deus ех machina (лат.) — дослівно «бог із машини», формальний засіб у давньогрецькій драматургії, який дозволяв завдяки появі на сцені божества (скажімо, спущеного у люльці згори) різко й несподівано розв'язати конфлікт між персонажами чи обірвати природний розвиток сюжету. (Примітка перекладача).

38

С. 88 cum grano salis (лат.) — дослівно «з дрібкою солі», ідіома з «Природничої історії» Плінія Старшого, яка означає «з гумором, дотепно, із застереженнями, не всерйоз». (Примітка перекладача).

39

С. 88 dementi (франц.) — заперечення, спростування. (Примітка перекладача).

40

С. 95 «Nowe Widnokręgi» — польськомовне літературно-публіцистичне видання, що виходило у 1941–1946 роках у Львові, а також в евакуації у Куйбишеві та Москві; головний редактор Ванда Василевська, до складу редакції входили Є. Борейша (директор утвореної в 1936 році на основі колекції Оссолінеуму та сотень конфіскованих приватних і громадських бібліотек Бібліотеки АН України у Львові, один із провідних післявоєнних ідеологів польського сталінізму у галузі культури), С. Дзержинська (дружина Ф. Дзержинського), А. Лямпе, Г. Усієвич, письменники Т. Бой-Желенський, Я. Броневська, А. Важик, Г. Ґурська, С.Є. Лєц, Т. Пайпер, Є. Путрамент, Ю. Пшибось, А. Рудницький, М. Яструн; створене сталінським керівництвом СРСР для пропаганди сталінської версії комунізму та прискореної совєтизації польської інтелігенції, а також як полігон для випробування майбутньої культурної політики в залежній Польщі; значну частину співробітників складали євреї-біженці з Варшави, яким постійно загрожувала депортація у Сибір та Казахстан, якби вони відмовилися працювати (прецедентом стала масова депортація зі Львова до Сибіру 28–29 червня 1940 року 78–79 тисяч осіб, з-поміж яких євреї-біженці складали 82–84 %), та ж небезпека постійно чигала на польських діячів культури, яких могли будь-коли звинуватити в «антисовєцькій діяльності» на підставі довоєнних публікацій у незалежній Польщі, навіть і членів комуністичної партії Польщі, розпущеної та репресованої за наказом Сталіна в 1938 році. (Примітка перекладача).

41

С. 95 Ванда Василевська (1905–1964) — польська письменниця, дочка міністра закордонних справ Польщі Леона Василевського, хрещениця Ю. Пілсудського; до війни активна діячка Польської соціалістичної партії, учасниця антифашистського конгресу діячів культури у Львові 1935 року, прихильниця входження Західної України до складу СРСР; на початку Другої світової війни емігрувала до СРСР, стала членом ВКП(б) і депутатом Верховної Ради України, редакторка прокомуністичних журналів «Nowe Widnokręgi» і «Wolna Polska»; у публічних виступах і літературних творах відстоювала ідеологічні принципи сталінізму, була улюбленицею Й. Сталіна; організаторка Спілки польських патріотів і дивізії ім. Костюшка в СРСР, заступник голови контрольованого СРСР Польського комітету національного визволення; після війни прийняла совєцьке громадянство, мешкала у Києві (дружина А. Корнійчука) та Москві. (Примітка перекладача).

42

С. 96 «Нам Прусти не потрібні» — йдеться про Марселя Пруста. (Примітка перекладача).

43

С. 98 «На віллі, де мешкав Ландау, Шульц на його замовлення виконував стінописи» — докладніше про це у розділі Остання казка Бруно Шульца; т. зв. «вілла Ландау» розташована у Дрогобичі на вулиці Тарнавського (до війни — Яна), 14. (Примітка перекладача).

44

С. 98 Райтшуле — школа їзди верхи містилася у будинку по сучасній вулиці Шевченка. (Примітка перекладача).

45

С. 98 Дрогобицький будинок старих — тепер у цьому будинку по вулиці Міцкевича міститься міська бібліотека ім. В. Чорновола. (Примітка перекладача).

46

С. 99 «Komm, du Jude, komm!» (нім.) — «Йди-но, сюди, єврею!» (Примітка перекладача).

47

С. 101 «…він отримає „арійські папери“» — тобто документи, які би посвідчили, що їхній пред'явник не є євреєм, а належить до «арійських» народів (німці, поляки тощо). Згідно з гітлерівськими «расовими законами» євреї підлягали відокремленню в суспільстві, дискримінації, а відтак і плановому винищенню. На окупованих територіях Європи вони були зобов'язані постійно перебувати у визначених для них ґето, їм було заборонено пересуватися залізничним транспортом, самостійно обирати місце проживання і шукати засобів для утримання. «Арійські папери» давали змогу переїхати у порівняно безпечне місце і там сховатися від переслідувань, перебуваючи на нелегальному становищі. (Примітка перекладача).

48

С. 101 «…під час „дикої акції“ ґестапо» — нацисти здійснювали планомірні операції винищення єврейського населення окупованої Європи, які евфемістично називали «акціями»; у згаданому випадку йдеться про незаплановану, спонтанну («дику») операцію винищення євреїв Дрогобича. (Примітка перекладача).

49

С. 102. Перехрестя вулиць Чацького і Міцкевича — тепер це всуціль вулиця Шевченка. (Примітка перекладача).

50

С. 106 Адам Процький (1909–1990) — польський скульптор, творець композицій із синтетичними спрощеними формами, які найчастіше зображували людську постать, автор монументальних творів, зокрема пам'ятника вбитим у концентраційному таборі Ґрос-Розен в Роґозниці (1953) та пам'яті жертв II Світової війни (1963). (Примітка перекладача).

51

С. 108 феретрон — елемент католицьких культових церемоній, скульптурне зображення чи двобічний образ (зазвичай Діви Марії чи місцевих патронів-святих), який у свята носять вулицями на ношах. (Примітка перекладача).

52

С. 110 ієрофанний — від грецького слова hierophanta, що ним в античній Греції іменували жерця-наставника, який посвячував адептів у таємниці культу, у переносному сенсі — «втаємничена особа, яка виповідає таємницю». (Примітка перекладача).

53

С. 112 das ewig Weibliche (нім.) — «вічно жіночне», «вічна жіночність», вираз із другої частини трагедії Й.В. фон Ґете Фауст. (Примітка перекладача).

54

С. 113 ідолатрія — грецький термін, який означає «ідолопоклонство, поклоніння ідолам як богам». (Примітка перекладача).

55

С. 115 бельфер — жартівливе прізвисько вчителя в польському учнівському сленгу, походить від німецького «belfern» — «гавкати, дзявкати, лаятися». (Примітка перекладача).

56

С. 119. Іґнасіо Сулоаґа-і-Савалета [Ignacjo Zuloaga у Zabaleta] (1870–1945), іспанський маляр, який працював у Парижі та Сеґовії, автор жанрових образів, портретів і пейзажів із вражаючим колоритом. (Примітка перекладача).

57

Monika Krajewska, Cmentarze żydowskie — mowa kamieni, «Znak», 1989, nr 2–3, s. 405.

58

Ibidem, s. 407.

59

С. 127 «… „колишніх власників нерухомості“, що є цілком офіційним терміном, хоча бринить як вишукана метафора при окресленні покійних, тобто наче „емігрантів із реальності“» — при перекладі втрачається гра омонімами у словосполученнях «właścicieli realności» та «emigranci z realności». (Примітка перекладача).

60

Пор.: Берек [Berek].

61

C. 130 «…архітектора зі Станіслава» — тут йдеться про місто Станіслав, яке від 1962 року зветься Івано-Франківськом. (Примітка перекладача).

62

С. 130 Елла Шульц-Подстольська (1914–1997) — небога Бруно Шульца, дочка його старшого брата Ізидора; народилася в Дрогобичі, навчалася в Академії красних мистецтв у Відні (змушена була покинути навчання після смерті батька та заміжжя), під час війни мешкала із фальшивими документами у Варшаві, Кракові, Закопаному, у 1963 році емігрувала спершу до Великої Британії, а відтак до ФРН (Дюссельдорф), де працювала телефоністкою у банку, а у віці понад 70 років заходилася створювати образи (переважно навіяні творчістю Бруно Шульца та єврейським містечковим життям) у власній техніці «fleur-image», твори із засушених і спеціально препарованих квітів і рослин. (Примітка перекладача).

63

С. 132 «…із садибою у Львові по вул. 3 Травня» — тепер вулиця Січових Стрільців. (Примітка перекладача).

64

С. 136 Анджей Хцюк (1920–1978) — польський письменник і журналіст, родом із Дрогобича, учень Б. Шульца в гімназії; з 1940 року у Франції, вояк польської армії та учасник французького Руху опору, після війни пов'язаний із соціалістичною пресою; з 1951 року мешкав у Австралії, де опублікував книги віршів, оповідань, романів, а також дилогію спогадів про молоді роки в Дрогобичі: Атлантида [Atlantyda] (1969) і Місячна земля [Ziemia księżycowa] (1972). Є. Фіцовський полемізує з ним у розділах Гра помилок і Навернення у чужу віру. (Примітка перекладача).

65

Atlantyda. — S. 65.

66

С. 137 «Polmin» — створене у 1927 році державне підприємство мінеральних мастил із центральним офісом у Львові та виробничими підрозділами у Дрогобичі, Бориславі та інших містах, одне з найбільших у галузі переробки нафти, перекачування природного газу тощо. (Примітка перекладача).

67

Продовження листа подаю в перекладі з російської. — Є.Ф.

68

С. 140 Кароль Курилюк (1910–1967) — польський громадський діяч, публіцист; у 30-x роках пов'язаний із комуністичним рухом, у 1934, 1936–1939 роках — головний редактор літературного щомісячника «Sygnały», який виходив у Львові; під час совєцької окупації Львова працював у редакції комуністичної газети «Czerwony Sztandar» та просталінського журналу «Nowe Widnokręgi», у роки німецької окупації — редактор підпільних видань військових формувань лівих сил, активно займався порятунком євреїв; з 1949 року директор варшавського видавництва PIW, у 1951–1956 керівник Державного видавничого управління Польщі, у 1956–1958 роках міністр культури Польщі, у 1959–1964 роках посол ПНР в Австрії, у 1965–1967 роках директор Польського наукового видавництва PWN, де став жертвою масової антисемітської кампанії. (Примітка перекладача).

69

Далека кузина Шульца з боку матері, яка тепер носить прізвище Юанська, вона вижила і ще в дев'яностих роках мешкала в Німеччині, в Дюссельдорфі.

70

Уже після написання цього нарису я знайшов у цінній книжечці учениці Шульца додаткову інформацію про подальшу долю Зиґфрида Бінштока і Гільди Берґер (Regina Silberner, Strzępy wspomnień. Przyczynek do biografii zewnętrznej Brunona Schulza, Oficyna Poetów i Malarzy, Лондон 1984); «…одного дня несподівано у нашому помешканні в Єрусалимі з'явився дуже гарний молодий чоловік, який ще дихав духовною свіжістю і певною наївністю, згаданими в Шульца. Він представився як близький кревний мого чоловіка — Зиґа Біншток. Під час свого короткого і єдиного візиту він розповів, що вцілів у Росії, що після війни отримав музичну стипендію в Римі, що мешкає в Тель-Авіві з дружиною і 5-річною донечкою. Це було в 50-х роках. Я чула кілька разів його голос по радіо, він співав і грав на гітарі. Через кілька років він виїхав до Сполучених Штатів. Мені вдалося нещодавно упевнитися, що він і далі грає та співає на новому континенті…» Щодо Гільди Берґер, то, як повідомляє Р. Зільбернер: «У серпні 1966 року вона була в Німеччині, у Бремені, свідком на процесі Фріца Гільдебрандта, оберштурмфюрера СС, головного інспектора примусових таборів праці в нафтовому басейні Дрогобича й Борислава. До зали увійшов, також як свідок, німець Бертольд Байц і відразу ж упізнав у пані Ольсен, яка сиділа на лаві поруч із пресою, Гільду Берґер, якій понад 20 років тому врятував життя, давши роботу у своєму бюро в Бориславі. Сердечне привітання цих свідків викликало певну сенсацію в залі». («Stuttgarter Nachrichten», № 197, 22.VIII.1966).

71

С. 145 Артур Сандауер (1913–1989), літературний критик, прозаїк, перекладач, родом із міста Самбора на Львівщині. Опанував класичну філологію у львівському університеті Яна Казимира, під час війни перебував у Самбірському ґето, звідки втік, перебував у польській армії, контрольованій СРСР. Трагедії польських євреїв у роки війни присвятив дві книги прози — Смерть ліберала (1947) і Нотатки з мертвого міста (1962), про своє перебування в Ізраїлі написав книгу Через 2000 років (1956), переклав польською біблійну Книгу Буття та видав власні роздуми над Старим Завітом Бог, Диявол, Месія і… (1977), опублікував відомий есей Про становище польського письменника єврейського походження. Твір, який мав би написати не я (1982). Як літературний критик відзначався гостротою і безкомпромісністю, працюючи переважно у жанрі памфлету чи фейлетону, — книги Без пільгового тарифу (1959) і Кожному щось прикре скажу (1966). Артурові Сандауеру, який був особисто знайомий із Бруно Шульцом, вдалося вперше після війни видати у 1959 році збірку його творів із власного передмовою Розжалувана дійсність [Rzeczywistość zdegradowana], переконати (завдяки приязні із Сартром) французьких видавців опублікувати переклади творів великого дрогобичанина, що започаткувало світову славу Шульца. Есей Сандауера «на багато років уперед визначив спосіб сприйняття й інтерпретації Шульцівських оповідань. То блискучий нарис, який представляє Шульца насамперед як співця розмаїтих поразок: поразки старого купецтва, поразки єврейської раси, еротичної поразки мужчини. Для всіх тих поразок Сандауер знаходить підтвердження в дійсності — і далебі прагне довести, що Шульц був „кращим реалістом“, аніж ті, кого в роки сталінізму вважали авангардом літератури „соціалістичного реалізму“» [Jerzy Jarzębski, Schulz, Wrocław 2000, s. 204]. Єжи Фіцовський був затятим опонентом надто вигадливих і суб'єктивних, на його думку, інтерпретацій Сандауера. (Примітка перекладача).

72

С. 153 «Її творцем є Артур Сандауер, а проголошувати її він почав у своїх публічних виступах щойно — наскільки мені відомо — в 1982 році» — згадкою про 1982 рік Є. Фіцовський прямо пов'язує висловлену критиком точку зору з контекстом епохи — тоді у керованій комуністами Польщі діяв військовий стан, отож заяви про комуністичний світогляд Шульца в контрольованій режимом пресі (а переважна більшість діячів культури або замовкли, або емігрували, або друкувалися в підпільних виданнях) скидалися на колаборацію з узурпаторами. (Примітка перекладача).

73

Świat Brunona Schulza (wywiad z A. Sandauerem), «Trybuna Ludu» № 281, 27–28.XI.1982.

74

Особливо Volkerpsychologie.

75

С. 154 пілсудчик — прихильник політичної практики чи послідовник ідейних поглядів харизматичного польського політика і військового діяча Юзефа-Клеменса Ґіньятовича-Кошьчеха-Пілсудського (1867–1935), який починав у царській Росії як соціаліст, наприкінці Першої світової війни очолив боротьбу поляків за незалежність, а в травні 1926 року здійснив військовий переворот, унаслідок якого у Польщі запанував авторитарний режим та було обмежено діяльність демократичних інституцій. Один із парадоксів цього перевороту полягав у тому, що він був скерований проти ультраправих і ультралівих політиків, які загрожували стабільності державного організму, який балансував під тиском Німеччини та Радянського Союзу; Пілсудський був харизматичним лідером, якого палко любили прихильники, попри його поразки і невдачі, та послідовно поборювали опоненти із націоналістичного та антисемітського середовища партії національних демократів. (Примітка перекладача).

76

«То він навертав мене у 1939-41 роках на радянську владу […]. «Чи бачиш ти інший вихід?», — казав він». — Świat Brunona Schulza (wywiad z A. Sandauerem), «Trybuna Ludu» № 281, 27–28.ХІ.1982.

77

Listy do Brunona Schulza, «Kultura» № 17, 25.IV.1976.

78

С. 156 Марія Кунцевичова (1895–1989) — польська письменниця-романістка; родом із Самари (Росія), із родини засланців; вивчала французьку філологію в університеті Нансі, польську філологію в університетах Кракова і Варшави, спів у консерваторіях Варшави й Парижа; літературною творчістю займалася з 1918 року; з 1939 на еміграції, у 1940–1955 у Лондоні (голова польського відділення ПЕН-клубу), з 1956 у США (у 1963–1971 роках викладачка полоністики в Чиказькому університеті), 1968 року повернулася на батьківщину; авторка психологічно-побутових романів із елементами психоаналізу. Роман Іноземка (1936, екранізація 1986), який рецензував Б. Шульц, присвячений письменницькому дослідженню психіки жінки, яка старіє, літературна критика вважає його одним із найважливіших досягнень польської психологічної прози. (Примітка перекладача).

79

Listy do Brunona Schulza, «Kultura» № 18, 2.V.1976.

80

С. 157 кобольд — у германській міфології добрий дух-опікун дому, який найчастіше живе біля вогнища чи під перекриттям даху, приносить добробут. (Примітка перекладача).

81

С. 158 hiatus (лат.) — провалля, зяюча прірва. (Примітка перекладача).

82

С. 158 Роман Інґарден (1893–1970) — польський філософ і естетик, учень Е. Гуссерля, у 1933–1941 роках професор університету Яна Казимира у Львові, після війни викладав у Яґеллонському університеті у Кракові, дійсний член Польської АН; один із представників феноменології, багато займався проблемами онтології, розвинув власну теорію літератури та основ описової естетики, постулюючи відхід від біографізму та психологізму і зосередження уваги дослідника на самому творі. (Примітка перекладача).

83

С. 158 Стефан Шуман (1889–1972) — польський філософ, психолог, лікар; у 1928–1961 роках — професор Яґеллонського університету в Кракові, перший завідувач кафедрою виховної психології; автор численних наукових праць із галузі пізнавальних процесів, мови дітей, розвитку в них навичок малювання; естетичного виховання, формування індивідуальності й характеру, сенсу й радості від життя; одним із перших помітив талант Шульца і переконував його опублікувати свої твори; про нього Є. Фіцовський докладно пише у розділі Матеріали для автопортрету міфолога. (Примітка перекладача).

84

С. 158 wishfull thinking (англ.) — прагнення видавати бажане за дійсне. (Примітка перекладача).

85

С. 159 «Wiadomości Literackie» — літературно-мистецький тижневик, який виходив друком у Варшаві в 1924–1939 роках; видавці А. Борман і М. Ґридзевський (засновник і головний редактор) були пов'язані з групою «Skamander»; часопис був одним із провідних у міжвоєнний період, його регулярно читала ліберальна інтелігенція; помірковано проурядовий, а водночас сповідував демократичні цінності, гуртував навкруг себе літераторів із дуже різними світоглядами та естетичними програмами; часопис зауважив і високо оцінив оригінальність творчості С.І. Віткевича і Б. Шульца; для приваблення читачів у ньому часто практикувалися дискусії, конкурси, анкети. (Примітка перекладача).

86

С. 159 Бер Горовіц (1895–1942) — єврейський поет і маляр; народився на Закарпатті, перша його книга віршів З моєї гірської вітчизни (Відень, 1919) оспівувала рідні карпатські гори й полонини; служив у австрійському війську, закінчив медичний факультет Віденського університету, працював лікарем, учителем, малярем; перекладав твори українських письменників; загинув чи то від рук погромників у рідному селі Майдан, чи то був убитий німцями у Станіславі. (Примітка перекладача).

87

С. 159 Рахеля Корн (1898–1948) — поетеса, спершу писала польською, відтак перейшла на їдиш; народилася у селі Підліски на Галичині, мешкала у Варшаві; у 1939 році втекла до совєцької зони окупації, у 1948 році емігрувала до Канади. (Примітка перекладача).

88

Listy do Brunona Schulza, «Kultura» № 16,18.IV.1976.

89

Іґнаци Виґард, приятель Ізидора Шульца, брата письменника, головний директор фірми Polski Eksport Naftowy (а не лікар, як я помилково написав у книжці Bruno Schulz — listy, fragmenty, wspomnienia o pisarzu, Kraków, 1984).

90

С. 162 Давид Фришман (1859–1922) — єврейський прозаїк, поет, літературний критик і перекладач; писав івритом; походив із Зґежа, працював у Лодзі, Петербурзі, Вроцлаві, Варшаві, Одесі та Берліні; гостро критикував єврейську літературу епохи Гаскали та пропагував нову естетику, засновану на європейських зразках; переклав івритом твори Ф. Ніцше, Р. Тагора, Дж. П. Байрона. (Примітка перекладача).

91

Лист Шульца до Ст.І. Віткевича — першодрук у: St.I. Witkiewicz, Wywiad z Brunem Schulzem, «Tygodnik Ilustrowany» 1935, № 17 (див. Księga listów, s. 63–64).

92

С. 167 kat'exochen (грец.) — переважно, насамперед. (Примітка перекладача).

93

С. 186 «славойка» — дерев'яний клозет на подвір'ї, іронічна назва якого походить від прізвища польського довоєнного прем'єр-міністра генерала Ф. Славоя-Складковського (1885–1962), за фахом санітарного лікаря, який виступив з ініціативою санітарної реформи, частиною якої було упорядкування відхожих місць. (Примітка перекладача).

94

С. 188 «переслати світлину Шульца роботи цінованого у нашому місті фотографа Шенкельбаха» — ательє Шенкельбаха [Schenkelbach] містилося по вулиці Міцкевича (тепер Шевченка), там Шульц запасався скляними кліше, на яких голкою видряпував свої графічні роботи; родина Шенкельбахів мешкала у будинку по вулиці Флоріянській (тепер Юрія Дрогобича) неподалік від Шульців. (Примітка перекладача).

95

С. 192 ZAiKS — Спілка авторів та сценічних композиторів [Związek Autorów і Kompozytorów Scenicznych], заснована у 1918 році організація, яка опікується у Польщі захистом авторських прав. (Примітка перекладача).

96

Jerzy Ficowski, Regiony wielkie herezji — szkice o życiu i twórczości Brunona Schulza, Kraków 1967. II wyd. 1972.

97

Bruno Schulz, Proza, Kraków 1964.

98

Bruno Schulz, Księga listów. Zebrał, opracował, przypisami i aneksem opatrzył Jerzy Ficowski, Kraków 1975.

99

Zebrał i opracował Jerzy Ficowski, Kraków 1984.

100

С. 207 антецеденція — обставини, події, які передують якомусь факту. (Примітка перекладача).

101

с. 208 Neue Sachlichkeit — дослівно «Нова Предметність», напрямок у німецькій культурі, який розвивався у період Ваймарської республіки; у відповідь на експресіонізм постала своєрідна форма класицизму, прихильники якої вбачали майбутнє мистецтва у простоті мистецьких засобів та громадській активності митців; до цього напрямку належали К. Мензе, Г.М. Дафрінґгаузен, В. Шольц, А. Канольдт, Ґ. Шрімпф, частково Ґ. Ґрош і О. Дікс; у літературі А. Дьоблін, Г. Фаллада, Е. Кестнер, Л. Фейхтвангер намагалися відтворювати дійсність без суб'єктивізму й ідеалізації, вдаючись до іронічного репортажу та описів життя міста. (Примітка перекладача).

102

с. 209 мескалінові видіння — легка ейфорія або стан одурманення з барвистими зоровими галюцинаціями (залежно від дози), які породжує вживання мескаліну, алкалоїду зі стебла мексиканського кактуса, що практикують індіанці під час релігійних урочистостей. (Примітка перекладача).

103

Дочка Стефана Шумана, тепер Ґражина Чижевич.

104

С. 215 Представництво Уряду у Краї — після окупації Польщі у вересні 1939 року нацистською Німеччиною та сталінським СРСР, за кордоном, спершу у Франції, а пізніше у Великій Британії, почав діяти польський уряд в еміграції, який до 1945 року визнавали його західні союзники (у 1941–1943 роках також СРСР). Ним були створені підпільні збройні сили — Армія Крайова — та підпільна цивільна адміністрація, підпорядкована на території окупованої Польщі виконавчій структурі, званої Представництвом Уряду в Краї. (Примітка перекладача).

105

С. 215 кенкарта — від нім. Kennkarte: посвідчення, перепустка. (Примітка перекладача).

106

«Goldene Kejt», літературний щоквартальник (на їдиш), 1963 p., № 30, Тель-Авів.

107

«Trybuna Ludu», № 281, за 27–28.ХІ.1982.

108

Сентенція арамейською мовою про потребу дотримання євреями закону держав, де вони перебувають у період діаспори.

109

С. 246 «…наче то ілюстрації до роману Венера в хутрах Захер-Мазоха, другорядного австрійського письменника, від прізвища якого був утворений термін „мазохізм“, назва девіації» — Леопольд Ріттер фон Захер-Мазох (1836–1895), австрійський письменник, який народився у Львові (його дід з боку матері був відомим лікарем і багатолітнім ректором Львівського університету, а батько — начальником львівської поліції, істориком та меценатом музики), виріс у середовищі із сильними українськими та єврейськими мовними й культурними впливами; позаяк українська мова не мала тоді видавничої інфраструктури, вирішив писати німецькою; доктор філософії, професор університету Ґраца, фахівець із історії Росії. Автор глибоко психологічних та ліричних Галицьких історій, Єврейських історій, більше популярний у Франції, ніж у себе на батьківщині, завдяки циклові романів Заповіт Каїна: Дон Жуан з Коломиї, Капітулянт, Місячна ніч, Плато, Венера у хутрах, Мадонна у хутрах та низці окремих повістей, де провідною темою є аномальне кохання чоловіка, якому подобається приниження, до владної та жорстокої красуні. Попри відсутність у Захер-Мазоха відверто еротичних сцен і зосередженість на певній психологічній грі персонажів, австрійський психіатр Рихард фон Крафт-Ебінґ назвав сексуальне збочення (девіацію), дзеркальне до садизму, прізвищем письменника — «мазохізм» (Psychopatia sexualis, 1886). У лицемірній вікторіанській Європі це повністю знищило добре ім'я літератора, який помер у злиднях, твори його послідовно вилучали з бібліотек і нищили, а оригінальність творчості усвідомили тільки у другій половині XX століття, на культуру якого він справив величезний вплив. Упередженість, яка вчувається в оцінці Є. Фіцовського, традиційна для польської громадської думки, котра табуювала прізвище Захер-Мазоха через батька, який упродовж півтора десятиліття на посту керівника львівської поліції активно поборював польський національний рух, симпатизуючи водночас місцевим українцям і євреям. (Примітка перекладача).

110

Adolf Bienenstock, Z wystawy wiosennej. Prace graficzne Brunona Schulza, «Chwila», 8.VII.1922, № 1213.

111

Wystawa prac artystów żydowskich, Wilno, IV.1923. «Przegląd Wileński» 1923, № 8, s. 7–8.

112

Wystawa siedemnastu malarzy żydowskich, Kraków, 16.11.1930. «Sztuki Piękne» (Kronika Artystyczna). Kraków-Warszawa 1930. R. 6.

113

З листа Юліуша Фляшена до Єжи Фіцовського 1.VI.1948 (див.: В. Schulz, Księga listów, Kraków 1975, s. 159–160).2 «Sztuki Piękne» (Kronika Artystyczna), Kraków-Warszawa 1930. R. 6, s. 200–201.

114

С. 248 хадеки — члени партії християнських демократів. (Примітка перекладача).

115

Artur Lauterbach, Talent w ukryciu. O grafikach Brunona Schulza, «Chwila», 1929, № 3740.

116

Artur Lauterbach, Ze sztuki. Salon wiosenny, «Chwila», 1930, № 4005.

117

«Sztuki Piękne» (Kronika Artystyczna), Kraków-Warszawa 1930. R. 6, s. 200–201.

118

«Głos Plastyków», Warszawa 1931, № 8, s. 6, № 9, s. 5.

119

«Glos Plastyków», Warszawa 1936, № 1–6, s. 97; «Przegląd Artystyczny», Warszawa 1936, № 1, s. 12.

120

Ignacy Witz, Obszary malarskiej wyobraźni, Kraków 1967, s. 40.

121

Лист Шульца до Зенона Вашневського 24.IV.1934 (див.: Księga listów, s. 37).

122

«Cusztajer» (львівське літературно-мистецьке видання мовою їдиш), 1930, № 2.

123

Лист Шульца до Ст.І. Віткевича — першодрук у: St. І. Witkiewicz, Wywiad z Brunonem Schulzem, «Tygodnik Ilustrowany» 1935, № 17 (див.: Księga listów, s. 63–64).

124

Лист Шульца до Стефана Шумана 24.VII.1932 (див.: Księga listów, s. 20).

125

Там само.

126

Лист Шульца до Зенона Вашневського 28.1.1935 (див.: Księga listów, s. 47).

127

St.I. Witkiewicz, op. cit. (див.: Księga listów, s. 64).

128

St.I. Witkiewicz, op. cit. (див.: Księga listów, s. 163–164).

129

Лист Шульца до Остапа Ортвіна 20.V.1921 (див.: Księga listów, s. 17).

130

Лист Шульца до Анни Плоцкер 19.XI.1941 (див.: Księga listów, s. 132).

131

Лист Шульца до Зенона Вашневського 24.IV.1934 (див.: Księga listów, s. 37).

132

St.I. Witkiewicz, op. cit. (див.: Księga listów, s. 63–64).

133

У паперовому оригіналі текст примітки відсутній. (Примітка верстальника).

134

С. 284 «…народився в Кам'янці Струмиловій» — тепер місто Кам'янка Бузька на Львівщині. (Примітка перекладача).

135

С. 323 Гаренда [Harenda] — будівлі в межах Закопаного, в т. ч. музей поета Я. Каспровича та його мавзолей, дерев'яна церква XVII ст. (Примітка перекладача).

136

С. 323 ГСУ — Головне статистичне управління. (Примітка перекладача).

137

С. 326 «таедіовітальні» стани — від лат. táedium vitae, «огида, байдужість до життя, нудьга, породжена оточенням та обставинами, фрустрація». (Примітка перекладача).

138

С. 327 «…повернулася до батьків у Янів…» — від 1945 року селище Івано-Франкове Яворівського району Львівської області. (Примітка перекладача).

139

С. 330 «…закінчивши гімназію ім. королеви Ядвіґи у Львові, вступила до університету Яна Казимира…» — державна жіноча гімназія ім. королеви Ядвіґи містилася у 1920–1932 роках у будинку по вул. Академічній (тепер проспект Шевченка), 9; університет Яна Казимира — тепер Львівський національний університет ім. Ів. Франка. (Примітка перекладача).

140

С. 331 «…перетнулася з майбутнім кардиналом Вишинським» — Стефан Вишинський [Stefan Wyszyński] (1901-81), з Х.1948 року примас (перший за статусом з-поміж єпископів) Польщі, архієпископ ґнєзненський і варшавський, з 1953 року кардинал. Твердо відстоював автономність Римо-Католицької Церкви у Польщі, за що був у 1953–1956 роках ув'язнений комуністичним режимом; зумів організувати церковне життя, не підпорядковане державі, викликав велике невдоволення влади, коли у 60-х роках польські єпископи простягнули руку християнської любові німецьким католикам («пробачаємо і просимо пробачити нас») і організували масове відзначення тисячоліття хрещення Польщі; активно підтримував у Польщі реформи II Ватиканського собору; його приятель і соратник кардинал Войтила був обраний у 1978 році Папою римським під ім'ям Івана Павла II. Примас Вишинський за життя став моральним лідером віруючих поляків. У період німецької окупації, коли він перетнувся з Ю. Шелінською, о. Стефан мешкав у Лясках біля Варшави — з цим осередком, який гуртувався навколо священика В. Корніловича, він був пов'язаний із 30-х років; у Лясках о. Стефан був капеланом шпиталю варшавських повстанців. (Примітка перекладача).

141

Йдеться про однолітка та багатолітнього приятеля Шульца Емануеля (Мундка) Пільпеля, який невдовзі помер у Дрогобичі.

142

Йдеться про Вітольда Ґомбровича.

143

«Rocznik Literatury» (точніше, «Rocznik Literacki») виходив від 1932 р. та містив обговорення літературної продукції попереднього року. Шульцові йдеться не про рецензію на Цинамонові крамниці, яку опублікував у «Roczniku» Леон Півінський, а про фейлетон Брези На полях «Rocznika Literackiego» — відсіч песимістам [Na marginesie «Rocznika Literackiego» — odprawa pesymistom], надрукований у «Kurierze Porannym».

144

У грудні 1934 р. Шульц познайомився з Брезою особисто, й відтоді попереднє знайомство, яке обмежувалося листуванням, перетворилося на близьку приязнь між обома письменниками.

145

Александр Лещиц — торговець творами мистецтва, власник пересувної галереї, організатор виставок образів, які він приймав на комісію у відпочинкових осередках під час туристично-відпусткового сезону.

146

Райнер Марія Рільке (1875–1926) — австрійський поет, якого Шульц числив покровителем своєї уяви та недосяжним майстром поетичної експресії.

147

Юною називав Шульц свою наречену Юзефину Шелінську (1905–1991), із якою він розстався після близько чотирьох років знайомства, в 1937 р.

148

Пенсіонер — оповідання, яке входить до тому Санаторій Під Клепсидрою (першодрук: «Wiadomości Literackie», 1935, № 51/52 із 6 ілюстраціями автора).

149

Друкована у двох наступних числах щомісячника «Skamander» повість Весна (1936, № 74 і 75) була пізніше включена до тому Санаторій Під Клепсидрою.

150

Тадеуш Штурм де Штрем (1892–1968) — громадський діяч, публіцист, член Польської соціалістичної партії (PPS), багатолітній працівник Головного статистичного управління (GUS), куди на прохання Шульца він узяв на роботу його наречену. Самовідданий громадський активіст, усе життя допомагав людям. У роки сталінізму на багато років ув'язнений. Приятель Ст.І. Віткевича.

151

Дебора Фоґель (1902–1942) — авторка книги прози Цвітуть акації, єврейська поетеса, теоретик мистецтва, критик, співробітниця «Sygnałów» і «Wiadomości Literackich». Приятелька Шульца. З його листів до неї постали перші фрагменти та начерки Цинамонових крамниць. Шульц написав рецензію на її прозу. Дебора разом із сім'єю була вбита у львівському ґето.

152

«Wiadomości Literackie» — тижневик за редакцією Мечислава Ґридзевського, який публікувався у Варшаві в 1924–1939 роках, аудиторію його складала ліберальна інтелігенція.

153

Стефан (Стеф) — синочок Романи Гальперн, тепер лікар-психіатр у США.

154

Змори — найвідоміший роман Еміля Зеґадловича (1888–1941), поета і прозаїка, засновника поетичної групи «Czartak».

155

Головне статистичне управління.

156

Станіслав Іґнаци Віткевич.

157

У зв'язку зі спробою одружитися, Шульц мав намір фіктивно зареєструватися у Сілезії, де існувала юридична можливість укласти цивільний шлюб без урахування різниці віросповідань кандидатів на подружжя (Шелінська була католичкою, а Шульц — позаконфесійним).

158

Вільгельм Шульц (1910–1944) — син старшого брата Бруно Шульца, Ізидора. В 1938 р. узяв шлюб із Ельжбетою Ґодлевською в євангелічній церкві у Варшаві. Загинув разом із дружиною в освєнцимській газовій камері.

159

Ізаак Фоєрберґ (1911–1970) — колишній учень Шульца, комуністичний діяч. Шульц звертався до знайомих, у т. ч. до Романи Гальперн, із проханням про пораду й допомогу арештованому в Угорщині Фоєрберґові. Після війни, під зміненим прізвищем — Іґнаци Кшемень — він працював на польській дипломатичній службі.

160

Казимир Вежинський (1894–1969) — поет із групи «Skamander», помер в еміграції.

161

Вацлав Чарський — головний редактор «Tygodnika Ilustrowanego», де Шульц публікував свої новели та есеї.

162

Вацлав Берент (1873–1940) — романіст і перекладач, автор романів Порохно, Живе каміння, Діоген в кунтуші; у ті часи член Польської Академії Літератури.

163

Едмунд Гусерль (1859–1938) — німецький філософ, математик, творець модерної феноменології, якою Шульц цікавився завдяки ознайомленню з працями професора Романа Інґардена, польського представника цього напрямку в науці.

164

Коростів — туристично-відпочинкова місцевість у тогочасній Східній Малопольщі (Галичині), де інженер Єжи Райтман, знайомий Шульца, заснував рекреаційний осередок, описаний в поетично-міфічній візії Шульцівської Республіки мрій.

165

Гнітючі історичні події — то насамперед т. зв. Аншлюс, вступ німецької армії до Австрії та інкорпорація тієї держави до Третього Райху. Трапилося це 15 березня, всього лише за п'ять днів до написання листа Шульца.

166

Польське видання перекладу Сліпого в Ґазі Олдоса Гакслі було опубліковане в 1938 р. З творчістю Гакслі Шульц познайомився раніше — він написав рецензію-есей Мандрівки Скептика («Tygodnik Ilustrowany», 1936, № 6) про видану в 1936 р. Музику уночі того ж автора.

167

Ванда Краґен (1893–1982) — перекладачка, переважно з німецької та англосаксонської літератур.

168

Юзеф Вітлін (1896–1976) — поет, романіст, перекладач. У 1935 р. отримав нагороду ПЕН-Клубу за переклад Одіссеї та нагороду «Wiadomości Literackich» за роман Сіль землі. Від 1939 р. в еміграції, помер у США.

169

Марія Кунцевичева (1899–1989) — представниця психологічно-побутового напрямку в польській літературі. У 1938 р. запропонувала кандидатуру Шульца на нагороду «Wiadomości Literackich». Шульц опублікував аж три розлогі рецензії на її роман Чужинка.

170

Марія Домбровська (1889–1965) — романістка, новелістка, есеїстка, авторка Ночей і днів, видатний творець великого романного епосу. Як і Кунцевичева, назвала кандидатуру Шульца під час дискусії в журі нагород «Wiadomości Literackich».

171

Шульц виїхав до Франції 2 серпня, повернувся 26 серпня 1938 р.

172

Запропонована Шульцом неділя була днем початку німецько-совєцької війни — 22 червня 1941 р.

173

Гільда Берґер — тоді трохи старша за двадцять років утікачка від гітлерівських переслідувань у Німеччині. Врятована німцем, пережила війну та виїхала до США, у шістдесятих роках як Гільда Ольсен виступила свідком звинувачення на процесі військового злочинця, де також свідком виступив Бертольд Байц, той, який врятував їй та багатьом іншим євреям життя, за що пізніше був відзначений в Ізраїлі медаллю Праведника Народів Світу.

174

Марек З. — Марек Гольцман (1919–1982), який тоді носив прізвище Зінґер (по матері), керівник бібліотеки в Бориславі, після війни видатний майстер фотографії. Помер у Варшаві.

175

Анна з нареченим приготувалася до втечі з Борислава, маючи намір пробратися до Варшави.

176

Марек Цвіліх.

177

Тобто з Варшави.

178

Того листа Анна отримала за тиждень до своєї трагічної смерті.

179

Клопотання про річну відпустку закінчилися невдачею. Шульц отримав піврічну відпустку, та й то лише у 1936 р. — від 1 січня до 30 червня, — з офіційним обґрунтуванням: «з метою надати йому можливість для літературної праці».

180

Єжи Яніш (1901–1962) — маляр, співорганізатор і член групи малярів «Artes», яка виникла у Львові в 1929 p.; до неї належали Отто Ган, Людвік Ліль, Генрик Стренґ, Тадеуш Войцеховський та інші. Займався малярством у дусі сюрреалізму. В період тісних контактів із Шульцом працював у Дрогобичі над реставрацією фресок у храмі XV століття. Помер у Варшаві.

181

Генрик Стренґ (1903–1960) — маляр, співзасновник групи «Artes». Навчався у Львові та у Фернана Леже в Парижі. Після війни під зміненим прізвищем — Марек Влодарський, — був професором Варшавської Академії красних мистецтв. У різні періоди творчості займався малярством із рисами сюрреалізму, кубізму та абстракціонізму.

182

Едґар Алан По (1809–1849) — американський новеліст, поет, літературний критик. Після Е.Т.А. Гофмана — найвидатніший творець фантастичної новели та повісті жаху.

183

Шульц виїхав із Парижа 26 серпня 1938 р.

184

Конрад Вінклер (1882–1962) — маляр, теоретик і критик мистецтва, співтворець групи «Formiści Polscy».

185

«Pion» — літературно-громадський тижневик, який виходив у Варшаві в 1933–1939 роках.

186

Якуб Вайсман, якого приятелі називали Кубою або Марком, двадцяти-кількарічний піаніст, випускник Вищої музичної школи у Львові; його вважали за одну з найвидатніших мистецьких індивідуальностей в царині фортепіанної гри у своєму поколінні. В 1942 р. німці його затримали під виглядом набору євреїв на примусові роботи та вбили. Згадки про «Марка» у другому листі стосуються його ж особи.

187

Єжи Яніш — дивіться примітку 1 у листі до Рудольфа Отенбрайта (у електронній версії — примітка 180).

188

Войцеховський двічі виїжджав перед війною до Парижа, в 1936 р. як стипендіат Фонду національної культури, в 1937 р. як інженер-архітектор з екскурсією студентів архітектури.

189

Після встановлення у Львові совєцької влади, колишня Школа мистецького ремесла була перетворена в Інститут красних мистецтв, у якому завдяки протекції приятелів Войцеховський отримав роботу викладача.

190

Марек — Якуб Вайсман.

191

Мандрівка Войцеховського до Москви не відбулася.

192

Войцеховський спільно з архітектором Каролем Коцімським брав участь у конкурсі з модернізації Театру Скарбека (драматичний театр у Львові) як пам'ятки архітектури, здобувши найвищу з визначених, другу нагороду.

193

Войцеховський виставляв у тридцяті роки у Львові, в рамках діяльності групи «Artes», проект базиліки, церковних меблів, поліхромії інтер'єрів, виконані під впливом подорожі до Італії та відвідин пам'яток Равенни.

194

Зусилля Шульца, метою яких була публікація його творів, виявилися в тогочасній ситуації цілком безплідними, отож після початку у 1939 р. війни він не надрукував жодного слова.

195

Зюна Г. — Ізабелла Германова. У себе вдома у Львові вона провадила мистецький салон, була покровителькою зібрань пластиків, письменників, акторів. Після вибуху німецько-совєцької війни в 1941 р. опинилась у львівському ґето, звідки їй вдалося завдяки приятелям вибратися та переїхати до Варшави. Після війни під прізвищем Чермакова і псевдонімом Феліція займалася літературною публіцистикою і перекладами. Написала серед іншого спогади про Бруно Шульца. Померла в 1964 р.

196

К. Truchanowski, Apteka pod Słońcem, Warszawa 1938. Рецензія А. Лашовського Apteka pod Schulzem, «Polityka» 1938, № 35.

197

J. Czechowicz, Truchanowski i towarzysze, «Pion» 1938, № 35

198

K. Truchanowski, Zatrute studnie, Warszawa 1957.

199

К. Truchanowski, Ulica Wszystkich Świętych, Warszawa 1936.

200

J. Pieszczachowicz, Modelowanie piekła, «Życie Literackie» 1968, № 2. Автор висновує, буцім Шульц для Трухановського — то «творча, а не відтворювальна інспірація».

201

В. Schulz, Księga listów, oprać. J. Ficowski, Kraków 1975, s. 66–68.

202

С. 387 «…літературна критика, особливо з осередків, пов'язаних із часописами РАХ-у…» — йдеться про Товариство «РАХ» (читається «пакс»), формально засноване у 1952 році, проте чинне з 1945 року, що згуртовувало світських католиків, частина з яких до і під час війни активно діяла в ультраправих організаціях ONR «Falanga» і Konfederacja Narodu. У період до 1956 року лідер «фалангістів» (назва організації апелювала до франкістського руху в Іспанії) Болеслав П'ясецький, який очолив РАХ, тісно співпрацював із сталіністським режимом у Польщі, намагаючись монополізувати діяльність католицьких осередків і стати єдиним посередником між ними та державними й партійними органами. За цю колабораціоністську позицію влада ПНР передала йому в підпорядкування активи репресованої Римо-Католицької Церкви й дозволила провадити широку пропагандистську діяльність, зокрема видавати щоденну газету «Słowo Powszechne» (від 1946 року), тижневик «Dziś і jutro» (1945-56), утримувати впливове книжкове видавництво «Instytut Wydawniczy РАХ». Повністю поділяючи ідеологічні настанови польських комуністів, керівництво РАХ ігнорувало «буржуазну формалістську» літературу (до якої зараховували і творчість Бруно Шульца), окрім того відзначалося антисемітськими та ультраконсервативними настроями, що особливо виразно виявилося під час цькування євреїв та ліберальної інтелігенції у 1968 році. (Примітка перекладача).

203

Т. Breza, Pisarz, którego dręczy sobowtór, «Kurier Poranny» 1936, № 357.

204

К. Truchanowski, Czy naśladownictwo?, «Studio» 1936, № 5–6, s. 186–190.

205

В. Schulz, Sanatorium pod Klepsydrą, Warszawa, 1937.

206

В. Schulz, Sanatorium pod Klepsydrą (оповідання), «Wiadomości Literackie» 1935, № 16.

207

B. Schulz, Mój ojciec wstępuje do strażaków, «Wiadomości Literackie», 1935, № 5.

208

B. Schulz, Księga, «Skamander», 1935, № 58.

209

C. 398 sapienti sat (лат.) — фраза із Плавта, яка означає «розумному доста», щоб зрозуміти, про що йдеться. (Примітка перекладача).

210

С. 398 ab ovo (лат.) — ідіома, яка дослівно означає «від яйця» (Леди, з якого вилупилася Єлена, причина Троянської війни), тобто «від прапочатку». (Примітка перекладача).

211

Carl G. Jung, О psychologii i patologii tzw. zjawisk tajemnych, przekł. E. Sadowska, Warszawa 1991, s. 115–116.

212

S. Rassalski, Sąd nad pisarzem, «Kurier Poranny» 1937, № 309.

213

С. 399 «…послідовно їх деформуючи: Szulc, Meyrinck, Kaffka» — згідно з польською правописною традицією прізвища іноземного походження пишуться, як у мові оригіналу, відтак прізвища Бруно Шульца, Ґустава Мейрінка та Франца Кафки мали б писатися: Schulz, Meyrink, Kafka. (Примітка перекладача).

214

В. Schulz, Proza, Kraków 1964, s. 278, 279, 280.

215

Ibidem, s. 116.

216

Ibidem, s. 80.

217

К. Truchanowski, Spotkania z Schulzem, (w:) H. Dederko, Bruno, autobiografia pośmiertna Brunona S. (program spekt. teatr. o B. Schulzu), Kraków 1987, s. 9-11.

218

B. Schulz, Kometa, «Wiadomości Literackie» 1938, № 35.

219

B. Schulz, Egga van Haardt, «Tygodnik Ilustrowany» 1938, № 40.

220

Лист до Романи Гальперн за 13 X 1938 (в:) В. Schulz, Księga listów, s. 112.

221

Листи до А. Плешневича, (в:) В. Schulz, Proza, s. 579–584.

222

Листи до А. Плешневича, (в:) В. Schulz, Księga listów, s. 73–76.

223

Лист до А. Плешневича, В. Schulz, Proza, s. 582–584 і (в:) В. Schulz, Księga listów, s. 75–76. Опущений мною уривок я опублікував лише у трьох іншомовних виданнях листів Шульца: Letters and drawings of Bruno Schulz, edited by J. Ficowski, Harper a. Row. New York, 1988; B. Schulz, Correspondance et essais critiques, preface et notes de J. Ficowski, Editions Denoel, 1991; B. Schulz, Die Wirklichkeit ist Schatten des Wortes — Aufsütze und Briefe, herausgegeben von J. Ficowski, Carl Hanser Verlag, München, 1992.

224

Листи до Трухановського, (в:) В. Schulz, Proza, s. 585–588.

225

Листи до Трухановського, (в:) В. Schulz, Księga listów, s. 66–68.

226

Ibidem, коментар, s. 165.

227

Bruno Schulz — listy, fragmenty, wspomnienia o pisarzu, Kraków 1984.

228

C. 444 «…набуває тератоїдальних, алегоричних форм» — тератологія є наукою, яка займається дослідженням вад розвитку та потворністю у людей і тварин. (Примітка перекладача).

229

С. 454 sit venia verbo (лат.) — дозвольте сказати. (Примітка перекладача).

230

С. 462 «ц.к. монархії» — тобто, «цісарсько-королівської монархії», дуалістичної Австро-Угорської імперії, яка існувала у 1867–1918 роках. (Примітка перекладача).