Сад божественних пісень

Ми тебе зовем марнуем,

О життя щасливий час!

Мов тягар на спині, чуєм,

Тратим марно повсякчас!

Наче прожитий час та й вернеться назад,

Наче ріки до своіх повернуться струмків,

Наче зможем життю хоч би piк ще додать,

Мов з безмежних життя в нас складається днів.

Тож для чого так бажаем

Жити літдо вiciмсот,

Коли ми життя збуваєм

На дурниць пустомолот?

Краще мить чесно жить, аніж день в мислях злих,

Краще в святі день пробуть, аніж безбожний piк,

Буде чистий хай рік, ліпш ніж десять брудних,

Краще десять корисних, аніж безплідний вік.

Кинь, о друже мій, безділля,

Дорожити варто днем,

Зразу ти берись до діла -

Час безслідно промайне!

Не наше то уже, що пройшло мимо нас,

Не наше, що принесе прийдешня пора,

Сущий день тільки наш, а не ранковий час,

Не знаєм, що принесе вечорова зоря.

Як не вмієш так-от жити,

Вивчи-бо фiгypy ту!

Ах, не може умістити

Розум хитрість цю просту.

Знаю, наше життя сповнене брехунів,

Знаю, що вельми дурний у світі чоловік,

Знаю, чим більш прожив, тим більше подурнів,

Знаю, сліпий є той, що заклада собі вік [232].