Сердце генерала Гурова. Истории из жизни репортёра

История 47-я. Жизнь под немцами: город Пологи, 1943 год

Когда мне на глаза попала газета «Нове життя», выходившая в годы оккупации города Пологи немцами, я буквально с карандашом в руках проштудировал все 44 оккупационных ее номера. Настолько мне было интересно.

«Помогли нам визволятись люди із орлами»

Газета писала о многом. Регулярно, например, давала сводку о положении на фронте — «Из главной квартиры фюрера». Публиковала много писем из Германии пологовцев, вольготно, как они сами писали, устроившихся там на работах. Эти письма — с конкретными фамилиями и адресами, между прочим. Печатались и стихи. Как лирические — не местным есениным, правда, написанные, так и откровенно пропагандистские. Одно, например, начиналось так: «Помогли нам визволятись люди із орлами».

Догадается уважаемый читатель, о каких орлах-вызволителях в стихотворении идет речь?

Цитирую строфу полностью:

«Помогли нам визволятись

Люди із орлами —

Отож фюрер Адольф Гітлер

3 своїми синами».

Во как! А я, читая бредни сторонников кровавой «русской весны», навязанной нам в 2014 году кремлевским Путлером и его фашистами, никак не мог понять: откуда ж они в Украине взялись, мерзавцы эти?

Причем в таком количестве.

Да они тут и пребывали тихонько — со времен отгремевшей на наших полях войны с немцами. И ждали своего часа, своей проклятой «весны».

Ну, если не они лично — лет-то сколько минуло с той войны страшной, то их дети и внуки.

Дедыпредавали — это о них.

Ну, пусть еще раз проштудируют историю.

Она все помнит.

Ничего не забывает и ничего не прощает.

Кстати, последний номер газеты в оккупированных Пологах вышел 14 августа 1943 года — через день после того, как на Донбассе развернулось широкомасштабное наступление Красной Армии, в ходе которого — 17 сентября, немцев вышибут из Полог.

А газета «Наше життя» бодро вещала: «Ці чутки [о наступлении] — явна брехня. Німецька армія на сході міцно тримає в своїх руках оборонні позиції і завдає атакуючому ворогові великих втрат».

Закрыв номер, я, к слову, обнаружил, что подписал его в печать другой редактор. Его предшественник, у которого была немецкая фамилия, куда-то исчез. Видимо, он не очень верил в то, что «німецька армія міцно тримає оборонні позиції».

Вот что коротко я хотел сказать перед тем, как мы, образно говоря, на машине времени перенесемся… в оккупированные Пологи.

Это очень даже возможно: архивы той поры открыты для всех.

«Німецька армія визволителька назавжди вигнала більшовиків. Український народ розуміє, що тільки поруч з великою німецькою нацією він збудує нове, світле, радісне, життя».

/І. Патока, завідуючий Пологівським РВНО, «Український народ вже більшовикам не вірить». «Нове життя», 29 января 1943 года/

***

«В суді

З 23 по 26 березня, з 2 по 3 квітня 1943 року в м. Пологи засідав Надзвичайний німецький суд з Дніпропетровська. В його компетенцію увійшов розгляд найбільш великих злочинів діяльності в межах всього Генерального комісаріату. Разом з іншими справами були розглянуті й такі:

справа обвинуваченого Сидора Бондаренко, який в грудні 1942 року в Пологах в українки Валентини Ворошевої зламав замок і вчинив крадіжку. Суд присудив обвинуваченого Сидора Бондаренка на 3 роки каторжної в'язниці;

справа обвинуваченої агронома Ганни Семененко у незаконному вилученні від загального народного вжитку посівної пшениці. Суд присудив обвинувачену на 8 місяців в'язниці та 1000 карбованців штрафу;

справа Степана Волика з села Андріївки, який обвинувачується в тому, що, супроводжуючи труни з трупами німецьких солдат, відкрив дві труни і викрав з них дві пари ботинок. Суд присудив його на вісім років каторжної в'язниці;

справа Григорія Заболотного з села Ново-Михайлівки, який з метою пограбування односільчанки гр-ки Донець убив її. Суд присудив його до страти на смерть;

справа Олександра Подлецького, який в селі Кіршвальд працював мірошником, обвинувачується в тому, що в листопаді минулого року, завдяки необережності, викликав пожежу млина. Суд останнього виправдав.

Уїздний комісар ГЕРНЕР»

/«Нове життя», 10 апреля 1943 года/

***

«Настав час знищення радянського раю — цього пекельного життя. Великий німецький народ прийшов до нас і вирвав нас з казанів киплячої смоли, щоб ми на руїнах пекла збудували рай. Німецьке командування оцінило нашу щирість на трудовому фронті й довіряє кожному українцеві стати в ряди німецької армії і спільно знищити більшовизм — будівника пекельного життя. Лише наша віддана й чесна праця скоротить шлях до мирного життя, до правди і волі».

/П. Корж, «Наземно пекло». «Нове життя», 19 мая 1943 года/

***

«Я влаштувалась добре

Подаємо нижче дослівну копію листа Марії Василівни Шендрик, яка проживала в м. Пологи по вул. Запоріжській, 6 і 5 мая виїхала на роботу до Німеччини.

Добрий день дорога мамо! На першій строчці мого листа я тобі повідомляю, що я пока жива і здорова того і вам бажаю у вашому сімейному житті. Мамо, я доїхала до місця благополучно тільки одне погано, що я не разом з Марусею, тобто не в одного хазяїна, їхали ми 10 днів, а на одинадцятий день приїхали до міста Галле. В суботу 15 травня мене привезли до хазяїна. У нього корів немає, але молока п'ємо досхочу. їсти, пити що вгодно. Як тільки приїхала, зараз хазяйка пішла і взяла пива, ковбаси, масла та посадила мене їсти. Хазяйка дала мені окрему кімнату на верхньому поверсі, будинок двохповерховий, ліжко, пирину, простінь, подушку. Дала мені два халати, чулки шовкові, туфлі і я ходила гуляти у неділю 16 травня з дівчатами, які живуть поблизу мене».

/«Нове життя», 2 июня 1943 года/

***

«В Пологівському районі один за одним розпускаються бувші колгоспи — це залишене потомство більшовиків. 30 травня 1943 року на розпуску бувшого колгоспу «Ударник», Ново-Карлівської сільуправи, були присутні уїздний комісар п. Гернер, районний керівник сільського господарства п. Роперс, дільничий керівник сільського господарства п. Поль та багато представників громадських установ. Мешканці села Ново-Карлівки з почуттям глибокої радості прийняли гостей, в яких вони бачать своїх визволителів. На мітинзі, влаштованому в честь розпуску бувшого колгоспу «Ударник», уїздний комісар п. Гернер сказав: «Колгоспній системі прийшов кінець, могутня зацікавленість в роботі перевищує все — кожному селянинові своя земля. Чесно трудитись і таким чином допомагати німецькій армії остаточно звільнитись від більшовиків — обов'язок кожного селянина».

/«Свято в с. Ново-Карлівка», «Нове життя», 2 июня 1943 года/

***

«Як і німецький солдат, доброволець одержує те ж саме харчування та приміщення. Час від часу доброволець також одержує горілку і щоденно свою норму тютюну. Хто бажав стати на захист безпечності та порядку своєї батьківщини — стане добровільнім. Борись разом з Німеччиною за перемогу своєї батьківщини і стань в ряди добровільців!»

/«Нове життя», 9 июня 1943/

***

«Сьогодні радісний день, тому що перший солдат одержує зарплату. Зарплата, яка належить дабровільцям, виплачується 3 рази на місяць після кожних 10 днів. Щомісяця одержують: стрілець — 325 крб., заступник ком. Видділу — 450 крб., командир відділу — 525 крб. Служити в частинах добровільців є пошана для твоєї батьківщини. Перемога Німеччини вирве вас назавжди з кігтів Сталіна та його більшовицької зграї. Тому служи своїй батьківщині! Стань добровільцем!»

/«Нове життя», 12 июня 1943 года/

***

«Село стало великою дружнього сім'єю, яка себе почуває спокійно під захистом німців, при них зростає і квітне. Це була нагорода за щиру працю, бо всі знали, що без праці ніщо не дається. І коли веселими ночами вдалені лунали пісні і веселий сміх лунав у такт з гопаком, всі почували, що вони живуть в новий, щасливий час, якому вони із вдячністю віддають всі свої сили, щоб своєю працею допомагати знищити більшовизм, а після його знищення закріпи ти те, що вже тепер, хоч і частково, досягнуто їхньою громадою».

/Гайо, «Радість в українському селі». «Нове життя», 18 июня 1943 года/

***

«9 червня ц. р. на зборах посадників сільських управ Куйбишевського району, де було присутнє і місцеве населення, з доповіддю виступив добродій Горбачов, який був відряджений у Німеччину для ознайомлення з життям українських робітників. Добродій Горбачов відвідав українських робітників, які працюють на заводах і фабриках у Кенігсберзі і Нюрнберзі. Українські робітники йому розповіли і показали, де й при яких умовах вони живуть та працюють.

«Я переконався, — говорить Горбачов, — що їхні житла чисті, світлі, теплі, мебльовані і особливо, що мене вразило, це повне забезпечення та чистота постільної білизни. Харчування набагато покращало, їм навіть готують українські страви, а крім цього, вони ще можуть додатково купувати печива та солодкості, як наприклад: цукерки, шоколад і т д. Кожен робітник одержує спецовку, крім того картку, по якій вони можуть собі купити одяг, взуття. Щоденно українські робітники працюють 8—9 годин».

Ми переконані в тому, що українські робітники живуть щасливо і радісно в Німеччині, що наш фюрер Адольф Гітлер веде нас до перемоги над ворогом. Всі свої сили ми віддамо для німецької армії, для перемоги над більшовизмом».

/Брехт, голова Куйбишевського району, «Подорож до Німеччини». «Нове життя», 18 июня 1943 года/

***

«Мне живется хорошо

Из Германии от В. Батрака в город Пологи, ул. Запорожская, 32

Добрий день мої рідні папа, мама, Жора і Алунчикі! Повідомляю вас, що я живий і здоровий, чого і вам бажаю. Я вам уже писав, що нам була в м. Перемишлі комісія. Комісію пройшли майже всі з Полог. 10 травня нас привезли в м. Галле. Тут нас розподілили. Моїх товаришів — Костю Куртева, Калітенка Льоню, Іншакова і його друга призначили працювати на фабрику чи завод у велике місто. Я зараз працюю у одного багатого господаря, що має 3 коней, 7 корів, З телят, 6 великих свиней, овець, курей та гусей. Господарство велике, багато різних машин. Їмо дуже добре, я й дома того не бачив, шо тут їм. На сніданок завжди різноманітні солодкі пиріжки, у 12 го дин обід — сало, ковбаса, жарена картопля і інше. У 3 години кофе з солодкими пиріжками у 7 — 8 годин добра вечеря. Господар і господарка дуже хороші… Передавайте вітання всім сусідам. Кріпко тисну руку і міцно цілую. Володя».

/«Нове життя», 30 июня 1943 года/

***

«Помогли нам визволятись

Люди із орлами —

Отож фюрер Адольф Гітлер

3 своїми синами.

Вставай, Тарас, подивися,

Як б'ються з жидами

Українці й німці, заповіт твій

Не пролунав дарма.

Твоя слава не пропала,

Наша слава й воля.

Для Вкраїни усміхнулась

Щасливая доля.

/С. Коваленко, «Розійшлася чорна хмара», с. Куйбишево. «Нове життя», 30 июня 1943 года /

«Не будемо говорити про жертви, будемо дивитися на Захід! Там жертви приносяться народом, на боці якого ми хочемо стояти. Доля нашої любимої України перебуває в руці Адольфа Гітлера, йому ми даруємо своє довір'я, тому що ми віримо в його перемогу!»

/Д. Е. Ш., Пологи. «Наше життя», 7 июля 1943 года/

***

«Посадники, старости мов батьки очолюють життя села. Ніщо не забувається. Школу вважається не менш важливою нивою, де виховуються квіти нового життя без більшовицького дурману. Вона виглядить мов квітка в центрі села, забезпечена паливом, вчителями. Вчитель зайняв своє почесне місце, йому не доводиться принижено випрошувати палива для себе. Всі недоліки, що залишились від рад, викорінюються. Господарство збагачується і збагачується, і щоб можна було самостійно господарювати».

/П. Корж, «Українське село», с. Сисикулак. «Нове життя», 10 июля 1943 года/

***

«Пологівським драматичним театром була поставлена музична оперета «Гейша». Художнім оформленням п. Фостов дав вірне поняття глядачеві про красиві японські чайні. Особливо чудове було оформлення над авансценою листя, що звисало з дерев мов живе. Роль Маркиза — губернатора грав артист Чіча. Пан Чіча серйозно віднісся до своєї ролі і дуже гарно виконав її (починаючи з гриму і кінчаючи ходою). Капітана корабля грав режисер п. Шенгір, який забував про роль і весь час намагався слідкувати за грою артистів, почуваючи відповідальність за постанову. Тому роль капітана не досить яскраво виражена…

Бажано, щоб сцена нашого театру частіше оживлялася подібними оперетами».

/А. Рейнвальд, «Нове життя», 17 июля 1943 года/

***

«За містом Пологи на 130 га стрункими рядами розташувався Державний лісомеліоративний та плодовий пітомник.

Восени 1943 р. пітомник зможе дати 17000 шт. — тобто на 100 га садів — доброякісного посадкового матеріалу.

Декоративних дерев — 36.000 шт., якими можна озеленити 180 кілометрів вулиць та шляхів. Для полезахисних смуг пітомник має 3000000 шт. доброякісних сіянців на 300 га смуг.

Повесні 1943 року пітомник відпустив держгоспу, громгосподарствам та населенню плодових дерев 16400 шт., декоративних для озеленення — 4500 шт.»

/«Наше життя», 21 июля 1943 года/

***

«Куйбишевський район — сільсько-господарський район, а звідси і утворені цехи мають сільсько-господарський ухил, а саме: один деревообробний цех, в якому працює 13 чоловік, кузня и 3 чол., лимарня — 4 чол., два бляшано — слюсарних цехи — 6 чол., чинбарня, де виробляють шкіри для збруї, — 1 чол., і салотопка — 1 чол. Крім того, для обслуговування населення та громадських господарств є 7 шевських майстерень, де працює 40 чол., 2 кравецьких — 12 чол., майстерня ширвжитку — 3 чол,. карє'р білої глини — 5 чол., майстерня по виготовленню валянок — 2 чол., гончарня — 2 чол. і кошико-в'язальна — 4 чоловіки. Вищезазначені цехи віготовляють бричкові вироби, провадять ремонтні роботи, ковальські, виробляють гончарний посуд, сапетки, кошики, валянки, виготовляють одяг, головні вбори, тулупи, шапки, нове взуття, а також ремонт з свого матеріалу та з матеріалу замовника».

/«Нове життя», 7 августа 1943 года/

***

«По Пологівському району… промгосподарство «Сигнал» (посадник п. Моторін) уже закінчило молотьбу. Культивацію чорного пару на 130 га проведено вже четвертий раз. Зорано на зяб 72 га, етерні під озимину зорано 180 га.

Громгомподарство ім. Франко (посадник п. Скомороков) теж закінчило молотьбу. Намолочено озимої пшениці 300 цент., яр. — 210 цент., ячменю-332 цент.

Хліборобська спілка «Вишневе» (посадник п. Чирва) обмолот закінчує. Пар культивують 4-й раз, вже закультивовано 150 га. Стерні злущено 75 га. На боронуванні працюють 42 корови та 10 коней».

/«Нове життя», 11 августа 1943 года/

***

«Ніколи так не брешуть, як під час війни, — сказав якось великий німецький державний діяч Бісмарк. І життя неодноразово підтверджувало влучні слова канцлера. Хочеться згадати про них і зараз, коли чутки, одна абсурдніше іншої розлазяться по нашому місту.

— Ви чули? Взято Запоріжжя.

— І Таганрог.

— І Лозова. Більшовики вже десь близько.

І знаходяться люди, і їх не мало, які вірять всьому цьому. Вірять і діють так, як можуть діяти тільки люди, що піддались паніці. Вони передчасно вбирають городи і тим самим позбавляють себе наслідків своєї ж праці. Вони продають меблі, книги. На зауваження тільки скажуть: «Все рівно фронт пройде — нічого не залишиться».

Але ж ці чутки — явна брехня. Німецька армія на сході міцно тримає в своїх руках оборонні позиції і завдає атакуючому ворогові великих втрат.

«В Запоріжжі днями відбулась прем'єра в міському театрі». «В Таганрозі відкрито художню виставку». «В Лозовій закінчено будівництво нового помешкання вокзала», — так в скупих рядках повідомляють місцеві газети згаданих міст. Газети лежать переді мною на столі: «Лозівські вісті», «Нове Запоріжжя», «Вісник Приазов'я» — всі за останні числа.

Але розповсюджувачі чуток діють, не рахуючись з фактами: вони хочуть будь що порушити спокій а місті, штовхнути на непродумані вчинки панічних людей, підвищити на базарах ціни, змінити нормальну течію життя».

/Є. Островский, «Все для перемоги над большовизмом!» «Нове життя», 14 августа 1943 года/

Газета «Новее життя», почти праздничный номер: Гитлеру — 54 года