У що вірити. 10 пропозицій для освічених людей

Передмова

У цій книжці подано міркування про різні способи віри. На моє стійке переконання, ця тема може бути розкрита лише у формі есе. Адже саме в есе, як пише Теодор В. Адорно, усі дражливі речі, які варто обміркувати, не потребують «ані конструювання від першозасад, ані закруглених остаточних висновків». І далі: есе «починає не з Адама і Єви, а з того, про що воно воліє говорити; воно висловлює думки, які при цьому виникають, переривається там, де саме відчуває, що добігає кінця, а не там, де більше вже німа чого сказати». Саме ця форма доречна, коли треба розглянути під різними кутами зору тему віри, не намагаючись водночас виголосити остаточні судження щодо деяких з десяти запропонованих способів віри. Зрозуміло, що наведені мною десять пропозицій у жодному разі не виключають одна одну і так само не претендують на завершеність.

Подібно до того як кожна людина має свої неповторні відбитки пальців, вона має й власну, особисту віру, хоч би якою ця віра є. Це віра, що може утверджуватися, змінюватися, згасати впродовж життя. Але вона ніколи не зникне остаточно. Так, людину можуть картати як «невірну» ті, чиї вірування вона не поділяє. Але абсолютна відсутність віри суперечить, як каже Алексіс де Токвіль, «природному почуттю людини і занурює її душу у безвідрадний стан». Саме цьому прагнуть запобігти викладені в цій книжці пропозиції. Не через нав’язування певної точки зору (тоді це не було б есе), а натомість через те, що пропонує приємне читання, яке дає поштовх надихаючим роздумам.

У ході написання книги я отримав чимало порад, критики, схвалень і заперечень від Лаврентія Ешльбека (Орден св. Бенедикта), Лукаса Гартіга, Якоба Кеніга, Її ясновельможності Марії-Пії Котбауер, Гайнца Зіхровски та Ганса Вінклера. Усім їм сердечна подяка. Gratias multas ago[1] надійній і зацікавленій команді видавництва Хрістіана Брандштеттера, але насамперед merci cordialement[2] керівнику видавництва Ніколаусу Брандштеттеру, який ризикнув включити у свою амбітну й увінчану гідним подиву успіхом програму есей – найбільш непевний літературний жанр, своєрідного кочівника у паперовій формі.

Безцінною для мене була підтримка моєї дружини Б’янки і наших двох дітей Лаури й Александра. Вони зацікавлено й критично вивчали мій рукопис і постійно мене підбадьорювали, що у багатьох випадках допомогло мені подолати складнощі під час написання книжки.