У що вірити. 10 пропозицій для освічених людей

Пролог. Математичний доказ існування Бога

Курт Гедель, який народився у 1906 році, вважається найвиз­начнішим логіком від часів Аристотеля. У 1930 році він приголомшив математичний світ так званою теоремою про неповноту, що потрясла формальну математику до її основ. Ясністю і непідкупністю свого розуму він вразив Альберта Айнштайна, коли познайомився з ним у Прінстоні (подружжя Гедель, як і Айнштайн, втекло від катів Гітлера до Америки). Двоє геніїв упродовж годин вели бесіди, прогулюючись у парку Інституту перспективних досліджень. Айнштайн якось підкреслив, що він, власне, залишав своє помешкання і відвідував Інститут лише тому, що зустрічався там з другом Геделем і міг з ним порозмовляти.

Гедель переважно тримав те, що було в нього думках, про себе. Він був аж ніяк не говіркою людиною. В Америці він підтримував зв’язок лише з Айнштайном, а після його смерті лише з професором економіки Оскаром Моргенштерном, що також втік від нацистів до США. Коли Гедель напередодні Другої світової війни навчався, а відтак викладав як доцент у Відні (більшість лекцій цей відлюдкуватий дивак скасовував ще до їхнього початку), він брав участь у засіданнях знаменитого Віденського гуртка: кожного четверга ввечері в Інституті математики збиралися філософи, фізики, математики та інші науковці, які прагнули по-новому обґрунтувати філософію і видалити з неї всілякі штуки, що, на їхню думку, в ній накопичилися від часів Платона й Аристотеля. Допускалися лише точні дефініції, лише логічно бездоганні аргументи, лише судження, що спиралися на точні знання. Все решта, і насамперед міркування про Бога, викривались і засуджувались як позірні проблеми. Гедель зацікавлено все це слухав і мовчав. Він не промовив у Віденському гуртку жодного слова.

У нього сформувалася власна думка, але він жодним словом її не виявляв. Він думав не тільки про математику, але й про Бога. І в 1940-х роках він дійшов цілком задовільного в його очах висновку: після смерті Геделя у 1978 році в його спадщині відшукався математичний доказ існування Бога. Гедель його так і не опублікував, оскільки побоювався, що його можуть сприйняти як декларацію віросповідання. Доказ є цілком коректним і бездоганним. У 2013 році вчені у царині інформатики Крістоф Бенцмюллер з Вільного університету Берліна та Бруно Вольценлогель Палео з Технічного університету Відня перевірили його за допомогою створеної спеціально для цього комп’ютерної програми. Це Геделя майже напевно не потішило б. Адже навіть припустити можливість бодай дрібної помилки в його праці, якій він надавав великої ваги, для нього, безперечно, найвидатнішого логіка Нового часу, є відвертим зухвальством.

У своєму доказі буття Бога Гедель послуговувався витонченим аргументом середньовічного отця церкви Ансельма Кентерберійського: якщо Бог мислиться як той, нічого досконалішого за якого не можна помислити, але такий Бог існував би лише як можливість, а не дійсність, і тоді йому не була б властива повнота досконалості. Адже бути лише можливим, а не дійсним, означає бути недосконалим. Одначе Богові притаманна повнота досконалості. Тому, стверджує Ансельм, Бог є не тільки можливим у думці, але також дійсним: Він існує.

Святого Тому Аквінського, Іммануїла Канта й багатьох інших мислителів доказ Ансельма не переконав. Тома Аквінський вважав, що зможе запропонувати інший, надійніший доказ буття Бога. Але, з погляду Геделя, спокусливим виглядало саме дедуктивне доведення Ансельма. І йому справді вдалося підвести під аргумент Ансельма надійний математичний фундамент.

Утім, докази буття Бога – запропоновані Ансельмом Кентерберійським, Томою Аквінським чи ж Куртом Геделем, – є вищою мірою своєрідними. Вони потрібні лише тим, хто сумнівається в існуванні Бога. Тому, хто вірить у Бога, ніякий доказ його існування не потрібен. Вочевидь Середньовіччя – доба, за якої церква мала найбільшу владу, за якої були засновані сотні монастирів, зведено безліч романських і готичних церков, – було часом, коли людина почала сумніватися в існуванні Бога. І подібно до того як той, хто топиться, за соломину хопиться, так і середньовічні вчені жадали доказів буття Бога. Позаяк їхня віра потроху валилася.

Але жоден доказ буття Бога не поверне віри в Нього. Бог, який просто існує, навіть якщо це існування ґрунтується на строгій математичній основі, мене не цікавить. Я перед ним не танцюю і не звертаюся до нього з молитвою.

Так само і Курт Гедель навряд чи міг мати якусь користь зі свого доказу буття Бога для власного життя: після вбивства у 1936 році шанованого ним лідера Віденського гуртка, професора філософії Моріца Шліка, він страждав на депресії і часті нервові зриви. Його нестійкий душевний стан ще ускладнила хвороблива манія переслідування через підозру його друга Айнштайна, нібито секретна служба США, як колись таємна державна поліція в Німеччині, скрізь простягають свої пазурі. Після смерті Айнштайна Гедель майже повністю відійшов від публічного життя. Навіть у власному будинку він поводився все дивніше. Його їжа, гадав він, може бути отруєна таємною службою. Лише коли його дружина Адель пробувала страви його столовими приборами, він після уважного спостереження упродовж кількох годин за її станом нерішуче приступав до їжі. Коли Адель Гедель на довгий час потрапила до лікарні, Гедель вперто відмовлявся приймати будь-яку їжу і врешті через страх бути отруєним помер від голоду.

А ще Курт Гедель був упевнений, що привиди існують.