Від Малоросії до України

КОЛОНІАЛЬНА СПАДЩИНА І СОВЄТСЬКА СПАДКОВІСТЬ: парадокси десовєтизації

Схоже, що за кілька років української незалежності на Заході з'явилося більше книжок і статей про сучасну Україну, ніж за всі попередні десятиліття її колоніального напівіснування. Україністика перестала бути екзотикою чи навіть ексцентрикою - об'єктом уваги кількох дивакуватих американців або канадців (зазвичай українського походження).

Кетрін Ваннер, подібно до багатьох «новоприбульців» у цю галузь, має ґрунтовну освіту в ділянці русистики. Це, як відомо, часто не полегшує, а ускладнює опанування «суміжної», такої «близької», здавалося б, галузі. Але задля справедливості зразу зазначимо, що загалом книжці Ваннер «Тягар мрій. Історія та ідентичність у постсовєтській Україні» (Catherine Wanner, Burden of Dreams. History and Identity in Post-Soviet Ukraine. University Park, PA: The Pennsylvania State University Press, 1998) москвоцентризм не притаманний, хоча деякі її побіжні й надто вже поверхові оцінки та формулювання й зумовлені певними совєтологічними штампами. Наприклад, складне і справді двозначне становище українців напередодні й під час Другої світової війни вона зводить до цілком однозначних, примітивно-пропагандистських тверджень про «колаборацію українських націоналістів із нацистами, підготовлену Степаном Бандерою»; цілком безпідставно називає Києво-Могилянську академію «вкрай націоналістичною»; за подібною, вочевидь, логікою окреслює одну з приватних шкіл у Львові як «гіпернаціоналістичну»; без видимих сумнівів стверджує, що «Петлюру асоціюють із сумнозвісними погромами, що їх учинили війська УНР».

Подеколи вона явно з чужого голосу висловлює судження, що мають мало спільного з українською дійсністю, зате багато - з колоніальними уявленнями про неї: «Маючи у своєму розпорядженні обмаль культурних надбань, політичні й культурні лідери України звернулися натомість до історії». Або: «Щораз менше російських газет, журналів, книжок, телевізійних програм проникає в Україну, поглиблюючи й без того помітний інформаційний вакуум».

Нарешті, одним із наслідків недостатньої обізнаності авторки з українською історією та культурою є помітне переважання в книжці російського, сказати б, «ілюстративного» матеріалу (коли йдеться, зокрема, про 20-30-ті роки), а також прикрі фактичні помилки на зразок того, що Коротича названо харків'янином, Винниченка - істориком, смерть Володимира Івасюка перенесено зі Львова до Чернівців, дату спорудження в Києві велетенського пам'ятника Ленінові під готелем «Москва» переплутано з датою встановлення меншого пам'ятника на Бессарабці (1946) тощо.

Попри всі ці хиби, «Тягар мрій» є загалом сумлінною науковою працею, що намагається простежити непрості зв'язки між процесами націєтворення та формування нової культурної ідентичності в сьогоднішній Україні. Сама авторка називає свою синтетичну працю «багатогалузевою етнографією» динамічних процесів постсоціалістичпого перетворювання націоналістичної ідеології в інституціалізовану національну культуру і національну ідентичність. «Така тнографія є, по суті, етнографічним вивченням держави, дослідженням її спроб узгодити суперечливі інтереси та візії утвердити категорії, періоди та події, що надають суспільного значення особистому й колективному досвідові».

Фаховий антрополог Кетрін Ваннер тривалий час (у 1990-1996 роках) провела в Україні, подорожуючи по різних регіонах, записуючи інтерв'ю, відвідуючи різноманітні культурні заходи й заклади. Чимало сторінок її книжки читається як захоплива журналістика - сповнена топких спостережень, живих подробиць і проникливих висновків.