Від Малоросії до України

Постсовєтська шизофренія

Одночасна орієнтація на взаємовиключні цінності, зрозуміло, не є якоюсь специфічною рисою українців. Тою чи тою мірою вона притаманна всім жителям постсовєтського і, ширше, посткомуністичного простору. Цю соціальну амбівалентність кілька років тому дотепно відзначив безіменний оглядач британського тижневика «The Economist» у статті під характерною назвою «Post-Soviet schizophrenia». [82] З одного боку, його вразило те, що, за даними соціологів, абсолютна більшість українців хотіла б, щоб їхня держава в своєму розвитку наслідувала США та Німеччину, а не колишній СССР. З іншого боку, та сама більшість (90%) переконана, що держава повинна гарантувати їм працю, більше того - 46% опитаних вимагають посилення державного керування економікою і лише 31% - його зменшення.

Подібна амбівалентність притаманна усім народам, призвичаєним до державного патерналізму, проте в Україні згадана «шизофренія» має не лише посткомуністичний, а й, у певному сенсі, постколоніальний характер. Сьогоднішній українець психологічно розщеплюється не лише між цінностями державного патерналізму та вільного ринку, комуністичного авторитаризму і ліберальної демократії, а й між традиційно-совєтською і новою українською ідентичністю, між «вищою», «престижнішою» імперською мовою та культурою і відроджуваною мовою та культурою своїх «нижчих», переважно сільських предків.

Як наслідок - українці нерідко дають цілком різні, часами діаметрально протилежні відповіді на ті самі за своєю суттю запитання - залежно від того лише, яким чином те чи те запитання сформульоване. Так, наприклад, намагаючись визначити ставлення респондентів до державної незалежності, Інститут соціальної та політичної психології сформулював два запитання. [83] Перше звучало так: «Хоча на шляху нашої державності багато перешкод, я все одно вважаю: Україна повинна бути незалежною». Погодився з цим твердженням 61% опитаних, не погодилося - 19%, не визначилося - 20%. Друге запитання виглядало натомість так: «Необхідно якнайшвидше провести референдум і відновити союз братніх радянських народів». Погодилося з цим твердженням 36% опитаних, не погодилося - 37%, не визначилося - 27%. Просте спостереження виявляє вражаючу річ: прихильників відновлення СССР (36%) в Україні майже удвічі більше, ніж противників української незалежності (19%); повернення до «Союзу» й ідея української незалежності, виявляється, можуть мирно співіснувати в амбівалентній свідомості принаймні 17% опитаних!… Подібний курйоз виникає й довкола питання україномовності. За одними даними, лише 9% етнічних українців називають російську мову своєю «рідною». За іншими даними - 33% українців визнають російську «мовою повсякденного спілкування». [84] Непорозуміння тут знову ж таки виникає через відмінності в постановці по суті, здавалося б, того самого питання: в одному випадку «рідна мова» асоціюється з мовою дитинства, батьків, певної культурної території; в іншому - «мова повсякденного спілкування» апелює до суто функціональних, прагматичних вимог публічного дискурсу.