Побачимо чи Сонце знову?
Все ближче наш життєвий край.
Дві жертви жереба земного,
Як знати! Отже, прощавай!
5 Ти дав життя, та щастя мало.
Самотності покірний син.
Тобі уваги бракувало,
А розумів тебе один.
Він розумів тебе охоче,
10 Коли весь натовп глузував.
В одного червоніли очі,
Коли він щиро сумував.
Та натовпу доволі ясно,
Ревіти буде, як ведмідь.
15 Коли у труна передчасно
Ти ляжеш, щастя буде мить.
Всі скаженіли від питання,
Він зрозумів: страждання жах.
Та значно важче ніж в сльозах
20 Не мати натяг на страждання.
1832