Епітафія

Побачимо чи Сонце знову?

Все ближче наш життєвий край.

Дві жертви жереба земного,

Як знати! Отже, прощавай!

5 Ти дав життя, та щастя мало.

Самотності покірний син.

Тобі уваги бракувало,

А розумів тебе один.

Він розумів тебе охоче,

10 Коли весь натовп глузував.

В одного червоніли очі,

Коли він щиро сумував.

Та натовпу доволі ясно,

Ревіти буде, як ведмідь.

15 Коли у труна передчасно

Ти ляжеш, щастя буде мить.

Всі скаженіли від питання,

Він зрозумів: страждання жах.

Та значно важче ніж в сльозах

20 Не мати натяг на страждання.

1832

Загрузка...