Сонет

У пам’яті моїй все спогади вирують,

І марева років біжать як втікачи.

Твоє обличчя наче місяць у ночі

На небі серед хмар блискучими мандрує.

5 Як важко на собі твій відчувати тиск.

Ти посмішкою, дивовижними очами

Назавжди закувала дух, мов кайданами.

Кохання не знайшов, — який у тому зиск.

Я знаю, ти мабуть не нехтуєш кохання,

10 Але мольбу мою є слухати бажання.

Так наче велетень мармуровий стоїть,

Блакитні хвилі біля ніг його блукають.

Яскравим сяйвом янгольським заграє в мить,

Не слухає, та відштовхнути не бажає.

1832

Загрузка...