Все починається в тринадцять

Як я став хлопцем на всі сто

Комп полагодити не вдалося: без тестера (це такий прилад, за допомогою якого виявляють пошкоджені контакти, мікросхеми та інше) ніяк не можливо його повернути до життя. На щастя, того дня зателефонував батько і сповістив, що на суботу-неділю приїде до Ліщинівки. І моє прохання прихопити з собою тестер і підручник з програмування на «С++» його неабияк здивувало.

Вечорами ми збиралися на вигоні й, доки не стемніло, по черзі розповідали жахастики: хто вигадував, хто черпав окремі епізоди з фільмів та книжок, додаючи власної фантазії. Такий собі конкурс «Україна має брехунців». А коли сутінки густішали, перекочовували до Оксани й сиділи на лавочці коло двору доти, доки її не кликала бабуся.

Одного вечора наша киянка заявила, що розповість не якусь там вигадку, а справжню історію, що колись трапилася в Ліщинівці.

— Це не брехня, щоб ви знали, — наголосила Оксана.

Дівчина витримала паузу і обвела нас поглядом, так, наче вона — це Тіна Канделакі, а ми — учасники телешоу «Найрозумніший». Дмитро легенько штовхнув мене ліктем, мовляв, ох і артистка ж!

— Між іншим, моя бабця — свідок цих подій. І скажу вам, що я б не хотіла навіть уві сні пережити щось подібне.

— Яка різниця, хто вигадав, — ти чи твоя бабуся? Не тягни, завантажуй, — відмахнувся Дмитро, закинув ногу за ногу і завченим рухом вибив із пачки цигарку — так, що вона поцілила йому прямо до рота.

— Якщо ти такий борзий, то останнє слово в цій історії буде за тобою. І взагалі — так не чесно. Я серед вас єдина дівчина. Коли ви розповідали, то ніхто ні до кого не прискіпувався. І якщо у твоєму Конотопі за правило так розмовляти з жінками, то прошу затямити, що я — киянка.

— Серж, доки вони тут гризтимуться, ходімо біля старої школи яблук натрусимо, — запропонував, не приховуючи невдоволення, Олег.

— Не хочете — не буду розповідати, — демонстративно заявила Оксана.

Запала мовчанка. На небі виткнулися перші зорі, а над лісом низько підіймався повний жовтогарячий місяць. Він був таким великим і сходив так повільно, наче з останніх сил рвався, щоб підбитися вгору. Здавалося, що ще мить — і він, украй стомлений, облишить свій намір і байдуже покотиться землею, розбризкуючи навколо багрянець своїх промінчиків.

Я принципово не пристав на пропозицію. Посиденьки на старій вербі затягувалися. Дмитро пихкав цигаркою.

— В сусідньому селі, яке тепер стоїть покинуте, колись дівчат було більше, ніж у нашій Ліщинівці, — почала Оксана.

— Хвилинку, — втрутився Олег, — це ти про Глибоку Криницю?

— Так. І всі були неймовірно вродливі. Через те хлопці з нашого села вчащали до сусіднього сільбуду на танці, — полилася у вечірніх сутінках розповідь Оксани. — Звичайно ж, що це ліщинівським дівчатам не подобалося.

І от один юнак з нашого села закохався в дівчину з Глибокої Криниці. Спалахнуло справжнє кохання. Вони не могли прожити й дня, щоб не зустрітися. Хлопець був неймовірно вродливим. В Ліщинівці не було такої дівчини, котра б не мріяла вийти за нього заміж. І чим сильніше розгоралися почуття закоханих, тим дужче ревнощі ятрили серця наших дівчат. От-от мало бути весіллям. Та, як на зло, хлопцеві настав час іти служити до армії.

Кажуть, що в розлуці почуття міцнішають. Батьки майбутньої нареченої запропонували одночасно з проводами до армії справити й весілля. Та чомусь запротестував батько цього юнака. Яка муха його вкусила? Мовляв, відслужить, а там видно буде. На тому і зупинились.

А заздрісники часу не гаяли й написали хлопцеві до армії листа, начебто від імені коханої. Мовляв, так і так, вибач, виходжу заміж. Одночасно надіслали схожого за змістом листа його дівчині. Нібито десь там, на службі, він закохався в доньку командира, і скоро має бути весілля, а в село він більше не повернеться. Листи для закоханих стали вироком. Хлопець витримав удар, а дівчина впала в депресію. Потім занедужала і невдовзі померла. Юнак відслужив два роки й повернуся в село. Звісно, що про неправдиві листи він довідався, але що вже зробиш? Ходив до клубу на танці, в кіно, але на дівчат і оком не вів. Не міг забути перше кохання. Та кмітливі дівиці роздобули рецепт, який зробив би його враз байдужим до трагічного минулого. Хтось їм порадив звернутися до відьми.

— Кохання — річ сильна. Його ніхто на світі не здатний перемогти, — зауважила відьма, уважно вислухавши дівчат.

— Але ж нам відомо, що проти ваших чар жодна сила не встоїть.

— Гаразд. Я зроблю так, що він навіки забуде свою кохану. Ожените його на іншій.

— Кажіть хутчіш, кажіть, дорогесенька! Яку б ціну ви не назвали — грошей не пошкодуємо. Щоб не веліли зробити — у друзки розіб’ємося, але виконаємо.

— Не потрібні мені ваші гроші. Але моя допомога, як і кожен товар у магазині, має ціну. Як кажуть у таких ситуаціях ділові люди: ти — мені, а я — тобі. Буде результат, от тоді й розрахуєтеся зі мною.

— Клянемося усім на світі. Зробимо все, що забажаєте, — прошепотіли дівчата.

— Слухайте уважно. Після одинадцятої вечора проти суботи парубок повинен прийти на кладовище і забити цвях у хрест на могилі своєї коханої. Не проста це справа, але нічого іншого не пораджу, — сухо мовила відьма, помовчала трішки, пронизуючи поглядом кожну з дівчат, а потім додала: — Чари відкриті. Справа вже робиться. А передумаєте — накличете на себе велике нещастя. Ви попросили — я зробила. Нашу розмову чули тільки стіни.

— Біда! — понурили голови дівчата. — Хіба ж він так вчинить?!

— Чари відкриті. Справа вже робиться. І він виконає все так, як велено.

— Невже він сам поплететься опівночі на кладовище проти суботи? — з недовірою запитала котрась із гурту.

— Ви поведете його туди, — пояснила відьма.

— Та ми ладні й силоміць поволікти, але ж не здужаємо.

— Затямте, що силоміць тільки дурниці робляться. Сам як миленький піде на кладовище, але за умови, якщо все виконаєте так, як я вам скажу. Так от, будь-якої п’ятниці влаштуєте свято. Збрешіть, що відзначаєте чийсь день народження. Запросіть дівчат, хлопців. І чим більше люду, тим краще. Щедро накрийте стіл. Добряче напоїть юнака горілкою. Це легко зробити. Люди в горі полюбляють зазирати до чарки. А потім котрась із вас, ніби від нудьги, запропонує дівчатам розвагу, а хлопцям — змагання на сміливість. Та спочатку розкажіть ось таку небилицю. Мовляв, на кладовищі Глибокої Криниці є могила, де похована відьма. Вона наворожила чимало людям лиха. Боялися її навіть мертвої. І щоб унеможливити відьомські чари, перед тим, як засипати могилу, в неї встромили осиковий кіл. Та це не звело її силу нанівець. Тобто якщо знати, як потурбувати відьму, то вона з того світу дістане кого завгодно.

Запитайте у хлопців, чи готовий хто на такий крок. Напевне, хтось визветься — нехай. Посадіть вискочку на місце. Вміло ведіть справу до кінця. Розтлумачте, в чому ж полягатиме завдання. Скажіть, що сміливцю необхідно сьогодні до дванадцятої ночі прийти на кладовище до могили сумнозвісної відьми і в хрест забити цвях. Та так, щоб він увесь увійшов у дерево. Попередьте, що це ще нікому не вдавалося зробити. І ось чому: достатньо три-чотири рази вдарити по цвяшкові молотком — земля на могилі починає ворушитись — то відьма простягає руки, щоб схопити сміливця й затягти в домовину. Ось так і розповідайте, а потім запитайте: «Хто посміє?» Саме на ці слова чекатиме ваш хлопець. Я про це подбаю. Не розгубіться, коли хтось стане говорити, що, мовляв, вперше чує, щоб в Глибокій Криниці колись жила така покидь. Таких всезнайок рішуче відсікайте. Головне — впевнено триматись.

Отже, юнак погодиться. Гуртом йдіть до кладовища. Ніхто не знає, де похована відьма. На дворі ніч, усі добряче захмеліли. Тому сміливо ведіть жертву не до могили відьми, а до могили його коханої. Про всяк випадок попетляйте кладовищем, щоб збити усі орієнтири. Підвели до могили — і мерщій назад, до компанії. Стійте і слухайте.

— Відьма затягне його до себе в могилу? — запитала якась із дівчат.

— Нічого з ним не станеться, хіба що пальці молотком до крові позбиває. Після цього йдіть і продовжуйте гулянку. Наступного дня він забуде про свою кохану, наче вона й на світі не жила. Потому з нього можна вірьовки вити. Ну, а хто це робитиме, то вже між собою розберетесь. За мою роботу віддячите послугою, як це і було завчасно домовлено.

— Що ми маємо зробити?

— Рівно через сім днів, опівночі одна з вас піде на могилу, щоб витягнути з хреста забитий цвях, і до сходу сонця принесе його мені. Оце і вся послуга. Чари відкриті. Справа робиться, — мовила відьма, підвелася з-за столу і вийшла в сусідню кімнату, даючи зрозуміти, що розмова вичерпана.

— Ну ти й артистка, — в захваті сказав Дмитро.

— Аж мороз по спині, — підтакнув Олег. — Може, переберемося до двору на лавочку?

— Розповіді лишилось на дві хвилини, — зазначила Оксана і продовжила. — Отже, дівчата зробили все, як радила відьма. І от їхня компанія прийшла до кладовища. Далі одна з тих дівчат взяла під руки п’яного хлопця і повела до могили...

Було чутно, як молоток вдарив раз, другий, а потім затих. Хтось із гурту припустив, що, мовляв, через хміль та ще в такій темряві важко поцілити по цвяшку. І враз нічну тишу пронизав рваний зойк. Товариство скам’яніло. Стояли, боячись ворухнутися. Спливло хвилин п’ять — тиша. Погукали — не озивається. А йти туди ніхто не сміє. Тоді котрийсь із хлопців змотався додому, завів мотоцикла й примчав туди. Фара мотоцикла — це все ж таки не кишеньковий ліхтарик. Перелякана компанія рушила до кладовища. Промінь світла вихопив з пітьми тіло хлопця поряд із могилою. Найсміливіші підійшли до нього. Виявилося, що рвучкий вітер закинув полу плаща на хрест. Він цього не помітив й прибив себе до хреста. А коли став йти — хтось не пускає. Сіпнувся раз, вдруге — міцно тримають. Бідолашному здалося, що відьма тягне до себе в домовину. Стався серцевий напад, від якого він тут же, на могилі своєї коханої, і помер.

— А що ж далі? — запитав Олег.

— А що далі? — перепитала Оксана. — До ранку винуватці втекли з села. І по сьогоднішній день ніхто не знає, де вони. Поговорили, поговорили, а з роками і забули про цю пригоду. Ось не стане наших бабусь — щезне і ця історія.

— Я ось поцікавлюсь у діда з бабою, де саме похована та дівчина, і ми завтра ж гайнемо подивимось, чи лишився цвях у хресті, — підкинув ідею Олег. — Хоча зробити це тепер не так уже й легко. Хутір заріс бур’янами, а кладовище, напевно, перетворилося на непролазні джунглі.

— Бабуся говорила, що могила збереглася і хрест не згнив. При бажанні можна знайти, — додала Оксана і тут раптом запропонувала. — А що, хлопці, слабо спробувати ще раз забити цвях?

— Ти нормальна? — обурився Дмитро.

— Невже вам не цікаво? От тюхтії.

— Цікавого тут мало, — додав Олег.

— Ви не зрозуміли: цікаво перевірити.

— Що саме?

— Як на могилі починає ворушитися земля, як щільний килим трави протинають руки покійника, хапають тебе за ноги й волочуть в могилу! Зрозуміли? Хто-небудь відважиться на такий експеримент?

— Елементарно, Ватсон, — вихопилося в мене.

— Ти серйозно? — здивувалася киянка.

— Цілком.

— Пацан сказав — пацан зробив. Ага, Серж? — гигикнув Дмитро.

— Чи вам зайнятися більше нічим? — невдоволено відгукнувся Олег.

— Якщо так, то для початку завтра відшукаємо могилу, а вже потім обговоримо план дій, — розпорядилася Оксана. — А ти, Серж, крутий хлопець.

— Крутіше мене тільки варені яйця!

Нам із Дмитром по дорозі. Розповіді про шумерів мені набридли до поросячого виску. Але я покірно налаштувався слухати. Та цього разу він перемкнув канал.

— Знаєш, — він змовницьки взяв мене під руку. — Я навмисне вдавав із себе байдужого до отих витівок Оксани, а насправді — це саме те, що я вивчаю. Давні письмена цивілізацій Сходу свідчать, що смерті не існує. Не існує, от і все.

— Це я вже десь чув.

— Я от про що: світ померлих — таїна, ніким ще до пуття не відкрита. Радив би тобі почитати «Книгу мертвих», та це відніме купу часу...

— Говори конкретніше.

— Скажи чесно: ти погодився, аби тільки похизуватися, чи тобі справді цікаво?

— І те, й друге.

— А я б не зміг. Хочу, як дослідник — мушу, але боюся.

— Не переймайся. Потім усе розповім.

— Затям, що без спеціальної підготовки в такі справи не вплутуються. Наслідки можуть бути погані. Та ти не бійся. Я дещо знаю. Допоможу тобі.

— Чим же? Подаруєш памперси?

— Вдавана легковажність може дорого коштувати. Світ померлих не терпить понтів. Моє діло попередити.

— Оце і вся твоя допомога?

— Ні. Я виготовлю спеціальний амулет. Перед тим, як іти на кладовище, покладеш до кишені. Він повинен допомогти.