Втеча від свободи

Передмова II

Майже двадцять п’ять років минуло від часу першого публікування цієї книжки. Двадцять чотири видання, що вийшли відтоді, були прочитані фахівцями та неспеціалістами, особливо студентами, і я радий, що нове видання в Бібліотеці Ейвон зробить книжку доступною ширшому колу читачів.

«Втеча від свободи» — це аналіз феномена людської тривожності, спричиненої розпадом середньовічного світу, в якому людина, попри всі загрози, почувалася впевнено й безпечно. Після століть боротьби людина змогла здобути нечувані матеріальні блага; в одній частині світу вона створила демократичне суспільство й нещодавно зуміла захистити його від нових тоталітарних загроз; проте, як показує аналіз у «Втечі від свободи», сучасна людина ще й досі стривожена і піддається спокусі віддати власну свободу всіляким диктаторам — або втратити її, перетворившись на маленький гвинтик машини, добре нагодований і гарно вдягнений, та все ж «гвинтик», невільний автомат.

Через двадцять п’ять років постає питання, чи збереглися соціальні й психологічні тенденції, на яких ґрунтується ця книжка, і чи немає ознак того, що вони йдуть на спад. Без сумніву, причини, що вселяють людині страх перед свободою, тривогу і готовність перетворитися на автомат, за останню чверть століття не тільки не зникли, а й значно посилилися. Найважливішою в цьому сенсі подією стало відкриття атомної енергії та можливість її застосування як зброї знищення. Ніколи раніше в історії людський рід не стояв перед загрозою цілковитого винищення, тим паче — від власних рук. Але зовсім нещодавно, під час Карибської кризи, сотні мільйонів людей в Америці та в Європі протягом кількох днів не знали, чи побачать вони і їхні діти завтрашній день. Попри те, що з того часу були зроблені зусилля для зменшення небезпеки подібних криз, руйнівна зброя досі існує; залишаються кнопки, є люди, зобов’язані натиснути на них за наказом, коли це здаватиметься необхідним, і так само наявні тривога й безпорадність.

Окрім ядерної революції, швидше, ніж це можна було передбачити двадцять п’ять років тому, розвивалася й революція кібернетична. Ми вступаємо в другу промислову революцію, у якій не тільки фізичну енергію людини — її руки, — але і її мозок, і нервові реакції замінюють машинами. У найбільш розвинених індустріальних країнах, таких як Сполучені Штати, зростає нове занепокоєння у зв’язку з поширенням загрози структурного безробіття. Людина почувається ще більш нікчемною, коли зіштовхується не тільки з системою гігантських підприємств, але й із майже самокерованим світом комп’ютерів, які думають набагато швидше, а нерідко й правильніше за людину. Збільшилася, а не зменшилася й інша небезпека — демографічний вибух. Тут ми також бачимо плоди людського прогресу: досягнення медицини дали таке зростання населення, особливо в слаборозвинених країнах, що розширення виробництва не може за ним встигати.

За минулі двадцять п’ять років зросли й гігантські сили, що загрожують виживанню людини, через що посилилося і прагнення втекти від свободи. Проте є й обнадійливі знаки. Зникли диктатури Гітлера та Сталіна. У радянському блоці, особливо в малих державах, хоч вони й залишились ультра-консервативними й тоталітарними, чітко спостерігається тенденція до лібералізації цих режимів. Сполучені Штати проявили стійкість щодо всіляких тоталітарних спроб посилити свій вплив. Важливі кроки було зроблено для політичного й соціального визволення африканців, що особливо вражає, з огляду на мужність і дисципліну авангарду борців за свободу чорношкірих — як борців чорних, так і борців білих. Усі ці факти показують, що прагнення до свободи, закладене в природі людини, хоч і може бути перекручене й придушене, знову і знову виявляє свою силу. Разом із тим ці підбадьорливі факти не повинні вводити нас в оману, ніби небезпека «втечі від свободи» сьогодні є не настільки великою, як за часів першого видання цієї книжки, адже нині ця загроза стала ще більшою.

Чи підтверджує це те, що теоретичні відкриття соціальної психології є марними щодо впливу на суспільний розвиток? Важко переконливо відповісти на таке питання, та й автор, який працює в цій галузі, може бути надміру оптимістом щодо соціальної цінності своєї діяльності й праці його колег. Та, попри це, моя впевненість у важливості розуміння індивідуальних і соціальних реалій тільки зросла. Я стисло можу пояснити свою думку. Багатьом дослідникам людини й сучасного суспільства стає дедалі ясніше, що головні наші труднощі криються в тому, що розвиток людських емоцій обганяє розвиток розумових здібностей людини. Людський мозок живе у XX столітті; серце більшості людей — досі ще в кам’яній добі. Більшість людей ще не досягли того рівня зрілості, щоб бути незалежними, розумними, об’єктивними. Їм потрібні ідоли й міфи, щоб витримати той факт, що людина — самотня, що вона повинна сама надати сенс власному життю, а не отримати його від якоїсь вищої сили. Людина придушує в собі ірраціональні пристрасті — потяг до руйнації, ненависть, заздрість і помсту; вона схиляється перед владою, грошима, суверенною державою, нацією; і хоча при цьому на словах людина віддає належне вченням великих духовних вождів людства — Будди, пророків, Сократа, Ісуса, Магомета, — вона перетворила ці вчення на суміш забобонів та ідолопоклонства. Як же людство може врятувати себе від самознищення в цьому розриві між передчасною інтелектуально-технічною надмірною зрілістю та емоційною відсталістю?

Скільки я бачу, відповідь є тільки одна: посилити усвідомлення найважливіших фактів нашого соціального буття, досягти розуміння, достатнього для захисту нас від невиправних безумств, підвищити нашу здатність до об’єктивності й розумного судження. Ми не можемо сподіватися на подолання всіх помилок нашого серця з їхніх згубним впливом на уяву і мислення лише за одне покоління — можливо, спливе тисяча років, перш ніж людина переросте свою до-людську історію, що тривала сотні тисяч років. Однак у цей вирішальний момент навіть трохи краща вдумливість — об’єктивність — може мати життєво важливе значення для всього людства. Таке саме значення має й розвиток наукової, динамічної соціальної психології. Адже прогрес соціальної психології необхідний для протидії небезпекам, спричиненим прогресом фізики й медицини.

Ніхто не усвідомлює браку наших знань краще за дослідників, що працюють у цій галузі. Я сподіваюся, що книжки, подібні до «Втечі від свободи», можуть спонукати вчених звернути увагу на цю царину психології, бо покажуть, як нам потрібні такі наукові розвідки і водночас наскільки нам бракує знань, адже знаємо ми, по суті, лише основи.

Від мене можуть очікувати відповідь на ще одне питання: чи не вважаю я за потрібне ґрунтовно переглянути свої теоретичні висновки після двадцяти п’яти років? Мушу зізнатися, що всі істотні елементи мого аналізу досі чинні, тож потребують не перегляду, а розширення й розробки в інших напрямках. Частково я сам спробував це зробити за часів написання «Втечі від свободи». У книжці «Здорове суспільство» я розширив і поглибив аналіз сучасного суспільства; у виданні «Людина для себе» я проаналізував питання етичних норм, заснованих на нашому знанні про людину, а не на авторитеті чи одкровенні; у «Мистецтві любові» я досліджував різні аспекти любові; у «Суті людини» простежив коріння деструктивності й ненависті; нарешті, в книжці «По той бік ланцюгів ілюзії» я проаналізував відношення між думками двох великих теоретиків динамічної науки про людину — Маркса і Фройда.

Сподіваюся, що це видання «Втечі від свободи» й надалі сприятиме подальшому зростанню інтересу до галузі динамічної соціальної психології, спонукатиме молодих людей присвятити себе цій науці, сповненій дивовижних інтелектуальних відкриттів саме тому, що вона перебуває на початках свого розвитку.

Еріх Фромм