Втеча від свободи

1

У деяких перекладах словосполучення character structure зазвичай передають просто як «психіка», хоча Фромм запровадив саме концепцію структури характеру (нім. Charakterstruktur) як сукупності передумов потягів і прагнень людини разом із формами їх проявів.

2

Ужитий тут Фроммом термін self є багатозначним і може по-різному перекладатися українською, залежно від напрямів психології, зокрема і як «самість», але також і «я» людини в значенні основи особистості.

3

Тут Фромм уживає у значенні «втеча» не escape, a flight, що, зокрема, означає і втечу від супротивника.

4

У першому абзаці оригіналу Фромм використовує два англійські слова на позначення свободи — freedom та liberty, хоча основним терміном як у назві книжки, так і в її тексті є freedom.

5

Автор послідовно використовує у праці два англомовних терміни, що українською перекладаються як «влада» — authority (у цьому місці) і power.

6

Я вживаю термін «фашизм» чи «авторитаризм» на позначення диктаторської системи на кшталт німецької чи італійської. Я вживатиму поняття «нацизм», коли говоритиму предметно про німецьку систему.

7

John Dewey, Freedom and Culture, G. P. Putnam’s Sons, New York, 1939.

8

Варто зауважити, що в англійській мові nation також використовується як синонім до поняття «держава».

9

Із психоаналітичним підходом, заснованим на фундаментальних досягненнях теорії Фройда й водночас відмінним від нього за низкою важливих аспектів, можна ознайомитись у Karen Horney, New Ways in Psychoanalysis, W.W. Norton & Company, New York, 1939, і в Harry Stack Sullivan, Conceptions of Modern Psychiatry — The First William Alanson White Memorial Lectures, Psychiatry, 1940, Vol. 3, No. 1. Хоча ці два автори відрізняються, погляд, викладений у цій книжці, багато в чому узгоджується з поглядами їх обох.

10

B оригіналі вжито термін drives, який в англомовній психологічній традиції в різних напрямах може означати як інстинкти, так і стимули, мотивацію та «рушійні сили»; дедалі частіше українською трапляється і калька цього терміна — «драйви». Разом із цим Фромм використовує у книжці й термін «інстинкти».

11

В оригіналі вжито слово relatedness, що, зокрема, означає пов’язаність (особливо понять), але також спорідненість.

12

Jacob Burckhardt, The Civilization of the Renaissance in Italy, The Macmillan Company, New York, 1921, c. 139 і далі.

13

Jacob Burckhardt, The Civilization of the Renaissance in Italy, с. 299 і далі.

14

Пор. наукові здобутки соціологів Дж. Долларда і Г. Д. Лассвелла, антропологів Р. Бенедикта, Дж. Галловелла, Р. Лінтона, М. Мід, Е. Сепіра та застосування Кардинером психоаналітичних понять до антропології.

15

В оригіналі вжито термін anxiety, який означає психологічний стан тривожності, а також метушіння та неспокою.

16

Ужитий тут термін pattern часто також перекладають як «схема» чи «модель», але в україномовній психологічній літературі цей термін зараз частіше передають як «патерн», так само, як і далі в цьому перекладі.

17

Хочу застерегти від одного непорозуміння, яке часто трапляється щодо цієї проблеми. Економічна структура суспільства у визначенні способу життя індивіда функціонує як умова для розвитку особистості. Економічні умови абсолютно відрізняються від суб’єктивних економічних мотивів, зокрема бажання матеріального багатства, яке чимало письменників із часів Відродження до певних авторів-марксистів (які так і не змогли збагнути наріжну концепцію Маркса), вважали провідним мотивом людської поведінки. Насправді ж усеохопне бажання матеріального багатства є потребою, притаманною лише певним культурам, і різні економічні умови можуть створювати такі риси особистості, через які людина з огидою сприйматиме матеріальне багатство чи буде до нього байдужою. Я детально розглянув цю проблему у своїй статті «Über Methode und Aufgabe einer analytischen Sozialpsy-chologie», Zeitschrift für Sozialforschung, Hirschfeld, Leipzig, 1932, Vol. I, p. 28 ff.

18

У Додатку I я ретельніше розгляну загальні аспекти взаємозв’язку між фізіологічними та соціоекономічними силами.

19

Після того як я вже завершив роботу над рукописом цієї праці, було опубліковано збірку дослідження різних аспектів свободи Freedom, Its Meaning, заплановану й відредаговану R. N. Anschen, Harcourt, Brace & Co., New York, 1940. Особливо хочу відзначити розділи: Н. Bergson, J. Dewey, R. M. MacIver, K. Riezler. Також варто згадати працю Р. Tillich, Carl Steuermann, Der Mensch auf der Flucht, S, Fischer, Berlin, 1932.

20

Слід зауважити, що сама по собі фрустрація інстинктів ще не викликає ворожості. Відчуття безпорадності, що продукує ворожість, у дитини викликає придушення її експансивності, пригнічення її спроб проявити себе, ворожість, яка походить від батьків, тобто стисло — атмосфера придушення.

21

Jean Piaget, The Moral Judgement of the Child, Harcourt, Brace & Co., New York, 1932, p. 407, Cf. H. Sullivan, цитована праця, p. 10 ff.

22

Цю концепцію інстинкту не слід плутати з розумінням інстинкту як фізіологічно обумовленого поклику (приміром, голод, спрага тощо), задоволення якого здійснюється різними способами, не заданими наперед і тим паче не успадкованими генетично.

23

L. Bernard, Instinct, Holt & Co., New York, 1924, p. 509.

24

Cf. Ralph Linton, The Study of Man, D. Appleton-Century Company, New York, 1936, Chapter IV.

25

В оригіналі вжито термін reason, що означає в цьому контексті логічне мислення, розум і розсудливість.

26

Говорячи про «середньовічне суспільство» та «дух Середньовіччя» на противагу «капіталістичному суспільству», ми маємо на увазі ідеальні типи. Звісно ж, доба Середньовіччя не скінчилася раптово, і, відповідно, цієї ж миті не постало сучасне суспільство. Усі економічні й соціальні сили, притаманні сучасному суспільству, зародилися вже в середньовічному суспільстві XII, XIII та XIV століть. У період пізнього Середньовіччя зростала роль капіталу і водночас посилювався антагонізм між соціальними класами в містах. Як завжди буває в історії, усі елементи нової соціальної системи виникли за старого порядку. Нам важливо бачити, скільки елементів сучасного суспільства існувало ще в пізньому Середньовіччі й скільки з них і надалі наявні в сучасному суспільстві. Проте якщо, наголошуючи на цій тяглості, хтось намагається мінімізувати фундаментальні відмінності між середньовічним і сучасним суспільством або навіть відкинути концепції «середньовічного суспільства» чи «капіталістичного суспільства» як ненаукові, то в такий спосіб ця людина в принципі блокує будь-яке теоретичне розуміння історичного процесу. Такі спроби, замасковані під наукову об’єктивність та достовірність, насправді зводять соціальне дослідження до збирання нескінченної кількості деталей, але заважають розумінню структури суспільства та його динаміки.

27

Jacob Burckhardt, The Civilization of the Renaissance in Italy, The Macmillan Co., New York, 1921, p. 129.

28

Jacob Burckhardt, The Civilization of the Renaissance in Italy, с. 5.

29

Jacob Burckhardt, The Civilization of the Renaissance in Italy, с. 129.

30

Основну тезу Буркгардта підтверджували й доповнювали одні науковці та спростовували інші. Більш-менш у тому ж напрямі аргументує у своїй праці В. Дільтей (Weltanschauung und Analyse des Menschen seit Renaissance und Reformation, in Gesammelte Schfriften, Teubner, Leipzig, 1914), так само, як і дослідження Е. Кассірера «Individuum und Cosmos in der Philosophie der Renaissance». Натомість Буркгардта різко критикують інші дослідники, зокрема Й. Гейзінга (Das Problem der Renaissance in Wege der Kulturgeschichte, Drei Masken Verlag, München, 1930, p. 89 ff.; cf., а також у його праці: Herbst des Mittelaters, Drei Masken Verlag, München, 1924) стверджував, що Буркгардт недооцінив ступінь подібності життєвих умов широких мас в Італії та в інших країнах Європи в добу пізнього Середньовіччя; що Буркгардт вважає початком Відродження приблизно 1400 рік, але основна маса матеріалу, яку він використовує для ілюстрації своїх тез, узяті з XV і навіть XVI століття; що Буркгардт недооцінив християнський характер Відродження і переоцінив значення язичницьких елементів; що індивідуалізм є не головною тенденцією культури Відродження, а лише однією з багатьох тенденцій цього періоду; що Середньовіччя не було настільки позбавлене індивідуалізму, як це зображує Буркгардт, і тому його логіка протиставлення Середньовіччя і Відродження є хибною; що Відродження залишалося слухняною до влади епохою тією ж мірою, що й Середньовіччя; що середньовічний світ був не надто ворожий щодо світських радощів, а Відродження — не таким щодо них оптимістичним, як вважає Буркгардт; що установки сучасної людини — в сенсі прагнень до особистих досягнень і розвитку індивідуальності — в епоху Відродження існували лише в зародковому стані; що вже в XIII столітті трубадури розвивали ідею про благородство серця, а з іншого боку, Відродження не порвало з середньовічною концепцією особистої вірності та служби комусь, хто перебуває на вищих сходинках соціальної ієрархії.

Водночас мені здається, що навіть якщо ці аргументи правильні в усіх деталях, вони не спростовують головної тези Буркгардта. Аргументи Гейзінги, по суті, вибудовані за таким принципом: Буркгардт помиляється, тому що частина явищ, які він приписує Відродженню, існували в Західній і Центральній Європі вже в пізньому Середньовіччі, а деякі інші з’явилися лише після епохи Відродження. Це аргументи того ж роду, як і ті, що використовувалися проти всіх концепцій, які протиставляють середньовічне феодальне суспільство сучасному капіталістичному. Все сказане вище про такі аргументи взагалі є правильним, зокрема й щодо критики на адресу Буркгардта. Буркгардт приймав суттєві кількісні зміни, які насправді мали якісний характер, але він був настільки проникливий, що зумів розпізнати саме ті особливості розвитку, тенденції, які в історії Європи привели через кількісні зміни до якісних. Цій проблемі присвячене прекрасне дослідження Чарлза Е. Трінкгауза (Charles Е. Trinckhaus, Adversity’s Noblemen, Columbia University Press, New York, 1940), що містить конструктивну критику Буркгардта на основі аналізу поглядів італійських гуманістів на щастя. З точки зору проблематики, розглянутої у цій праці, особливо цікавими є його зауваження з приводу невпевненості, покори й відчаю, що виникають у результаті посилення конкурентної боротьби за виживання й успіх (с. 18).

31

Huizinga, р. 159.

32

Аналіз Петрарки Дільтеєм (цит. роб., с. 19 ff.) та роботу Trinkhaus, Adversity’s Noblemen.

33

Цит. роб., с. 139.

34

Фуґґери були одним із найбільших торговельних і лихварських домів Європи у XV–XVII століттях, родом із південної Німеччини (м. Аугсбург), що позичали гроші монархам, відіграли важливу роль у розвитку європейської та світової економіки; торгували металами, в тому числі й дорогоцінними, були одними з перших, хто впроваджував монополії в металургії.

35

Max Weber, The Protestant Ethic and the Spirit of Capitalism, Charles Scribner’s Sons, New York, 1930, p. 65.

36

Ernst Troeltsch, Renaissance und Reformation, Vol. IV, Gesammelte Schriften, Tübingen, 1923.

37

Поданий тут огляд економічної історії пізнього Середньовіччя й періоду Реформації спирається в основному на ці праці: Lamprecht, Zum Verständnis der wirtschaftlichen und sozialen Wandlungen in Deutschland vom 14. zum 16. Jahrhundert, Akademische Verlagsbuchhandlung J.C.B. Mohr, Zeitschrift für Sozial- und Wirtschaftsgeschichte, Freiburg i.B. und Leipzig, 1893.

38

Див. літературу з цього питання, цитовану в J. Kulischer, с. 192 ff.

39

Tawney, цит. роб., с. 28.

40

Декрети Граціана (лат. Decretum Gratiani) — одна з найважливіших пам’яток західного канонічного (церковного) права, складена монахом-правознавцем Граціаном приблизно у першій половині XII століття, який назвав свій твір Concordantia discordantium canonum — «Узгодження суперечливих канонів».

41

«Спільним мусить бути користування всіма людьми всім, що є у цьому світі» (лат.).

42

Tawney, цит. роб., с. 31 ff.

43

Lamprecht, цит. роб., с. 207; Andreas, цит. роб., с. 303.

44

Schapiro, цит. роб., с. 59.

45

Works of Martin Luther, A. J. Holman Company, Philadelphia, Vol. IV, p. 34.

46

В оригіналі вжито німецький термін Hörige, який зазвичай хоч і перекладається як «кріпак», відрізняється від поняття Leibeigene, від якого походить і поняття «кріпацтво» німецькою мовою — Leibeigenschaft. Відмінність полягає в ступені особистої залежності селян від своїх господарів — у Російській імперії кріпаки були набагато залежнішими й цілком безправними, порівняно з селянами у Центральній і Західній Європі.

47

Schapiro, цит. роб., с. 54, 55.

48

Lamprecht, цит. роб., с. 200.

49

Schapiro, цит. роб., с. 21, 22.

50

Tawney, цит. роб., с. 86.

51

Див. щодо цієї проблеми конкуренції: М. Mead, Cooperation and Competition among Primitive Peoples, McGraw-Hill Book Company, New York, 1937; L.K. Frank, The Cost of Competition, Plan Age, Vol. VI, November-December, 1940.

52

Ужите в оригіналі слово compulsive означає не тільки «нав’язливий»; у психології та психіатрії, особливо в психоаналізі, є самостійний термін компульсії, який означає різні нав’язливі стани; компульсивні потяги, на відміну від імпульсивних, не можуть бути реалізовані напряму, тож втілюються, приміром, у нав’язливих ритуалах та порушеннях, про які й веде мову Фромм.

53

R. Seeberg’s Lehrbuch der Dogmengeschichte, Deutsche Verlagsbuchhandlung, Leipzig. Vol. III, 1930; Vol IV, 1, 1933; Vol. IV, 2, 1920, і B. Bartmanns Lehrbuch der Dogmatik, Herder, Freiburg, 1911.

54

Щодо цього він каже: «Отже, той, кому доля вже призначена, мусить прагнути до належної праці й молитви, бо таким чином призначена їм доля здійсниться... таким чином, творіння можуть сприяти призначеній їм долі, а от перешкоджати їй — ні». The Summa Theologica of St. Thomas Aquinas, literally translated by Fathers of the English Dominican Province. Second and revised edition, Burns Oates Washbourne, Ltd., London, 1929, Part I, Q. 23, Art. 8.

55

Summa contra Gentiles, Vol. III, Chapters 73, 85, 159.

56

R. Seeberg, цит. роб., с. 766.

57

Один із найважливіших соборів римо-католицької церкви, скликаний в італійському місті Тренто (назва походить від латинської назви міста — Тридентум), який тривав з 1545 до 1563 року і був відповіддю на Реформацію — початком Контрреформації.

58

B. Bartmanns, Lehrbuch der Dogmatik, с. 468.

59

B. Bartmanns, Lehrbuch der Dogmatik, с. 624.

60

Практика та теорія індульгенцій є особливо яскравою ілюстрацією поширення впливу капіталізму. Не лише сама ідея, що звільнення від покарання можна придбати за гроші, втілює нове відчуття значущості грошей, а й теоретичне підґрунтя цієї практики індульгенцій, сформульоване 1343 року папою Климентом VI, також ілюструє нам дух нового капіталістичного мислення. Климент VI писав, що Папі Римському доручено необмежені ресурси благодаті, здобуті Христом і святими, і він може розподіляти частку цієї благодаті серед своїх вірян (див. R. Seeberg, цит. роб., с. 621). З цього ми розуміємо: уявлення про папу як про монополіста, що володіє потужним моральним капіталом, яким користається для власної фінансової вигоди — для морального порятунку своїх «клієнтів».

61

Я вдячний Чарльзу Трінкгаузу, який звернув мою увагу на значущість містичної та молитовної літератури, а також за низку важливих ідей, які я додав до цього абзацу.

62

Martin Luther, Vorlesung über den Römerbfrief, Розділ І, і.

63

В оригіналі англомовної праці в дужках Фромм подає німецьке слово fremde, мабуть, тому, що основне його значення не стільки «зовнішній» у плані «інший», скільки «чужий».

64

Martin Luther, Vorlesung über den Römerbfrief, Розділ І, і.

65

Martin Luther, The Bondage of the Will. Translated by Henry Cole, M. A., Wm. B. Eerdmans Publishing Co., Grand Rapids, Michigan, 1931, p. 74.

66

Martin Luther, The Bondage of the Will, p. 79. Ця дихотомія — підкорення вищій владі й панування над низами — як ми побачимо пізніше, притаманна авторитарному характеру особистості.

67

«Sermo de duplici institia» (Luthers Werke, Weimar ed., Vol. II).

68

Römerbrief, 13, 1. У перекладі І. Огієнка частина з Послання до Римлян, цитована Фроммом, звучить так: «Нехай кожна людина кориться вищій владі, бо немає влади, як не від Бога, і влади існуючі встановлені від Бога».

69

«Against the Robbing and Murdering Hordes of Peasants» (1525); Works of Marting Luther, translation: С. M. Jacobs, A. T. Holman Company, Philadelphia, 1931, Vol. X, IV, p. 411. Див. аналіз ставлення Лютера до свободи, проведений Г. Маркузе у: Н. Marcuse, Autorität und Familie, F. Alcan, Paris, 1926.

70

John Calvin, Institutes of the Christian Religion, translated by John Allen, Presbyterian Board of Christian Education, Philadelphia, 1928, Book III, Chapter IX, 1.

71

John Calvin, Institutes of the Christian Religion, Book III, Chapter 2, 23.

72

John Calvin, Institutes of the Christian Religion, Book III, Chapter 7, 1. Від фрази: «Бо, як є...» я подаю свій переклад з латинського оригіналу Johannes Calvini Institutio Christianae Religionis. Editionem curavit A. Thouluk, Berolini, 1835. Par I, p. 445. Я це роблю тому, що переклад Аллена трохи змінює зміст оригіналу в бік пом’якшення суворості думки Кальвіна. Аллен перекладає це речення так: «Оскільки слідування своїм схильностям приводить більшість людей практично до руїни, ми не можемо покладатися на наше знання чи на нашу волю, проте мусимо йти за Господом і цей шлях — єдиний безпечний». Разом із тим, латиною sibi ipsis obtemperant означає не «слідувати своїм схильностям», а «підкорюватися». Заборона іти за своїми схильностями відсилає нас до м’якої кантіанівської етики, яка свідчить, що людина має придушувати в собі природні потяги, і коли вона так робить, то може виконувати накази власної совісті. Натомість заборона підкорюватися собі самому означає відмову від автономності людини. Такий самий зсув значення відбувається тоді, коли ita unicus est salutis portis nihil nec sapere, nec velle per se ipsum перекладається як «покладатися на наше знання чи на нашу волю». Оскільки формулювання оригіналу напряму суперечить гаслу філософії просвітництва — sapere aude — наважся знати, переклад Аллена застерігає лише проти залежності від власного знання, а це застереження не настільки суперечить сучасній думці. Я вказую на ці відхилення від першопочаткового значення оригіналу в перекладах, оскільки вони добре ілюструють той факт, що дух автора «модернізується» і забарвлюється — однозначно не навмисно — лише за допомогою перекладу.

73

John Calvin, Institutes of the Christian Religion, Book III, Chapter 7, 2.

74

John Calvin, Institutes of the Christian Religion, Book III, Chapter 14, 11.

75

J. Kulischer, цит. роб., с. 249.

76

Georgia Harkness, John Calvin, The Man and His Ethics, Henry Holt & Co., New York, 1931, p. 151 ff.

77

F. Borkenau, Der Übergang vom feudalen zum bürgerlichen Weltbild, E Alcan, Paris, 1934, p. 156 ff.

78

John Calvin, Institutes of the Christian Religion, Book III, Chapter 21, 5.

79

John Calvin, Institutes of the Christian Religion, Book III, Chapter 2, 41.

80

John Calvin, Institutes of the Christian Religion, Book III, Chapter 7, 3.

81

Цій ідеї особливу увагу приділив М. Вебер, оскільки вона відображає особливий зв’язок між доктриною Кальвіна та духом капіталізму.

82

Ranulf, Moral Indignation and Middle Class Psychology — ця праця є особливо цінним внеском у дослідження тези, що моральне засудження (назва книжки «Моральне засудження і психологія середнього класу») є типовою рисою середнього класу, особливо притаманною його нижнім прошаркам.

83

Max Weber, цит. роб., с. 102; Tawney, цит. роб., с. 190; Ranulf, цит. роб., с. 66 ff.

84

Фройд побачив цю ворожість людини до самої себе, яка міститься в тому, що він назвав супер-его. Він також помітив, що супер-его виникло як інтерналізація зовнішньої та небезпечної влади. Водночас він не розмежовував спонтанні ідеали, які є частиною «я», та інтерналізовані накази, якими це «я» керується... Поданий у цій книжці погляд детальніше розглядається у моєму дослідженні психології влади (Autorität und Familie, ed. M. Horkheimer, Alcan, Paris, 1934). Карен Хорні вказала на компульсивний характер вимог і наказів супер-его у праці New Ways in Psychoanalysis.

85

Термін, впроваджений Максом Вебером (нім. innerweltliche Askese); у цій аскезі він вбачав одну з передумов появи етосу прибутку сучасного капіталізму.

86

Детальніший розгляд взаємодії соціоекономічних, ідеологічних і психологічних факторів подано в Додатку.

87

Фромм уживає словосполучення conspicuous waste, впроваджене видатним американським суспільствознавцем, автором праці «Бездіяльнісний клас» Торстеном Вебленом, що означає показне, навмисне марнотратство.

88

В оригіналі Фромм уживає слово unselfishness, що дослівно означає «не-егоїзм»; примітно, що в книжці автор використовує і selfishness, і egoism на позначення егоїзму.

89

З детальнішим розглядом цієї проблеми можна ознайомитись у статті автора: «Selfishness and Self-Love», Psychiatry, Vol. 2, No. 4, November, 1939.

90

Тут Фромм, вочевидь, обігрує слова selfishness та self-love, які можна дослівно перекласти, як «себелюбність» та «любов до я».

91

Саллівен у своїй лекції також наблизився до подібного формулювання. Він стверджує, що допідлітковий період характеризується появою в міжособистісних стосунках імпульсів, спрямованих на отримання нового типу задоволення — задоволення замість іншої людини («друга»). Любов, згідно з його точкою зору, є ситуацією, коли задоволення улюбленої людини так само важливе і бажане, як і задоволення того, хто любить.

92

В основі оригінального терміна employer — дієслово to employ, що означає «наймати», але також «вживати» й «використовувати». Слід відзначити, що спільнокореневим у англійський мові є термін на позначення найманого працівника — employee.

93

Гегель і Маркс заклали підґрунтя для розуміння проблеми відчуженості. Див. зокрема впроваджені Марксом концепції «товарного фетишизму» та «відчуження праці».

94

Поданий тут аналіз самоповаги чітко сформулював Ернест Шахтель у своїй неопублікованій лекції: Ernest Schacntel, Self-feeling and the ‘Sale’ of Personality.

95

В оригіналі вжито дослівний переклад німецького терміна Übermensch, англійською — superman.

96

Julian Green, Personal Record, 1928–1939, translated by J. Godefroi, Harper & Brothers, New York, 1939.

97

З іншого погляду, К. Хорні зі своїм поняттям «невротичних тенденцій» (New Ways in Psychoanalysis) дійшла до концепції, що має певні подібності з моєю концепцією «механізмів утечі». Основні відмінності між ними: «невротичні тенденції» — це рушійні сили в індивідуальному неврозі, тимчасом як механізми втечі є рушійними силами нормальної людини. Ба більше, Хорні переважно зосереджує увагу на тривожності, тоді як я наголошую на ізоляції індивіда.

98

Hobbes, Leviathan, London, 1951, р. 47.

99

Тут ужито термін drive, який також можна перекласти як «інстинкт».

100

Charakteranalyse, Wien, 1933.

101

The Neurotic Personality of Our Time, W. W. Norton & Company, New York, 1936.

102

Psychologie der Autorität in Autorität und Familie, ed. Horkheimer, Alcan, Paris, 1936.

103

Маркіз де Сад дотримувався думки, що сенсом садизму є панування, зокрема в пасажі з Juliette II (цитовано за: Marquis de Sade, by. G. Gorer, Liveright Publishing Corporation, New York, 1934): «Задоволення — це не те, що ви хочете, щоб відчув ваш партнер, а те враження, яке ви хочете справити; враження від болю — набагато сильніше, ніж від задоволення... людина це розуміє; людина цим послуговується і насолоджується». У своєму аналізі праць де Сада Ґорер визначає садизм «як задоволення, що відчувається від спостереження за зробленими спостерігачем модифікаціями у зовнішньому світі». Таке визначення — ближче до мого бачення садизму, ніж погляд на це явище інших психологів. Проте я вважаю, що Ґорер помиляється в тому, що ідентифікує садизм з насолодою від володіння чи від якогось виду продуктивності. Садистичне володіння характеризується бажанням зробити об’єкт безвільним інструментом у руках садиста, в той час як несадистське задоволення у впливі на інших з повагою сприймає цілісність іншої особи та спирається на почуття рівності. У визначенні Ґорера садизм втрачає особливу рису й ототожнюється з будь-якою формою продуктивності.

104

Віктор Гюґо найяскравіше змалював ідею неможливості позбутися провини в образі Жавера в романі «Знедолені».

105

Moeller van der Bruck, Das Dritte Reich, Hanseatische Verlag-anstralt, Hamburg, 1931, pp. 223, 224.

106

Раушнінг дає гарний опис нігілістичного характеру фашизму у своїй праці: Rauschning, The Revolution of Nihilism, Alliance Book Corporation, Longmans, Green & Co., New York, 1939.

107

Karen Horney, New Ways in Psychoanalysis, W. W. Norton & Company, New York, 1939.

108

Karen Horney, New Ways in Psychoanalysis, W.W. Norton & Company, New York, 1939.

109

В оригіналі вжито слово автоматон, що означає заводний механізм, який нагадує людину чи тварину, з яких найвідомішими є рухливі фігурки в годинниках.

110

Н.S. Sullivan, цит. роб., с. 68 ff., а також його статтю: Research in Schizophrenia, American Journal of Psychiatry, Vol. IX, No. 3; також: Frieda Fromm Reichmann, Transference Problems in Schizophrenia, The Psychoanalytic Quarterly, Vol. VIII, No. 4.

111

Щодо проблеми гіпнозу див. перелік публікацій М.Г. Еріксона: М.Н. Erickson, Psychiatry, 1939, Vol. 2, No. 3, p. 472.

112

Тут в оригіналі вжито willing, що дослівно можна перекласти як «воління», бо в основі лежить слово, що також означає англійською «воля».

113

Психоаналітична процедура, по суті, є процесом, у якому особа намагається виявити справжнє «я». «Вільні асоціації» означають, що людина має висловлювати справжні почуття й думки і казати правду, що означає не тільки розповідати все, що людина думає, але й мислити правдиво, а не адаптовано до очікуваних від неї думок. Фройд наголошував на придушенні «поганих» думок; мабуть, він не приділив достатньої уваги тому, наскільки часто придушуються думки «хороші».

114

L. Mumford, Faith for Living, Harcourt, Brace & Co., New York, 1940, p. 118.

115

Harold D. Lasswell, “The Psychology of Hitlerism”, The Political Quarterly, Vol. IV, 1933, Macmillan & Co., London, p. 374, а також F.L. Schuman, The Nazi Dictatorship, Alfred A. Knopf, New York, 1939.

116

Ця точка зору ґрунтується на проведеному мною з колегами (A. Hartoch, E. Herzog, Н. Schachtel, вступ з історії питання — F. Neumann), проте не опублікованому дослідженні: «Character of German Workers and Employees in 1929/30», здійсненому за підтримки Міжнародного інституту соціальних досліджень Колумбійського університету. Аналіз відповідей шестисот респондентів і деталізована анкета показали, що меншість учасників опитування демонструє авторитарний характер і що з орієнтовно однаковими показниками ми зустрічаємо пошук свободи і незалежність, проте переважна частина опитаних проявляє суттєво менш виражену суміш різних рис.

117

Schuman, цит. роб., с. 104.

118

Adolf Hitler, Mein Kampf, Reynal & Hitchcock, New York, 1940, p. 3.

119

Тюссени (Thyssen) і Круппи (Krupp) — великі промислові концерни-конкуренти, названі за прізвищами династій-засновників і керівників.

120

A. Hitler, Mein Kampf, p. 469.

121

A. Hitler, Mein Kampf, p. 56.

122

A. Hitler, Mein Kampf, p. 710 ff.

123

A. Hitler, Mein Kampf, p. 715, 716.

124

Joseph Goebbels, Michael, F. Eher, München, 1936, p. 57.

125

Joseph Goebbels, Michael, p. 21.

126

Goebbels, Vom Kaiserhof zur Reichskanzlei, F. Eher, München, 1934, p. 120.

127

Ley, Der Weg zur Ordensburg, Sonderdruck des Reichs-organisations-leiters der NSDAP für das Führercorps der Partei; цитовано за: Konrad Heiden, Ein Mann gegen Europa, Zürich, 1937.

128

A. Hitler, Mein Kampf, p. 618.

129

A. Hitler, Mein Kampf, p. 408.

130

A. Hitler, Mein Kampf, p. 394 ff.

131

A. Hitler, Mein Kampf, p. 994.

132

A. Hitler, Mein Kampf, p. 598 ff.

133

A. Hitler, Mein Kampf, p. 197.

134

A. Hitler, Mein Kampf, p. 405.

135

A. Hitler, Mein Kampf, p. 170.

136

A. Hitler, Mein Kampf, p. 396.

137

A. Hitler, Mein Kampf, p. 761.

138

A. Hitler, Mein Kampf, p. 295.

139

A. Hitler, Mein Kampf, p. 448 ff.

140

A. Hitler, Mein Kampf, p. 414.

141

A. Hitler, Mein Kampf, p. 966.

142

A. Hitler, Mein Kampf, p. 978.

143

A. Hitler, Mein Kampf, p. 783.

144

A. Hitler, Mein Kampf, p. 298.

145

A. Hitler, Mein Kampf, p. 300.

146

A. Hitler, Mein Kampf, p. 955 ff.

147

A. Hitler, Mein Kampf, p. 411.

148

Goebbels, Michael, p. 25.

149

A. Hitler, Mein Kampf, p. 408.

150

A. Hitler, Mein Kampf, p. 412.

151

A. Hitler, Mein Kampf, p. 620 ff.

152

A. Hitler, Mein Kampf, p. 610.

153

A. Hitler, Mein Kampf, p. 610.

154

A. Hitler, Mein Kampf, p. 1.

155

A. Hitler, Mein Kampf, p. 3.

156

A. Hitler, Mein Kampf, p. 309 .

157

A. Hitler, Mein Kampf, p. 452.

158

A. Hitler, Mein Kampf, p. 392.

159

A. Hitler, Mein Kampf, p. 289.

160

A. Hitler, Mein Kampf, p. 972.

161

A. Hitler, Mein Kampf, p. 393 ff.

162

За повідомленням Анни Гартох (з книжки на основі кейс-стаді дітей із дитячого садка Сари Лоуренс — Sarah Lawrence Nursery School, дослідження проведене спільно з М. Ґей, А. Гартох, Л. Б. Мерфі), тестування Роршаха дітей віком від трьох до п’яти років показало, що намагання дітей зберегти свою спонтанність стає головною причиною конфліктів між дітьми та авторитарними дорослими.

163

Як красномовний приклад я наведу репортаж «Ресторани Говарда Джонсона» з журналу Fortune (вересень 1940, с. 96). Джонсон найняв штат спеціальних «клієнтів», які ходять по ресторанах та дивляться, чи все в них працює як слід. «Оскільки все готується прямо на місці за стандартними рецептами та вказівками, відповідно до інструкцій головного офісу, інспектор знає, якого розміру стейк йому мають подати і якими на смак повинні бути овочі. Він також знає, скільки часу забере подача страв, і знає точний ступінь привітності, що її до нього має проявити хазяйка зали й офіціанти».

164

З приводу цієї проблеми в цілому див.: Robert S Lynd’s Knowledge for What? Princeton University Press, Princeton, 1939. Щодо філософських аспектів див.: М. Horkheimer, Zum Rationalismusstreit in der Gegenwärtigen Philosophie. Zeitschrift für Sozialforschung, Vol. 3, 1934, Alcan, Paris.

165

Тут — self-willing, тобто дослівно «ті, хто воліє самостійно».

166

В обох випадках в оригіналі автор використовує слово different, яке дослівно в цьому контексті можна перекласти «той, що відрізняється».

167

Насправді самостійне вживання слова sponte (у значенні «з дозволу») трапляється рідше, ніж уживання з прийменником; тут, вочевидь, Фромм мав на увазі sua sponte — «за своєю волею».

168

Max Otto, The Human Enterprise, T.S. Croft, New York, 1940. Chapters IV, V.

169

Питання, розглянуте тут, відсилає нас до одного важливого моменту, про який я хочу бодай згадати: динамічна психологія може прояснити деякі етичні проблеми. Психологи зможуть допомогти, лише коли побачать важливість проблем моралі для розуміння особистості. Будь-яка психологія, включно з психоаналізом Фройда, яка розглядає ці проблеми в категоріях принципу задоволення, не враховує однієї важливої складової особистості, і залишає місце для догматичних і неемпіричних доктрин моралі. Аналіз любові до себе, мазохістської самопожертви й ідеалів, що я його зробив у цій книжці, ілюструє проблеми психології й етики, що потребують подальших досліджень.

170

В оригіналі автор ужив не «одержавлення» чи «націоналізація», а саме socialization.

171

Ужитий в оригіналі термін education може в цьому контексті означати як освіту, так і виховання, проте далі Фромм веде мову не стільки про передавання знань, скільки про формування характеру індивіда, зокрема в сім’ї.

172

Фромм використовує тут слово perverted, що відсилає як до «перверзій», про які йшлося в книжці, а дослівно перекладається як «збочене» на позначення перекрученого, спотвореного прагнення до справедливості та правди.

173

Зокрема, у деяких перекладах цієї праці оригінальний термін Фромма characterology перекладають як «теорія особистості».

174

Карл Абрагам (1877–1925), німецький психоаналітик, колега й друг Фройда, який зробив значний внесок у розвиток психоаналізу; досліджував вплив сексуальності дитини на розвиток характеру і на психічні захворювання.

175

Альфред Ернест Джонс (1879–1958) — один із перших англомовних психоаналітиків, учень Фройда, його друг і в подальшому біограф, засновник Британського психоаналітичного товариства; досліджував ранні стадії психічного розвитку людини, структуру й розвиток супер-его тощо.

176

В оригіналі вжито термін libidinious, що дослівно можна перекласти як «лібідозний», насправді зафіксований у вжитку в англійській мові з XV століття та означає «хтивий», «похітливий».

177

Ф. Александер спробував переформулювати характерологічні напрацювання Фройда у термінах, які певним чином ближчі до нашого тлумачення цих процесів (див. Е Alexander, «The Influence of Psychological Factors upon Gastro-Intestinal Disturbances», Psychoanalytical Quarterly, Vol. XV, 1934). Проте, хоч у своїх поглядах на цю проблематику Александер пішов далі, ніж Фройд, він так і не спромігся здолати наріжний біологічний підхід і тому не зміг побачити, що саме міжособистісні відносини є основою та сенсом цих «догенітальних» імпульсів.

178

В оригіналі вжито слово want, що означає як і нестачу чогось, бідність, так і потребу в чомусь, що узгоджується з подальшим викладом Фроммом його концепції про невідчужені потреби людини, які обов’язково мають бути задоволені для функціональної спроможності людини.

179

В оригіналі замість psychological Фромм уживає psychologistic, щоб підкреслити схильність теорії Фройда до психологізму, тобто інтерпретування подій та соціальних явищ крізь призму психології.

180

З докладнішим розглядом такого підходу можна ознайомитися: Е. Fromm, The Dogma of Christ, Holt, Rinehart and Winston, Inc. New York, 1964.

181

Напевне, подібно до попереднього пункту, тут замість можливого варіанта economic, Фромм уживає economistic.

182

Я називаю цей погляд псевдомарксистським, оскільки він інтерпретує теорію Маркса так, начебто за нею історія визначається економічними мотивами в сенсі прагнення до матеріального збагачення, а не так, як це насправді мав на увазі Маркс — у значенні об’єктивних умов, які можуть приводити до різних економічних установок, однією з яких є потужне прагнення до матеріального багатства (про це йшлося в першому розділі). З детальним розглядом цієї проблеми можна ознайомитися: Е. Fromm, «Über Methode und Aufgabe einer analytischer Sozialpsychologie», Zeitschrift für Sozialforschung, Vol. 1, 1932, p. 28. Див. також розгляд цього питання у: Robert S Lynd, Knowledge for What? Princeton University Press, 1939, Chap. II.