За річкою, в затінку дерев

Розділ XX

Полковник підійшов до конторки у вестибюлі, але портьє ще не було на місці. Чергував нічний швейцар.

— Чи не могли б ви покласти дещо в сейф?

— Ні, полковнику. Ніхто не має права відчиняти сейф, поки не прийде заступник управителя або портьє. Але в себе я сховаю все, що завгодно.

— Дякую. Не треба,— сказав полковник і поклав адресований на своє ім'я конверт з емблемою «Грітті», де лежали самоцвіти, у внутрішню ліву кишеню френча.

— У нас тут тепер не буває великих крадіжок,— сказав нічний швейцар. Ніч була довга, і його тішила ця розмова. — Та ніколи й не було. От тільки погляди бувають різні, і політика також.

— А як вам теперішня політика? — спитав полковник; він теж почував себе самотнім.

— Та така, як і слід було сподіватися.

— Зрозуміло. Ну, а як ваші справи?

— По-моєму, непогано. Може, й не так добре, як минулого року. Та все-таки непогано. Нас побили на виборах, і тепер треба трохи перечекати.

— А ви самі щось робите?

— Як вам сказати. Політика в мене більше для душі. Звісно, я вірю в неї й розумом, але мені бракує політичного розвитку.

— Якби ви його мали, то політика була б вам не до душі.

— Може, й так. А в армії займаються політикою?

— Ще й як,— сказав полковник.— Але інакше, ніж ви собі уявляєте.

— Ну, тоді краще про це не говорити. Я не хотів нічого у вас випитувати.

— Я ж перший спитав, я сам завів цю розмову. Ми просто балакаємо собі. Ніхто ні в кого нічого не випитує.

— Та певне. Ви, полковнику, зовсім не схожі на інквізитора. Я знаю про ваш Орден, хоч і не належу до нього.

— Ви можете стати кандидатом у його члени. Я поговорю з Gran Maestro.

— Ми з ним із одного міста, але з різних районів.

— Місто у вас гарне.

— Розумієте, полковнику, я політично так погано розвинений, що всіх порядних людей вважаю порядними.

— Згодом це минеться,— запевнив його полковник.— Не журіться. У вас молода партія, тож не дивно, що ви іноді помиляєтеся.

— Прошу вас, не треба так казати.

— Рано-вранці можна й пожартувати.

— Скажіть, полковнику, а що ви думаєте про Тіто?

— Багато дечого. Та він мій найближчий сусід. А я не люблю розпускати плітки про сусідів.

— Але мені хотілося б знати...

— Як припече, то знатимете. Невже ви не розумієте, що на такі питання не відповідають?

— А я сподівався, що відповідають.

— I даремно,— сказав полковник.— В усякому разі, не в моєму становищі. Я можу вам тільки сказати, що в містера Тіто безліч турбот.

— Ну, це я вже зрозумів,— відказав швейцар; насправді він був іще хлопчисько.

— Ще б пак,— сказав полковник.— Для цього не потрібна велика мудрість. Ну, бувайте, я хочу прогулятися — заради печінки і взагалі.

— До побачення, полковнику. Fa brutto tempo[44].

— Bruttissimo[45],— сказав полковник, затягнув тугіше пояс плаща, розправив плечі, обсмикнув поли і вийшов надвір, назустріч вітру.