Знак Зорро

Розділ XVIII ПОВЕРНЕННЯ ДОНА ДІЄГО

Сеньйорита Лоліта, звичайно, повніша була розповісти батькам про те, що сталося за їх відсутності. Однаково дворецький знав і розповів би про це донові Дієго по його поверненні. Сеньйорита Лоліта була досить розумна і усвідомлювала, що краще дати пояснення першою.

Дворецький, посланий по вино, нічого не знав про любовну сцену, що розігралася потім, і йому було просто сказано, що сеньйор Зорро поспішив піти. Це здавалося правдоподібним, тому що його переслідували солдати.

Отже, дівчина розповіла батькові й матері, що за їхньої відсутності приходив капітан Рамон і що він силою, незважаючи на прохання слуги, ввійшов до великої вітальні, щоб поговорити з нею. Може бути, він занадто багато випив або взагалі був сам не свій від рани, пояснила дівчина, але він поводився зухвало і наполягав на своїй пропозиції з запалом, що їй був огидний, і зрештою зажадав дозволу поцілувати її.

— Раптом, — продовжувала сеньйорита, — у кутку кімнати з’явився сеньйор Зорро — а як він туди потрапив, я не знаю. Він змусив капітана Рамона вибачитися і потім викинув його з будинку. Після цього — і тут вона не стала говорити всієї правди — сеньйор Зорро галантно вклонився і пішов.

Дон Карлос хотів узяти шпагу і зараз же піти до гарнізону, щоб викликати капітана Рамона на смертельний двобій; але донья Каталіна була більш стримана і зауважила йому, що своїм учинком він тільки розголосить те, що їхню дочку було ображено; крім того сварка дона Карлоса з офіцером армії зовсім не поліпшить їхнього становища; дон Карлос до того ж у літах, і капітан напевно простромить його за дві секунди і залишить донью Каталіну плачучою вдовою, якою вона бути не хоче.

Отже, дон Карлос ходив назад і вперед великою кімнатою і галасував. Як хотілося б йому бути на десять років молодше або знову мати політичну силу! і він сказав собі, що коли його дочка одружиться з доном Дієго і він знову матиме вплив, то вже постарається, щоб капітан Рамон був розжалуваний і щоб мундир був зірваний з його плечей.

Сидячи у відведеній їй кімнаті, сеньйорита Лоліта слухала погрози батька і розуміла, що перед нею повстало нове утруднення. Звичайно, тепер вона не могла одружитися з доном Дієго. Вона віддала свій поцілунок і кохання іншій людині, чийого обличчя ніколи не бачила, негідникові, переслідуваному солдатами, — але вона говорила правду, коли сказала, що Пулідо кохають тільки раз у житті.

Дівчина намагалася пояснити собі все це тим, що тільки порив вдячності змусив її поцілувати цю людину; але відразу ж говорила собі, що це неправда, що її серце забилося, коли він уперше заговорив з нею в гасієнді її батька під час сієсти.

Але сеньйорита ще не була готова розповісти своїм батькам про кохання, яке ввійшло до її життя, тому що їй було солодко тримати це в таємниці; крім того вона боялася, що це буде для них ударом, що батько може відіслати її куди-небудь, де вона ніколи більше не побачить сеньйора Зорро.

Вона підійшла до вікна, виглянула на площу і побачила у віддаленні дона Дієго, що наближався. Він їхав повільно, начебто дуже стомившись, а двоє тубільців йшли на невеликій відстані за ним.

Люди вітали дона Дієго, коли він наблизився до будинку, а він у відповідь на їхнє вітання ліниво помахав рукою. Потім він повільно спішився, у той час як один із тубільців тримав стремено і допомагав йому, змахнув пил з одягу і попрямував до дверей.

Дон Карлос і його дружина із сяючими обличчям встали, щоб вітати його, тому що минулого вечора вони знову були прийняті в суспільстві і знали, що це сталося тому, що вони були гостями дона Дієго.

— Я шкодую, що не був тут, коли ви приїхали, — сказав дон Дієго, — але сподіваюся, що ви зручно влаштувалися в моєму бідному будинку.

— З таким комфортом, як у розкішному палаці! — скрикнув дон Карлос.

— У такому разі ваше щастя, бо знають святі, що я сам був не у кращих умовах.

— Як так? — запитала донья Каталіна.

— Закінчивши свою роботу в гасієнді, я поїхав до брата Філіпа, щоб провести там у спокої ніч. Але коли ми вже хотіли лягати спати, пролунав громовий стук у двері, і вломився сержант Гонзалес із загоном солдатів. Очевидно, вони полювали на розбійника, що називають сеньйором Зорро, і в темряві випустили його з виду.

В іншій кімнаті витончена сеньйорита дякувала небу за добру звістку.

— Неспокійні нині часи, — сказав дон Дієго, зітхаючи і витираючи піт з чола. — Галасливі молодці пробули з нами годину або більше і потім продовжили своє полювання. І після того, що вони розповідали про різні насильства, мене мучив кошмар і тому я майже зовсім не відпочив, а сьогодні вранці мусив відправитися до Реіна де Лос-Анджелес.

— Так, вам важко доводиться, — сказав дон Карлос. — Сеньйор Зорро був тут, кабальєро, у вашому будинку, перед тим як солдати кинулися переслідувати його.

— Що ви говорите? — скрикнув дон Дієго, випроставшись на стільці і виявляючи раптовий інтерес.

— Напевно він прийшов, щоб щось вкрасти або захопити вас для викупу, — зауважила донья Каталіна. — Але не думаю, щоб він украв що-небудь. Дон Карлос і я були з візитом у друзів, а сеньйорита Лоліта залишалася сама в будинку. І от є… є одна неприємна справа, про яку вам треба знати.

— Прошу вас, продовжуйте, — сказав дон Дієго.

— Поки ми були у відсутності, прийшов капітан Рамон з гарнізону. Він був сповіщений, що нас немає вдома, але силою ввійшов сюди і негідно поводився із сеньйоритою. І раптом з’явився сеньйор Зорро, змусив капітана вибачитися і випхав його.

— Ну, от це, що називається, славний розбійник! — вигукнув дон Дієго. — Сеньйорита схвильована цим?

— Звичайно, ні! — сказала донья Каталіна. — Вона вирішила, що капітан Рамон випив занадто багато вина. Я покличу її.

Донья Каталіна, підійшовши до дверей, покликала дочку. Лоліта ввійшла до кімнати і привітала дона Дієго, як личило вихованій дівчині.

— Я в розпачі, довідавшись, що вас образили в моєму будинку, — сказав дон Дієго. — Я обміркую цю справу.

Донья Каталіна зробила знак чоловікові і відійшла на середину кімнати, щоб залишити молодих людей наодинці, що, очевидно, сподобалося донові Дієго, але не сеньйориті.