Буфонада, або Більше не самотні

Розділ 38

Саме в той мій пам’ятний візит на Мангеттен я побачив уперше «Клуб тринадцять». Я чув, що в Чикаґо були дюжини отаких вульґарних закладів.

Тепер цей клуб з’явився і на Мангеттені.

Ми з Елізою не очікували, що всі люди з номером «13» в їхньому середньому імені майже негайно об’єднаються, щоб створити найбільший з усіх кланів.

І мені довелося проковтнути там свою власну піґулку, коли я спитав в охоронця на вході до мангеттенського «Клубу тринадцять», чи можна мені зайти і подивитися. Всередині було темно.

— З усієї поваги, містере президент, — відповів він, — але чи ваше число — тринадцять, сер?

— Ні, — відповів я, — і вам це прекрасно відомо.

— Тоді я мушу сказати вам, сер, — продовжив він, — те, що мушу вам сказати. З усієї поваги, сер: То не пішов би ти в сраку? Чому б тобі не з’їбатись кудись на Мі-і-і-і-і-і-і-і-і-і-і-і-і-ісяць?

Я був у захваті.

Так, і під час свого візиту отуди я вперше дізнався про церкву Ісуса Христа Викраденого: тоді це був невеличкий культ у Чикаґо, якому судилося стати найпопулярнішою американською релігією усіх часів.

Мою увагу до неї привернула листівка, яку мені вручив охайний променистий юнак, коли я йшов вестибюлем до сходів у своєму готелі.

Він смикав головою, що тоді виглядало якось ексцентрично, немов сподівався зловити когось, хто підглядав за ним з-за пальмового дерева у великому вазоні, або з крісла, або навіть просто зверху, з кришталевої люстри.

Він так захоплено кидав ці палкі погляди туди й сюди, що навіть не зацікавився тим, що тільки-но тицьнув свою листівку президентові Сполучених Штатів Америки.

— Дозвольте запитати, юначе, що ви шукаєте? — сказав я.

— Нашого Спасителя, — відповів він.

— Гадаєте, що Він у цьому готелі? — здивувався я.

— Почитайте листівку, — відрік він.

Так я і зробив — у своїй усамітненій кімнаті, з увімкненим радіо.

Зверху на листівці було примітивне зображення Ісуса, який стояв, розвернувшись тілом до глядача, але обличчям у профіль, — як одноокий валет з колоди карт.

У роті в Нього був кляп. На руках — кайданки. На одній гомілці теж кайдани, прикуті ланцюгом до кільця у підлозі. На нижній повіці Його лівого ока висіла одна досконала сльоза.

Під картинкою містилися оці запитання і відповіді:

ЗАПИТАННЯ: Як вас звати?

ВІДПОВІДЬ: Я превелебний Вільям Уран-8 Вейнрайт, засновник Церкви Ісуса Христа Викраденого на Елліс-авеню 3972 у Чикаґо, штат Іллінойс.

ЗАПИТАННЯ: Коли Бог знову пошле до нас свого Сина?

ВІДПОВІДЬ: Він вже послав. Ісус тепер серед нас.

ЗАПИТАННЯ: Чому ж ми досі не бачили Його й не чули?

ВІДПОВІДЬ: Його викрали Сили Зла.

ЗАПИТАННЯ: Що ми маємо робити?

ВІДПОВІДЬ: Ми маємо облишити те, чим займаємося, і проводити весь час у спробах знайти Його. Якщо не знайдемо, Бог здійснить Свій Вибір.

ЗАПИТАННЯ: А що це за Божий Вибір?

ВІДПОВІДЬ: Бог може з легкістю знищити все людство будь-якої миті.

Гей-го.

Я побачив того юнака, коли він вечеряв сам у ресторані, і подивувався, що він може смикати головою на всі боки і при цьому не пролити й краплі. Він навіть зазирнув під свою тарілку і денце склянки з водою, та ще й не раз і не два.

Мені лишалося тільки сміятися.