Буфонада, або Більше не самотні

Розділ 44

Ми з Вірою віддалися спогадам там, на сходах ратуші, про битву при озері Максінкукі в Північній Індіані. Я бачив цю битву з гелікоптера дорогою до Урбани. Віра брала в ній безпосередню участь, як і її чоловік-алкоголік, Лі Бритвений молюск-113 Заппа. Вони обоє були кухарями на одній з польових кухонь короля Мічиґану.

— Ви всі видавалися мені згори мурашками, — говорив я. — Або мікробами під мікроскопом. Ми не наважувалися летіти нижче, боячися, що в нас стрілятимуть.

— Ми відчували те саме, — сказала Віра.

— Якби я тебе знав тоді, я б спробував тебе врятувати, — сказав я.

— Це виглядало б як спроба врятувати одного мікроба з-поміж мільйона інших, Вілбуре, — зауважила вона.

Вірі довелося не лише змиритися з кулями і снарядами, що свистіли над кухонним наметом. їй доводилося ще захищатися від свого чоловіка, який напився. Він бив її у розпал битви.

Він підбив їй обидва ока і зламав щелепу. Він викинув її з намету. Вона гепнулася на спину в багнюку. Потім він вийшов пояснити їй, як вона могла б уникнути такого побиття в майбутньому.

Він вийшов саме вчасно, щоб його проштрикнув спис кавалериста-супротивника.

— І яка ж мораль цієї історії, як гадаєш? — спитав я.

Віра поклала мені на коліно свою мозолясту руку.

— Вілбуре, ніколи не треба одружуватися, — промовила вона.

Ми потеревенили про Індіанаполіс, який я бачив у тій самій подорожі і де Віра з чоловіком працювали офіціанткою і барменом в одному з клубів «Тринадцять», доки не вступили до армії короля Мічиґану.

Я спитав, як виглядав той клуб всередині.

— Ну, знаєш, там були опудала чорних котів, ліхтарі з гарбуза з прорізами, винові тузи, пришпилені до столиків кинджалами, і все таке решта. Я носила панчохи-павутинки, черевички на шпильках, маску і все таке решта. Всі офіціантки, бармени і викидайло вставляли вампірські ікла.

— Угу, — мугикнув я.

— І ми називали гамбурґери кажанбурґерами, — провадила вона.

— Угу, угу.

— А томатний сік з джином у нас називався «Втіха Дракули».

— Саме так.

— Усі клуби «Тринадцять» були однакові, — сказала вона. — Та я трималася свого. Індіанаполіс не надто захоплювався клубами «Тринадцять», хоча їх там було чималенько. Це місто Нарцисів. Якщо ти не Нарцис, ти там просто ніхто!