Буфонада, або Більше не самотні

Розділ 45

Скажу вам — мене вшановували як мультимільйонера, як педіатра, як сенатора і як президента. Але ніщо не йде в порівняння зі щирістю того прийняття, яке влаштували для мене в Індіанаполісі як Нарцисові!

Люди там страшенно зубожіли, зазнали безліч смертей, усі державні і громадські служби розвалилися, навколо точилися жорстокі битви. Проте на мою честь організовували паради і бенкети, так само, як і на честь, ясна річ, Карлоса Нарциса-11 Вільявіченціо, які б затьмарили тріумфи Давнього Риму.

Капітан Бернард О’Гер сказав мені:

— Господи, містере президент, та коли б я про це знав, я б попросив вас і мене зробити Нарцисом.

І тоді я промовив:

— Нарікаю тебе Нарцисом.

Але найбільш втішним і повчальним з усього, що я там бачив, були щотижневі збори Нарцисів.

Так, і мені довелося голосувати на тих зборах, як і моєму пілотові, як і Карлосу, як кожному чоловікові, кожній жінці і кожній дитині, якій вже виповнилося дев’ять років.

Якби мені більше пощастило, я міг би навіть головувати на тих зборах, хоча не пробув у місті навіть повного дня. Голову зборів обрали жеребкуванням з усіх присутніх. І виграла в жеребкуванні одинадцятирічна чорношкіра дівчинка на ім’я Дороті Нарцис-7 Гарленд.

Вона була повністю готова до головування, як, гадаю, і кожен з там присутніх.

Вона підійшла до трибуни, яка була чи не вища за неї.

Ця моя маленька родичка вела збори без усяких виправдань чи самоглузу-вання. Вона закликала до порядку, стукнувши жовтим дерев’яним молотком, і звернулася до своєї притихлої і шанобливої рідні: «Тут, як вам усім відомо, присутній президент Сполучених Штатів. З вашого дозволу, я попрошу його сказати нам кілька слів по завершенні наших поточних справ. Чи може хтось висунути це як пропозицію?»

— Пропоную, щоб кузена Вілбура попросили звернутися до нас по завершенні поточних справ, — сказав старий чоловік, який сидів поруч зі мною.

Пропозицію підтримали і поставили на відкрите голосування.

Пропозиція пройшла з невеличкою кількістю безумовно щирих, зовсім не жартівливих голосів «проти».

Гей-го.

Найнагальніші справи стосувалися того, кого послати на заміну тих Нарцисів, що полягли у боях в армії короля Мічиґану, який одночасно воював з піратами Великих Озер і герцоґом Оклахомським.

Пригадую, був там один кремезний юнак, коваль, який сказав:

— Пошліть мене. Мало що мене так втішить, як кокнути кількох Оккі, просто тому, що вони не Нарциси. І все таке решта.

На мій подив, декілька промовців засудило його войовничий запал. Йому вказали, що війна — не забава, далеко не забава, що обговорюється трагедія і йому краще зробити трагічне обличчя, бо інакше його швиденько звідси виженуть.

«Оккі» — то були оклахомці, а також усі, хто служив герцоґові Оклахом-ському, зокрема «Місюки» з Міссурі, «Канзюки» з Канзасу, «Айвюки» з Айо-ви і все таке решта.

Ковалеві нагадали, що «Оккі» також люди, не кращі й не гірші за «Індіа-нюків», тобто уродженців штату Індіана.

І тоді отой старигань, який висунув пропозицію, щоб мені дозволили виступити із завершальним словом, підвівся і сказав: «Юначе, ви не кращий за Албанський ґрип чи за Зелену смерть, якщо для вас убивати — радість».

Це справило на мене враження. Я зрозумів, що держави ніколи не сприймають свої власні війни як трагедії, натомість родини це не лише можуть, а й мусять.

Отакої!

Втім, головна причина, з якої ковалеві не дозволили йти на війну, полягала в тому, що в нього саме народилося троє дітей від різних жінок, «а ще двоє вже на підході», як додав хтось.

Ніхто не збирався дозволяти йому втекти від піклування про тих малюків.