Буфонада, або Більше не самотні

Розділ 6

Можливо, деякі люди і справді народжуються нещасливими. Але я дуже сподіваюся, що це не так.

Стосовно нас з сестрою: ми народилися зі здатністю і рішучістю бути беззастережно і безнастанно щасливими.

Можливо, саме через це ми й були аномальні.

Гей-го.

Що таке щастя?

У нашому з Елізою випадку щастям було ніколи не розлучатися, мати купу прислуги і смачних наїдків, мешкати в тихому особняку, набитому книжками, на астероїді, зарослому яблунями, і підростати як спеціалізовані половинки одного, цілісного мозку.

Хоча ми часто лапали одне одного і багато обіймалися, наші наміри були суто інтелектуальні. Ніде правди діти — Еліза статево дозріла вже у сім років. Я натомість досяг статевої зрілості лише на останньому курсі медичного факультету Гарварда, коли мені виповнилося двадцять три. Ми з Елізою використовували тілесний контакт лише заради посилення інтимного життя нашого мозку.

В такий спосіб ми утворювали один цілісний геній, який помирав, щойно ми розлучалися, і відроджувався, щойно ми знову сходилися.

Ми майже патологічно спеціалізувалися як дві половинки того цілісного генія, який став найважливішою особою в нашому житті, але якого ми ніколи ніяк не називали.

Коли ми, наприклад, навчилися читати й писати, то, власне, читав і писав саме я. Еліза залишалася неписьменною до самої своєї смерті.

Проте саме Еліза зробила наш з нею велетенський стрибок в інтуїції. Саме Еліза здогадалася, що в наших інтересах залишатися безмовними, але навчитися користуватися туалетом. Саме Еліза здогадалася, що таке книжки і що означають оті маленькі знаки на сторінках.

Саме Еліза відчула щось химерне в розмірах деяких кімнат і коридорів особняка. А я вже методично все переміряв, а там і прозондував панельну обшивку і паркет викрутками й кухонними ножами, шукаючи двері до альтернативного всесвіту, який ми і віднайшли.

Гей-го.

Так, я читав за нас обох. І нині мені здається, що немає жодної книжки, виданої котроюсь з індоєвропейських мов до Першої світової війни, якої б я не прочитав уголос.

Але саме Еліза запам’ятовувала все і казала мені, що ми мусимо читати далі. Саме Еліза могла скласти дві начебто неспоріднені думки разом і отримати нову ідею. Саме Еліза робила зіставлення.

Більшість наших відомостей безнадійно застаріла, ясна річ, оскільки з 1912 року нові книжки майже не потрапляли до особняка. Чимало з них були непідвладні часу. Чимало були геть дурні, як-от танці, яких ми навчилися.

За бажання я міг би виконати цілком пристойну й історично точну версію тарантели просто отут, серед руїн Нью-Йорка.

Чи були ми з Елізою насправді одним цілісним генієм, коли ми мислили як один розум?

Мушу сказати — так, особливо враховуючи той факт, що ми не мали вчителів. І я не хвалюся, коли стверджую це, бо я — лише одна половинка того досконалого мозку.

Ми піддавали критиці теорію еволюції Дарвіна, як я пам’ятаю, на тій підставі, що істоти стали б неймовірно вразливими, прагнучи вдосконалитися, розвиваючи крила або, скажімо, панцир. Їх би поїли більш практичні тварини ще до того, як оті їхні прекрасні нові властивості могли б виплекатися.

Ми зробили принаймні одне пророцтво, яке виявилося таким невблаганно точним, що навіть тепер, думаючи про нього, я почуваюся приголомшеним.

Послухайте: Ми розпочали з загадки, як могли давні люди побудувати піраміди в Єгипті і Мексиці, звести величезні моноліти на острові Пасхи і варварські арки Стоунгенджа, якщо вони не мали сучасних енергетичних ресурсів і інструментів.

Ми дійшли висновку, що в давні часи, ймовірно, виникали періоди послаблення ґравітації, коли люди могли бавитися з величезними кам’яними брилами.

Ми припустили, що було б навіть безглуздо, якби сила тяжіння на Землі не змінювалася протягом довгого часу. Ми передрекли, що в будь-яку мить сила тяжіння стане знову мінливою, як вітер і холоди, як завірюхи, зливи й урагани.

Так, а ще ми з Елізою зробили критичний розбір Конституції Сполучених Штатів Америки, який був тоді не на часі. Ми стверджували, що вона становить доволі вдалу систему нещастя, оскільки успіх її прагнення зробити простих людей відносно щасливими і гідними залежить від самих людей, — проте в ній не описується жоден практичний механізм, який міг би зробити цих людей сильними — на відміну від їхніх обраних представників.

Ми казали, що укладачі Конституції були, можливо, сліпі щодо краси осіб, які не мали ані великого багатства, ані могутніх друзів, ані державних посад, проте були по-справжньому сильні.

Ми вважали, проте, за ще ймовірніше, що укладачі не помітили, наскільки природно, а тому й майже неминуче було те, що в надзвичайних і тривких ситуаціях люди думають про те, як їм створити нові родини. Ми з Елізою зауважили, що таке трапляється як за демократії, так і за тиранії, оскільки людський рід однаковий в усьому широкому світі, а цивілізувався він лише вчора.

Обрані представники, отже, мали б стати членами славетного й могутнього клану обраних представників, а це, цілком природно, зробило б їх підозрілими, гидливими і скупими стосовно всіх інших кланів, на які, знову ж таки цілком природно, поділяється людство.

Ми з Елізою, мислячи як половинки одного геніального мозку, запропонували поправку до Конституції стосовно ґарантованого надання кожному громадянинові, хоч яким би убогим, чи божевільним, чи неоковирним, чи скаліченим він був, членства в певній родині закамуфльованих ксенофобів і облудників, як отой клан, що його становлять державні службовці.

Нам з Елізою поталанило!

Гей-го.