Жак Відважний з Сент-Антуанського передмістя

Розділ восьмий У КРАМНИЦІ ТІТОНЬКИ ФРАНСУАЗИ

Підвищення цін на хліб продовжувало хвилювати парижан. А тут ще деякі торговці оголосили, що хліб віднині коштуватиме п'ятнадцять су. Це викликало загальне обурення. Булочну на вулиці Сен-Жак, де господар виявився особливо крутий, розгромили. Мішель Гамбрі допоміг розподілити винесений звідти хліб поміж жінками, які оточили булочну. Налякана влада поквапилася накласти штраф на власників пекарень, які зарвалися. Але ціна чотирнадцять з половиною су уже не впала, а навпаки, міцно утвердилась у Парижі. Борошна в столицю надходило мало, для всього населення його не вистачало, і біля булочних осіннього ранку стояли довгі черги.

Тим часом у книгарні тітоньки Франсуази, що містилася поряд з будинком, де жили Пежо, усе йшло своїм звичаєм. Сонце ще тільки сходило, а Жак уже стояв біля поличок, старанно змітав з них порох віничком із пір'я. Коли всі в будинку підводилися, Жак брався розбирати книжки, а перегодя починали заходити покупці. І тут Жак уже не присідав.

У суботу Жак встав на світанку і взявся за свою роботу з особливим старанням. Причин було багато: вчора Бабета кинула йому на ходу ласкаве слово — вона похвалила його за «вдалу вигадку». В устах мовчазної Бабети це було надзвичайним заохоченням.

Вдалою вигадкою Жака було те, що він узявся за справу, яку дядько Жульєн лише збирався здійснити. В ті часи в Парижі почали виникати кабінети для читання. Дядько Жюльєн уже підготував невелику кімнату при книгарні, в якій зберігалися до того вірьовки, обгортковий папір, ящики та інша тара, купив кілька легких стільців і столиків. Та дядько Жюльєн помер, не встигши докінчити свою затію. Жак розтлумачив тітці Франсуазі, скільки вигоди дасть такий кабінет для читання. Кожен бажаючий може прийти і з восьмої години ранку до восьмої вечора сидіти за столиком, вибравши собі читання до вподоби. Він може також на свій розсуд платити або за кожне відвідування кабінету чотири су, або зробити передплату на рік. Тоді йому буде дано знижку. Читач знайде в кабінеті все, починаючи від об'ємної «Енциклопедії» кінчаючи летючими листками — газетками розміром з одну невелику сторінку. В таких газетках друкують найважливіші повідомлення, а коштують вони дуже дешево. Цього року таких листків видали не менше сорока, тож вибір у читачів був чималий. Щоправда, клопоту додасться у всіх, і в Жака насамперед, але справа варта заходу. Можна ще запровадити й абонементи для читання вдома. За три ліври ви стаєте абонентом кабінету. Але тут тітка Франсуаза замахала руками. Куди там, добре хоч би з цими нововведеннями впоратися!

Жак удався до свого красномовства, аби переконати тітку Франсуазу. Його несподівано підтримала Жанета, і він переміг з її допомогою. Останнім доказом, який переконав Франсуазу, було його запевнення, що не треба буде наймати службовця. Все робитиме Жак сам. У крамницю принесли двоє крісел і два стільці з тітчиної квартири, поставили додаткові олійну лампу і свічки. Усі три сестри відразу ж погодилися, що читальня вдалася на славу.

Була й інша причина, яка додавала Жакові гарного настрою, з якої він, сам не помічаючи, бурмотів собі під ніс якусь пісеньку. Завтра — неділя, а він домовився з Шарлем піти в Пале-Рояль, про який наслухався стільки дивного! Жак у думках смакував ті приємності, які обіцяв йому завтрашній святковий день. Та слова Жанети, мовлені нудним, повчальним тоном, повернули його до буденної дійсності.

— Коли розставляєш книжки, дивися гарненько, щоб вони стояли в тій послідовності, у якій ідуть букви…

— За алфавітом, хочете ви сказати? Називати Жанету на «ти» чи на «ви», Жак ще остаточно не вирішив, і часто збивався. Він сердився на себе за те, що гордовита Жанета, яка, як і її мати, вбачає у книжках тільки можливі доходи, все ж таки подобається йому більше за інших. «Це тому, що вона така гарна», — намагався він виправдатися перед самим собою. Але ж і Віолета й Бабета були, мабуть, не гірші.

Жак розумів, що Жанеті не подобається, коли її зауваження виявляються непотрібними. Але він хотів будь-що домогтися, щоб вона визнала його перевагу, принаймні у книжковій справі. А вражена Жанета тим часом думала: «Звідки цей селюк знає слово «алфавіт»? Звідки взагалі він розуміється на книжках, як справжній городянин?»

— Цих томів не чіпай! — наказала вона, вказуючи на купку книг, які стояли збоку. — Це іноземні.

— Навіщо ж звалювати їх в одну купу! Я розберу, які латинські, які німецькі.

Дивлячись, як вправно Жак сортує книжки, лише глядячи на корінці, Жанета відчула себе посоромленою. Вона не змогла б так швидко розібратись, якою мовою видрукувана книжка. Після смерті батька до іноземних книжок ніхто й не доторкався.

Упевнившись, що Жакові справді під силу те, що для них, трьох сестер, неможливо, Жанета підвела його до великої книжкової шафи, що стояла у віддаленому кутку, наполовину заставленої книжками.

— Тут лежать особливо цінні, рідкісні книги. Вони коштують великі гроші, якщо знайти любителя. Батькові щастило продати одну-дві з цієї купи, тоді він радів і вважав, що ми можемо дозволити собі які-небудь додаткові витрати. І знаєш, — несподівано додала вона, — мама не буде заперечувати, якщо тобі пощастить знайти покупця. Із перших же грошей вона пообіцяла купити мені помаду, настояну на фіалках, і рукавички.

Жак не зрадів довірливому тону кузини. Вона поділилася з ним своїми розрахунками й міркуваннями, але не як з братом чи другом, а так, ніби він був її прикажчиком.

Та Жак недовго розмірковував про ставлення до нього Жанети. Варто йому було глянути на книжки, як усі думки про гарну дівчину тієї ж миті полишали його. Які скарби зберігала шафа! На верхній полиці лежала лише «Енциклопедія»; на ній записка, мабуть, написана дядьковою рукою: «Не продавати!» Коли отець Поль розказував Жакові про цю дорогоцінну книгу і пригадував напам'ять окремі місця з неї, у нього починали блищати очі, і Жак жадібно ловив кожне слово. І ось зрештою ця «книга всіх книг» лежить перед ним. Оце б і читати її: виписувати все, що забажаєш, запам'ятати те, що говорять у ній великі просвітителі Деламбер[9], Дідро[10] та інші про свободу людини, про її права! Та, певно, ніколи не буває повного щастя. Замість того, щоб самому читати, Жак має привітно зустрічати відвідувачів, подавати їм книжки й газети.

Серед постійних відвідувачів особливо часто приходили у книгарню син нотаріуса пан Лефатіс, хирлявий молодий чоловік з прищавим обличчям, пан Адора, юрист, і пан Горан, власник друкарні.

Про пана Лефатіса Жак так і не встиг скласти думку. Цей молодик був надзвичайно ввічливий зі всіма. Читав він лише газети, ніколи нічим не цікавився, не втручався ні в які розмови. Жак навіть не знав, як звучить його голос. Казали, що його єдина пристрасть — трік-трак, і цій карточній грі він віддає увесь свій вільний час.

Огюст Адора служив секретарем у відомого судді на прізвище Карно. Огюст Адора, освічена людина, дотримувався передових поглядів і пристрасно любив книги. Якщо у нього в кишені заводився зайвий франк, він біг за покупкою до дядечка Жюльєна і так дбайливо поводився з уподобаною книжкою, ніби боявся, що вона порветься від самого лише дотику до неї. Адора був дуже красномовний, і, коли починав говорити, особливо на тему, яка його цікавила, Жак ніби вчував за його словами голос доброго отця Поля.

Юрист сподобався Жакові з першої ж зустрічі, коли юнак побачив, як Адора нервовими, тонкими пальцями гортає сторінки уподобаної книги. Здавалося, нічого не існує для нього, окрім цих сухих шерхітливих аркушів. Навіть тоді, коли до книгарні заходила Жанета, він не підводив голову, не кидав на неї скрадливих поглядів. Жакові це здавалося майже неймовірним. Хто з відвідувачів не прагнув завітати сюди зайвий раз, щоб тільки поглянути на гарну дівчину.

Незабаром Жак зважився звернутися до Огюста Адора. Той відповів, зацікавився начитаністю молодого продавця. І між ними виникла дружба. Огюста послав учитися в Париж батько, винокур з-під Бордо. Після закінчення юридичного факультету постало питання: як влаштуватися? Отож батько купив йому місце у судді. Огюст виявився дуже здібний. За копійки суддя змушував його нидіти до пізньої ночі над переписуванням всіляких паперів, добре, що хлопець мав гарний почерк. З часом упевнившись, що на серйозність Огюста можна покластися, суддя почав доручати йому дрібні справи в суді. І тепер Огюст не без підстав сподівається незабаром залишити свого патрона і зайнятись адвокатурою.

Згодом і Жак почав розповідати Огюсту Адора про своє життя в селі, про отця Поля. Не раз він був готовий поділитися з Адора своєю турботою про те, як розшукати Фірмена. Отець Поль казав йому, що який-небудь судовий, що відвідує книгарню, може виявитися корисним у справі його небожа. Але той самий отець Поль застерігав Жака від зайвого базікання. Тому Жак і вичікував.

Якщо Адора не приділяв уваги дочкам дядечка Жюльєна, то зате третій завсідник книгарні — власник друкарні Сільвен Горан, навпаки, не втрачав нагоди поговорити з ними, зокрема з Жанетою. До книгарні він заходив либонь не тому, що був книголюбом, а завдяки стосункам із сім'єю Пежо. Приваблювало його й те, що тут можна було почути свіжі міські новини.

Пан Горан був удівець. І Жак з ревним невдоволенням помічав, яку увагу виявляє він до старшої дочки Франсуази. На думку Жака, панові Горану краще б звернути свої погляди на її матір. Жанета на неї схожа. Франсуаза ще й зараз нівроку собі, а в молоді роки й поготів.

Власник друкарні був огрядний чоловік років п'ятдесяти, упевнений у собі, через що видавався ще більш статечним. Міркував він розсудливо, говорив голосно, зважуючи кожне слово і знаючи йому ціну.

Увесь Париж був стурбований скликанням Генеральних штатів. Воші мали зібратись у травні, а з лютого уже відбувалися вибори в усіх округах міста. Майбутня подія діставала абсолютно різну оцінку в устах Адора й Горана.

Пан Горан шумно заходив до кабінету для читання, оглядав читачів, повільним порухом руки зсовував окуляри на лоба і, якщо Жак сидів за конторкою, гучно звертався до нього:

— Це добре, молодий господарю, що ти завжди за роботою! Нема того, щоб бігати за панночками десь у Тюїльрі або в Люксембургському саду, — сидиш, утупивши очі в книжку. Хвалю! Не забувай, ми — третій стан. І ти, коли дійдеш належного віку і вийдеш у люди, будеш мати честь до нього належати. Ми незабаром себе покажемо — станемо членами Генеральних штатів і вимагатимемо реформ. А втім, молодий чоловіче, затям: ніяких легковажних вчинків! Гордість, усвідомлення того, що ти зв'язаний з третім станом, що ти за ним, як за кам'яною стіною, — це добре. Проте не варто забувати, хто — господар, хто — тільки службовець. Візьми, наприклад, мене. Робітники не можуть на мене поскаржитись: я для них як батько рідний. Хіба я їх коли ображав? А проте що ми бачимо? Бувало, запримітивши мене здалеку, підмайстри знімають шапки та так і стоять простоволосі, поки я не пройду. А тепер я йду, а вони хоч би поворухнулися, стоять і зуби скалять… І не один я скаржуся, всі так кажуть. Погано, що в наші дні підмайстри й робітники вийшли з покори, забули про шанування старших. Від такої вільності добра не жди. Або візьмемо жінок. Бувало, жінка тільки й думає, як би догодити чоловікові. — Тут Горан багатозначно зиркав у бік Жанети або її сестер. — Нічого, крім дому, чоловіка та дітей, для жінки не існувало. А тепер хіба її втримаєш удома? їй подавай розваги, прогулянки, товариство — ну, достеменно як мужчині. Ні, ні, усі ці вільності до добра не доведуть…

Огюст дотримувався іншої думки.

— Що таке третій стан? — казав він Жакові. — Адже це й мій хазяїн пан Карно, і фабрикант шпалер пан Ревельйон, капіталів якого не злічити, і Горан. Належатиму до третього стану і я, тільки-но зведуся на ноги. До нього належав би і твій дядечко, якби йому пощастило дожити до Генеральних штатів. Але за сучасних порядків більшість населення, як ти її не називай, все одно позбавлена прав брати участь у виборах. Адже для того, щоб голосувати, треба мати двадцять п'ять років, треба платити податок, та ще такий, що з шестисот тисяч парижан ледве набереться сорок тисяч, які мають право голосу. Не забувай до того ж, Жак, що лише самі дворяни мають право обирати своїх депутатів прямим голосуванням. Що ж до третього стану, то тут вибори триступінні. Це означає, що ті, хто одержав право голосу, виділяють виборщиків, а виборщики, в свою чергу, оберуть депутатів. Абат Сійєс, а він великий розумник, у своїй брошурі, яка недавно вийшла в світ, питає: «Що таке третій стан?» — і сам відповідає: «Все! Чим він був досі? Нічим! Чого ж він вимагає? Стати чим-небудь!» Та скажу я тобі щиро, Жак, у своїх висновках я йду далі Сійєса. Я хочу, щоб третій стан був не чим-небудь, а справжньою силою. А для того, щоб захищати його інтереси, треба, аби в Генеральних штатах вистачало представників третього стану. А хто вони будуть, на сторожі чиїх інтересів стоятимуть? Візьми хоча б того ж таки Ревельйона. Він далі власного носа не бачить і, звичайно, турбуватиметься тільки про таких же фабрикантів, як він сам…

Розмовляти про це можна було без кінця-краю. Надто вже хвилюючою була тема майбутнього скликання Генеральних штатів.

Горана ж Огюст питав з ледве помітним кепкуванням у голосі:

— Чи не чули ви, пане Горан, про листок, далебі, не можу вам сказати, в якій друкарні його видрукували, — знаю тільки, що називається він «Роздуми сукнороба, адресовані третьому станові міста Парижа». У ньому висловлено невдоволення, що обирати депутатів третього стану наказано всім шістдесяти паризьким округам спільно. Це невдоволення справедливе. Правильніше було б обирати депутатів у кожній окрузі окремо. Там усі люди знають один одного. А зібрання людей з шістдесяти округ буде схоже на овечу отару. Яких депутатів зможуть вони обрати, коли для них що той, що інший — однаково! Зате кожен стан голосує окремо. Дворяни окремо від духівництва, і обидва вони без нас. Це теж несправедливо. Хіба герцог і ковбасник, хоч вони й голосують порізно, не є громадянами того самого міста Парижа? Між іншим, пане Горан, так думаю, далебі, не я, так сказано в тому листку. А мені просто хотілося знати, чи ви читали його. От я й питаю…

Горан намагався щось відповісти, пояснити, але тільки плутався і марне гарячкував. Де вже там було йому змагатися у красномовстві з адвокатом Адора?

Горан сподівався потрапити як депутат у Генеральні штати, і це його зараз турбувало найбільше за все.