Жак Відважний з Сент-Антуанського передмістя

Розділ двадцятий ТАК НАРОДИЛИСЯ НАЦІОНАЛЬНІ ЗБОРИ

Інтерес народу до Генеральних штатів безперервно зростав. З першого дня, коли вони відкрилися, у Версаль, де відбувалися засідання Штатів, ішли з столиці натовпи людей, які бажали послухати, як виступають їхні депутати. Серед тих, що йшли до Версаля, було чимало жінок.

Од Парижа до Версаля й назад близько тридцяти п'яти кілометрів, а оскільки у простолюдинів не було ні екіпажів, ні верхових коней, їм доводилося долати цей шлях пішки. Але таким великим було бажання парижан так чи інакше взяти участь в політичному житті, що, незважаючи на труднощі, долаючи втому, люди йшли і йшли, заповнюючи усю ширину версальських вулиць. За розпорядженням короля, третій стан збирався окремо від решти двох. І найенергійнішим і найрішучішим виявився саме той третій стан, яким так нехтував король і який він намагався, як тільки міг, принизити.

17 червня на одному із засідань третього стану, що проходили тепер майже без перерви, депутат Легран, звертаючись до своїх побратимів — представників третього стану, запитав: «Хто ми такі?» і сам же відповів: «Делегати, які складають справжні Збори — єдині законно й вселюдно вибрані представники народу. Ми — представники нації, отже, наші Збори мають називатися тим ім'ям, яке їй належить, — Національними зборами!»

Присутні гучно висловили своє схвалення. Депутат абат Сійєс зійшов на трибуну і повторив слова Леграна:

— Так, наші Збори заслужили право називатися Національними. А Національні збори мають негайно взятися до вироблення конституції!

Обидві пропозиції були захоплено схвалені присутніми. Кожен депутат відчув, що на нього дивляться як на представника усієї нації, а це покладало на нього ще більшу відповідальність перед народом.

На цьому ж засіданні депутати визнали всі існуючі податки недійсними, як запроваджені без згоди нації. Але третій стан тимчасово дозволив їх збирати — доти, доки засідатимуть Національні збори.

Ця маленька хитрість передбачала, що розпуск Національних зборів означатиме й знищення всієї системи податків.

Король був обурений, що третій стан підводить голову, що він виступає від імені народу. Досі від імені французів виступав тільки він, Людовік XVI. Раніше Генеральні штати скликали, коли треба було встановити якийсь негайний податок. А зараз депутати хочуть, щоб він доручив їм розпоряджатися всіма податками! Підкоритися третьому стану?.. Ні король, ні аристократи, ні вище духівництво на це не підуть! І король повелів:

Закрити зал засідань! Хай дворяни и духівництво теж полишать зал. Вони можуть згодом зібратися знову для обговорення питань, що їх цікавлять.

Що ж до делегатів третього стану, то їм сказати, хай ідуть додому!

Розпорядник церемоніалу засідань Генеральних штатів був приголомшений: дворянство й частина духівництва підкорилися наказу беззаперечно, але депутати третього стану, всі як один, залишилися сидіти на своїх лавах. До них приєдналася найбідніша частина духівництва.

Тоді розпорядник церемоніалу підійшов до голови Національних зборів Байї і запитав:

— Хіба ви не чули наказ короля?

— Чув, — шанобливо відповів Байї, — але тепер я хочу вислухати наказ Національних зборів.

Тут підвівся один з кращих ораторів свого часу — адвокат Мірабо. Він умів говорити з такою силою, що стрясав стіни зали; коли ж він хотів, щоб його слова дійшли до сердець слухачів, у його голосі звучали щиросердні, ласкаві ноти.

— Ми не маємо тут ні місця, ні права, ні голосу! — вигукнув він. — Геть звідси! І передайте вашому повелителю, що ми — вибрані волею народу — залишимо цю залу, тільки поступаючись штикам!

І король послав штики. 20 червня депутати побачили біля входу до зали засідань озброєних солдатів.

— Вхід заборонено, бо в залі раптово помер королівський секретар, — оголосив розпорядник церемоніалу.

— Так, але ми хочемо впевнитися, що до зали не зайдуть аристократи й духовні особи! — знайшовся Сійєс.

Підійшов офіцер королівської варти і, не знаючи, який привід висунув розпорядник, заявив:

— Панове, мені дуже шкода, але впустити вас не можу. Зала закрита на ремонт. Двадцять третього червня тут відбудеться урочисте засідання в присутності короля, і залі треба дати відповідний лад.

Версаль був населений лакеями та всілякою двірцевою челяддю, яка живе подачками придворних вельмож. У кого тут шукати співчуття? Ішов заливний дощ. Шістсот представників народу, які прийшли пішки з Парижа, змоклі до рубця, по коліна в багнюці, під поривами сильного вітру, але бадьорі духом, не захотіли розходитися, незважаючи на негоду.

Неподалік від палацу знаходилося приміщення із залою для улюбленої тоді гри — гри у м'яча. Власником її був небагатий чоловік.

До нього й звернувся один з делегатів, який зрозумів, що на короля надіятися нічого: він нізащо не відчинить двері для третього стану.

Вислухавши прохання делегата, господар приміщення обурено запитав:

— Невже це король залишив вас на вулиці?

— Через те я й звернувся до вас, що ми залишилися на вулиці. Ми заплатимо за залу скільки належить…

Господар перебив його:

— Друже мій, я згоден віддати мою залу представникам народу. Але якщо ви приймете мою умову.

— Будь-яку. Кажіть!

— Моя умова: ні слова про гроші! Представникам народу я можу віддати своє приміщення тільки безплатно.

Так один з тих, хто посідав зовсім непомітне становище в суспільстві, але належав до могутнього зараз третього стану, дав прихисток представникам народу, яких Людовік XVI прогнав з їхніх депутатських місць.

Схвильований депутат зняв свій чорний берет і низько вклонився господареві.

— Від імені народних представників приношу подяку справжньому громадянинові Франції!

І почалося засідання. Напівтемна зала ледве вмістила шістсот чоловік. Стіни зали були чорні, без жодної прикраси, щоб легше можна було стежити за польотом шкіряних м'ячів і лічити очки. У кравця, що жив поруч, позичили дерев'яного нефарбованого стола, та стільців не було. Ось за яких умов відбулися ці урочисті збори, що стали історичними. За столом зайняв місце, теж стоячи, голова Байї. Навколо нього з'юрмилися делегати. Хтось роздобув крісло й запропонував його Байї, але той категорично відмовився: він не бажав сидіти, коли всі депутати змушені були стояти.

У залі панував бездоганний порядок: оратори виступали один за одним. Вони наполегливо повторювали, що мають намір обговорювати не лише фінансові питання, як того вимагав король, а й загальне становище справ у Франції. Вони хотіли обмежити владу короля, управляти разом з ним.

Слово «конституція» почало дедалі частіше зустрічатися в промовах депутатів. Здавалося, проголошувані тут слова підточують підвалини трону, на якому, як і раніше, безтурботно сидить король; він ще не розуміє чи не хоче зрозуміти, як важливо для Франції те, що відбувається в цьому непримітному на вигляд приміщенні.

Цілий день тривали дебати, а під кінець засідання виступив Робесп'єр, на той час мало кому відомий адвокат. Від імені депутатів департаменту Артуа, який він представляв, Робесп'єр запропонував текст присяги. Делегати одностайно схвалили текст, і ця присяга увійшла в історію під назвою «клятви в залі для гри в м'яч».

«Нам не потрібні ні пишна зала, ні урочиста обстановка; де б там не збиралися надалі депутати даної асамблеї, це завжди будуть засідання Національних зборів.

Депутати складають урочисту клятву, що не перестануть збиратися доти, поки не буде твердо встановлена конституція».

23 червня король скликав представників усіх трьох станів на урочисте засідання. Воно засвідчило, що абсолютної монархії уже не існує. Король був змушений дарувати свободу друку й погодитися з тим, що віднині податки визначатимуть Національні збори.

А тільки-но король залишив засідання, депутати третього стану, до яких приєдналося нижче духівництво, негайно ухвалили постанову про те, що особа обранців народу недоторканна. Всякого, хто замахнувся на делегата, хто б він не був, буде оголошено зрадником нації і звинувачено в тяжкому державному злочині.

Людовік XVI вважав, що поступки, на які йому довелося згодитися, залишаться порожніми обіцянками. І з легким серцем він вирушив у Марні на полювання — розвагу, яку він любив над усе.

Але гнів Марії-Антуанетти був безмежний. Народ «осмілився» вимагати Конституцію, він заміряється на те, щоб знищити податки! Вона вважала недозволеною слабкістю короля, що він не наважується розігнати Генеральні штати.

— Люди, що належать до цього горезвісного третього стану, про який зараз тільки й мови, подібні псам на полюванні: їх можна зупинити тільки ударами канчука. Та й то, коли бити їх просто по морді! Військо! Військо! Ось що необхідно, аби їх уговкати!..

Коли ж один з вельмож насмілився зауважити, що народ в Парижі збуджений, бо голодний, бо нема хліба, Марія-Антуанетта перепитала:

— Голодні? У них нема хліба? Ну то хай їдять каміння — хіба його мало на паризьких бруківках!

І разом зі своїм оточенням королева гарячково заходилася складати список, до якого кожен заносив імена людей, що здавалися йому небезпечними для трону. До списків потрапили найрізноманітніші особи, починаючи з тих, хто й справді подумував про те, щоб скинути короля й королеву, і кінчаючи поміркованими депутатами, які мріяли бачити Людовіка XVI на чолі конституційного правління. Усі вони мали бути немилосердно знищені. А ще за кілька днів Марія-Антуанетта викликала до себе барона де Бретейля.

— Ви знаєте, навіщо я запросила вас? — запитала королева.

— Знаю.

— Треба вживати рішучих заходів.

— Проти черні я не знаю інших.

— Можливо, доведеться знищити половину заколотників. А якщо виникне необхідність — спалити Париж!

— Ми його спалимо.

— У такому випадку, — закінчила розмову королева, супроводжуючи свої слова чарівною усмішкою, — я бачу, що у вашій особі провидіння посилає нам саме ту людину, яка сприятиме зміцненню монархії у Франції!

І з того дня до Парижа почали спішно підтягати війська.