Жак Відважний з Сент-Антуанського передмістя

Розділ чотирнадцятий ЦИРУЛЬНИК І ТЮРЕМНИК

Мішель Гамбрі дедалі більше привертав до себе Жака, хоч їм і не доводилося часто зустрічатися. Він, звичайно, був не такий освічений, не прочитав стільки книжок, як Адора, але Жакові здавалося, що він ближче сприймає селянські клопоти й потреби, хоча давно став робітником і горожанином. Жак охоче забігав до Гамбрі й не раз заставав у нього інших робітників, що приходили за порадами. Певно, на фабриці любили, поважали фарбара і зважали на його думку. І Жак вирішив порадитися з Гамбрі, як розшукати Фірмена.

Щоправда, отець Поль суворо наказував Жакові не говорити зайвого про Фірмена. А Жак порушив свою обіцянку, розповівши про нього уже трьом: Шарлю, Бабеті й Адора. Але Шарль його кращий друг. Бабета… Він знав, що вчинив правильно, звірившись їй. Адора ж адвокат, він добрий порадник у всіх справах.

На жаль, намагання Адора поки що успіху не мали. І Жак пішов до Мішеля.

Гамбрі слухав хлопця дуже уважно, ні з чого не дивувався, а коли той закінчив, похитав головою:

— Боюся, що тут я тобі мало чим зможу допомогти. Та все ж спробую. Відведу я тебе до Жерома Рике. Він гарний хлопець… А оскільки він цирульник і живе майже в самій Бастілії, побачимо, чи не буде він корисний у нашій справі.

Жака підбадьорило те, що Гамбрі так близько узяв до серця його розповідь, а особливо те, що він сказав: «У нашій справі». До того ж це були не розпливчасті обіцянки поміркувати, пошукати, постаратися, а реальна допомога.

Гамбрі не перебільшував, говорячи, що цирульник живе майже у самій Бастілії. Його заклад приліпився до фортечної стіни і ніби вріс у неї. Жером — веселий хлопець з чорними насмішкуватими очима — зрадів Гамбрі й привітно зустрів Жака, хоча таки зачепив його за вразливе місце словами:

— Ласкаво просимо, хоча цьому молодому чоловіку мої послуги, мабуть, знадобляться не раніше ніж років за два-три.

А Жак думав, що його вуса видно всім. Гамбрі розповів Жерому, що Жак розшукує свого родича, який мордується в одній із тюрем.

— Ось що, друже, — закінчив він свою розповідь, — до тебе ходять голитися й стригтися чимало молодців з тюремної сторожі. Можеш ти нам допомогти?

Жером замислився на якусь мить, а потім відповів:

— Мабуть, найкраще звернутися до Круазе, він часто до мене заходить. Він давно працює сторожем у тюрмі і хитрий, як лисиця. Відразу з ним говорити не варто, треба, щоб він звик до твого молодого друга. Побачить його раз, удруге, а тоді можна буде його й запитати…

Од того дня Жакові додалося справ: тільки-но траплялася вільна хвилина або випадало за дорученням тітки Франсуази минати цирульню, він забігав до Жерома.

У цирульні Жером працював сам, якщо не рахувати підручного Люсьєна, хлопця років п'ятнадцяти, з дурнуватою усмішкою на круглому невиразному обличчі.

Нарешті Жак познайомився з Круазе — похмурим, мовчазним чоловіком років шістдесяти, міцної статури, із зарослим темною бородою обличчям. Якби якомусь живописцеві спало на думку намалювати портрет Круазе, то він міг би не робити під ним підпису: «Тюремник». Ніхто б не мав сумніву, що саме така професія цієї похмурої людини.

На Жака він навіть не глянув, і тільки за третім чи за четвертим разом помітив його присутність. І ось настав день, коли Жером шепнув Жакові:

— Час! Питай його, що тобі треба. Він до тебе доброзичливо ставиться. Починай, поки нема інших клієнтів.

Круазе сів у крісло, Жером заходився готувати інструменти, вийняв з футляра великі ножиці, витяг пасок, бритву, почав її гострити.

— Скільки ж бо у вас справ, я гадаю, — почав Жак здалеку. — Он яка борода у вас виросла. Ніколи її й підстригти.

Круазе підморгнув Жерому:

— Без роботи мені сидіти не доводиться, що правда, то правда.

— А не набридло вам, пане Круазе, морочитися з ключами та в'язнями? Це ж скільки їх перейшло через ваші руки! І всі злодії!

— Перейшло стільки, скільки тобі й не злічити! — погодився Круазе, і на його похмурому обличчі з'явилася самовдоволена посмішка.

— І невже всіх, кого тримають під замком, ви пам'ятаєте на ймення? Це ж і пам'ять неабияку треба мати, щоб усіх їх не переплутати…

— Ех ти, простак! Якщо я переплутаю, такий розгардіяш почнеться, що й кінців потім не знайдеш!

Жак продовжував улещувати Круазе, і хоч який був обережний тюремник, та він таки потрапив на гачок лестощів.

— Ти кажеш «переплутати»… Йолоп ти, ось що я тобі скажу! Це тільки дурні думають: попав чоловік у Бастілію і вважай пропав… А в нас там такий порядок: все записано, розписано, ніхто не помре раніше визначеного терміну, але ж і не вийде раніше, ніж треба. Чув я ці розмови: посадили, мовляв, злочинця, а потім і забули про нього… Ми знаємо геть усіх

— Та невже коли злочинець потрапив у Бастілію, навіть якщо він не у вас під охороною, ви його ім'я знаєте?

Круазе підозріло глянув на Жака, ніби хотів прочитати його думки.

Жак злякався. Хоч як він готувався до цієї розмови, його охопило якесь остовпіння. З чого почати? Як краще підступитися до того, що його цікавить? «Хоч пан, хоч пропав!» — тільки встиг він подумати й запитав, одразу ж шкодуючи, що бовкнув зайве:

— А злочинець на ім'я Фірмен Одрі не потрапляв до ваших рук?

Круазе, ніби равлик, умить заховався у свою шкаралупу. Недобра зморшка з'явилася біля його губів.

— Не пригадую такого! — пробурмотів він. — А тобі це навіщо?

Жером був насторожі і, зачувши, що Жак ляпнув зайве, втрутився у їхню розмову і сказав Круазе:

— Помовч, а то як би я тебе не порізав!

Жак і сам пожалкував, що занадто рано заговорив про Одрі, і, аби виправити помилку, вів спокійно далі:

— Я, бачте, недавно з села і, звичайно, не знаю, що там за злочинці у вас сидять…

— Не знаєш і знати не повинен… А навіщо питаєш? І чого це ти цікавишся тим Одрі?

— А я в книжковій крамниці працюю. То мене попереджали: треба пильнувати, щоб якась заборонена книжка не проскочила… Казали, нібито цей Одрі паскудні книжки писав. І за це його, кажуть, запрото… посадили в Бастілію. От мені й цікаво.

— Бачу я, ти хлопець кмітливий… — Круазе примружив очі: вони зробилися вузенькими, як шпарини, а від цього зовсім непроникні.

Жером знову заходився біля бороди свого клієнта, турбуючись про те, щоб Круазе міг тепер вільно розмовляти.

— От негідник Люсьєн, води не приготував! Люсьєне, Люсьєне, де ж ти?! — І Жером вибіг у кухню, щоб дати змогу Жакові побути з Круазе сам на сам.

«Що ж мені робити? От завжди так зі мною! Готувався, готувався до зустрічі, а тепер ні туди, ні сюди!» — гарячково думав Жак і вирішив підступитися з іншого боку.

— Ось що я подумую. Книжкова торгівля діло добре, не заперечую, але що як мені в тюремники?

— Ну й комедія! — Круазе засміявся так, що все його тіло засіпалося від сміху. — Ну й вигадав! Та куди такому молокососу в нашу фортецю! Тут треба дивитись і дивитись та мати добрі вуха. Потрапить до нас арештант, ми в нього враз усе заберемо, щоб він нічого над собою не вчинив. Навіть пряжки з підв'язок і черевиків. Але таки знайшовся один, який нас обдурив і проковтнув велику пряжку з черевика. Не додивились! Ось воно як буває!..

Жака охопив жах. А що коли саме Фірмен проковтнув пряжку? Цієї миті він забув, що навіть невідомо, чи перебуває Фірмен у Бастілії. Може, він давно вжепомер або сидить в іншій фортеці? Голос Жаків затремтів, коли він запитав:

— Ну й що ж?

А Круазе, впевнений, що це від страху, який, на його думку, природно повинен відчувати кожен при слові «Бастілія», охоче пояснив:

— Як — що! Ще й питаєш! Перепало нам усім! Ледве голови на плечах утрималися.

— Ну а в'язень як?

— Подався на той світ. Туди йому й дорога… А ще в нашому ремеслі велика сила потрібна. Адже не всі в'язні спокійні та тихі. Бувають такі, що тільки тримайся! Іноді даси йому стусана, та такого, що в самого рука заболить…

Круазе замовк, боячись сказати зайве. Але Жак уже не хотів відступати.

— Так цього навчитися можна… Я вже так старатимуся…

— Молодий ти ще та зелений! — сказав Круазе, неприязно зиркаючи на юнака.

— Молодий я, це правда, — не розгубився Жак. — Зелений — теж. Але те й інше минається. Буду я і старший, і досвідченіший. А ви гадаєте, у книжковій крамниці легко працювати?

— Гаразд, — поблажливо кинув Круазе. — Хочеш у тюремники йти, то насамперед навчися мовчати. Знаєш, як у народі Бастілію називають, чув? — Круазе допитливо подивився на Жака.

«Хоч би не ляпнути чогось зайвого. Раз, два, три, чотири…» — подумки полічив Жак і відповів:

— Звідки ж мені знати? Я ж бо недавно із села.

— Так от знай: її називають Будинком мовчання. Бо той, хто до неї потрапить, повинен мовчати. А якщо спробує подати голос, його відразу ж… — І Круазе зробив рукою такий жест, ніби скрутив птахові голову. — Якщо ж в'язневі поталанить, — вів далі Круазе, — і він живий вийде з Бастілії, то повинен поклястися на Біблії, що жодним словом не прохопиться про те, що бачив у її стінах…

Жером з'явився вчасно з тазом окропу. За ним з щипцями для завивання волосся ступав Люсьєн.

Незважаючи на те, що розмова з тюремником виявилася невдалою, зовсім не такою, як гадав Жак, він вирішив провести Круазе до воріт Бастілії.

«Цікаво, як він до неї зайде? Поки він відчинить ворота, я зазирну туди, а там…» — думав Жак. І він уже чув, як подзенькують у кишені Круазе ключі.

Та ніяких ключів від воріт і казематів, як уявляв Жак, тюремник з собою не носив. Підійшовши до караульного приміщення, він гукнув:

— Жиро, це я, Круазе! — Встромив на мить голову в караульне віконце, відразу ж висунувся назад і пробурмотів: — А ти, хлопче, йди своєю дорогою і не заглядай куди не треба!

І Жак навіть куточком ока не побачив тюремного двору.