Жак Відважний з Сент-Антуанського передмістя

Розділ сьомий А ХЛІБ ПОДОРОЖЧАВ!

Людовік XV полишив у спадщину своєму наступникові, Людовіку XVI, Францію, доведену до цілковитого і повного занепаду.

За Людовіка XVI становище країни ще погіршало. Свавілля французьких королів, їхнє руйнівне правління країною, постійне зростання податків і дорога розкіш двору призвели до злиднів міський і сільський люд. На довершення всього на чотирнадцятому році правління Людовіка XVI Францію спіткало страшне лихо — неврожай.

Звістка про нове подорожчання хліба дійшла й до крамниці покійного Жульєна. Її приніс друг сім'ї Пежо — власник друкарні Сільвен Горан.

— Я забіг до вас, повертаючися з булочної. А хліб подорожчав! Тільки-но дізнався я про невеселу новину, то подумав: треба негайно сповістити пані Пежо. Ось щойно замість чотирнадцяти су за чотирифунтову хлібину я заплатив чотирнадцять з половиною! Як вам це подобається: чотирнадцять з половиною! Лише рік минув відтоді, як він коштував дев'ять су! І який був хліб! Хіба його порівняєш з теперішнім? Чого тільки до нього не домішують!

Франсуаза стенула плечима.

— Так, це неприємно, — відповіла вона, як завжди, сухо, хоч і була прихильна до Сільвена — людини заможної і, на її погляд, досить солідної. — Особливо для такої великої сім'ї, як наша. Адже нас п'ятеро…

Жак, стоячи спиною до Франсуази, розбирав книжки. Він не бачив її обличчя, та йому здавалося, що вона дивиться на нього, коли говорить про велику сім'ю. А він недарма їсть її хліб. Бачить бог, як старанно він працює. Ось уже три тижні, не покладаючи рук, не за страх, а за совість, він сортує книги за алфавітом і за змістом, віничком з пір'я змітає порох з високих полиць, прибирає крамницю після відвідувачів, а їх багато. За цей короткий час він встиг завоювати довір'я норовистої Жанети. Реготуха Віолета перестала насміхатися і дражнити його за те, що він все робить, «як заведено десь там, чи то у Провансі, чи то в Шампані, взагалі, в Таверні, але як не прийнято в Парижі». А Бабета, наймовчазніша з усіх трьох, вітала його тепер словами: «Доброго ранку, братику!» Більшого від неї він і не чекав.

— Народу на вулицях сила-силенна! — вів далі Сільвен. — Чи бояться, що на всіх не вистачить хліба, чи пекарню збираються розтрощити. Пан Наве погрожує, що закриє свою булочну, якщо не розійдуться.

— Жак, піди дізнайся, чи тільки пан Наве підвищив ціни, чи й інші пекарі теж.

Жак не чекав, щоб його просили двічі. Він майже не бував удень на паризьких вулицях. Кілька разів він супроводжував Франсуазу, коли вона ходила в інші книгарні, та разів три на його прохання вона брала його з собою, коли робила господарські покупки.

Полуденок йому приносила в крамницю одна із сестер, а повертався він додому близько восьмої години, тоді й обідав. Увечері й рано-вранці, коли місто було ще наполовину оповите туманом, він бачив за будівлями громаддя Бастілії. Чи бачив її Жак насправді, чи тільки вгадував її обриси? Як би там не було, він відчував її за своєю спиною. Минуло вже стільки часу, а він нічого не зробив, щоб виконати доручення отця Поля.

Вибігши зараз із дому, Жак з насолодою вдихав свіже повітря. Як багато квітів! Біля крамничок стоять великі відра з водою, а в них квіти. Нема навіть продавщиць-квітникарок! Якщо перехожому припаде до вподоби букетик, він візьме його сам, а на східці біля відра покладе одне су. Мабуть, недарма кажуть, що парижанин швидше залишиться без обіду, ніж без квітів.

Ось їде водовоз, він розвозить воду, набираючи її із спеціальних фонтанів у центрі і на околицях міста: величезна бочка деренчить на нерівному камінні там, де є бруківка, а де її нема — грузне в глибокій колії. З бочки повільно, крапля за краплею, точиться вода.

Жак швиденько оббіг кілька сусідніх булочних. Скрізь та сама картина. Натовпи людей. Здебільшого жінки. Галасують, лаються, обурюються. Переконавшись, що ціни підвищені скрізь, Жак повернувся до булочної Наве. Перший, кого він тут побачив, був Мішель Гамбрі — той самий чоловік, з яким доля звела Жака біля Бастілії першого ж дня перебування в Парижі. Відтоді Жак зустрічав його не раз.

До Мішеля Гамбрі Жака вабила неусвідомлена, але міцна симпатія. Усім подобався провінціалу цей справжній парижанин: насмішкуватий, але в міру, ніколи не буває брутальний, погляд проникливий. Та якщо Гамбрі вже тебе розпізнав, вираз його обличчя стає інший: на ньому і співчуття, і доброта, і щирість. Але їх треба заслужити. І Жак добре це розуміє.

А Гамбрі тут як тут, подає голос, та ще такий гучний у нього, виявляється, голос:

— Гей, парижани! Ми що ж, будемо дивитися склавши руки, як булочники підвищують ціни на хліб, а на заставах зростають митні збори? Дорожчає хліб, ви зрозумійте! Недарма його називають насущним. Адже це найнеобхідніше для кожного: хліб!

Натовп дружно підтримав Гамбрі:

— Чого дивитися! В крамницю! Дамо там свій лад!

— Не може бути! Невже й справді хліб знову подорожчав? — обурювався чийсь юнацький, ще не зміцнілий голос.

Ну й дивина! Та це ж Шарль!

Хлопці радо обнялися.

— Бач який став! Чим не парижанин? — говорив Шарль, схвально оглядаючи Жака.

Жак почервонів від задоволення, хоч, щиро кажучи, почувався не зовсім вільно в перешитому дядьковому костюмі.

— Я так журився, що не дізнався про твою адресу. І збагнути не міг, як тебе розшукати.

— Ех ти дивак! Зате я не загубив твою адресу. І зараз, гадаєш, куди я йшов? Я несу одне термінове замовлення і вирішив дорогою забігти до твоєї тітоньки. Досі я до вас не вибрався тому, розумієш, що справ в мене було до зарізу. Вдень і вночі сидів над замовленням. Воно було вкрай термінове, і така копітка та дрібна робота — осліпнути можна! А оце зараз я несу замовлення і бачу — юрба; кажуть, подорожчав хліб. Я й зупинився. Дай, думаю, подивлюся. Виявляється, і ти тут. Оце так удача! А хочеш, покажу тобі, яку штуку я зробив? — Шарль поважно витяг з глибокої кишені гарний футляр.

Він підняв кришку, і Жак замружився від сяйва коштовних каменів. Браслет, що лежав на оксамитовій подушечці, сяяв діамантами, сапфірами й рубінами. Таких коштовностей Жакові ніколи ще не доводилося бачити.

— Знайшов де хвалитися! — з докором сказав Жак, показуючи очима на обурених голодних жінок, що погрожували кулаками в напрямку булочної.

— Ти тільки скажи: гарно? — запитав Шарль, похапцем ховаючи футляр до кишені.

— Ну звичайно! Так гарно, що осліпнути можна!

— Ще б пак! — з гордістю підтвердив Шарль. — На гроші, що коштує цей браслет, двадцять паризьких родин можуть в достатку прожити цілий рік. А призначений він для пані Кессон, фаворитки графа Ламуаньйона… Та ти чого очі витріщив, не чув, либонь, хто такий Ламуаньйон?

— Не чув.

— Колишній міністр юстиції. Тепер він у відставці, але, хоч і позбувся колишнього доходного місця, особа й досі впливова.

Шарль уже не видавався таким затурканим і несміливим, як тоді, у диліжансі. Зараз цей бувалий парижанин був не від того, щоб повчати Жака, заступництва в якого шукав ще так недавно.

— Пригадуєш, я тобі казав: поки є королі, будуть і придворні дами, а отже, будуть потрібні й ювеліри. А позаяк королі будуть завжди, то не переведуться і ювеліри…

— Королі будуть завжди? — насмішкувато перепитав Гамбрі, який опинився поруч.

У голосі робітника вчувся явний сумнів. Шарль витріщив очі, та й Жак з подивом поглянув на Гамбрі. Фарбар, либонь, не поділяв думку, що без короля Франція існувати не може.

Саме цієї миті на порозі булочної з'явилась огрядна постать господаря Наве. Він замахав руками на жінок, що обступили його.

— Якщо ви не вгамуєтеся, — гукнув він, — то я піду і нічого вам не скажу!

— Тихіше! Тихіше! — закричали ті, що хвилину тому найголосніше кричали.

Усі сподівалися, що булочник повідомить щось утішне. Але він рішуче сказав, як відрубав:

— А хіба це я? Хіба тільки в моїй крамниці подорожчав хліб? І в інших булочних теж. Усі підвищили ціну. Чим же я гірший за інших!

Юрба захвилювалася ще більше, всі загули, посунули до дверей. Але булочник, незважаючи на свою огрядність, спритно шмигнув у двері. Клацнула засувка і цей звук переконав жінок, що крамниця зачинена. Жак міг лише підтвердити, що Наве не збрехав: хліб подорожчав і в інших булочних.

— Ну мені час, — заквапився Шарль. — А може, мадам Кессон розщедриться і дасть мені добрі чайові. За таку ось штучку, либонь, не шкода!

— Коли ж ми побачимося?.. Стривай, тітонька обіцяла, що в неділю відпустить мене погуляти, подивитися Париж… Зайди ж за мною о дванадцятій годині.

— Гаразд! А ти скажи мені, як твої сестри?

— Сестри?.. Та нічого. — Жак не став розповідати, які далекі від нього сестри і як йому хотілося заприятелювати з ними.

— А гарні вони? Яка краща за всіх?

Тут Жак зовсім зніяковів. «Яка ж краща?» Він сам для себе цього ще не вирішив. «Як відповісти?» І він промимрив:

— Ось прийдеш і побачиш. Не погані й не гарні.