Айхо, або Подорож до початку

Розділ 49

Море зачаровувало незбагненністю, красою, яка поєднувала смертельну небезпеку і життя. Я міг довго милуватися безкрайніми морськими просторами, що взяли в полон наш корабель. Ніщо не заважало думкам і спогадам. Навпаки, море спонукало до роздумів.

Вже двадцятий день ми тримали курс на острів Оздерію. Поруч з друзями час летів непомітно. Невгамовний оптимізм Зуфара і досвідчена мудрість Ескалара допомагали почуватися впевненіше. Та все ж самотність непрохано, як змія, виповзала з потаємних закутків душі і знову робила слабким.

За підрахунками мага через днів вісім ми дістанемося острова. Там і попрощаємось. Ескалар мусить залагодити справи в Ордені і доповісти про Бреагора, доки той не подав усе, що відбулося, у невигідному для Ескалара світлі. А нам порадив після прибуття в Оздерію за можливістю одразу пересісти на корабель до Шанталії.

Усі ми нарешті розслабились. Спокійне, розмірене життя на кораблі поправило здоров’я друзів. І Зуфар, і Ескалар почувалися чудово. А я у мріях мандрував до Шанталії, в країну, на яку так багато покладав сподівань. Відчував: вона уже близько…

— З правого борту корабель! — почули голосний клич згори.

— Що за корабель?!

— Все гаразд, капітане, це торговельне судно!

Капітан з полегшенням зітхнув.

— Хоча… Зачекайте! О, небеса!!! Корабель здійняв пурпуровий прапор!

— Міняємо курс! — гучно віддав наказ стурбований капітан. — Хутко-хутко, що ви там копошитесь?! Курс на північний захід!

— Хтось пояснить, що тут відбувається? — спантеличено підійшов я до Зуфара.

— Скоро дізнаємось, друже.

— Це добре чи погано?

— Зазвичай так торговельні судна попереджають один одного про наближення піратів, — відповів Ескалар, приєднавшись.

— Що? — в один голос вигукнули ми із Зуфаром.

— Щось не щастить нам, друзі. Хоча тепер, Айхо, ми прямуємо прямо у Шанталію, саме туди наказав взяти курс капітан. Можливо, ми усе ж обминемо небезпеку.

— А як не обминемо? — з тяжким серцем запитав я.

— Обминемо! — впевнено, але похмуро відповів Зуфар.

Кому як не йому знати, що стається з тими, хто потрапляє до лап піратів.

Незрима тривога уже котрий день витала у повітрі, навіть море і те хвилювалось. Усі без винятку члени екіпажу притихли, ніби набрали повні груди повітря і на одному диханні плили з надією, що все минеться. До Шанталії залишалось чотири дні.

— Бачу корабель по правому борту! — знову почули гучний і стривожений голос спостережного, який наче гострим ножем розрізав простір навпіл.

— Що там? — крикнув капітан, намагаючись зберігати спокій.

— Туман заважає розгледіти!

Усі кинулись до правого борту. Корабель майорів ще далеко, а туман застряг на горизонті, наче кістка в горлі.

— Ну, що там, Крампе? — гукнув капітан.

— Надто далеко! — спостережний замовк, уважніше вдивляючись в обриси корабля. — Капітане! — тривожне мовчання зависло в повітрі. — Це… пірати!

Капітан кинув у відповідь гостре слівце.

— Як думаєш, вдасться відірватися? — спитав він помічника.

— У нас повні трюми краму, корабель переповнений та й вітер не на нашу користь, — похмуро відповів той.

— Та сам знаю…

— Справи кепські, друзі, — сказав Ескалар і підійшов ближче до борту, щоб краще роздивитись піратський корабель, що невпинно наближався.

— Ми візьмемось за зброю! — вигукнув я товаришам.

— Тихіше, Айхо! Тоді тебе приріжуть свої ж, — невесело відповів Зуфар.

— Чому?

— Це торговельне судно. Тут ніхто не воюватиме з піратами. Капітан віддасть увесь товар і корабель попливе далі. А якщо хтось буде чинити супротив, то, крім краму, пірати поповнять трюми ще й рабами.

— Тоді усе гаразд, — полегшено зітхнув я. — А то вже приготувався до найгіршого.

— Правильно зробив, друже, — сказав уже Ескалар, — бо нас в будь-якому випадку випровадять разом з крамом до піратів, як певний викуп, тоді корабель і справді спокійно зможе продовжити шлях.

— Вибачте, хлопці, та вам не пощастило, — почули ми за спинами.

Повернувшись, побачили капітана і кількох кремезних помічників, які завбачливо тримали у руках мотузки.

— Таке життя, — продовжив капітан.

— І ви що, ось так запросто віддасте нас на поталу піратам?! — сердито вигукнув Зуфар.

— Хлопче, тільки не дави мені на совість. І так сьогодні невдалий день. Увесь товар втрачаю, не змушуй застосовувати силу.

— Чекай, капітане, — втрутився Ескалар. — Ми не будемо ні на що «давити», бо бачу давити ні на що. Але давай обійдемося без мотузок.

Капітан махнув на нас рукою і скомандував:

— Виносьте все із трюмів!

— Не можу повірити, що за крок від Шанталії потраплю в лапи піратів!!!

Зуфар мовчав. Ескалар нервово ходив туди-сюди по палубі. Мені ніхто не відповів…

— Може, спробувати домовитись з піратами, — не міг змиритися я.

— Ага, може, запропонуємо їм душі. Є ще подерті штани і брудна сорочка, як ти гадаєш, друже, вони погодяться? — зіронізував Зуфар.

— Ти правий, брате, правий. Просто не можу повірити, що все це відбувається з нами.

Зуфар примирливо поклав руку на плече.

— Нічого, Айхо, ми і не з таких халеп вибиралися, — намагався усміхнутись друг.

Піратський корабель наближався. Вже долинали грубі вигуки і дикий регіт піратів. Нарешті ворожий борт з гуркотом вперся об перелякану «Ясу». З шаленими криками розбійники вмить заполонили палубу. Зухвало і брутально відтіснили екіпаж, почуваючи себе справжніми господарями.

— Хто з вас, нікчеми, капітан цього корита? — зверхньо вигукнув кривоногий пірат.

— Я, — зробивши крок вперед, з опущеною головою відповів наш капітан.

— З тобою, невдахо, буде говорити славетний ватажок! На коліна! Слава капітану! — і крик пірата підхопила решта бандитів, які несамовито волали, прославляючи ватажка.

Від дикого реву по спині побігли мурашки.

Вправно перескочивши через борт, в картатій піратській одежі і темно-синій шовковій накидці, яка майоріла від найменшого пориву вітру, на палубі з’явилася молода дівчина. Бандити заревли ще сильніше, вітаючи її.

— Астра? — не повіривши власним очам, прошепотів я. — Це Астра, Зуфаре! — не приховуючи радості, схопив брата за руку. — Ми врятовані!

Зуфар здивовано зиркнув. Ескалар теж нічого не зрозумів. Нас безцеремонно виштовхали в спини на середину палуби.

— Славетна володарко морів, це наш дар! — непевним голосом мовив капітан, вказавши тремтячою рукою на нас та на крам, який лежав на палубі, захований в скринях, замотаний в коштовних паласах, насипаний в маленькі мішечки.

Астра глянула зверху вниз на здобич і розсміялась:

— Бачу, ти готувався!

Я не зводив очей з Астри, але чим довше спостерігав за зверхнім і нахабним дівчиськом, тим швидше згасала надія на порятунок.

— Цього разу такого дару буде недостатньо! — ошелешила усю команду володарка морів. — Трюми пусті ось уже п’ятий день, та сьогодні я заповню їх вщент! — і, піднявши догори криву піратську шаблю, Астра віддала наказ.

— Стій! Астро! — крикнув я піратці, яка, не помічаючи нікого, ефектно зникла, змахнувши шовковою накидкою.