Бурелов

— Ні! — заволав Живчик і кинувся Вевеці на шию, — Не ти. Не тепер. Ти не можеш померти! — голосив він. — Ти здавався таким… таким справним…

— Це не минає і найкращих із них, — почувся ззаду глузливий голос. Живчика обсипало морозом. — Щойно були такі, що куди твоє діло, — провадив він, — а за мить, дивись, уже холодні, як…

— Скриде! — загорлав Живчик, зриваючись на ноги і вихоплюючи меча. — Ще одне слово і, хай допоможе мені Небо, я тебе розчахну на дві половини!

Скрид глумливо посміхнувся.

— І приречеш свій екіпаж на видиму смерть? Щось мені не віриться.

Він одвернувся, покинувши тремтячого в безсилій люті Живчика.

— Ходімо, Живчику, — звернувся до нього Професор Світлознавства. — Твоєму другові уже нічим не допомогти.

— Знаю, — шморгнув він носом. — А все ж…

— Ходімо, — повторив Професор. — Поки цей сучий син не надто від нас відірвався.