Другий чоловік

Мішечок зерна

У Самюеля починає випадати волосся. Після ранкового душу він збирає цілі пучки з плиток. Тривожно вдивляється в дзеркало — наскільки його облисіння прогресує. Шукає інші ознаки старіння на обличчі і навіть якщо не знаходить, то просто їх уявляє. Ще трішки — і він стане схожим на свого батька. А ще він відростив живіт, звідколи залишився сам, після того, як Мадам повернулася до роботи. Після смерті Мосьє він і не приховував від себе, що відчув полегшення. І навіть подумати не міг, що зникнення Мосьє створить порожнечу довкола нього. Він швендяє поміж кухнею й вітальнею, замріюється в саду, а тоді повертається на кухню, де їсть усе, що побачить. Думка знайти роботу поза домом, щоб позбутися нудьги, поволі прокладає собі дорогу в його голові. Якось увечері, коли Мадам повертається з фабрики незвично радісна, тримаючи в руці коробку з маленькими дірочками, звідки чутно злякані крики якоїсь пташки, котра чекає, поки її звільнять з ув’язнення, він вирішує, що настала підходяща мить, щоб поговорити з дружиною.

Щойно новий мешканець зручно облаштувався у великій овальній клітці біля кухонного вікна, він ділиться з нею своїми думками.

— Ти б погодилася?

— Я купила найкрасивішого й найдорожчого.

— Я міг би працювати на фабриці.

— Це самець.

— Ти могла б знайти, чим мене там зайняти.

— Йому виповнилося всього три місяці.

— Може, в бухгалтерії.

— Я не хотіла брати ще й самочку разом із ним.

— Я вправно орудував цифрами в школі.

— Дивись, який він гарний!

— А коли думаєш, що це погано сприймуть, я міг би щось ремонтувати. Ти весь час скаржишся, що все ламається.

— Ти де подів мішечок із зерном? Бо я не купувала. Думаю, те ще годиться.

— Навіть якщо тільки два чи три дні на тиждень.

— Я раптом відчула втому.

— Що ти думаєш з цього приводу? Вдома нічого не зміниться. Я все робитиму.

— Я спитала, куди ти подів зерно.

— Ти чуєш, що я тобі кажу?

— Ти справді хочеш почути, що я скажу? Ти й так знаєш, що я думаю. Я ніколи не дозволю тобі працювати.

— Але чому?

— Твоє місце тут.

— Не розумію, в чому проблема, якщо я працюватиму.

— А я не розумію, на що ти скаржишся. Я не знаю чоловіка, якого балують більше від тебе. І така від тебе дяка! В будинку бруд, ти нічого не прибираєш, у мене серце болить за кухню, ти став ледачим, від тебе тхне. Бувають миті, коли я запитую себе, а що ти, власне, робиш у моєму ліжку.

Самюель підводиться, відчиняє шафу і щось шукає.

— Ось твоє зерно.

Коли вона наступного дня повертається з фабрики, речі вже не розкидані, а Самюель приготував курку з лимоном, улюблену страву Мадам. Жодного слова, жодного поруху вдячності після їжі. Вона не розмовляє з ним тижнями, тільки лає й карає. Знаходить найменший привід, щоб показати своє незадоволення. Рис зварено не так, як вона любить, клітку в папуги погано вичищено, переплатив за моркву. А рис зварений як звичайно, клітка ще ніколи не виблискувала такою чистотою, моркву купив зі знижкою. Він кілька разів на день приймає душ, та вона все повторює, що його запах її дратує. Принижує його і в ліжку, кажучи, що вона краще сама себе задовольнить, ніж терпітиме його незграбні потуги.

Він спантеличений, його гризуть сумніви щодо себе. Хоча дім утримується бездоганно, він на всьому економить, схуд, бо їсть через раз. Користується парфумом, ретельно підстригає бороду. Повернувся до фізичних вправ, які робив у юності. Він навмисно ходить з голим торсом в її присутності, щоб вона побачила, яким пласким зробився його живіт. Та вона жодного разу не зупиняє на ньому погляд. Цінується лише його мовчання й покірність. Самюель же сповнений почуттям, яке — він непохитно в тому впевнений — видається йому коханням. Вона потрібна йому. Інакше його не існує. А коли вона повідомляє, що бере нового чоловіка, він відмовляється від того, щоб вона його знову ділила з іншим.