Другий чоловік

Удар батога

Володіння голосом. Складне мистецтво, особливо якщо він у вас від природи з легкою ноткою брутальності, наче камінці перекочуються в горлі. У дванадцять років, коли почалося його дозрівання, батько зітхнув з полегкістю. Його син має сповнений обіцянки голос, щоб зачарувати майбутню дружину. Так батько любить казати. Для нього насолода, яку чоловік несе жінці, криється у твердій ніжності його голосу. Він не шкодував часу, пояснюючи: «Маєш швидко навчитися керувати ним, сину. Вчись не підвищувати голос, стримувати його, робити округлим, шліфувати, додавати меду у свої слова».

У школі Самюель навчався добре з усіх предметів, але не показував особливої схильності до жодного з них. Його боязкість і хворобливий вигляд призвели до глузування з боку інших школярів. Зносить він їх з певною байдужістю й нікому не каже про стусани, які отримує. Він воліє вперто сидіти над якимось рівнянням з математики, зачинившись у класі, аніж витрачати даремно час удома. Згодом у нього буде якийсь фах. Може, він викладатиме чи працюватиме в лікарні. Після багатьох спроб він набирається сміливості й каже матері, що хоче завершити навчання, перш ніж одружиться. Вона щипає себе за губу, бере синову голову обома руками й б’є нею об стіну кухні. Коли він повертається до тями, вона простягає йому мокру ганчірку:

— Прошу, зроби так, щоб краплі крові зникли зі стіни.

Він розуміє, що припустився помилки. Він більше не ходить до школи і не мріє про своє майбутнє.

Він хотів би звіритися старшій сестрі, розказати про муки, що його крають. Але втратив довіру до неї, переконаний, що вона все переказує матері. Приємне тепло, яким вона його оточила, згасало в міру того, як з його обличчя зникали дитячі риси. Перший пух над верхньою губою, який позначив майбутні вуса, породив тривогу: молодий хлопець, котрого треба одружити, поки він не став тягарем для сім’ї. Молодий хлопець, чия старша сестра використовує всю свою енергію, аби відстежувати факти і жести, щоб він нічого не втнув.

Батько не втрачає жодної нагоди, щоб робити його привабливішим. Вважаючи сина занадто худим, він змушує його доїдати все з тарілки, в яку накладає щед­рою рукою. Він купує для нього харчові добавки, білясту пудру, що сильно відгонить холодним молоком. Самюель вживає її тричі на день, розводячи у склянці води, яку випиває після їжі. Вночі, прокидаючись від нападу печії, він відчуває, як щур, ув’язнений у шлунку, чарапкається до рота. Відчуваючи болючий тиск, він уявляє, як гризун вганяє свої пазурі у стравохід, дістається до горлянки, а далі проорює щоки, гніваючись, що не може піти далі. Бачити, як блискуча щуряча голова пролазить поміж губ, понад його сили. Для Самюеля все ж краще, навіть у своїй збуреній уяві, тримати його замкнутим у клітці зі свого тіла.

Можна скільки завгодно скаржитися: ніщо не вплине на бажання батька відгодовувати його, як на забій. Батько несподівано заходить у ванну кімнату перевірити, чи хлопець не блює, встромивши пальці в рота. Незважаючи на нудоту, Самюель починає набирати вагу. А батько, о боги, не стидається потикати пальцем у стегна, що округлюються. Він наполягає, щоб син обов’язково дбав про волосся, нігті й зуби. Щедро купує йому новий одяг, не забуваючи повідомити, скільки той коштує. Робить подарунки: туалетну воду, люксове мило, тальк проти поту, олію для тіла. Блиск його усмішки прорізує глибоку чорноту бороди.

Заохочуваний старшою сестрою, Самюель годину на день присвячує тренуванню. Він облаштовується у невеликому внутрішньому дворику, затуленому з іншого боку сусіднім будинком. Піднімає гирі, висить на одній руці, підтягується двома. Сестра приходить подивитися на його заняття. Вона підсміюється з братової незграбності, наполягає, щоб повторив вправу, яку, на її сумнівну експертну думку, він запоров. Лише той факт, що вона його старша сестра, враз наділяє її умінням пояснювати йому, як робити той чи інший рух, як тримати тіло, щоб упоратися з підйомом, як підлаштувати дихання під підтягування й віджимання. Самюель не зносить її присутності й беззмістовних зауважень. Та все ж не забуває їй подякувати. Вона досить розумна, щоб відчувати іронію, яка зринає в його компліментах. Врешті вона стомлюється від отих сеансів.

Без сестри справа рухається далі. Його руки, ноги й живіт твердішають. Спина випрямляється. Життєва енергія вирує у м’язах. Рухи й кроки стають упевненішими. Його піт пахне пряною завзятістю. Він буває в душі тричі на день. Його підстрижена борода підкреслює риси обличчя. Його очі, в першу чергу очі, змінилися. В глибині зіниць палає наполегливість. Жінки обертаються на нього на вулиці. Він дивується. Минають тижні, перш ніж він розуміє, що це його тіло притягує їхні погляди. Зробивши спільником дзеркало у кімнаті, він милується своїми новими м’язами, змушує їх випинатися завдяки позам, запозиченим із журналів, звідки потай вирізує сторінки.

Того дня, коли сестра називає його «гарним молодиком», Самюель розуміє, що він більше не худорлявий хлопчина, який робив усе, щоб інші його не помічали. Тепер дзеркало показує йому відображення чоловіка, якого можна жадати. І він сподівається, що десь там у місті є жінка, яка одружиться з ним. Звідтоді не минає і дня, щоб він не мріяв про ту незнайомку. Він наділяє її найкращими якостями. Ніжна, промениста, любляча, уважна, милостива й сильна. З нею він уникне нудьги, задушливої атмосфери сімейного дому, його лукавства. Йому більше не доведеться прикидатись.

Якось уранці він підловив сусідку на тому, що вона розглядала його під час тренування. Така собі стара жінка, яка завжди жила сама. Її вікно виходить у їхній спільний внутрішній двір. Надворі — волого і спекотно. Піт виблискує на його голому торсі. Сусідка не рухається, обличчя сховано в тіні. Та він відчуває силу її погляду, що обпікає спину. Дуже нервує від змішаного почуття збудження й відрази. Закінчує тренуватися у стані незвичної напруги.

Сестра розказувала про цю жінку такі речі, коли він був іще малим, що йому ставало лячно.

— Знаєш, чому в сусідки випали всі зуби?

— Ні, не знаю.

— Бо вона їсть живих дітей!

— Та ні!

— Найправдивіша правда. Їй віддають хлопчиків, які не підкоряються батькам. Вона починає з голови й закушує ступнями. Навіть сандалі не випльовує! А на десерт — їхні іграшки! А знаєш, чому щосуботи від сусідки так дивно пахне?

— Ні, не знаю.

— Бо вона готує рагу з дітей, приправлене зловленими мухами. Тому в неї в роті немає навіть однісінького пенька. Вона пережувала багатьох неслухняних хлопчиків!

Він кричав сестрі, щоб замовкла. А вона з палаючими від злості очима вигадувала все нові й нові жахливі подробиці. Від того її оповідки набували більшої вірогідності. Шок від клацання щелеп, які змикаються на черепі, і скреготу зубів, що ламаються, переслідував Самюеля тижнями. Він утікав, навіть коли лише думав, що угледів сусідку на вулиці.

Цього ж ранку, поки він розминає м’язи, відчуває, що тремтіння, яке пробігає напруженою шкірою, — не від страху. Ніде правди подіти: від задоволення, того задоволення, яке Самюель не вмів поки що назвати. І щоразу, кожного наступного дня, коли відчував, що за ним шпигують, оте відчуття, дражливе й розслабляюче водночас, робило його рухи витонченішими, безрозсуднішими, наче він грав у виставі. Та відразу по тому ним заволодівало сум’яття. Тоді минало кілька днів без тренувань. Потім, заспокоєний власною рішучістю більше не піддаватися тій необачній слабкості, повертався у двір, кусаючи губи, коли проходив повз її вікна. Те сум’яття було сильнішим за нього: він сподівався побачити у вікні силует старої жінки.

Але гра без зобов’язань раптово припиняється. Сусідка після того, як упала зі сходів, потрапила до лікарні. Й незабаром померла від сепсису.

Між ним і сусідкою — жодного зв’язку. Він не має нічого спільного зі зламаними сходами і ще менше — з брудом у міських лікарнях. Та, незважаючи на всі зусилля урезонити себе, Самюель почувається винним. Усе, що відбувалося між ними, було огидним. Жінка старша від його матері. Жінка, у якої не залишилося зубів! Він дозволяв їй роздивлятися своє тіло. Він шукав її погляду. Він підживлювався ним. А вона заплатила своїм життям за миті, яких узагалі не мало бути. Він мусить узяти себе в руки. Він забороняє собі будь-які пестощі, та на зміну приходять сни. І в нього починаються нічні полюції, які приголомшують його вранці.

Мати нічого йому не пробачала. Прискіпливо перевіряла простирадла і, якщо знаходила підозрілу цятку, лаялась, ображала й шмагала батогом. Можна було скільки завгодно казати їй, що він себе не «чіпав», що не здатен контролювати сни, які, на її думку, забруднюють його зсередини, — вона не відступалася: він занапащає себе, якщо не тримає «в чистоті» для тієї жінки, на яку вона для нього сподівається. Мати поводиться так, наче слова її можуть управляти силами, контроль над якими не дається навіть Самюелеві. Вона нещадна, але йому подобається її рішучість. Він ніколи не забуває подякувати їй після того, як мати випускає батіг з рук, наче вона обдарувала його своєю милістю. Коли ж він залишається наодинці з собою, обіцяє, що наступного разу плюне їй в обличчя, чого ніколи не робить і завжди жалкує з цього приводу.

Після покарання батько перевіряє сліди, залишені шкіряними ременями на почервонілому тілі. Незмінний ритуал. Він знімає з сина сорочку, змащує маззю рани, впевнюється, що на спині не залишиться видимих шрамів, і починає ридати.