Другий чоловік

Плювок

— Цей будинок скоро стане непридатним, щоб у ньому жити. Я змушений був сьогодні вранці пояснювати йому, як користуватися душем. Поверни його сім’ї.

Вона розчісує щіткою волосся перед дзеркалом свого туалетного столика, не звертаючи ніякісінької уваги на Самюелеве ниття.

— Ти про мене подумала? Я менше важу в твоїх очах, ніж цей неотесаний хлопак, який ніколи в своєму житті не бачив душу. Ти принижуєш мене.

Вона запалює сигарету, робить довгу затяжку й випускає дим Самюелеві в обличчя. Їй весело.

— В будь-якому разі, сумніваюсь, що настільки обурливу річ дозволено.

— Ти про що?

— Сама знаєш, про що.

— Хочу, щоб ти сам сказав.

— Одруження з дитиною.

— Так от: ця, як ти кажеш, «дитина» вже в тому віці, що може одружуватися.

— Ти, мабуть, сторгувала його зі знижкою.

— Не намагайся образити мене.

— Син селюків.

— У його батьків не вистачило слів, щоб виявити мені свою вдячність. Тобі варто було б подивитись, яке щастя світилося в їхніх очах.

— І я здогадуюся про причину. Вижени його.

— У своєму домі я роблю, що хочу.

— Нам він тут не потрібний.

— Мені потрібний.

— І для чого?

— Якщо ти і далі діятимеш мені на нерви, то саме тебе я й вижену з цього дому. І в мене є всі підстави для цього. Я бачила твої витівки.

— Що ти бачила?

— Ти збоченець. Для тебе будь-який привід підходящий, щоб стрибнути в гречку, ти користуєшся найменшою можливістю, щоб таємно задовольнити себе.

— Знову божеволієш.

— Навіть якщо мене немає і я не можу за тобою стежити, я облаштовую все так, щоб знати, що ти робиш.

— Верзеш казна-що.

— Хочеш доказів? Я знаю, що сталося в автівці, яка привезла тебе сюди після відвідин батьків. Вона мені все розказала.

— Не знаю, про що ти.

— Не вдавай із себе безгрішного. Я поставила на тебе пастку, і ти попався. Та дівчина добре зробила, що плюнула тобі в обличчя. Я тоді нічого не сказала, нічого не зробила, та я нічого не забуваю.

— Тоді нічого не сталося.

— Наступного разу, коли роздягнешся перед іншою жінкою, то отримаєш не тільки безневинний плювок.

— Нічого не було!

— Слухай сюди: ти займатимешся цією «дитиною» так, наче від цього залежить твоє життя, зрозумів? Інакше опинишся на вулиці, як той чоловік, котрого ти бачив на виході з вокзалу. Пригадуєш, що з ним тоді сталося?

Самюель добре пам’ятає. Вперше звідтоді, як переступив поріг цього будинку, він розробляє план утечі. Складає список одягу, який спакує у свою маленьку чорну валізу. А ще треба наважитися таємно взяти в Мадам грошей. Кілька купюр у день, щоб вона не помітила. Він піде перед світанком. Він уявляє, як блукає незнайомими шляхами, сп’янілий від свободи, відмитий від цього приниження, яке відчув з появою нового чоловіка — хлопчини, у якого навіть борода не росте, котрий ледве вміє скласти докупи два слова! — бо став його прислугою. Та за мить уява малює зовсім інше. Добре ходити дрімучими лісами, прослизати між рясними кущами, спати в порожніх закинутих складах подалі від людських очей, але жінки, вперті й розлючені, знаходять його. Він утікає ще далі, все більше втомлюється, стає все бруднішим, його діймає голод, і тоді, знесиленого, вони ловлять його і привозять на площу у великому місті. Коли перший удар палиці досягає його обличчя, він крізь криваві сльози впізнає ту, яка його вдарила. Він нагадує їй, що він — її син, плоть від плоті її, та вона вже готується повторити свій убивчий рух, чим провокує інших жінок.

У нього ніколи не стане сміливості піти. Треба було втікати першого дня після того, як приїхав у цей дім. А тепер він не може жити без неї.