Жовте коло

Розділ одинадцятий

Пітер Гарвей жив у скромному номері готелю «Діана», що поряд з новим Римським вокзалом.

Із вікна його номера добре було видно розкішний готель «Метрополь» на другому боці вулиці. Там, в одній з кімнат, за столиком сиділи Клаус Клінген і полковник у відставці, колишній співробітник СІФАР[14], а нині редактор ультраправої газети — Фачіно Кане.

Мікрофон скерованої дії працював відмінно, не те що в Парижі. Кожне слово було добре чути, і кожне слово чітко записувалось на плівку портативного магнітофона.

Гарвей майже не вслухався в те, про що говорили Клінген і Кане. Тут він не сподівався почути щось цікаве.

Він стояв біля вікна і роздивлявся перехожих — з Римом було пов'язано немало спогадів.

Пітерова бабуся була італійкою, і він успадкував від неї чорне кучеряве волосся, прямий ніс і соковиті, жіночі вуста. Вона ж навчила його італійської мови. Все це остаточно вирішило його долю під час війни.

Після закінчення розвідшколи Гарвей потрапив до Італії. Командування союзними силами в Середземному морі дуже цікавили час і маршрути відправки італійського транспорту, що йшов у Африку з вантажем для армії Роммеля.

Коли американці висадились у Італії, Гарвея після ретельної підготовки послали в Німеччину. Тут йому не пощастило: він був заарештований гестапо. І тільки кінець війни врятував його.

Після війни Пітер Гарвей зайнявся комерційними справами, але успіху так і не добився. Тому в шістдесят четвертому році він повернувся на службу. Нині Гарвей шкодував втраченого часу: коли б він не пішов із армії, за ці роки міг би зробити непогану кар'єру і зараз займав би солідну посаду, а не шастав би по Європі рядовим шпиком.

«Справа «ангела», так він охрестив «Справу Клауса Клінгена», привела його із Кельна спочатку до Лондона, потім — до Парижа, а тепер — у Рим. Він слідував за Клінгеном, мов тінь…

Ця справа почалась із листа, який, на перший погляд, не мав ніякої цінності.

Якийсь Фріче, колишній штурмбанфюрер СС, начальник служби безпеки Постлау, повідомив американській контррозвідці, що Клаус Клінген, він же Отто Еніхе, це радянський розвідник.

Далі на кількох сторінках Фріче викладав історію власного життя, явно пропонуючи свої послуги американській контррозвідці, яку він ставив вище контррозвідок інших країн.

Гарвей навів довідки про Фріче. Це був типовий «виходець із народу», як тоді казали, який хоча й намагався служити вірою і правдою третьому рейху, але через свою професійну непідготовленість і недалекий розум працював погано.

Росіяни, взявши Фріче в полон у сорок п'ятому році, судили його як воєнного злочинця. Йому б ще довго довелося сидіти за гратами, якби не потрапив під амністію у п'ятдесяті роки.

Повернувшись до ФРН, він знову, як і в тридцять п'ятому році, відкрив м'ясну крамницю.

У шістдесятому році намагався прилаштуватись у відомство Гелена, одначе там йому культурно і безповоротно відмовили. Це його, звичайно, образило, тому-то він і лаяв Гелена та догоджав американцям.

Гарвей зустрівся з Фріче. Після цієї зустрічі він уже не сумнівався в тому, що колишній штандартенфюрер не вигадав цю історію.

В архівах гестапо, в які заглянув Гарвей, справді існувала «Справа Отто Еніхе». Вона була заведена після того, як виявилось, що його наречена, німкеня Кріста Росмайєр, штурман далекого плавання, — російська розвідниця.

Хоча гестапо й не мало прямих доказів секретних зв'язків Росмайєр і Еніхе, але не такий це був час, щоб втратити з поля зору людину, на яку впала підозра.

І Отто Еніхе не відкараскавсн б так легко від гестапо, якби не виручило його заступництво обергрупенфюрера СС Франца Штайнгау, а потім — кінець війни.

Франца Штайнгау добре знали як в американській, так і в англійській розвідці. Це був досвідчений, розумний супротивник. Наприкінці війни його хотіли переманити на свій бік англійці і буцімто вже домовилися з ним. Та самогубство обергрупенфюрера в імперській канцелярії було цілковитою несподіванкою для Інтеллідженс Сервіс.

Залишався ще Зейдліц, довірена особа Штайнгау, старий хитрий лис Зейдліц. Але він знав Клінгена тільки з сорок п'ятого року… Розшукати ж будь-кого з людей, хто б знав Отто Еніхе ще до війни, після стількох років було неможливо. Коли б навіть хтось і знайшовся, то що б він міг сказати: адже минуло чверть віку, а за такий час люди дуже міняються.

Фріче випадково дізнався, що Клаус Клінген і Отто Еніхе — одна і та ж особа. Колишній штурмбанфюрер СС останнім часом почав багато читати. Один знайомий подарував йому комплект ілюстрованого журналу за три роки. І в одному з номерів позаминулого року він знайшов відповідь редакції на звинувачення, які були пред'явлені Клінгену лівою газетою з анархічним ухилом. Ця газета виступила з викривальним матеріалом проти Клауса Клінгена. Вона писала, що відомий книговидавець із Кельна в роки війни носив інше прізвище — Отто Еніхе — і один час служив у табірній охороні авіаційного центру «Маріїне»…

Окрім бажання вислужитися перед американцями, звернути на себе їхню увагу, Фріче керувало почуття помсти. Він вважав Клінгена-Еніхе якщо не прямим, то причетним призвідцем до того, що він наприкінці війни потрапив на фронт, а потім — у полон до росіян. Адже якби всього цього не сталося, все його післявоєнне життя могло б скластися зовсім інакше. Гарвей встановив, що Клінген справді раніше носив прізвище Еніхе, але ніколи цього не приховував. У нього взагалі була бездоганна репутація і чудова біографія, з якою в федеративній Республіці Німеччини йому були відчинені, як кажуть, усі двері.

Під час війни, як і належить німецькому патріотові, Клінген-Еніхе хоробро бився на фронті. В сорок четвертому році працював льотчиком-випробувачем у секретному авіаційному центрі «Маріїне».

Кінець війни застав його в Швейцарії, куди він був направлений з важливим дорученням уже під прізвищем Клінген.

У сорок сьомому році, невдовзі після Нюрнберзького процесу, Клінген-Еніхе повертається до Західної Німеччини. Тут його запрошують на аудієнцію високопоставлені військові і роблять найвигідніші пропозиції. Такі люди, як він, цінуються високо: блискучий офіцер з бойовим досвідом, чудовий льотчик, і хоча з сорок четвертого року і служив у СС, бо секретний авіаційний центр «Маріїне» знаходився у віданні СС, не заплямував себе діями, що кваліфікувалися міжнародним трибуналом як злочинні.

Клінген-Еніхе був дуже релігійним. Політикою цікавився мало. Нацистську ідеологію в її потворних аспектах не підтримував.

Такий тип колишніх військових був до зарізу потрібний бундесверу. Якоюсь мірою можна було сказати, що для них це була не людина, а ангел. Тому Гарвей і назвав цю справу «Справа ангела».

І все-таки в бездоганній біографії справжнього німця були деякі деталі, які привертали увагу Гарвея. Спочатку він звернув увагу на дивний збіг: батьки Еніхе загинули під час бомбардування Постлау в сорок четвертому році. І незабаром після їхньої загибелі в Постлау з'являється Отто Еніхе, засмучений, вбитий горем син. Встановлено, що Емма і Гюнтер Еніхе справді загинули під час повітряного нальоту, а не були вбиті якось інакше. Його приїзд після загибелі, а не на день раніше міг бути простим збігом, але могло бути і так, що, дізнавшись про смерть стареньких Еніхе, підставного Отто і послали в Постлау.

Люди з кришталевими біографічними даними завжди викликали в Гарвея сумнів. Пітер знав, як старанно готували його самого перед тим, як послати в Німеччину. Все було перевірено до дрібниць, і не винна американська розвідка, що він попався. Його згубила одна з тих випадковостей, передбачити яку просто неможливо.

Було б, звичайно, смішно підозрювати всіх людей з хорошими біографіями. Але коли така людина потрапляла на очі Гарвею, він прискіпливо перевіряв її.

Звичайно, коли б цей бовдур Фріче і раніше так захоплювався читанням, як останнім часом, то замітку про Клінгена-Еніхе він прочитав би ще два роки тому. А незабаром після цієї замітки Клінген їздив до Радянського Союзу і ось там-то і треба було не зводити з нього очей. Гарвей намагався підійти до Клінгена через його зв'язківців. Повинен же в нього бути зв'язок! Щоб з'ясувати це, довелось вмонтувати в стіл у робочому кабінеті книговидавця маленький мікрофон. Певна річ, без Маргарет Еллінг зробити це було б майже неможливо. А її довелося дуже довго умовляти. Вона всіляко відмовлялась, і треба було добряче притиснути її, щоб домогтися згоди.

Гарвей не шкодував часу, щоб покопатися в її минулому і загнати в кут. Виявилось, що в Парижі Еллінг була зв'язана з радикально настроєними студентами в Сорбонні. Багато хто з них був під помітним впливом комуністів. Свого часу Еллінг брала досить активну участь у їхніх справах і двічі її затримувала поліція з нелегальною літературою. Все це було зареєстровано в паризькій префектурі. Потім Еллінг відійшла від червоних, але червона пляма лишилась у її біографії. Гарвей знав, що вона хоче виїхати в Америку. А червоний колір на американських чиновників імміграційної служби діяв, як яскравий плащ тореро на бика. Якщо ж він втрутиться в цю справу, то Америки їй, звичайно, не бачити і ніколи не отримати американського паспорта.

Гарвей так і сказав Еллінг. У Гарвея був досвід. І не такі, як Еллінг, врешті-решт погоджувались…

— На жаль, мікрофон, вмонтований у кабінеті Клінгена, нічого цікавого не розповів. Клінгена немовби оточувала порожнеча. Точніше, ті люди, з якими він спілкувався по службі, не викликали підозри. Але тут відбулася зустріч Клінгена з Зейдліцом. Цей старий лис Зейдліц нагадував Гарвею Гобсека, який сидить на своїх скарбах і не тратить жодного цента. Розмова в «Монастирській корчмі» була підслухана Гарвеєм, і він вирішив поки що не порушувати питання про арешт Клінгена. Адже через нього можна одержати секретні документи Зейдліца, документи «Спілки колишніх офіцерів». Чому б йому не спробувати цього зробити? Гарвей відразу ж повів із Клінгеном війну нервів. Він знав по собі, що людина навіть з дуже міцною волею починає нервувати, коли відчуває, що за нею стежать, і саме в цей час може допустити будь-яку помилку, як це трапилось із ним самим. Тому в Англії Гарвей поспішив зробити візит Ескіну, розраховуючи на те, що той, без сумніву, розкаже Клінтону про те, що ним зацікавилась контррозвідка НАТО.

Для цього ж у Парижі Гарвей змусив Маргарет поритися в Клінгенових речах. Якби вона знайшла в них щось таке, що заслуговувало уваги, було б дуже добре. Якщо ж ні — зайвий натяк на те, що за ним стежать, повинен був, на думку Гарвея, ще раз ударити Клінгена по нервах. Гарвея непокоїла непевність, що Клінген, отримавши секретні документи Зейдліца, спробує втекти із Австрії на територію, де юрисдикція контррозвідки НАТО не розповсюджується. Але і на цей випадок було вжито необхідні заходи…

Гарвей усе ще стояв біля вікна готелю «Діана» і спокійно роздивлявся перехожих. З Італією, з Римом у нього були пов'язані приємні спогади. Він хотів би дізнатися про долю Софі, чарівної, трохи екзальтованої італійки, яка тоді так прикрасила йото хистке, повне небезпеки життя в цьому вічному місті.

Софі чомусь завжди призначала йому побачення в Пантеоні, біля могили Рафаеля. Він і досі пам'ятає слова, що були викарбувані на надгробному камені великого художника: «Тут лежить людина, якої боялась природа. Тепер, коли цієї людини не стало, природа осиротіла…» Призначати побачення в Пантеоні? Це було в дусі Софі! А нині вона, мабуть, зробилася товстенькою лепетухою, як більшість італійок у її віці.

Ні! Зустрітися з нею він би не хотів! Йому шкода було руйнувати образ, який зберегла його пам'ять. І враз Гарвей подумав, що старіє, що спогади все частіше і частіше відвідують його.

Там, у «Метрополі», все ще тривала розмова. Зараз у ній було щось цікаве.

Колишній полковник, щоб показати, яку роль він відігравав би в можливому перевороті, з запальною відвертістю розв'язав язика. Тепер Гарвей не відходив від приймача і не пропускав жодної фрази.

Кане. СІФАР контролювала свою країну. В машині міністра внутрішніх справ були встановлені мікрофони. Ми підслуховували розмови міністра оборони Адреотті. Стеження велось і за деякими кардиналами. Нам пощастило навіть заволодіти пачкою юнацьких листів покійного папи Пія XII.

Клінген. Це просто дивовижно. Ну, а як ви думали здійснити переворот?

Кане. Ще в шістдесят першому році, за домовленістю із службами безпеки НАТО, був розроблений план «ЕС»[15]. Рішення парламенту про введення в дію «ЕС» розв'язувало ініціативу СІФАР і карабінерів.

Клінген. А на основі яких даних парламент міг би прийняти такі рішення?

Кане. На основі зведень, які йому подала б СІАФ. Ми вирішили це ще в шістдесят третьому році, коли внаслідок парламентських виборів у квітні було сформовано уряд лівого центру. Була націоналізована електроенергетична промисловість, велися розмови про прийняття закону про градобудівництво і скасування банківських таємниць…

Клінген. А яка доля чекала тих, хто значився в картотеках СІФАР?

Кане. Їх вивезли б у невідомому напрямку.

Клінген. Що це означає? Смерть?

Кане. Найімовірніше, що їх помістили б у концтабір.

Клінген. І багато значилось людей у вашій картотеці?

Кане. Близько ста п'ятдесяти тисяч.

Клінген. Там були не лише комуністи і соціалісти?

Кане. Звичайно. Там були люди різних політичних партій і соціальних категорій. Там були вороги Італії, які так чи інакше сприяли розповсюдженню червоної зарази.

Клінген. Ваша розповідь справила на мене велике враження, синьйор Кане. Можливо, ви праві, можливо, це єдиний шлях, який веде до захоплення влади. Я передам усе це моїм колегам у Німеччині.

Гарвей вимкнув приймача.

За кілька хвилин він зійшов у ресторан, де з задоволенням з'їв спагетті з тертим сиром. Потім вийшов на вулицю і попрямував до парку Боргезе. В такий спекотливий день хороше було пройтись його тінистими алеями.

Рим тоді, в сорок третьому, як і всі міста Європи, голодував. Нині ж велетенські голови сиру і пудові шинки висіли просто на вулиці біля відчинених магазинів. Саме тому, що місто запам'яталось Гарвею зовсім іншим, зараз він звернув на це увагу.

Коли Пітер вийшов на велелюдну Віа-Віньєтту, ледь не наштовхнувся на Клінгена і Маргарет. Окинувши їх поглядом, Гарвей відзначив, що Клінген чудово виглядає на свої роки і для своєї роботи. Лице, з ледь помітною здоровою засмагою, майже без зморщок. Очі в Клінгена справді сірі, з блакиттю, як це й було записано в заведеній на нього картці. Ніс — прямий, з горбинкою, губи тонкі. Обличчя довгасте, а дві складки біля вуст надають йому виразу рішучості. На зріст він значно вищий, аніж здавався здалеку. І широкоплечий. Зараз, коли Клінген був у літній сорочці з підкачаними рукавами, це було дуже помітно. В ньому якось дуже гармонійно поєднувались природна краса і груба чоловіча сила. Саме такі чоловіки подобаються жінкам. І Гарвей був не дуже задоволений, що Еллінг зійшлася з ним. Він взагалі невисоко цінував жінок-шпигунок. Як правило, все кінчалось тим, що вони в когось закохувались, і тоді вся робота йшла нанівець. Його турбувало, що це, можливо, і є саме той випадок.