Легенди про Тараса

«БОРІТЕСЯ-ПОБОРЕТЕ!»

Їде Шевченко шляхом, коли чує – крик стоїть у селі, плач, голосіння. «Що воно там таке?» – думає. Аж бачить, навстріч йому чвалають три дядьки, побиті, покатовані.

– Люди добрі, хто це вас так понівечив? – жахається Шевченко.

– Ой, не питай, чоловіче, – відповідають дядьки.-Це пан нагаями гріхи з кріпаків списує. А почує нас, то ще додасть…

Розсердився Тарас Григорович. І почав дядьків лаяти. Як це так? Отакі дужі, здорові, руками підкову можуть розігнути, а хиляться перед паном, як трава перед морозом!

Стоять дядьки, трусяться від страху.

– Мовчи, чоловіче, – благають Тараса Григоровича, – не накликай біди на наші голови. Зараз хоч як-небудь живемо-перебиваємось, а почнеш пану суперечити – у тюрмі згноїть.

– Хіба ж це життя? – скрикнув Шевченко. – Та як отак жити, такі муки терпіти, краще взяти сокиру до рук і порубати панів на дрібні шматочки. А тоді й у тюрмі відсидіти можна.

Почули дядьки таке, вуха пальцями позатикали і ну тікати.

– Зачекайте, – кричить їм навздогінці Шевченко, – зараз я вам покажу, як треба з панами розмовляти.

Зійшов на пагорб, махнув рукою – і в ту ж мить панський маєток, скирти хліба, комори – все охопив вогонь. Полум'я високе – до самого неба дістає.

Вискочив з маєтку пан, біжить вулицею, до кріпаків руки простягає.

– Рятуйте мої пожитки, братики рідні, горить усе, пропадає…

Махнув Шевченко вдруге рукою – впало полум'я на землю, забилося вогненними крильми – і згасло…

– Бачили, як пан побивався? – питає Шевченко кріпаків. – Отак треба з ними, осоружними, розмовляти… Хай би догорів маєток, та жаль мені, бо скоро й сліду панського не буде на Україні, а у маєтках ваші діти розуму набиратимуться. За правду, добрі люди, боротися треба. Борітеся – поборете!

Поїхав Шевченко. А дядьки стоять та дивляться вслід, над його словами міркують…

Не обдурив Тарас Григорович. Правду сказав тоді селянам. У панському маєтку тепер технікум, і вчаться в ньому праправнуки колишніх кріпаків.