Легенди про Тараса

ТРЕМТІТЬ, ПАНИ!

Якось зібралися до пана Лукашевича гості з усієї округи. Прибули князі, графи, барони. Грають музики, аж надриваються, вино ллється рікою.

Коли це заходить до зали чоловік у кожусі, в гарній смушковій шапці, в чоботях. Глянули пани – завмерли: Шевченко!

Першим опам'ятався Лукашевич і каже тремтячим голосом:

– Так ви ж, Тарасе Григоровичу, давно вмерли…

– Не вмер я, недолюдки, – озвався Шевченко, – і ніколи не вмру! Чуєте? Прийшов я оце до вас сказати: дайте кріпакам волю… Не дасте, поведу на вас селян – і кров ваша потече в синє море рікою чорною…

Пани сидять ні живі ні мертві. Тільки очима кліпають та тремтять, як у пропасниці.

Повернувся Шевченко і пішов з маєтку. Довго сиділи пани, не могли отямитись. А тоді як зарепетують:

– Справника! Жандармів! Тут був Шевченко… Ловіть Шевченка!..

– Та він же вмер, – розводить руками справник, – і бумага з печаткою є від государя.

– Ловіть, – гукають, як навіжені, пани, – бо нам тепер довіку життя не буде.

Довго полювали на Шевченка жандарми, нишпорили по селах, та так нікого й не знайшли.

Зібралися тоді пани на раду й вирішили звільни-ти-таки селян від кріпацтва, бо дуже злякалися Тарасового гніву.