Лукаві замашки

ВАЖКИЙ ДЕНЬ

Був понеділок. У народі завжди чомусь з іронією згадують цей перший день тижня. У такі прикмети я не вірив і тому згодився на літературну зустріч у гуртожитку. Зайшов у тролейбус і, як на гріх, забув, на якій зупинці зійти. Звернувся до громадянина в окулярах, котрий сидів поруч.

- Гуртожиток номер три? - наморщив той лоба. - Зійдете біля стоматологічної поліклініки, там буде вулиця Південна...

- Чого ви людину баламутите! Не знаєте - краще помовчіть! - прогримів наді мною бас. Моя голова мимоволі потяглася догори- неподалік стояв кремезний чолов'яга.

- Дивіться на нього, він мене буде вчити! - за-совався на сидінні чоловік в окулярах. - Та я, голубе, в цьому місті виріс.

- Ну і що з того? - заперечив йому бас. - Можна все життя прожити і нічого не второпати. - Зрештою він перевів погляд на мене: - Зійдете на зупинці «Юність», пройдете метрів двісті вліво - і якраз навпроти магазину «Пролісок» буде потрібний вам гуртожиток.

- Ви чули? - обурився чоловік в окулярах. - Оцей недотепа каже, що гуртожиток навпроти магазину «Пролісок»!

- Що??? - гримнув бас.

- Чого ви до чоловіка присікалися? - втрутилася жінка.

Невдовзі у тролейбусі зчинилася сварка. Пасажири поділилися на два табори: прибічники кремезного чоловіка тягли мене в свій бік і наполягали, аби я зійшов на зупинці «Юність», другий табір умовляв не слухати отих брехунів.

Через кілька зупинок з'явився охоронець громадського порядку, запитав, що трапилося.

- Ось громадянин... - тикали на мене пальцями і пояснювали навперебій, що й до чого.

Нічого не второпавши, міліціонер підійшов до мене:

- Пройдемо, громадянине!

- Але ж я нічого не зробив, - виправдовувався я, та марно.,

Ззаду загукали:

- Так їм, хуліганам, і треба!

- Розпоясалися - скоро вже у тролейбусі спокійно не проїдеш!

Я зіщулився і чимдуж вислизнув із тролейбуса.

Літературна зустріч з мешканцями гуртожитку відбулася ввечері.

От і не вір після цього, що понеділок - важкий день.