Лукаві замашки

ОЦІ МЕНІ ЧОЛОВІКИ

- Геннадію, поки я накручу бігуді, зроби невеличку послугу.

- З приємністю, кішечко.

- Тоді швиденько, - одна нога там, друга - тут, - збігай в ательє. Це навпроти універмагу. Третій поверх, другі двері зліва. Поспитаєш Наталю Павлівну. Не забув її ім'я?.. Я так і знала. Це все від твоєї природженої неуважності. Тобі випадало колись спостерігати, як інші чоловіки дбають за своїх дружин?

- Чоловіки як чоловіки.

- Звичайно, вони першими вистрибують з автобусів і забувають про дружин, як ти вчора.

- Ну, замріявся... Не забувай усе ж таки про концерт.

- Гаразд, скажеш Наталі Павлівні... Спершу попроси пробачення за суботу. Бо через тебе я в суботу запізнилася на примірку.

- Але ж ти з годину проговорила з сусідкою у коридорі.

- Не май звички заперечувати - слухай, що тобі кажуть. Передай Наталі Павлівні, що я завітаю у... Ах, як я шкодую, що вийшла заміж за такого телепня. Яких я хлопців мала - не тобі рівня! Один з них уже професор...

- Так що ж усе-таки переказати Наталі Павлівні?

- Домовся з нею на ранок... Куди ти біжиш? Я зранку, здається, не зможу. Як ти думаєш, коли мені краще піти?

- Мені однаково.

- Так, але я повинна приготувати тобі сніданок.

- Тоді йди ввечері.

- Тобі аби мене збутися!

- У такому разі йди в обід. А зараз не забувай, що ми поспішаємо на концерт.

- Гос-по-ди! Він і порадити не вміє! Повтори, що я тобі наказувала.

- Вибачитися пе... перед кравчинею... - заїкався Геннадій.

- І що у тебе за звичка так багато говорити! Ну й чоловіки пішли - нікуди через них вчасно не встигнеш!