Лукаві замашки

ДАЙТЕ ЛИШЕ СТРОК...

На пункті засолювання овочів день у день нарікання:

- Люди в космосі літають, а тут як відрами воду носили, так і досі носимо. Наші сусіди три роки тому водогін спорудили.

- Бо там майстер як майстер, а наш коли не на рибалці, то цілими днями в буфеті пропадає.

Майстер Крижень заспокоював своїх підлеглих:

- Не такі вже у сусідів гаразди, як ви думаєте. Є водогін, зате таких ванн для миття овочів, як у нас, немає.

- Що нам з отих ванн, коли вони на складі.

- Головне - вони є! Тепер ось наряд на труби виписали. Виготовимо документацію, і як буде водогін, то й ванни підключимо.

Десь через місяць по цій розмові на подвір'я засолювального пункту в'їхав грузовик, ущерть навантажений трубами.

- А ви не вірили, - святкував перемогу Крижень. - Скоро й траншеї почнуть копати.

Коли зозуля закувала третю весну, на подвір'ї з'явилися сантехніки й розвели руками.

- На водогін труби не годяться - поржавіли. - Обернулися, та й пішли.

Невдовзі Крижня викликали в центральну бухгалтерію.

- Або з тими трубами щось робіть, або платіть.

- О-о! Нарешті-таки взялися! - раділи робітники, як уздріли газозварників на подвір'ї засолювального пункту.

Цілими днями вони щось вимірювали, різали, зварювали. А за тиждень робітники прийшли вранці на роботу і ахнули: їх зустріла велетенська, зварена з водогінних труб, арка.

- Ото й усе?! - допитувалися у Крижня. Майстер докірливо похитав головою:

- Не вболіваєте ви за рідний засолювальний пункт. Невже вас не радує, що наш центральний в'їзд прикрашає отака солідна арка? Ну скажіть, де ви ще таку красуню бачили? - А по хвилі додав: - Не все зразу, дорогі мої: втнули арку, тепер і за водогін візьмемося. Як той казав: «Дайте лише строк...»