Лукаві замашки

ПОЛУМ'ЯНА ДУША

Ми зустрілися у центрі міста. Привіталися. Потім, як годиться при таких зустрічах, обмінялися інформацією про погоду, прогнози, поділилися міськими новинами. Затим частую його цигарками.

- Не можна мені, - почухав потилицю Печериця.

- Правильно робиш, - підтримую його. - Як уже наша обласна газета замість літературної цілу сторінку курцям присвятила, то можеш собі уявити, що то за отрута, отой нікотин. - Кажу таке, а сам тим часом сірники витягаю, аби запалити цигарку. Та він як сахнеться:

- Не смій! Я можу вибухнути!

- Ти зранку температуру міряв?

- Кинь свої недолугі жарти, - образився він. - Я тобі на повному серйозі.

- У такому разі поясни, що трапилось.

- Як тобі сказати, - зам'явся Печериця. - Те, що з печінкою у мене не все гаразд, - не секрет. Та я, правду кажучи, не звертав уваги. Ет, міркую собі, поболить та й перестане. Коли ж якось так розігралася, що якби не «швидка допомога», хто й зна, чим би й скінчилося... Після приступу йду в поліклініку. Покрутили-повертіли мною. «Здайте, - кажуть, - аналізи». Здав. Приходжу: «Доведеться, - повідомляють у лабораторії, - ще раз кров здавати». Здав ще раз. На третій - те саме Опісля цілий консиліум лікарів зібрався. Довго сперечалися. Потім закликали мене і врунили цього папірця. На прочитай.

Я розгорнув папірця.

«Консиліум у складі (йшов перелік прізвищ) після ретельних лабораторних досліджень крові громадянина Печериці Тимофія Івановича прийшов до висновку - в кровоносних судинах цього громадянина циркулює спирт з незначною часткою крові...» Підписи і печатка.

- Ну й даєш! - вирвалось у мене мимоволі.

- Зачекай, ще не все, - зітхнув Печериця. - Вони хотіли причепити мені-на грудях табличку: «Вогненебезпечний». То я ледве вирвався з їхніх рук.

- Що ж далі робитимеш? Печериця спохмурнів

- Волею-неволею доведеться перейти на сухе вино.