Лукаві замашки

ПОПЛІТКУВАЛИ

Петро Васильович був нині не в дусі: вчора з секретарем райкому мав неприємну розмову. Тож нині їхав і обмірковував учорашні події. Враз пригальмував машину - на узбіччі якийсь дідусь «голосує»,

- Ти не до міста бува? - запитує.

- Туди.

- Тоді підвези!

- Сідайте, - Петро Васильович розчиняє дверцята. - Далеко їдете?

- У Братськ. У мене там син інженерує, - з гордістю пояснює дідусь. - Про нього не раз і в газетах писали.

- Раз пишуть, значить, заслужив! - згоджується Петро Васильович і уважно стежить за дідусем у дзеркало. - Ви з цього села?

- Ні. З діда-прадіда сокирнянський я. А ти ж звідкіля будеш?

- З міста...

- А-а, - споважнів старий. - Видать, високе начальство возиш?

- По чім впізнали?

- Видко по тобі. Воно, скажу, біля начальства легше, та й шану маєш.

- Начальники, дідусю, різні бувають.

- Воно-то так, - підтакує дідусь. - Тут усе од людини залежить. Буває, не встиг чоловік у кріслі всістися, аж бачиш - кінчик його носа десь попід хмари сягає... Як ото в черемошанського голови колгоспу. Чув про такого?

- Не доводилося.

- Жаль! Мені про нього мій кум розповідав: «Як господар, - каже, - золотий чоловік: всюди лад уміє дати. Непогано й люди там заробляють, а от як людина - не доведи господи: ні «добридень», ні «бувайте здорові!» Зарозумівся, одним словом, чоловік і думає, що не він для людей, а навпаки... Хто, питаю, цим зазнайкам дав право так себе з людьми поводити?

Петро Васильович мовчав. А дід вів своє:

- Я вам скажу хто - ми самі! Що б такий чоловік не зробив, ми не тільки прощаємо, а й часто аплодуємо! Отак раз, п'ять, десять, а він думає, що так воно і повинно бути...

В'їхали у місто.

- Дуже було приємно запізнатися з таким чоловіком, - Петро Васильович потиснув руку дідусеві.

Той поліз до кишені. Але Петро Васильович його зупинив:

- Та що ви, дідусю. "Як на те пішло, то ще я перед вами в боргу.

На вокзалі дідуся перестрів його давній знайомий.

- Видать, у начальстві ходиш? - поцікавився.

- То чого? - здивувався дід.

- Як то чого? Коли тебе сам черемошанський голова возить, певно, є за що!

- А-а-а, - лукаво блимнув очима дід. - То ж мій.. добрий приятель. Трохи собі попліткували дорогою. Іноді це корисно.