Лукаві замашки

НЕБЕЗПЕЧНО ОТРУЙНИЙ

Ощасливити прийдешнє покоління лев'ячою головою перешкодив Комашці наглий випадок. На заміській дачі він обніс свій город дротом, а як достигали полуниці, для певнішої безпеки підвів туди ще й струм високої напруги.

Кілька днів тому пішов нарвати полуниць, - на базарі вони якраз у ціні, - і ненароком торкнувся дротів. Поки «швидка» мчала до лікарні Стратіонів прах, його душа у вигляді Комашки номер два влетіла до приймальної Саваофа з направленням, де чорним по білому писалося: «...За неблаговидні діла мирськії направляється у геєну огненну строком на півстоліття. Опісля чого протягом двох віків вишкварювати на чавунній сковорідці. Витоплений жир, як небезпечно отруйний, закупорити в герметичний посуд і додавати до смоли найзапеклішим грішникам за особливим розпорядженням Вельзевула...»

Для секретарки Марії Магдалини відвідувачі з отакими направленнями - не дивина. Чого-чого, а подібних типів бачила. Вона лінивим поглядом зиркнула на папір, та:

- Ви переплутали адресу: геєна огненна у пеклі, тридцять шостий корпус.

- Спасибі, розрадили, - зміїлася усмішка в кутиках Стратіонового рота. - Ніби я сам того не знаю.

- Чого ж ви хочете?

- Як незаконно ображений, прошуся на прийом до Саваофа!

Позіхаючи, Марія Магдалина пояснила:

- Вседержитель велів нікого не пускати. - І вона відвернулася до вікна, даючи цим зрозуміти, що розмови на цю тему ні до чого не приведуть: мовляв, чоловіче, не стовбич тут, а шуруй, доки трамваї ходять, як кажуть земляни.

Комашка, як бувалий із бувалих, уперся на своєму:

- Скажіть йому, що Стратіон Лукич Комашка з землі прибув і на єдиного отця, сина та святого духа уповає...

- Я вам, здається, нормальною мовою відповіла - бог зайнятий.

- Ну, це ми ще побачимо! - кинувся до дверей Стратіон, та секретарка спритно, як і на землі, перетяла йому шлях.

- Хочете, щоб я райську охорону викликала? - вороже дивилася вона на Комашку. Комашка круто змінив тактику.

- Тоді, рибонько, - заграв Стратіон улесливою посмішкою, - замовте за мене слівце Саваофу. Я задарма не схочу, - ми, земляни, вміємо віддячувати симпатичним секретаркам.

Потік його красномовства перебив дзвінок, і Марія Магдалина зникла за дверима.

Саваоф сидів на підвищенні й дивився метеорологічну карту планети Земля.

- Знову понаплутували, - шкріб п'ятірнею густу сиву бороду. - Доведеться преподобного Ферапонта на пенсію відсилати - геть службу водопостачання занедбав... Ну куди ж це годиться: в одні місця стільки води поналивав, що аж жаби крякають, а в інші - ні крапельки. Сам же ходить та галасує про перевиконання плану! - Марія Магдалина мовчала, бо знала, що старий мусить виговоритися. Так воно й було. Саваоф ще довго бурмотів над картою, аж тоді перевів ласкавий погляд на секретарку: - Підготуй, Марисю, наказ про попередження Ферапонта, а святому Петру - вліпи догану з попередженням.

- А цьому за віщо, господи?

- Та он доповіли тільки-но: знову біля райської брами заснув. І що мені робити з оцим склеротиком? Звільнив би, та шкода... А ти, Марисю, усе квітуєш? - ласо подивився на стрункі ноги секретарки. - Нікого немає? - кивнув у бік приймальної.

- Там якийсь чоловік на прийом проситься, - Марія Магдалина лукаво блимнула небесними очима. - Стратіоном Лукичем назвався, ще й Комашкою.

Саваофа з підвищення наче вітром здуло.

- Хто-о-о? Комашка?! - заблимав розширеними зіницями. - Гоніть! У три шиї гоніть його звідсіля! - А коли Марія Магдалина вийшла, зв'язався з райським міністерством транспорту: - Ілля-пророк? Катай сюди на колісниці з архангелом Гавриїлом - і Комашку прямо в пекло! Під розписку здай його, розпроклятого!

Як не грозився, як не впирався Стратіон Лукич, та його силою запхнули в огненну колісницю і доставили в пекло. Чорти ніжно взяли Комашку на вила та й бовтнули у спеціальний казан з горячою смолою під інвентарним номером 65285/18-ГИ.

- Харцизяки! - сплюнув гарячою смолою Стратіон. - Ну, постривайте! - погрозився у бік чортів кулацюрою. - Я вам тут жизню влаштую!

Довго Комашка не давав про себе знати: зачаївся і потай од чортячого ока гриз зубами край казана. А як вигриз дірку настільки, що мав неабияке поле зору, став спостерігати, його погляду не уникнув жоден чортячий порух, повз його вуха не пройшло кожне необережно сказано чортами слово. І вже через місяць на столі Вельзевула з'явилася отака заява: «Ввірену вам установу під широковідомою назвою пекло роз'їдають безпорядки:

а) про яку продуктивність праці можна вести мову, як графік роботи в пеклі не існує, здача вахт не реєструється, та й чорти під казанами палять, коли їм прибандюриться;

б) зверніть найсерйознішу увагу на техніку безпеки - не зреагуй я на вила, котрими пришелепкуватий чортяка мішав смолу, - залишився б без очей;

в) не все гаразд і з кадрами. Судіть самі, що це за спеціалісти, котрі цілими днями грають

в азартні ігри та підперчують свій лексикон такими зворотами, що під казанами вогонь гасне;

г) а постачання! Хіба це умови? Раз я вже в казані - попрошу обслуговувати на належному рівні! Що виходить насправді: є смола, немає дров. Те й друге знайшли - за вогнем бігають, мов чорти;

д) звертаю увагу на грубість: як попросив у старшого чорта, начальника зміни, книгу скарг, той тицьнув мені дулю під самісінький ніс;

е) не секрет, що в пеклі процвітає хабарництво. В казан, інвентарний номер 65283/19-ГИ, із мого взяли чотири відра гарячої смоли. Внаслідок цієї махінації температура в моєму казані впала до плюс 865 градусів по Цельсію, що є грубим порушенням пекельної технології... Дивись пекельний статут параграф 126, абзац 2. 754. 276 у редакції інквізитора Антоніо від 2485 року...»

Далі Вельзевул читати не міг - ним почало трясти, як у пропасниці. Шпурнув паперами:

- Дідька до мене! - гримнув ратицями по столу. - Живим чи мертвим!

- Слухаю вас, ваша чортяча превелебність, - трясся по хвилі заступник Вельзевула, передчуваючи грозу, бо таким лютим ще свого повелителя не бачив.

А той кресав пекельними очима й наступав на свою жертву:

- Хто смів споганити мої володіння оцим смердючим Комашкою? - вхопив дідька за бороду і смикнув до себе.

- Ілля-пророк з архангелом Гавриїлом привезли. Вони клялися, що мають на те ваше усне розпорядження.

- Клялися! А в твоєму казанку щось вариться? - втелющив Вельзевул свого заступника ратицею межи роги. - Щоб за хвилину цього типа в пеклі не було!

- Куди ж його, ваша чортяча превелебність? - врешті вдалося дідькові вивільнити свою бороду.

- У рай негідника! - затупав ратицями Вельзевул і так заскреготав зубами, що заступника наче вітром здуло.